Покоління прав людини

Підходи (концепції) до визначення правового статусу людини.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується неоднаково, можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми

Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильству та ін. У руслі цієї моделі конституційні обов'язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згадуються у конституції.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об'єднанням). За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов'язків громадян

Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.

Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина тут розглядається як невід'ємна клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.

2.Поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.

До елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина відносить:

1) права, свободи і обов'язки як основи конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації

. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких принципах.

1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України)

2. Конституційний принцип рівноправ'я,

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України).

4. Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (принцип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами та свободами інших осіб (ст. 23 Конституції України)

5. Принцип безпосередньої дії прав і свобод людини і громадянина (ч. З ст. 8 Конституції України) означає, що права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у відповідних нормативних актах.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України.

7.. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права

Покоління прав людини

Концепція трьох поколінь прав людини припускає розходження прав людини не тільки по сферах життєдіяльності людини (особиста, політична, економічна, соціальна, культурна), але й за часом їхнього виникнення.

Перше покоління прав людини:

-цивільні (особисті) і політичні права.

Друге покоління прав людини:

-соціальні, економічні, культурні права.

Третє покоління прав людини:

-колективні права.

Цивільні й політичні права спрямовані на обмеження сваволі державної влади, вони ставлять за обов'язок державі не втручатися в сферу особистої волі людини (його автономного життя),створюють умови для участі громадянина в політичному житті країни. Ці права (право на життя, достоїнство, волю й особисту недоторканність, недоторканність житла, рівність перед законом, волю від довільного арешту користування рідною мовою й ін.) являють собою ліберальні цінності, результат (в основному) розвитку буржуазних відносин, буржуазних революцій. Вони знайшли своє закріплення,наприклад, у французькій Декларації прав людину й громадянина (1789р.),американському Біллі про права (ратифікований в 1791р.), однак «первооткрывательство» у сфері прав людини належить Англії (Велика хартія вільностей 1215р., Петиція про право 1628р.,Хабеас корпус акт 1678р.,Акт про влаштування 1701р.).

Соціальні, економічні,культурні права покликані гарантувати людині гідні умови життя, визначають обов'язку держави по забезпеченню нужденними мінімальними засобами існування, обов'язку по соціальній забезпеченості, необхідної для підтримки людського достоїнства, нормального задоволення первинних потреб і духовного розвитку людини. Ці права (право на працю, власність, підприємництво, страйки й ін; право на соціальне забезпечення, наприклад, за віком у випадку хвороби, втрати годувальника, інвалідності; право на утворення, участь у культурному житті) уперше одержали міжнародне визнання в Загальній декларації прав людини (1948р.),хоча вихідний момент їхнього виникнення - початок 20 ст.

Колективні права («права солідарності», «солідарні права») - право народу, право націй, право спільності, асоціації - засновані на солідарності людей, уперше позначені документами, прийнятими під егідою ООН в 80-і роки 20 ст.(право на розвиток, право на здорове навколишнє середовище, право користуватися економічним і культурним потенціалом людства, право на мир і ін.).