Співпраця Миколи Куліша та Леся Курбаса у контексті літературно-мистецьких шукань доби

Якщо коротко, то Курбас був режисером, а Куліш писав Пєси і тому для них було вигідно дружити. З устріч Л.Курбаса й М.Куліша стала значно більшою подією, ніж знайомством двох митців. Це була зустріч двох блискучих талантів, що переймалися проблемами сцени, художніх інновацій, динамічного мистецтва й представляли два полюси (драматург – режисер) єдиного мистецького цілого – феєричного театрального дійства. Близьке знайомство Курбаса і М. Куліша переросло у творчу співпрацю. Об'єднані прагненням творити не тільки справжню українську культуру, а й перебудувати з допомогою театру все духовно-суспільне життя, вони ставили перед собою велику мету - формувати національну свідомість, виховувати в українців почуття власної гідності та патріотизму і таким чином впливати на процес національного відродження в Україні. Наприкінці 1930 р. Курбас став керівником реорганізованого Харківського театру малих форм "Веселий пролетар", раніше з його ініціативи у Харкові було створено театр української опери та театр для дітей. Активна діяльність Курбаса на ниві української національної культури, вже у 1927 році викликала необґрунтовані нападки і звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві від радянської дійсності тощо. Було заборонено п'єсу А. Берга "Войцек", не вийшла на сцену і вистава М. Куліша "Патетична соната".
З початку 1931 р. почалося масове цькування Курбаса. До критики долучилися майже всі літературні групи, які "викривали змову" Курбаса і М. Куліша.Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.

Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі «Березіль» найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса», а за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната» — це було в намірах театру «Березіль».

Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному».

Співпраця Миколи Куліша та Леся Курбаса у контексті літературно-мистецьких шукань доби.

7.Розвиток театру та драматургії 1920-1930-х рр.(пов”язане з шостим питанням) Також треба говорити про Курбаса і куліша

На початку 20-х pp. XX ст. діяло 74 професійні театри, чис­ленні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо- селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Держав­ний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Дер­жавний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919-1920 рр. у Галичині й на Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. У 1919 р. організувався Дер­жавний театр імені Т. Шевченка в Катеринославі, у 1920 р.— у Вінниці імені І. Франка (керівник Гнат Юра). 1922 р. керова­ний Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої сто­лиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національ­ного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну укра­їнського театру». «Березіль» власне був і театром, і мистець­кою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно- громадську роботу,

організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла Церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.