Розділ VI. можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголо

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

I

можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніму; пере­крученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису виконання.

Глава 28. АВТОРСЬКЕ ПРАВО! СУМІЖНІ ПРАВА

§ 1. Поняття авторського права

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукуп­ність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистец­тва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті не-майнові та майнові права, які виникають у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосу-вання будь-якої формальності для визнання твору його об'єктом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) і означає, що автор­ське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких ін­ших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охо­рони «copyright» © сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доказувати їх приналежність, оскільки законом передба­чена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження приналежності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

§ 2. Об'єкти та суб'єкти авторського права

Об'єкти авторського права. До об'єктів авторського права ст. 433 ЦК та ст.8 Закону відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різно­манітних за характером творчості та формою виразу творів, яким на­дається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки роз­витку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класи­фікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять - це на-

уковий твір, а якщо - систему образів - це твір художній¹. Останні, в свою чергу, поділяються на твори літератури (белетристичні, пуб­ліцистичні, драматичні та інші), музичні та музично-драматичні тво­ри, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореогра­фії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-пар­кового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Закон надає охорон}⁷ також таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформацій­ного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). При­чому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення.

Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма виразу твору.

Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелек­туальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове та таке, що відріз­няється неповторністю, оригінальністю та унікальністю.

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існу­вати самостійно від автора².Під об'єктивною формою твору розу­міється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним³.

Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст тво­ру, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками⁴. Однаковими думками, ідеями, інфор­мацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та

¹ Гаврилов Э. П. Советское авторское право: Основные положения. Тенденции раз­
вития. -М: Наука, 1984. -С. 81; Иоффе О, С, Основы авторского права. -М.: Знание,
1969.-С. 15-16.

² Чернышева С. А. Правоотношения в сфере художественного творчества. - М.: На­
ука, 1979.-С. 76.

³ АктимоновБ. С, ФлейшицК.А. Авторское право. -МлГосюриздат, І957.-С. 80,85.

⁴ Дозорцев В. А. Авторские дела в суде: Научно-практический комментарий. - М.:
ВААП-Информ, 1985.-С. 14.

414

Розділ VI

психологічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, ду­мок образів і понять. Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що пра­вова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не по­ширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсо­лютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бу­ти сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороня­ються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою

останніх.

До об'єктів авторського права належать складені твори - різно­манітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники тво­рів обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою також є до­тримання авторських прав на твори, що увійшли до нього як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий скла­дений твір в цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що увійшли до нього. Тому автори творів, включених до нього, ма­ють право використовувати свої твори незалежно від складеного тво­ру якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Зокрема, вони вправі надавати дозвіл на підбір та розташу­вання їх творів іншим упорядникам.

До складених творів належать компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результа­том інтелектуальної діяльності. Згідно зі ст. 433 ЦК творча компіля­ція даних охороняється як така, тому ця охорона не поширюється на матеріал, що є складовим компіляції. Останній може бути самостій­ним об'єктом авторського права або об'єктом права інтелектуальної власності особи, яка створила чи придбала певну інформацію. Автор­ське право на бази даних не повинно зачіпати прав інших осіб на ма­теріал цієї бази. Тому створення і подальше її використання має відбуватися тільки за згодою правовласників матеріалу, що компі­люється з певною метою.

Авторське право охороняє не тільки твір в цілому, а й будь-яку його
частину, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й ори­
гінальну назву твору...

Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК та

415

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ_______________________

ст. 10 Закону: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; б) т?ори народної твор­чості (фольклор) - приказки, частівки, танці, художні промисли, на­родні костюми, тощо; в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, ад­міністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішен­ня, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів дер­жавної влади, Збройних Сил України та інших військових форму­вань, символіка територіальних громад, симвоДИ та знаки підпри­ємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (флаги, герби, гімни, ордена); д) грошові знаки! ^е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіоперед⁴» телефонні довід­ники та інші аналогічні бази даних, що не відіЮ^в1Д^ають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-genens (своєрідне пра­во, право особливого роду).

Суб'єкти авторського права, Відповідно до ст. 7 Закону суб єк-тами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Авто­ром є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону)..

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб, пер­винні авторські права виникають у них одночасно^! вони визнаються згідно зі ст.43б ЦК та ст-13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спіл&но. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна твор^ча праця і творчий внесок кожного з співавторів, Не визнається співавторством допомо­га технічного організаційного, фінансового характеру,.другою озна­кою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, ще створювалися різними автораміЬ або взагалі немож­ливе з причин їх тісної взаємопов'язаноеті, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору ^як єдиного цілого, призводе до втрати твором первісного значення. Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавтор­ство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле_; тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєД^нанимй Д¹⁵¹™ кіль­кох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення. Подільне співаФ°Р^ств0 характери­зується тим, що твір складається із частин, створених різними автора­ми» і кожна з них має самостійне значення та м(#^е використовувати­ся відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання ін­шими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співав­торами мають узгоджуватися у договорі між ними. Якщо твір був

416

Розділ VI

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

417

створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на викорис­тання або зміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому на­лежать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на тво­ри - особи, які уклали з автором авторський договір, а також спад­коємці, до яких майнові права перейшли у спадщину.

§ З» Особисті немайнові та майнові права автора

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інте­лектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438,439 ЦК І ст. 14 Закону. До них належать:

ї) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім'я;

3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності.
Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства

як з боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім ^}я автор може реалізувати право авторства, ви­магаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на при­мірниках твору. Право на ім'я є широким за обсягом і включає де­кілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазначення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згаду­вання свого Імені, якщо він як автор твору бажає залишитись ано­німом; вибирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдо­німа замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

Право на недоторканність твору означає можливість проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстра­цій, передмов, післямов, коментарів) або, навпаки, виключення з ньо­го окремих частин, що порушує цілісність твору. Стаття 439 ЦК пере­дбачає заходи забезпечення недоторканності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторканності належить або особі, яка спеціально уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження - спадкоємцям автора.

Майнові права автора. Види майнових прав на твір розрізняють­ся за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відпо­відності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами ви­користання і розповсюдження творів, якими є:

1) право на опублікування твору (випуск у світ);

2) право на відтворення творів;

3) право на публічне виконання;

4) право на публічне сповіщення творів;

5) право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6) право на переклад творів;

7) право на переробки, зміни творів; включення творів як складо­
вих частин до збірників,_антологій, енциклопедій тощо;

8) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, від-
чудження іншим способом у будь-якій формі;

9) право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

11) право на подання творів до загального відома публіки таким
чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з
будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

І 2) право на імпорт примірників творів;

13) право на отримання винагороди за використання твору.

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст, 442 ЦК, вва­жається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, пе­редача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. Законодавчо закріплено певні об­меження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадсько­му порядку, здоров'ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають «особисту сферу» людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які ін­ші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сторони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які за­кликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, носять порнографічний характер.

У разі смерті автора право на опублікування твору мають його правонаступники, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням, згідно зі ст. 1 Закону, вважається виготовлення од­ного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постій­ного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Відтворення може від-

14 «Цивільне право України», т. 1