Творчість західноукраїнських композиторів

Інтелігенція Галичини й Буковини орієнтувалася на народно-національні засади музичного мистецтва Наддніп­рянської України, зокрема ідеї М. Ли-) сенка. У XIX ст. у краї зароджується і фольклорно-етнографічний рух, роз­починається утвердження української гмови в церковній, літературній, му-Чзично-театральній практиці. Розгорта­ється процес національної інтеграції Західної і Східної України в" царині культури.

Фундатором Перемишльської ком­позиторської школи став один із пер­ших українських професійних компо­зиторів Галичини Михайло Вербиць-кий (1815-1870). Він автор музично-сценічних композицій, що дістали назву співо-гри: «Верховинці», «Шко­ляр на мандрівці», «Підгоряни» та ін. До цих театральних п'єс композитор писав увертюри, що стали першими зразками української симфонічної му­зики в Галичині. Його хорова та інстру­ментальна музика була тісно пов'яза­на з галицькими народними піснями й танцями.

З-поміж духовних творів М. Вер-бицького виокремлюються такі хори: урочистий «Іже Херувими», ліричний «Єдин свят», величальний «Ангел во-піяше» та ін. Біблійні тексти осмисле­ні композитором у камерному ключі. Основою його хорового письма була чітка акордова фактура. У духовній /"музиці М. Вербицького майже відсут-хні фольклорні мотиви. На відміну від інших його творів, у них відчутний вплив західноєвропейських музичних традицій, музики Д. Бортнянського.

Як же було створено музику до вір­ша «Ще не вмерла України...»?

На вірш поета і фольклористи П. Чубинського М. Вербицький напи сав спочатку солоспів із супроводом гі­тари. Вперше нотний варіант цього тво­ру побачив світ у збірці «Кобзар» (1885), після чого став поширюватися в численних копіях. 1939 р. його було затверджено як офіційний гімн Карпат­ської України, проте згодом упродовж тривалого часу він заборонявся радян­ським й угорським урядами. Зі здобут­тям Україною незалежності ця урочис­та героїко-патріотична пісня стає дер­жавним гімном, символом відродження й єдності українського народу.

Розвитку музичної культури захід­ноукраїнських земель у другій поло­вині XIX - на початку XX ст. сприя­ла активна музично-громадська і творча діяльність композиторів Ана-толя Вахнянина (1841-1908) - орга­нізатора й керівника музичних това­риств «Боян», «Торбан», засновника і першого директора Львівського му­зичного інституту ім. М. Лисенка; Ос­тапа Нижанківського (1862-1919) -хорового диригента, засновника му­зичного видавництва «Бібліотека му­зикальна»; Дениса Січинського (1865-1909) - одного з перших га­лицьких композиторів-професіоналів, який організував музичну школу і ви­давництво у Станіславі, хорові това­риства у багатьох містах і селах Гали­чини. Просвітницьку та педагогічну роботу здійснював у Чернівцях ком­позитор, письменник і педагог Сидір Воробкевич (1836-1903). Хоровий до­робок митця становить понад 400 му­зичних творів, більшість з яких він на­писав на власні тексти.

У творчості західноукраїнських композиторів дістали подальший роз­виток такі жанри, як опера («Купало» А. Вахнянина, «Роксолана» Д. Січин­ського), оперета («Убога Марта», «Гнат Приблуда» С. Воробкевича), хо­рові та вокальні твори («Лічу в нево­лі» Д. Січинського, «Мово рідна» С. Воробкевича), фортепіанні компо(ОДІ! («Вітрогони» О. Нижанківсько-je), романси («Не співай мені сеї піс­ні» У І,. Січинського на вірш Лесі Ук-ііиїііки, «Як почуєш вночі» на вірш І Франка). Багато пісень Д. Січин-ІМЮГО, наприклад «Чом, чом, чом, Имлє моя», набули такої популярнос-гі, що стали народними, а це, як відо­мії, v найкращим визнанням для будьІКОГО МИТЦЯ.

Тиорча і просвітницька діяльність композиторів Галичини і Буковини пірпила піднесенню української му.нічної культури на новий, якісно ВИЩИЙ професійний рівень.