Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції

В І тис. до н.е. центри господарського життя поступово переміщуються на Європейське побережжя Середземного моря. Одним із таких центрів стає Стародавня Греція. Прискоренню розвитку господарств Греції сприяло вигідне географічне положення. Вона знаходилася в центрі важливих торгових шляхів, що проходили через Середземне, Егейське, Мармурове, Чорне моря. Численні бухти позитивно впливали на розвиток морської торгівлі. Природні багатства, теплий клімат дозволяли успішно займатись сільським господарством. Проте гориста місцевість не давала у достатній кількості земель для ведення сільського господарства, тому основними галузями економіки Греції стає ремесло і торгівля. Уперше в історії міські види діяльності набувають більшого значення ніж сільські, місто починає панувати над селом.

Гірська місцевість, напівострівне та острівне розташування породило відособленість грецьких общин. Кожна община існувала у якості міста – поліса. Кожен поліс являв собою окрему державу. Тому, на відміну від східних держав, Греція не була єдиною державою, а представлена союзами держав-полісів. Формування полісів відбувається у VIII – VI ст. до н.е. У цей період греки активно освоюють середземноморське і чорноморське узбережжя, будуючи на ньому свої колонії, які сприяли розвитку торгових зв’язків. Основними статтями експорту були оливки, оливкове масло, виноград, вино, кераміка. Імпортували в основному зерно, невільників.

Розвиток торгівлі сприяв виникненню грошей і значному розвитку грошового обігу. Використовувались золоті, срібні монети. Існувало лихварство. Проте ускладнювало товарообмін і грошовий обіг роздрібненість міст-держав. Кожен поліс має свої гроші. Тому в обігу було стільки видів монет, скільки було полісів. Унаслідок цього виникають спеціальні операції по обміну грошей одного полісу на гроші іншого. Обмін здійснюється купцями у спеціалізованих лавках – трапезах.

Спочатку в Греції виникає патріархальне рабство. Високі ставки лихварського відсотку призвели до поширення боргового рабства. Боргове рабство мало негативну оцінку у грецькому суспільстві. Як наслідок боротьби з ним поширюється демократія. Особливого розвитку вона набула в Афінах. Важливі реформи провів Солон, архомт-простат (вища посадова особа в Афінах) Афін в 595 р. до н.е. Він ліквідував селянські борги, заборонив продавати громадян Афін у рабство, надав пільги ремісникам і купцям, заборонив спекуляцію землями. Важливим було те, що за реформами Солона, суспільство було поділено на 4 категорії відповідно до обсягу приватної власності. З цього моменту статус афінського громадянина не залежав від походження, а лише від його власності. Це сприяло руйнуванню общини і розвитку приватної власності. В результаті рабство в Греції набуло класичного характеру. На раба перестали дивитись як на члена сім’ї. Він став річчю, власністю господаря і втратив права особи. Його можна було продати, покарати, вбити.

Рабовласницька система в Греції сформувалась протягом V – IV ст. до н.е. Раби стали основною продуктивною силою і використовувались в усіх галузях господарства. При цьому вони коштували дорого. Ціна раба коливались від 120 до 220 драхм (прожитковий мінімум афінської сім’ї з 3 – 4-х чоловік складає 0,5 драхми в день). Чисельність рабів збільшувалась, але не могла перевищувати оптимального співвідношення. Так в Афінах за часів Олександра Македонського оптимальне співвідношення було на 30 тис. вільних 100 тис. рабів.

В 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. – Рим.