Види загроз національній безпеці України

За своєю спрямованістю загрози національній безпеці, управління якими може здійснювати недержавна система національної безпеки, поділяються на наступні види:

• загрози конституційним правам і свободам людини і громад я нина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню України;

• загрози недержавному забезпеченню державної політики національної безпеки України;

• загрози розвитку вітчизняної індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, включаючи індустрію систем та засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в ЇЇ продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів;

• загрози безпеці систем і засобів безпеки, як вже розгорнутих, так і таких, що створюються на території України.

Загрозами конституційним правам і свободам людини і громадянина, індивідуальній, груповій та суспільній свідомості, духовному відродженню України можуть бути:

■ прийняття органами державної влади нормативно-правових актів, які утискають конституційні права і свободи громадян у сфері забезпечення особистої безпеки;

• створення монополій на забезпечення безпеки державними інституціями;

• протидія, у тому числі з боку кримінальних структур, реалізації громадянами своїх конституційних прав на забезпечення особистої безпеки;

- нераціональне, надмірне обмеження доступу громадських формувань до можливості забезпечення національної безпеки;

• протиправне застосування спеціальних засобів впливу на індивідуальну, групову та масову свідомість;

• невиконання державними і недержавними інституціями вимог чинного законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері управління національною безпекою України;

• дезорганізація і руйнування системи національної безпеки України;

• порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері забезпечення особистої і суспільної безпеки;

• витиснення українських підприємств, що займаються забезпеченням національної безпеки, із внутрішнього ринку безпеки і посилення залежності від зарубіжних підприємств, що надають послуги у даній сфері;

• девальвація духовних цінностей, пропаганда зразків масової культури, заснованих на культі насилля, на духовних і моральних цінностях, що суперечать цінностям, які прийняті в українському суспільстві;

• зниження духовного, морального, творчого та інтелектуального нотенціалу населення України, що суттєво ускладнить підготовку фахівців, впровадження та використання новітніх технологій у галузі безпеки;

• маніпулювання недержавною системою забезпечення національної безпеки України.

Загрозами недержавному забезпеченню державної політики національної безпеки України можуть бути:

• монополізація ринку безпеки України, його окремих секторів вітчизняними (державними і недержавними) та іноземними підприємствами, що надають послуги в сфері забезпечення національної безпеки,

• блокування діяльності недержавних підприємств, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки;

- низька ефективність управління недержавною системою внаслідок дефіциту кваліфікованих кадрів, відсутності системи підготовки та перепідготовки кадрів, формування і реалізації державної політики національної безпеки.

Загрозами розвитку вітчизняній індустрії недержавного забезпечення національної безпеки, включаючи індустрію систем та засобів безпеки, забезпеченню потреб внутрішнього ринку в її продукції і виходу цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченню накопичення, збереження та ефективного використання вітчизняних ресурсів можуть бути:

• протидія доступу до новітніх технологій у сфері безпеки, взаємовигідній і рівноправній участі українських підприємств державної і недержавної форм власності як усередині держави, так і у світовому розподілі послуг у сфері безпеки, а також утворення засад для посилення залежності недержавної системи у сфері забезпечення національної безпеки;

• закупівля органами державної влади імпортних засобів та систем безпеки за наявності вітчизняних аналогів, які не поступаються за своїми характеристиками зарубіжним зразкам;

• витиснення із внутрішнього ринку безпеки підприємств недержавної форми власності;

• збільшення відтоку за кордон спеціалістів у сфері забезпечення безпеки.

Загрозами безпеці систем і засобів безпеки як вже розгорнутих, так і таких, що створюються на території України можуть бути:

• забезпечення національної безпеки із порушенням чинного законодавства, що регулює суспільні відносини в даній сфері;

• надання послуг із забезпечення безпеки, які не передбачені статутними документами;

• розроблення і застосування технологій безпеки, які порушують нормальне функціонування інших систем безпеки, у тому числі системи національної безпеки;

• знищення, пошкодження або придушення систем забезпечення безпеки;

- компрометація недержавної системи забезпечення національної безпеки та її окремих складових елементів;

• розповсюдження дезінформації про мету і завдання, функціональне призначення та організаційну структуру недержавної системи національної безпеки;

- зрощування недержавної системи забезпечення національної безпеки із кримінальними структурами або транснаціональними корпораціями, що не відповідає національним інтересам;

• витік інформації про конкретні заходи та перелік осіб, що забезпечують національну безпеку;

• впровадження до структур недержавної системи забезпечення національної безпеки осіб, з метою впливу на їх діяльність, унеможливлення їх функціонування відповідно до функціонального призначення;

- використання несертифікованих вітчизняних та зарубіжних засобів та систем безпеки при створенні і розвитку української інфраструктури національної безпеки;

- несанкціонований доступ до інформації, яка міститься в банках І базах даних;

• порушення законних обмежень щодо форм і методів забезпечення безпеки.

Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних відбувається заболоченість лісових земель. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і тільки 7—8% спричинені блискавками.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв. (слабка пожежа) до 16 м/хв. (спльна пожежа), висота полум'я - 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год., залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкістю 5-8 км/год., охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1-0,5 м/хв., виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20—30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:

- засипання вогню землею;

- заливання водою (хімікатами);

- створення мінералізованих протипожежних смуг;

- пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення про­типожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома заходами. При першому навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня фунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.