Відшкодування моральної шкоди в договірному праві

Поняття моральної шкоди. Відшкодування мораль­ної шкоди нині розглядається як універсальний спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав, що спрямований на відновлення порушеного душевного стану особи, яка потерпіла внаслідок по­сягання на її права чи інтереси. В юридичній літературі вислов­люються непоодинокі думки, що виникнення моральної шкоди спричиняється будь-якими неправомірними посяганнями, ос­кільки вони погіршують соціальний статус особи, принижують її самооцінку.

Провідні російські вчені у галузі договірного права М. І. Бра-гінський та В. В. Вітрянський відносять компенсацію моральної шкоди до таких способів захисту прав учасників договірних від­носин, які мають на меті відновлення порушеного права та (або) компенсацію втрат, що понесені у зв'язку з порушенням права.¹ Однак ці науковці не називають компенсацію моральної шкоди в числі заходів і форм договірної відповідальності².

Позиції вітчизняних правознавців дещо розходяться. Одні вчені дотримуються аналогічної до наведеної вище думки — від­носять відшкодування моральної шкоди до способів захисту суб'єктивних цивільних прав і не розглядають його серед заходів цивільно-правової відповідальності (професор Є. О. Харитонов³). Деякі, вважаючи його і способом захисту, і заходом цивільно-пра­вової відповідальності (А. І. Дрішлюк⁴), усе ж не згадують відш­кодування моральної шкоди як наслідок порушення зобов'язань.⁵ Ще інші розглядають заподіяння моральної шкоди й серед під­став відповідальності за порушення зобов'язань також (професор В. В. Луць¹). Погоджуючись із останньою з розглянутих позицій, зазначимо, що відшкодування моральної шкоди, на нашу думку, є і способом захисту (для кредитора), і заходом цивільно-право­вої відповідальності (для боржника) як і відшкодування майно­вої шкоди. Подібної думки очевидно притримується й законода­вець, який, закріплючи правові наслідки порушення зобов'язання у ст. 611 Цивільного кодексу України, вказує, серед іншого, на відшкодування моральної шкоди (п.4). Це положення міститься у главі 51 Цивільного кодексу України, яка має назву «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання».

У зв'язку з цим важливо з'ясувати, в чому саме полягає моральна шкода й чи є особливості у її тлумаченні щодо договірних правовід­носин.

Доцільно зазначити, що у ст. 16 ЦК України згадується «мораль­на» та «немайнова» шкода, розмежування яких достатньо аргумен­товане в цивілістиці. Варто погодитися з науковцями, які вважають, що термін «моральна шкода» слід застосовувати виключно щодо фі­зичної особи, а «немайнова шкода» — щодо аналогічних втрат юри­дичної особи. Проте в юридичній літературі висловлюються й інші міркування, зокрема, на думку деяких правознавців, термін «немай­нова» ширший за змістом, аніж «моральна».² У Цивільному кодексі України та інших актах законодавства ці терміни вживаються як тотожні.

Розмежуванням понять моральної і немайнової шкоди не вичер­пуються наукові дискусії стосовно термінологічних проблем цього питання. Так, в наукових працях висловлюються пропозиції ввести до цивільно-правової термінології поняття «психічна шкода», вирі­шуються проблеми співвідношення понять: «моральні» та «душевні» страждання, «немайнова», «фізична» та «моральна» шкода та ін.

Характер заподіяної моральної шкоди певною мірою залежить від суспільних вдносин, на які було спрямоване посягання, що спричинило її виникнення. Відомо, що моральна шкода є наслід­ком правопорушень, які посягають на немайнові права і блага, такі як життя, здоров'я, честь, гідність, свобода, особиста недоторкан­ність тощо. Однак не виключається виникнення моральної шкоди внаслідок ушкодження майнових прав та інтересів особи, зокрема в договірних правовідносинах. Деякі науковці, формулюючи загаль­не поняття немайнової шкоди, прямо вказують на те, що вона за­подіюється, поряд з іншим, порушенням зобов'язальних прав¹.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шко­да полягає, зокрема: «2) у душевних стражданнях, яких фізична осо­ба зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи». Слід зауважити, що у цьому ви­падку законодавець закріплює доволі широке тлумачення поняття моральної шкоди, вказуючи, що це «душевні страждання» (пункти 2, 3) фізичної особи, «приниження честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації» фізичної або юридичної особи (п. 4). Проте норму ст. 23 ЦК України можливо вважати законодавчим тлумачен­ням поняття моральної шкоди тільки із застереженням: вона розгля­дає особливості моральної шкоди з точки зору підстав її виникнення та не дає повного уявлення щодо змісту цього поняття. (Цивільний кодекс Російської Федерації у ст. 151 визначає моральну шкоду так само у широкому сенсі — як фізичні чи моральні страждання).

Інші акти вітчизняного законодавства тлумачать поняття мораль­ної шкоди у більш вузькому значенні, аніж Цивільний кодекс Украї­ни. Відповідна дефініція міститься, зокрема, в Законі України: «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконни­ми діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (ст. 4), проте вона не прийнятна для договірних відносин. Виняток становить положення ст. 1 Закону України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» від 16 квітня 1991 p., згідно з яким моральною є шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження. Таким чином жодне із закріплених у законодавстві визначень не може бути застосоване як універсальне поняття моральної шкоди, яка виникає внаслідок порушення договірного зобов'язання.

У вітчизняній цивілістиці в поглядах на поняття такої шкоди виз­начилося кілька тенденцій: одні науковці аналогічно до думки, що склалася в російській юридичній науці та практиці, стверджують, що моральна шкода — це фізичні та моральні страждання особи, права якої порушено¹, інші — що це не самі страждання, а зумовлені ними втрати немайнового характеру², деякі об'єднують у цьому понятті й самі страждання і їх негативні наслідки³. Часом поняття моральної (немайнової) шкоди тлумачиться ще більш широко: як «наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної фор­ми»⁴. Намагаючись з'ясувати правову природу цього поняття окремі науковці розмежовують «моральні втрати» (самі страждання) та «мо­ральну шкоду» (включає страждання та їх наслідки)⁵.

Особливої уваги заслуговує позиція професора П. М. Рабінови-ча, в баченні якого моральна шкода — «це приниження оцінки гід­ності людини, яке викликає в її психіці негативні стани і процеси»⁶. Сформулювавши це поняття на загальнотеоретичному рівні, цей вчений певною мірою знівелював розбіжності в думках правознав­ців щодо дефініції моральної шкоди. Оскільки наведене визначення вказує на те, що різниця у поясненні такої шкоди через «втрати» чи через «страждання» принципово незначна: страждання людини вже самі по собі свідчать про певні втрати - втрати нормального психологічного стану, ушкодження суб'єктивного «я» (заниження самооцінки особи тощо).

Разом з тим, з цивільної галузевої точки зору аргументованою видається думка, що моральна шкода полягає саме у втратах. Адже страждання являють собою процес нищення немайнового блага, а їх результат — негативні наслідки немайнового характеру — вже є моральною шкодою. Страждання викликають певні зміни в житті особи: неможливість реалізації своїх звичок і бажань, погіршення стосунків в колективі, в сім'ї, втрату роботи, можливості зробити кар'єру, втрату довіри близьких людей, втрату довіри потенційних контрагентів за договорами тощо, іншими словами — зменшення, знищення певного особистого немайнового блага. Якщо йдеться про сторону договірного правовідношення, то такі душевні страж­дання можуть виявлятися у збентеженості, страхові (наприклад, за подальшу долю майна), переживаннях, хвилюваннях, емоційному неспокої і т. п. Як наслідок, особа втрачає можливість приймати правильні рішення, продовжувати звичний для неї спосіб і режим існування. Ці зміни примушують особу докладати додаткові зусил­ля для організації свого життя, вони є визначальними показниками настання моральної шкоди. Тому, встановлюючи факт такої шко­ди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб'єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв — порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності. Крім того, визначення поняття моральної шкоди саме через «втрати» підкреслює компен­саційну функцію інституту відшкодування такої шкоди.

Судова практика також не притримується широкого тлумачення цього поняття. Пленум Верховного Суду України у п.З. постанови № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (в редакції від 25 травня 2001 p.; далі — Постанова № 4 від 31 березня 1995 р.) за­значає, що моральною шкодою є «втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».

Поняття моральної шкоди необхідно розглядати як об'єктивне, проте її наявність значною мірою залежить від суб'єктивних особ­ливостей фізичної особи (у нашому випадку — сторони договору). Суб'єктивність сприйняття є характерною рисою такої шкоди, що визнається судовою практикою багатьох розвинених країн, а також Європейським судом з прав людини. Останній, зокрема, у справі «С. and C.v.U.K.» зазначив, що «погроза на адресу неуразливої лю­дини може не вчинити на неї якогось помітного впливу, однак може бути беззаперечно такою, що принижує гідність; і, навпаки, враз­лива людина може бути надзвичайно глибоко вражена погрозою, яку можна було б визнати як таку, що принижує гідність, лише спотворивши звичайне значення цього слова»¹. Тому, на відміну від майнової шкоди, яка внаслідок схожих посягань на однакові май­нові блага різних суб'єктів буде аналогічною, моральна шкода може суттєво відрізнятися як за обсягом, так і за змістом. Одні й ті самі посягання можуть у однієї особи викликати незначні душевні хви­лювання, а в іншої зумовити глибоку депресію й порушити устале­ний спосіб життя.

У випадках порушення її прав особа усвідомлює себе об'єктом посягання; її страждання пов'язані, переважно, з переоцінкою своєї соціальної вагомості, значимості; це зумовлює зміни у її ставленні до того життєвого устрою, в якому вона існувала раніше, і впливає на зміст правовідносин, у яких ця особа брала участь. В той же час, маючи на увазі договірні правовідносини, слід враховувати фактор передбачуваності певних негативних наслідків неправомірної по­ведінки протилежної сторони договору. Порушення абсолютного права особи, яке захищається від всіх і кожного, в переважній біль­шості випадків для потерпілої особи є неочікуваним, що поглиблює її моральні втрати. Договірне ж правовідношення виникає з волі самих учасників, які навіть у момент укладення договору припус­кають вірогідність неналежної поведінки однієї зі сторін та виник­нення у майбутньому негативних наслідків і з метою їх упередження або зменшення звертаються до способів забезпечення виконання зобов'язання. Це було однією з причин, які зумовлювали дискусії щодо можливості відшкодування моральної шкоди в договірних правовідносинах.

Проте ця особливість не впливає на розуміння моральної шко­ди як однієї з умов виникнення зобов'язання по її відшкодуванню. Поняття такої шкоди як правової категорії не залежить від того, в межах яких правовідносин вона виникає унаслідок неналежної по­ведінки учасників, — договірних чи недоговірних.

З урахуванням цього вбачаємо за доцільне визначати моральну шкоду як втрати немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з пося­ганням на її права та інтереси. У договірних правовідносинах таким посяганням є невиконання чи неналежне виконання обов'язків, що випливають з договору (порушення договірного зобов'язання).

Питання про те, чи може бути завдано моральну шкоду юридич­ній особі, тривалий час вважалося дискусійним. Деякі науковці, зва­жаючи на те, що юридична особа за своєю природою не в змозі пе­реживати моральних (душевних) страждань та взагалі будь-яких емо­цій, ставили під сумнів правомірність застосування щодо юридичної особи такого способу захисту, як відшкодування моральної шкоди¹. Положення спеціальних законів, які передбачають можливість від­шкодування моральної шкоди, завданої у певних сферах діяльності («Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про інформацію», «Про інформаційні агентства» та ін.) не відзначаються одностайністю у врегулюванні цього питання. На сьогодні воно по­зитивно вирішене законодавцем у п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, яка має загальну дію і вказує на те, що моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ді­лової репутації фізичної або юридичної особи. Однак ця норма пе­редбачає виникнення моральної шкоди юридичної особи виключно внаслідок приниження її ділової репутації. У договірних відносинах таке приниження ділової репутації може стати, наприклад, резуль­татом порушення юридичною особою своїх обов'язків перед треті­ми особами внаслідок невиконання зобов'язання її боржником за договором.

Визнаючи, що єдино можливим розумінням немайнової шкоди юридичної особи є приниження її ділової репутації, В. П. Паліюк розглядає таку шкоду юридичної особи у вигляді так званої «чис­тої» моральної шкоди, коли приниження ділової репутації зумовле­но поширенням ганьблячих відомостей, порушенням суміжних прав тощо, а також у вигляді «похідної» від спричиненої майнової шко­ди, тобто, коли порушення майнових прав господарюючого суб'єкта призводить до приниження його ділової репутації, що безпосередньо позначається на його подальшій діяльності². Така «похідна» мораль­на шкода очевидно може мати місце у разі порушення договору.

Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. (в редакції від 31 травня 2001 р. № 02-5/95) за­значає, що моральною шкодою юридичної особи визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав (п. 2). Посягання на немайнові права юридичної особи може спричинити негативні наслідки: приниження репутації в суспільстві, формуван­ня негативної оцінки її як суб'єкта цивільних правовідносин, і, як результат, — зменшення кількості контрагентів, споживачів тощо, а отже і майнові втрати. Тобто немайнові втрати юридичної особи безпосередньо пов'язані з майновими, та, за винятком деяких ви­падків, не можуть бути чітко виокремлені. Такої ж позиції притри­мується законодавець у згаданій ст. 1 Закону України «Про зовніш­ньоекономічну діяльність», вказуючи, що це така (моральна) шкода, яка завдана особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності і призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження.

Пленум Верховного Суду України у п. З Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. зазначає, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що на­стали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголо­шенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямова­них на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Це визначення, на наш погляд, найбільш вдало відбиває сутність такої шкоди.

Проблема визначення поняття моральної шкоди, особливо від­носно договірних зобов'язань, на сьогодні, як не дивно, розгля­дається й у контексті співвідношення такої шкоди зі збитками. Це зумовлено насамперед уведенням в дію Господарського кодексу Ук­раїни, який у ч. 1 ст. 225 «Склад та розмір відшкодування збитків» визначає, що «матеріальна компенсація моральної шкоди» входить до складу збитків. Залишаючи на розсуд авторів цього кодексу тлу­мачення поняття «матеріальна компенсація» моральної шкоди (як частина збитків), зазначимо, що на відміну від усталеного в науці і практиці підходу визначення складу збитків як сукупності певних втрат кредитора, вони визначають склад збитків з позиції сторо­ни, яка допустила господарське правопорушення, тобто боржника, і включають до них, поряд з реальними збитками і упущеною виго­дою, моральну шкоду.

Це положення Господарського кодексу України не узгоджується з положеннями Цивільного кодексу України, який розглядає по­няття збитків (ст. 22) та моральної шкоди (ст. 23) як самостійні категорії, а в п. 4 ст. 611 — протиставляє збитки та моральну шкоду. Більше того, у ч. 4 ст. 23 вказує, що моральна шкода відшкодовуєть­ся незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Важливо й те, що ст. 225 Господарського кодексу України як спеціальна норма, яка може застосовуватися сторонами договору та компетентними орга­нами при вирішенні питань відповідальності суб'єктів господарю­вання, буде відповідно впливати на формування правозастосовної практики. Це може призвести до істотних колізій у застосуванні ін­ституту відшкодування моральної шкоди.

Можливо таке законодавче рішення є не зовсім вдалою спро­бою перейняти досвід тих зарубіжних країн, в яких поняття шкоди як таке є універсальним й охоплює всі види шкоди: і майнову, і немайнову. Наприклад, у французькому законодавстві сам термін «шкода» згадується як загальна категорія і розмежування її на май­нову чи немайнову шкоду як підставу відповідальності не прово­диться; відшкодуванню підлягає будь-яка шкода. До зобов'язань з відшкодування майнової і немайиової шкоди застосовується за­гальний підхід; в деяких випадках у судовому рішенні за позо­вом про відшкодування шкоди навіть не зазначається, яка частина грошової суми присуджується у якості відшкодування майнової, а яка — у якості компенсації немайнової шкоди. Та все ж у теорії та судовій практиці такий поділ існує: шкоду, завдану особистим не-майновим правам і благам, називають моральною (dommage moral). Остання тлумачиться як зменшення немайнових, а в деяких ви­падках і майнових прав і благ, тобто можливість компенсації не ставиться у пряму залежність від наявності у потерпілого страж­дань¹.

В німецькому праві шкоду поділяють на майнову (Vennngensschaden або materieller) та немайнову (Nichtvermugensschaden або immateriel-lef). Цікаво, що в зобов'язальних правовідносинах виокремлюють шкоду, яка завдана інтересам виконання, тобто виникає внаслідок невиконання зобов'язання, а також шкоду «довіри», тобто таку, яка виникає через це у майбутньому².

В англо-американському праві підходи до вирішення цього пи­тання дещо інші. Насамперед, існує декілька варіантів термінів, аналогічних поняттю моральної шкоди: психічна шкода (psychological injury) — найбільш поширений термін, психіатрична шкода (psy­chiatric injury), нервовий шок, потрясіння (nervous shock), звичайні переживання (ordi-nary chock). Практика диференціює саму ціль відшкодування психічної шкоди — компенсаційну у разі простого необережного її спричинення та штрафну — на випадок навмисного або з грубої необережності заподіяння такої шкоди¹. У першому випадку делінквент відповідає лише за фізичні страждання, що є наслідком душевних страждань, а в другому — за будь-які психічні (душевні) страждання та фізичні.

Відшкодування моральної шкоди у цій правовій системі здій­снюється завжди, коли завдано фізичну шкоду здоров'ю, однак при порушенні договору це можливо тільки у виняткових випадках: коли за самою природою договору душевні страждання є найбільш вірогідним наслідком його порушення. Наприклад, уразі порушення договору перевезення пасажирів, надання ритуальних послуг, медичних чи адвокатських послуг².

Особливості відшкодування моральної шкоди в договірних пра-вовідносиних. Згідно з Цивільним кодексом України право на від­шкодування моральної шкоди має «особа»: фізична та юридична. Такого права не мають інші суб'єкти цивільного права, які не є особами: український народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічно­го права.

Цивільний кодекс України передбачає право на відшкодуван­ня моральної шкоди у випадках: посягання на життя та здоров'я (ст. 1168), на інші особисті немайнові блага та права (статті 276, 280, 298 та ін.), на майнові права особи (статті 332, 386, 611 та ін.); не­добросовісного без достатньої підстави подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39); визнання правочину недійс­ним (статті 216, 225, 227, 230—233) та в інших випадках заподіян­ня такої шкоди (ст. 1167). Спеціальні закони України закріплюють право на відшкодування моральної шкоди у разі: вчинення непра­вомірних дій або рішень органу чи посадової особи при розгляді скарги громадянина (ст. 25 Закону України «Про звернення грома­дян» від 2 жовтня 1996 p.); невиконання вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання тощо (ст. 42 Закону України «Про відходи» від 9 березня 1998 p.); використан­ня кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права (ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.) та в інших випадках. Зазначені норми регулюють відшкодування такої шкоди у недоговірних відносинах. Передбачено відшкодування моральної шкоди внаслідок пору­шення прав споживачів ст. 4 Закону України «Про захист прав спо­живачів»; однак незалежно від того, що у цих випадках має місце договір купівлі-продажу, в усіх правових системах заподіяння шко­ди споживачеві розглядається в межах деліктних зобов'язань.

Взагалі ж питання про доцільність відшкодування моральної шко­ди внаслідок порушення договору певний час дискутувалося в науці. На сьогодні можливість відшкодування моральної шкоди за порушен­ня умов договору передбачено статями 611, 700, 1076 Цивільного ко­дексу України. Згідно з ч. 2 ст. 1076 такий обов'язок покладено на банк стосовно клієнта за договором банківського рахунка у разі розго­лошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю; ч. З ст. 700 передбачає такий обов'язок продавця за договором роздрібної купівлі-продажу у разі ненадання покупцеві можливості негайно одер­жати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу. Очевидно, що в цих випадках закон пов'язує виникнення мораль­ної шкоди не з порушенням майнових прав, а з посяганнями на не-майнові права учасників договору. Проте таких обмежень не містить ст. 611 Цивільного кодексу України, яка вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, й відшкодування збитків та моральної шкоди. Вка­зане положення по-різному оцінюється фахівцями, проте більшість схиляються до думки¹, що відшкодування моральної шкоди в договір­них правовідносинах може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також, якщо відповідний обов'язок пе­редбачено для боржника договором.

Аналогічною є позиція Верховного Суду України щодо мож­ливості відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням зобов'язання, яке випливає з договору². Зокрема, скасовуючи рішення районного та ухвалу апеляційного суду у справі про відшкодуван­ня моральної шкоди, завданої неповерненням боргу за договором позики, Колегія судців Судової палати у цивільних справах Верхов­ного Суду України зазначила, що оскільки ст. 1050 ЦК України, яка встановлює наслідки порушення договору позичальником, не перед­бачає права на відшкодування моральної шкоди, і таких наслідків не встановлено договором, підстав для задоволення відповідної вимоги позикодавця немає. На думку колегії, посилання у таких випадках на ст. 611 Цивільного кодексу України є неправильним, оскільки згідно її положень у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.¹ З подібних підстав, посилаючись на те, що не передбачена відповідальність страхови­ка по відшкодуванню моральної шкоди за договором обов'язкового державного страхування, Колегія суддів Судової палати у цивіль­них справах Верховного Суду України скасувала рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду у частині відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі невиплатою Страховою компанією страхової суми².

Досить обґрунтовано видається позиція російських правознав­ців: моральна шкода, завдана порушенням немайнового блага під­лягає компенсації незалежно від того, чи є спеціальний закон, який би передбачав компенсацію такої шкоди у відповідних випадках; якщо ж моральну шкоду спричинено посяганням на майнові пра­ва, то вона підлягає компенсації лише у випадках, передбачених законом³.

Наявність моральної шкоди є умовою виникнення обов'язку щодо її відшкодування, тому цей факт має бути встановлено й до­ведено тою стороною договору, яка вимагає відшкодування (кре­дитором). Однак серед правознавців є прибічники іншої точки зору: зокрема, В. П. Паліюк пропонує запровадити принцип «пре­зумпції моральної шкоди», яка означає, що факт наявності такої шкоди не потребує доведення, оскільки будь-яке правопорушення завдає моральної шкоди потерпілому та є підставою для стягнення відшкодування за таку шкоду. Тому немає необхідності потерпіло­му (кредитору) доводити в суді наявність такої шкоди, достатньо лише довести її розмір, який підлягає відшкодуванню¹. Презумп­ція моральної шкоди культивується, зокрема, судовою практикою Російської Федерації і ґрунтується на широкому тлумаченні мо­ральної шкоди як фізичних чи моральних страждань. Вітчизняна судова практика виходить з більш вузького розуміння цього понят­тя. На нашу думку, наявність моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, адже така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. Факт правопорушення (невиконання чи неналежне виконання догово­ру) як такий свідчить лише про ймовірність настання моральної шкоди й сам по собі не може бути підставою для її відшкодування. Стягнення відшкодування моральної шкоди автоматично внаслі­док будь-якого правопорушення нівелює компенсаційну функцію цього правового інституту. Стосовно договірних правовідносин запровадження цього принципу означало б можливість випадко­вого перерозподілу договірних ризиків і тягаря витрат на користь сторони, яка ймовірно безпечно ставиться до своїх договірних зобов'язань.

На нашу думку, немає підстав у справах по відшкодуванню моральної шкоди нехтувати й положенням ст. 60 Цивільного про­цесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона зобов'язана довести в суді ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Важливе практичне значення має питання про застосування до вимог про відшкодування моральної шкоди строків позовної дав­ності. Вітчизняні правознавці схиляються до думки, що до вимог про відшкодування моральної шкоди не повинна застосовуватися позовна давність відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України, оскільки ці вимоги випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятком випадків пред'явлення вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації (п. 2 ч. 2 ст. 258)².

У практиці російських судів до вимог про відшкодування мо­ральної шкоди позовна давність не застосовується відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації, що при­свячена питанням застосування законодавства про компенсацію моральної шкоди.¹ Аналогічно Пленум Верховного Суду України у п. 16 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. зазначає, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, як таких, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності не застосовуються.

Однак, на нашу думку, незалежно від того, що відшкодування моральної шкоди має на меті поновлення психологічного (немай-нового) статусу особи, у правовідносинах, які виникають внаслідок порушення договору вимоги про відшкодування моральної шкоди не завжди можна розглядати як такі, що випливають з порушен­ня особистих немайнових прав. Якщо право на таку вимогу вини­кає внаслідок порушення майнових (зобов'язальних) прав, то на ці вимоги має поширюватися загальний строк позовної давності — З роки, який встановлено щодо майнових вимог, які випливають з порушення договору.

Право на відшкодування моральної шкоди має безпосередньо кредитор як особа, яка зазнала немайнових втрат. Пленум Верхов­ного Суду України у п. 7 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. за­значає, що заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені про­типравними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Вважається, що право на відшкодування моральної шкоди може успадковуватися спадкоємцями кредитора, якщо воно було присуд­жено йому судом за його життя, відповідно до ч. З ст. 1230 Цивіль­ного кодексу України; однак спадкоємці не мають права звертатися до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, яка була завдана їхньому спадкодавцеві за час його життя. На нашу думку, згадана ч. З ст. 1230 дещо некоректно сформульована з терміноло­гічної точки зору: до спадкоємців переходить не право на відшкоду­вання моральної шкоди, а право на грошову суму, яка присуджена спадкодавцеві за час його життя судом у якості відшкодування за­вданої йому моральної шкоди.

Згідно з законом моральна шкода може бути зумовлена проти­правними посяганнями не лише щодо самої фізичної особи (пози­вача), але й щодо членів її сім'ї або близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України). Однак ця норма, на нашу думку, може стосуватися виключно випадків, коли завдано шкоду життю та здоров'ю, а в договірних відносинах члени сім'ї або близькі родичі кредитора, за загальним правилом, претендувати на відшкодування моральної шкоди не в змозі, таке право виникає тільки безпосеред­ньо у кредитора. При цьому варто зазначити, що в деяких випадках внаслідок порушення договору моральна шкода може бути завдана й іншим, крім кредитора, особам (наприклад, забудовник не виконує обов'язку щодо будівництва житла й сім'я кредитора втрачає дах над головою, отже потерпілими виявляються члени сім'ї), однак для них така шкода виникає не в межах договірних правовідносин.

Наявність моральної шкоди доводить кредитор, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обгрунтовано розмір їх відшкоду­вання. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення за­хворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилю­ваннями, спричиненими порушенням договору іншою стороною; висновки лікарів чи медичних комісій про психологічний стан осо­би; довідки, інші документи: листи, акти, накази певних установ організацій тощо. В документі медичного характеру має бути зазна­чено, коли виникло захворювання та внаслідок чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через конкретне порушення прав кредитора, мало місце погіршення загального стану чи заго­стрення хронічної хвороби у визначений період часу тощо. Так, в одній із справ суд взяв до уваги довідку, видану районною полікліні­кою про те, що потерпілий звернувся за допомогою в лікувальний заклад і перебував під наглядом лікаря-невропатолога протягом двох місяців з приводу розладу діяльності нервової системи з діагнозом «астеноневротичний синдром», що є цілком закономірним наслід­ком психічних переживань і хвилювань, які він переніс у такий-то період.

Факт завданя моральної шкоди може бути підтверджений і по­казаннями свідків, зокрема, про скрутний душевний стан кредито­ра, спричинений порушенням його прав за договором, його пере­живання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності; про реальні зміни в житті: втрату ділових зв'язків, вимушеність змінити контрагентів за іншими договорами, відмо­ву потенційних контрагентів від продовження перемовин, немож­ливість укласти заплановані договори і т.ін.

За загальним правилом зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає з вини відповідача (боржника). У п. 6 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. підкреслюється, що особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшко­дуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. До цих випадків мають застосовуватися, на нашу думку, положення ст. 614 Цивільного кодексу України, зокрема й про те, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відпові­дальність за таку шкоду без вини може мати місце у випадках, коли це спеціально передбачено законодавством, яке регулює конкретні види договірних зобов'язань, а також у разі, якщо це передбачено сторонами у договорі (відповідно до ч. 1 ст. 614).

Порушення договору (порушення зобов'язання) як підстава для виникнення права на відшкодування моральної шкоди може вияв­лятися як у невиконанні, так і в неналежному виконанні договір­них зобов'язань. Так, у травні 2003 р. Особа 1 звернулася до суду з позовом до підприємства «Міськтепломережа», посилаючись на те, що вона з вересня 1994 р. обіймає посаду судді апеляційного суду однієї з областей України, у зв'язку з чим згідно з п. 9 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» їй надана 50% знижка на плату за займане житло і комунальні послуги, в тому числі теплову енер­гію. Однак відповідач проводить розрахунки в порушення вказаного закону, нараховує плату за надлишки займаної площі, а з 1 січня 2003 р. — без урахування знижки, посилаючись на ст. 60 Закону Ук­раїни «Про Державний бюджет на 2003 p.». Позивачка просила суд зобов'язати відповідача провести розрахунок за надані послуги по гарячому водопостачанню і опаленню житла відповідно до Закону України «Про статус суддів» і стягнути з відповідача на її користь у якості відшкодування моральної шкоди 1000 грн.¹ У цій справі, на думку позивачки, моральна шкода завдана неналежним виконан­ням підприємством свого обов'язку щодо проведення розрахунків за надані комунальні послуги. Враховуючи це, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги.

Відшкодування за моральну шкоду може здійснюватися насам­перед у грошовій формі, яка вважається найбільш зручною, оскіль­ки гроші є загальним еквівалентом і здатні задовольняти будь-які людські потреби. За погодженням між сторонами або за рішенням суду моральна шкода може бути відшкодована не грішми, а іншим майном, тобто шляхом надання інших речей: автомобіля, телеві­зора, магнітофона, побутової техніки, меблів, художніх виробів, одягу, парфумів, зібрання творів художньої літератури тощо. Інший спосіб відшкодування може полягати у наданні благ не речового, а іншого майнового характеру: безкоштовних путівок до лікувальне оздоровчих закладів (санаторії, будинки відпочинку), в туристичн подорож; виконання послуг чи робіт (ремонт жилого приміщенні перевезення, опублікування твору, автором якого є кредитор, пері карські, косметологічні, медичні послуги тощо), проведення рекламної кампанії за рахунок боржника та ін. Вартість майнового благ; яке надається, в деяких випадках може не мати значення. Однак,; загальним правилом, щоб призначити справедливе відшкодуванні сторони чи суд повинні оцінити адекватність майнового блага зі подіяній моральній шкоді. Для цього необхідно здійснити грошоЕ оцінку відповідного майнового блага та моральної шкоди.

Стосовно юридичної особи негрошова форма відшкодування не майнової шкоди може виражатися у наданні певних послуг, здійсненні на користь кредитора рекламної кампанії і т. п.

У більшості випадків відшкодування моральної (немайнової шкоди здійснюється у формі одноразової виплати грошової суми повному обсязі або передачі іншого майнового блага. Відшкодування у формі часткових систематичних виплат може застосовувати якщо встановлено домовленістю сторін, рішенням суду, передбачено договором або актом законодавства. Однак, при використані такого способу відшкодування моральної шкоди, як бачиться, послаблюється компенсаційна функція цього засобу захисту цивільних прав.

Найбільше ускладнень зазвичай зумовлює питання про розмір відшкодування моральної шкоди. На нашу думку, слід застосовувати за аналогією положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу Україні згідно з якою розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання (нашому випадку — моральної шкоди), доказується кредитором.

Окремі законодавчі акти, положення яких застосовуються недоговірних відносинах, встановлювали певні обмеження мінімальних чи максимальних розмірів відшкодування моральної шкоди. Для договірних відносин таких обмежень не існує. На дум к Г. В. Єрьоменко, розмір відшкодування встановлюється судом і н може визначатися умовами договору,¹ однак ст. 23, на яку посилаєть ся авторка цієї думки, не встановлює такого обмеження. На наш погляд, сторони в змозі відповідно до принципу свободи договор визначити для себе у договорі конкретний розмір відшкодування н випадок заподіяння моральної шкоди або ж встановити його межі -мінімальний чи максимальний розмір.

Методики визначення розміру відшкодування моральної шко­ди, які описуються в юридичній літературі¹, переважно орієнтовані на випадки завдання такої шкоди внаслідок делікту. Проте навіть для деліктних зобов'язань єдиної методики, яка б мала загальне обов'язкове (чи хоча б загальне рекомендаційне) значення немає; її доцільність для правовідносин з відшкодування моральної шко­ди, завданої порушенням договору, також викликає сумніви. Роз­мір відшкодування моральної шкоди має визначатися у кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей конкретного правовідношення.

У практиці вітчизняних судів обґрунтування розміру відшко­дування моральної шкоди з посиланням на більш-менш конкрет­ні критерії зустрічається доволі рідко. Зазвичай суди обмежуються більш загальними формулюваннями. Так, вважаючи обґрунтовани­ми та залишаючи без змін судові рішення нижчих інстанцій у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням дого­вору схову авто, Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що «розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням порушених прав, наданих спожи­вачеві, та права власності»².

Разом з тим, при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди в договірних правовідносинах необхідно орієнтуватися на за­гальну практику, що сформувалася у процесі вирішення справ про відшкодування такої шкоди. Зокрема, слід враховувати критерії, що передбачені в ч. З ст. 23 Цивільного кодексу України, а також ті, які вироблені судовою практикою і цивільно-правовою наукою. До них доцільно віднести, зокрема такі:

характер правопорушення; в договірних правовідносинах може мати значення, навмисно чи ненавмисно боржник порушив договір, чи пов'язаний кредитор зобов 'язаннями перед третіми особами, вико­нання яких знаходиться у прямій чи опосередкованій залежності від договору, який порушено;

глибина фізичних та душевних страждань; мають значення: ха­рактер страждань (прості переживання; душевні страждання); вид душевних страждань (занепокоєння, нервозність; сором, принижен­ня; страх, відчай); глибина страждань: незначний душевний біль; значний біль; біль руйнівної для здоров'я сили;

погіршення здібностей кредитора або позбавлення його можливос­тей їх реалізації; на відміну від недоговірних правовідносин, на нашу думку, тут можуть мати місце лише несуттєві погіршення, такі, що можуть бути повністю або частково відновлені;

тривалість негативних наслідків, які виникли в результаті по­рушення договору: короткочасні негативні наслідки можуть бути повністю усунуті з перебігом незначного періоду часу і не впливають на спосіб життя кредитора — фізичної особи (хвилювання, незначне нервове збудження чи короткочасний розлад душевної рівноваги, нервовий стрес без ускладнень для здоров'я тощо) чи організацію діяльності кредитора — юридичної особи (тимчасові розлади в сто­сунках з партнерами, незначні коливання в рейтингових позиціях на ринку товарів і послуг тощо); тривалі негативні наслідки можуть бути усунуті з плином більш тривалого часу або лише частково (для фізичної особи — більш складні розлади в психічному стані особи, нервові захворювання, зміни в способі життя, втрата певних життє­вих перспектив тощо; для юридичної особи — втрата зв'язків зі ста­більними партнерами, стійка втрата рейтингових позицій на ринку тощо);

час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди також має значення: якщо з моменту заподіяння шкоди пройшло достатньо часу для згладжування моральних втрат, то це може бути підставою для зменшення розміру відшкодування або відмови у позові;

сфера діяльності юридичної особи чи фізичної особи-підприємця, ді­лову репутацію яких ушкоджено порушенням договору: місцевий рівень (в межах населеного пункту, району), регіональний рівень (в межах області, кількох районів чи областей), загальнодержавний рівень (в межах України), міждержавний рівень (в Україні та за її межами);

істотність втрачених перспектив у зв'язку з приниженням ді­лової репутації юридичної особи чи фізичної особи-підприємця: суттєві втрати, які призвели до низки негативних наслідків (на­приклад, через приниження ділової репутації підприємця і втрату довіри до нього з боку контрагентів, унеможливлено укладення низки важливих для нього договорів щодо основного напряму його діяльності); або несуттєві втрати (наприклад, у подібній ситуації один з потенційних контрагентів відмовився укладати договір, для укладення якого з іншими особами витрачено додаткові зусилля і час; подібні втрати не торкаються основного виду діяльності даного суб'єкта тощо) і т. ін.

На розмір відшкодування не впливає наявність чи обсяг майно­вої шкоди, яка завдана порушенням договору, тобто тими самими діями, що призвели до виникнення моральної шкоди. Вимоги щодо відшкодування майнової шкоди та вимоги щодо відшкодування мо­ральної шкоди розглядаються як самостійні. За загальним правилом розмір завданої моральної шкоди не залежить від вартості майно­вого блага, посяганням на яке завдано моральної шкоди, і часом заподіяння незначної майнової шкоди може викликати значні ду­шевні страждання. Проте у договірних правовідносинах прослідко-вується залежність розміру моральних втрат від суми невиконаного чи неналежно виконаного договору. Адже чим вища вартість майна, тим більші втрати зумовлені невиконанням договору, пов'язаного з цим майном, отже — більше зусиль слід докласти для реалізації певних можливостей особи та захисту її прав та інтересів. У бага­тьох випадках саме те майно, яке має високу вартість, відіграє най­важливішу роль у житті особи. Яскравим свідченням того, які мо­ральні втрати можуть бути понесені внаслідок порушення договору, предметом якого є високо вартісне майно, є широковідомі приклади невиконання договорів на будівництво житла інвестиційнобудівель-ною групою «ЕлітаЦентр» у м. Києві, в яких інвесторами виступа­ли фізичні особи, внаслідок чого багато людей не тільки втратили житло (першочергова потреба людини), але й на роки потрапили у боргову залежність. Такі випадки непоодинокі у сумнівній сучасній «договірній практиці»¹.

Одним з критеріїв, який впливає на розмір відшкодування мо­ральної шкоди, вважається ступінь вини боржника; ступінь вини враховується тоді, коли у виникненні шкоди є і вина боржника, і вина кредитора; однак, на нашу думку, це правило не прийнятне для договірних відносин, якщо у порушенні договору є вина креди­тора, то права на відшкодування моральної шкоди у нього виникати не повинно.

Майновий стан особи, яка заподіяла моральну шкоду, може впли­нути на розмір відшкодування, якщо він був до заподіяння мораль­ної шкоди, або стане внаслідок її відшкодування вкрай скрутним. Такі самі рекомендації дає Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. У виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить борж­ника в дуже тяжке матеріальне становище, суд (застосовуючи за ана­логією положення ч. 4 ст. 1193 Цивільного кодексу України) може зменшити розмір відшкодування на суму, яку вважатиме розумною і доцільною. Це правило відповідно не повинно застосовуватися, на нашу думку, при однаковому майновому стані обох сторін. Варто підкреслити, що скрутний майновий стан кредитора не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування.

Вищий господарський суд України у п.6 роз'яснення № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. зазначає, що розмір компенсації немайнової шкоди юридичної особи залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення не-майнових прав позивача. Очевидно також, що деякі з наведених вище критеріїв можуть бути використані й у справах за позовами юридичних осіб.

Визначаючи розмір відшкодування суд (позивач) має керувати­ся, на нашу думку, принципами: умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; помірко­ваності — відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності — об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості — неупередженого став­лення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедли­вості виявляються в тому, що більш глибоким моральним страж­данням відповідає більший розмір відшкодування; ці вимоги ма­ють витримуватися однаково у всіх справах про відшкодування моральної шкоди. Тому суд має орієнтуватися на судову практику, що склалася на момент вирішення справи. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення кредитора і не має призводити до його навіть неіс­тотного збагачення.