Міждисциплінарний статус глобалістики

Глобалістика як міждисциплінарна галузь наукових досліджень виявляє причини, об’єктивно-наслідкові зв’язки, системну сутність глобалізації, визначає загальний тренд її розвитку, аналізує ті глобальні проблеми, які вимагають пошуку оптимальних механізмів системної взаємодії.

У більш широкому сенсі термін глобалістика є сукупністю фундаментальних філософських, соціоекономічних, культурологічних і прикладних досліджень різноманітних аспектів глобалізації

Генезис глобалістики як науки визначається характером і глибиною, насамперед, економічних трансформацій світового розвитку в середині XX ст. Масштабні і складні економіко-політичні процеси 1960-х рр. викликали необхідність формування нового наукового напряму, предметом аналізу якого виступали як практичні результати багатопланових інтеграційних процесів, так і проблеми міжнародного політико-ідеологічного розвитку. Попередником глобалістики на цьому етапі виступила футурологія, результати досліджень якої були узагальнені Інститутом проблем майбутнього, Міжнародним фондом “Людство у 2000 році” та іншими міжнародними організаціями.

З’ясування природи криз, механізмів їх прогнозування та упередження стало основним змістом глобалістичних досліджень у середині 1970-х рр. Дослідження Римського клубу та цілого ряду провідних європейських вчених: М.Месаровича, Е.Пестеля, Я.Тінберга, Д. Габора, У.Коломбо, Дж.Боткіна, М.Ельманджрі, М.Маліци дозволили ідентифікувати основні проблеми глобалізації, їх масштаби та динамізм, що актуалізувало перегляд традиційної індустріальної парадигми світового розвитку.

На початку і в середині 1990-х рр. глобалістика гуманізувала інструментарій розв’язання глобальних проблем, сконцентрувавши дослідницький інтерес на соціально-політичній проблематиці і цивілізаційних аспектах становлення глобальної економіки.

Саме тоді сформувалися основні її напрями – технократичний (А.Тоффлер, Д.Белл, Д.Несбіт), еволюційно-детерміністський (Е.Валенілл, Дж.Ріфкін, Н.Георгеску-Ролген), еколого-популістський (Л.Браун, Д.Хау, Дж.Уолд, Р. Теобальд), екзистенціально-культурний (С.Мендловіц, Г.Фолк, О.Орука, І.Гальтунг, М.Міше).

Доведено, що такі системні властивості як перманентна кризовість, високий ступінь конфліктності, схильність до катастроф глобалістикою оцінюються на відміну від інших наук не в якості аномалій чи патологій, а як природне джерело розвитку суспільства.

Перспективу розвитку наукових шкіл сучасної глобалістики більшість фахівців вбачає у поглибленні соціоекономічного спрямування цієї науки, коли методологічною основою теорій глобалізації є дихотомічна типологія соціальної організації: локальне/глобальне. При цьому обов’язковими є просторові характеристики з фіксацією часових “розривів”, моделюванням зсувів у тенденціях розвитку соціально-економічних процесів з середини XX століття.

Контрольні запитання

1. Визначте основні етапи формування та розвитку теоретичної бази глобалістики.

2. За якими принципами здійснюється взаємодія основних напрямків шкіл глобалістики?

4. Дайте характеристику міждисциплінарного статусу глобалістики.

5. Що є предметом глобалізації?