Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини 3 страница

У 1993 р. на референдумі італійці висловились за ліквідацію прапорційної системи виборів. Це поклало початок реформуваш італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення Другої республіки в Італії. У 1996 р. відбулись вибори н: новій основі, які засвідчили нову розстановку політичних сил в країні.

Країна	Німеччина (ФРН)
Державний лад	парламентська республіка
Основні партії	Християнсько-демократичний союз (ХДС), Християнсько-соціальний союз (ХСС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), Вільна демократична партія (ВДП)
Законодавча влада	Бундестаг (федеральний парламент)
Виконавча влада	Уряд на чолі з федеральним канцлером: К. Аденауер (ХДС/ХСС, 1949-1963), Л. Ерхард (ХДС/ХСС, 1963-1966), К. Г. Кізінгер (ХДС/ХСС, 1966-1969), В. Брандт (СДПН, 1969-1974), М. Шмідт (СДПН, 1974-1982), Г. Коль (ХДС/ХСС, 1982-1998), Г. Шредер (СДПН, 1998-2005), А. Меркель (ХДС/ХСС, 2005 - до цього часу).
Глава держави	президент (з обмеженими повноваженнями)
Країна	Італія
Державний лад	парламентська республіка
Основні партії	Християнсько-демократична партія (ХДП), Народна партія Італії, Італійська соцпартія, Демократична партія лівих сил.
Законодавча влада	парламент (палата депутатів і Сенат)
Виконавча влада	Рада міністрів
Глава держави	президент (призначає голову Ради міністрів)

Поміркуємо разом:

- Учому проявлялись принципові розходження в розвитку двох німецьких держав? Які причини краху НДР?

- З якими труднощами зіткнулася об’єднання Німеччина?

- Чому в Італії частіше, ніж в інших країнах,відбуваються зміни урядів?

Література:

1. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 11 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

2. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

3. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

4. Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ (1945 –поч.ХХІст.)

Тема: СРСР 1945-1985 роках.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть:

-З`ясовувати основні тенденції розвитку СРСР у 1945-64рр.,

-характеризувати останні роки правління Й.Сталіна і реформи М. Хрущова;

-розкривати причини усунення М.Хрущова від влади; суть періоду «застою».

План.

1.Наслідки Другої світової війни для СРСР.Відбудова народного господарства.

Суспільно-політичне життя у 1945-1953рр.

2.Хрущовська «відлига».

3.»Застій».Розвиток СРСР 1964-1985рр.

1. Відновлення народного господарства СРСР після закінчення Другої світової війни було надзвичайно складним завданням.Конкретною програмою відновлення і розвитку народного господарства в цих умовах став четвертий п’ятирічний план на 1946-1950 рр. Першочерговим завданням четвертої п’ятирічки було відновлення і розвиток важкої індустрії.Хоча повністю четвертий п’ятирічний план не було виконано, за виробництвом промислової продукції СРСР перевищував довоєнний рівень.Значних труднощів зазнавало сільське господарство. До кінця четвертої п’ятирічки сільськогосподарське виробництво не досягло навіть рівня середини 20-х років.У соціальній сфері в цей час було скасовано карткову систему на продовольчі і промислові товари, впроваджену в роки війни, утричі знижено роздрібні ціни і т. ін. У грудні 1947 р. було проведено грошову реформу, яка мла конфіскаційний характер. Нові гроші обмінювалися, як правило, за місцем роботи із розрахунку: 10 карбованців старих грошей прирівнювалися до 1 карбованця нових

Політична ситуація в СРСР у повоєнні роки характеризувалася новим наступом реакції і посиленням сталінської диктатури, що проявилося в репресіях, котрі прокотилися по країні. У 1946 р. знову почалися арешти вищих військових кадрів. Особливе місце серед сталінських репресій посідає “ ленінградська справа ” – серія справ, сфабрикованих у 1950-1952 рр. проти партійних, радянських, господарських працівників Ленінграда.

Виключної сили набрали репресії проти діячів культури,боротьба з космополітизмом, посилення ідеологічного пресу, «Ждановщина».

5 березня 1953 р. помер Сталін. Відразу ж розпочалась запекла боротьба за владу серед його соратників(Берія,Маленков,Хрущов). Кожен з них намагався за будь-яку ціну стати лідером. М. Хрущову дісталось керівництво Секретаріатом ЦК КПРС. 26 червня 1953 р. був заарештований і в грудні цього ж року розстріляний як “ворог комуністичної партії ” і радянської держави Л. Берія. Основна боротьба розгорнулася між Хрущовим і Маленковим. Переміг Хрущов.

В березні 1953 р. було припинено слідство по “справі лікарів”. У 1954 р. Верховний суд СРСР реабілітував усіх притягнутих до суду по “ленінградській справі’.

Оцінюючи початковий процес десталінізації, спроби відновлення громадського життя, який одержав назву відлиги, необхідно враховувати суперечливість політики відновлення, в якій поєдналися в одне ціле і демократична новизна у вирішенні багатьох проблем, і стійкі стереотипи старого.

2. Ця внутрішня суперечливість курсу на відновлення зберігалася і після виступу Хрущова з доповіддю на ХХ з’їзді партії “Про культ особи і його наслідки”. Для наступних реформ управління економікою були характерні дух сміливого реформаторства та адміністративно-командні принципи. Справа в тому, що реформи в промисловості не зачіпали командно-адміністративної системи, не змінювали господарський механізм.

Ще гірше було з реформи в сільському господарстві(3 надпрограми: освоєння целіни, «кукурудзяна епопея»,мясно-молочна кампанія). Аграрна політика Хрущова взагалі була непослідовною.Залишалась до кінця не реалізованою ідея освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру і Уралу. Більш вдалими виявилися реформи Хрущова в галузі соціальної політики: житлова, пенсійна. Було збільшено асигнування на охорону здоров’я, скасовану плату за навчання в школах і вузах.

У січні 1955 р. президія Верховної Ради СРСР заявила про припинення стану війни з Німеччиною, а в 1956 р. – з Японією.У відповідь на створення в 1945 р. блоку НАТО у травні 1955 р. було створено Організацію Варшавського Договору. СРСР намагався поширити свій вплив на країни “третього світу”.

3. Після змушеної відставки Хрущова у жовтні 1964 р. першим секретарем ЦK КПРС було обрано Л. Брежнєва. Почався так званий період застою (1964-1985).На середину 60- х років у СРСР було створено потужну енергетичну і промислову бази, багатогалузеве сільське господарство. Більше того, після жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС у суспільно-політичній сфері посилилися негативні тенденції, які поступово призвели до застою в усіх сферах життя. Все це позначилося на долі економічної реформи 1965 р.

Пріоритет у розробці економічної реформи належав голові Ради міністрів О. Косигіну. У січні 1966 р. почалася її реалізація. В ході реформи було ліквідовано раднаргоспи і створено більше 40 союзних міністерств і відомств, переглянуто показники оцінки діяльності підприємств тощо. Почалося коригування і, нарешті, відбулося згортання реформи.У політичній сфері головною стала тенденція до згортання демократичних перетворень. Навіть інтенсивна законодавча робота з підготовки і прийняття в 1977 р. конституції Союзу РСР не дала істотних результатів. У цей час починається спочатку обережне, а потім і відкрите виправдування сталінізму. Метою цієї кампанії було створення обстановки для звеличування політичного керівництва, насамперед самого Брежнєва, який очолював КПРС і обіймав посаду голови Президії Верховної Ради СРСР.

Консервативно - догматичні тенденції в політичному житті країни зростали, що знайшло своє відображення у нетерпимості до проявів вільнодумства. Серед наукової і творчої інтелігенції з’являються люди, які відкрито виступають проти поршень прав і свобод людини. Датою його народження можна вважати 5 грудня 1965 р., коли на Пушкінській площі в Москві відбулася перша демонстрація під правозахисними гаслами.Спочатку основною формою дисиденства були протести, звернуті до керівництва країни.Громадська активність дисидентів одержує риси руху.В цей час інтенсивно працює О. Солженіцин, активізує свою правозахисну діяльність академік А. Сахаров. Активісти правозахисного руху пройшли через в’язниці, табори, психіатричні лікарні.

Керівництво Радянського Союзу намагалося покращити зовнішньополітичне становище країни, нормалізувати відносини між СРСР і США, а також країнами Заходу.

Під час візиту в Москву президента США Р. Ніксона у травні 1972 р. було підписано угоду про обмеження систем противоракетної оборони. Л. Брежнєв І Р. Ніксон поставили свої підписи під спільним документом “Основи взаємовідносин між СРСР і США”.

Одночасно вирішувались проблеми європейської безпеки. В 1970 р. було підписано договір між Радянським Союзом і ФРН, значно поліпшилися відносини з Францією.

21 серпня 1968 р. радянські збройні сили разом з військами Польщі, НДР, Угорщини і Болгарії були введені в Прагу.Москва активно підтримувала арабські країни в їх боротьбі проти Ізраїлю, заохочувала кубинську інтервенцію в Анголі.Політика розрядки остаточно підірвало радянське вторгнення в Афганістан у 1979 р.

Поміркуємо разом:

-Як розгорталась боротьба за керівництво країною після смерті Й.Сталіна?

-Якими методами сталінський режим утримував владу?

-Що було джерелом повоєнного відродження народного господарства?

-Що таке «десталінізація»?

-Чому період правління М.Хрущова називається «відлигою»?

-Що в постаттях Й.Сталіна і М.Хрущова спільного і що відмінного?

-Що означає термін «застій»?

-Що спричинило духовний занепад у країні?

-Учому полягав внесок дисидентів у розвиток суспільства?

Література:

1.Ладиченко Т. Всесвітня історія. 11 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

2. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

3. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

4.Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Тема: «Перебудова» та розпад СРСР. Нові незалежні держави на пострадянському просторі.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть:

-Давати характеристику процесу перебудови в СРСР;

-показувати причини розпаду СРСР;

-розкривати процес розвитку відновлених і нових незалежних держав після здобуття незалежності;

-характеризувати їх економічний,політичний і соціальний розвиток.

План.

1.Перебудова (1985 -1991 рр.)

2.Розпад СРСР: причини і наслідки.

3.Відновлені та нові незалежні держави.

1. Після смерті Брежнєва на вищих партійних і державних постах перебували Ю. Андропов, К. Черненко. Партійно-бюрократична еліта країни прагнула зберегти свою владу і том вимушена була погодитися на серйозні переміни.

На першому етапі реформи політичної системи головним було посилення представницьких органів і вдосконалення їхньої роботи. Першим головою, що відповідно до конституції «є вищою посадовою особою Радянської держави і представляє Союз Радянських Соціалістичних Республік у середині країни та у міжнародних відносинах», було обрано Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова (березень 1985р).

З приходом до влади М. Горбачова відбулися кардинальні зміни в керівництві партії та країни.З березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, який прийнято називати “перебудовою”. Розпочалися економічні реформи. На квітневому (1985) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР. Другим етапом реформ (1987-1989) стала орієнтація на перехід від адміністративних методів до економічних при збереженні централізованого управління.Третім етапом реформ (1989-1990) мав стати рішучий перехід до ринкових відносин.

У січні 1987 р. М. Горбачов на пленумі ЦК КПРС вперше проголосив перехід до політики гласності і демократизації суспільства.Безперечно, велику роль у відновленні радянського суспільства, розвитку перебудови відіграв М.Горбачов. Визнаний майстер компромісів, прихильник центристської тактики, що вміло лавірував між крайніми напрямками в політиці, він викликав до себе поваг як у самій країні, так і за її межами. В той же час у проведенні реформ він досить часто виявляв повільність і не був до кінця послідовним.

Нове керівництво СРСР після 1985 р. намагалось максимально знизити рівень конфронтації на міжнародній арені. Це було необхідною умовою проведення внутрішніх реформ.

Основні принципи нового політичного мислення у зовнішній політиці базувалися на визначення єдності суперечливого світу, неможливості забезпечення безпеки країни воєнними засобами тощо.

Нові тенденції у зовнішній політиці СРСР виявилися на тлі:

- політичної бурі у Східній Європі 1989-1990 рр.;

- виводу із країн Східної Європи радянських військ;

- припинення Організації Варшавського Договору;

- завершення виводу радянського військового контингенту із Афганістану 15 лютого 1989 р.;

- кардинальних змін радянсько-американських відносин;

- об’єднання Німеччини на демократичній основі завдяки розумному підходу до цього радянського керівництва.

2. Демократизація, гласність пробуджували свідомість людей, підіймали проблему правового становища республік у складі СРСР. Радянська централізована федерація, фундамент якої було закладено Сталіним, перетворювалась по суті на унітарну державу з всемогутнім “центром”.

У цей час створювалися національно-патріотичні об’єднання і організації: Народний рух України за перебудову, Народний фронт Естонії, Народний фронт Латвії та ін. Національно-патріотичні сили стають впливовими в парламентах окремих республік.

Трагічно розвивалася боротьба за демократію і незалежність у Грузії, коли московське керівництво 9 квітня 1989 р. віддало наказ військам силою розігнати багатотисячний мітинг у Тбілісі. Загинуло 16 людей. 1990 рік розпочався з трагічних подій в Баку, де відбулися жорстокі погроми вірмен.Вибори 1990 р. ознаменували перемогу демократичних сил. Ради Москви і Ленінграда очолили прихильники демократичних реформ Г. Попов і А.Собчак.Текст Союзного договору розроблявся з великими труднощами. Представники республік не погоджувалися з багатьма положеннями документа. І коли здавалося, що всі зауваження враховані, досягнуто згоди і було призначено день підписання договору, відбулася подія, що перекреслила всю роботу.

Розпад СРСР. 19-21 серпня 1991 р. було здійснено спробу державного перевороту. Особливу роль в розгромі заколоту відіграв Б. Єльцин. Те, що серед організаторів і натхненників заколоту було усе (за винятком М. Горбачова) керівництво Союзу РСР, а Верховна Радв СРСР не протидіяла змові, означало кінець Радянського Союзу.

Серпневі події 1991 р. свідчили про необхідність заміни всієї старої системи, зміни економічних і політичних форм життя, реформування всієї багатонаціональної держави.

Не було підписано і Союзний договір. 1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, у ході якого громадяни практично одностайно висловилися за незалежність республіки. Обраний президентом України Л. Кравчук оцінив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору.

Республіки могли вважати себе від будь-яких зобов’язань стосовно колишнього “центру”. 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі (Білорусія) керівники Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук) і Білорусії (С. Шушкевич) підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД)

3. 12 червня 1990 р. на I З’їзді народних депутатів РРФСР було підписано Декларацію про державний суверенітет Росії. 12 червня 1991 р. Б. Єльцина обрано президентом Росії.

Ставши самостійною державою, Росія розпочала радикальні економічні перетворення. Не дала очікуваних результатів і грошова приватизація, яку проводив уряд В. Черномирдіна. Так становище ускладнилося політичною кризою, яка 3-4 жовтня 1993 р. призвела збройного штурму “Білого дому” – будинку Верховної Ради Російської Федерації.

10 грудня 1994 р. російські війська ввійшли у Чечню. Воєнні дії, наслідком яких були величезні жертви, тривали до осені 1996 р. Після підписання Хасавюртських угод російські війська залишили самопроголошену Республіку Ічкерію.У вересні 1999 р. стався другий чеченський збройний конфлікт. Антитерористична операція, розпочата урядом Росії, поступово перетворилась на повномасштабну війну.

У державах Балтії, де спостерігався більш високий рівень економічного розвитку порівняно з іншими союзними республіками, вже у 1993 р. намітилася певна стабілізація. В Латвії та Естонії гострої форми набуло національне питання вигляді поділу населення на громадян та “російськомовних”.

Президентом Грузії 1995-2004 рр. був Е. Шеварнадзе. Однак вирішити всі соціально-політичні проблеми країни йому не вдалося.2004р.- революція «троянд»,президентом обрано М. Саакашвілі.Загострення проблем міжнаціональних, економічних, зовнішньополітичних.У серпні 2008р.відбулась війна Грузії з Росією.

Різними шляхами розвитку йшли країни Середньої Азії.Триває відновлення патерналістсько-кланової системи влади з опорою на національні та релігійні традиції(іслам).Демократизація виступає противагою зростаючому впливу мусульманського духовенства.Показники економічного добробуту цих держав визнчає наявність або відсутність в їх надрах нафти,газу та інших природних ресурсів.Винятком є Таджикістан,де значний час тривала громадянська війна.

Поміркуємо разом:

-Чому адміністративно-командна система виявилась неефективною і прозводила до деградації економіки?

-Які періоди перебудови відповідають гаслам: «Прискорення», «Більше соціалізму!»,»Більше демократії!»?

-Чому М.Горбачов наприкінці перебування при владі користувався більшою популярністю за кордоном,ніж СРСР?

-Якими були причини провалу перебудови СРСР? Чому вона завершилась розпадом СРСР?

-Які етапи розвитку пройшли нові та відновленні держави?

-У чому причини виникнення збройних конфліктів у пострадянських країнах та якими були їхні наслідки?

Література:

1.Ладиченко Т. Всесвітня історія. 11 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

2. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

3. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

4.Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Тема: Країни Центральної та Східної Європи у 1945- на поч.ХХІст.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть:

-Показувати і характеризувати основні тенденції розвитку країн Центральної та Східної Європи після Другої світової війни.

План.

1.Встановлення комуністичних режимів в країнах регіону.

2.Розвиток і криза тоталітарних режимів у країнах Центральної та Східної Європи.

3.Демократичні революції в країнах Центральної і Східної Європи (1989 -1991рр.)

4.Країни на сучасному етапі.

У середині 40- х років ХХ ст. по країнах Центральної та Східної Європи прокотилася хвиля демократичних революцій. Всюди в революціях брали участь широкі верства населення, які об’єдналися в ході визвольної, антифашистської боротьби в національні (народні) фронти.Розгром Червоною армією німецько-фашистських військ на території цих країн істотно вплинув на внутрішні процеси в державах Центральної та Східної Європи. Вони потрапили у сферу впливу СРСР. Важливою віхою у розвитку революцій стало встановлення нової влади. У 1948 р. у країнах Центральної та Східної Європи було встановлено однопартійні комуністичні диктатури.Багатопартійна парламентська система поступово руйнувалась і замінювалась тоталітарною системою управління. Встановлювалась сталінська модель післявоєнного устрою.Затверджувався устрій, який одержав назву “народної демократії”, хоча демократія при цьому мала суто умовний характер.Першими соціально-економічними перетвореннями, що призвели до докорінних змін соціальних структур країн Центральної та Східної Європи, були аграрні реформи. Безземельне і малоземельне селянство одержало землю. Націоналізація землі в цих країнах не проводилася, приватної власності на землю не було встановлено. Кооперування селян під гаслом будівництва соціалізму прийняло масовий характер.Другим великим економічним заходом стала націоналізація промисловості. Темпи і масштаби її проведення в Болгарії, Югославії і Польщі були значними.

Опорою комуністичних режимів стали органи безпеки, внутрішніх справ, прокуратура. З 1947 по 1953 р по країнах Центральної та Східної Європи прокотилася хвиля репресій і беззаконня.Репресії особливо посилалися після прийняття в 1949 р. другої резолюції Інформбюро по Югославії, де керівництво компартії Югославії називалося “бандою шпигунів і вбивць ”.“Народна демократія” швидко перетворювалася на тоталітарні режими, що ліквідували перші паростки демократії.

25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина повідомили про утворення Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). В травні 1955 р. у Варшаві вісьма країнами (СРСР, Польща, Чехословаччина, НДР, Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина) було підписано договір про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу строку на 20 років.