Майнове страхування

Майнове страхування є однією з галузей страхування. Значення даного страхування зумовлене тим, що майно служить обов'язковим елементом господарської діяльності юридичних осіб і життєдіяльності людей, тому забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним в системі страхових відносин.

Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних страхувальнику внаслідок пошкодження або знищення майна при настанні страхових випадків. Мета даного страхування - компенсування шкоди.

Закон України «Про страхування» визначає в якості об'єкта страхування майна майнові інтереси, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Страховий захист охоплює лише ті майнові інтереси, які зумовлені необхідністю збереження майна через можливість його знищення, затоплення, пошкодження, крадіжки у результаті настання непередбачуваних випадків та інших негативних подій, а не отриманням якихось вигод чи переваг, пов'язаних із володінням, користуванням чи розпорядженням цим майном. Звідси під майном, що підлягає страхуванню, розуміють не всі, а лише такі об'єкти цивільних прав, стосовно яких: існує інтерес щодо їх збереження; завдані страховим випадки збитки можна оцінити вартісно.

Як правило, не страхуються предмети, факт загибелі яких важко встановити, тобто діють певні обмеження щодо об'єктів майнового страхування. Зокрема, не приймаються на страхування:

§ документи, грошові знаки та інші папери;

§ рукописи, креслення, бухгалтерські та ділові книги;

§ картотеки;

§ технічні носи інформації (магнітні плівки, касети, магнітні диски);

§ майно, яке знаходиться і застрахованому приміщенні, але не належить страхувальнику;

§ будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища тощо.

Страхувальниками у майновому страхуванні можуть бути юридичні і /або фізичні особи.

Страхування майна як юридичних так і фізичних осіб може здійснюватись в добровільній і обов'язковій формах, перелік яких наведений у ст. 6 та 7 Закону України "Про страхування". Страхування майна фізичних осіб здійснюється в основному в добровільній формі, тоді як значна частина майна юридичних осіб страхується в обов'язковій формі Насамперед це стосується тих об’єктів, які мають високу вартість та зачіпають майнові інтереси не тільки окремих суб’єктів господарювання, але й національні інтереси.

Юридичні особи можуть страхувати державне, власне, орендне, заставне та лізингове майно.

Підприємства можуть укладати основні, додаткові і спеціальні види договорів страхування майна.

За основним договором можна застрахувати усе майно, що належить підприємству: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові та інші машини, обладнання, транспортні засоби риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного виробництва, інвентар, готову продукцію, сировину, товари, матеріали та інше майно

За додатковим договором можна застрахувати майно, одержане підприємствами згідно з договором найму (в оренду, лізинг, прокат); прийняте від інших підприємств та населення дія переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо.

Спеціальний договір може бути укладено на страхування окремого виду майна чи окремого об’єкта (вибіркове страхування); майна, переданого згідно з договорами найму (в оренду лізинг, прокат); майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Порядок та основні умови страхування майна зазначаються у Правилах страхування за видами майна чи ризиків, які розробляються самостійно окремими страховиками і підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування

Основні умови страхування майна охоплюють:

§ страхову відповідальність (перелік страхових ризиків і випадку виникнення яких страховик бере на себе зобов’язання відшкодувати збитки. У страхуванні майна використовується стандартний перелік ризиків який в окремих випадках може доповнюватися або конкретизуватися страховиком);

§ страхову оцінку і страхову суму;

§ принципи відшкодування збитків.

У правилах страхування ще відображаються додаткові умови компенсації збитків, розмір франшизи, обов'язки сторін та інші обставини, які можуть впливати на страхове відшкодування та виконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальником.

Страхування майна здійснюється на випадок загибелі, знищення чи пошкодження його внаслідок таких страхових випадків (ризиків):

§ пожежі, удару блискавки;

§ стихійного лиха (землетрусу, повені буревію, зливи граду, обвалу та інших незвичних для даної місцевості природних та кліматичних явищ);

§ аварій опалювальної, протипожежної водопровідної, каналізаційної систем та інших технічних аварій,

§ неправомірних дій третіх осіб, крадіжок тощо.

Страхувальники мають право застрахувати майно від всіх запропо­нованих у правилах страхування ризиків або обрати лише конкретні ризики. Розміри страхових тарифів встановлюються окремо за видами ризиків і коригуються залежно від рівня складності ризику та інших обставин. Для коригування використовуються понижувальні або підвищувальні коефіцієнти.

Страхова оцінка базується на двох типах покриття:

§ страхове відшкодування;

§ страхове відновлення.

Перший тип означає, що страхове відшкодування повинно забезпечити страхувальнику компенсацію збитків в розмірі дійсної на момент страхового випадку вартості майна, тобто страхувальник після настання страхового випадку повинен бути в такому ж фінансовому становищі, у якому він знаходився безпосередньо до страхової події.

Другий тип означає, що при страховому випадку буде покриватися вся вартість відновлення знищеного чи пошкодженого майна. Стра­хувальник після виплати йому страхового відшкодування буде поставлений в кращі умови, ніж він був до страхової події. По-іншому, страхувальник отримає таку суму, яка йому потрібна для повторного будівництва чи придбання ідентичного об'єкту взамін попереднього.

Майно може бути застраховане як на повну вартість, так і на певну частку. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також відшкодовуються не в повному обсязі (застосовується пропорційна система страхового відшкодування).

Обчислення страхових платежів здійснюється виходячи із встановленої страхової суми і страхових тарифів, які встановлені для окремих ризиків і диференційовані залежно від складності ризику чи інших обставин, відображених в договорі страхування. При обчисленні страхових внесків враховуються також різні знижки, пільги, які надаються страхувальнику з боку страховика.

У разі настання страхової події із застрахованим майном задоволення претензій страхувальника відбувається в такій послідовності: встановлюється факт настання страхової події; складається страховий акт про страховий випадок; визначається розмір збитку та страхового відшкодування; здійснюється страхова виплата.

Загальні умови та порядок виплати страхового відшкодування зазначені у статті 25 Закону України "Про страхування". Конкретні умови визначені в правилах та в договорі страхування.

Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, то збитки відшкодовуються таким чином:

4. у разі пошкодження майна страхове відшкодування виплачується у розмірі різниці між заявленою страховою сумою та вартістю залишків майна, придатних для подальшого використання;

5. у разі втрати майна страхове відшкодування виплачується в розмірі дійсної (відновної) вартості з вирахуванням зносу та вартості залишків майна, придатних для подальшого використання.

Страховик може відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник не виконав обов'язків, передбачених договором страхування. Підстави та порядок відмови регламентовані статтею 26 Закону України "Про страхування". Ними можуть бути:

§ навмисні дії страхувальника, спрямовані на настання страхового випадку;

§ подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

§ отримання відшкодування збитків від винної особи;

§ несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку або створення страховику перешкод у визначенні обставин та причин збитку;

§ інші причини, якщо це не суперечить законодавству України.

До напрямків в страхуванні майна юридичних осіб (якщо їх класифікувати за родом небезпек) відносяться:

Страхування підприємницьких ризиків, що припускає страхування на випадок настання події, що впливає на матеріальні, грошові ресурси, виробничі і інші процеси, пов'язані з здійсненням підприємницької діяльності, наслідком якого можуть бути прямий збиток, зменшення прибитку або додаткові витрати.

Страхування технічних ризиків передбачає страхування ряду ризиків, пов'язаних зі будівельними, монтажними і експлуатаційними роботами, роботою машин, механізмів і електронного обладнання.

Страхування кредитних і фінансових ризиків охоплює сферу взаємовідносин кредитора і позичальника на випадок неповернення останнім взятих в борг грошових коштів, неоплаченої дебіторської заборгованості, неповернення товарного або іншого виду кредиту.

Транспортне страхування, що поділяється на авіаційне, морське і автотранспортне та залізничне, включає страхування від небезпек, що виникають на різноманітних шляхах переміщення транспорту. Об'єктами страхування можуть бути як засоби транспорту (страхування каско), так і вантажі, що перевозяться цим транспортом (страхування карго).

При сільськогосподарському страхуванні може бути застрахований урожай сільськогосподарських культур, сільськогосподарські тваринні, домашній птах, кролики, хутровий звір і сім'ї бджоли, багатолітні насадження, а також будинки, споруди, передавальні прилади, транспортні засобу і обладнання сільськогосподарського призначення.

Страхування майна громадян – це підгалузь майнового страхування, яка історично виникла першою. Страхування проводиться на випадок створення фінансової безпеки для власника майна.

Об'єктом страхування виступає майно фізичних осіб, яке належить їм на правах особистої власності. У власності громадян знаходяться земельні ділянки, квартири, підсобні будівлі, предмети домашнього господарства, транспортні засоби, сільськогосподарський інвентар тощо.

Разом з тим, в умовах ринку сфера власності громадян розширюється за рахунок приватних підприємств, створення окремих виробництв, розвитку різного роду промислів тощо, що спричинює розвиток даної підгалузі страхування.

Основними видами страхування майна громадян є: страхування будівель, страхування домашнього майна, страхування засобів наземного транспорту, стра­хування квартир, страхування майна на садибі, страхування майна громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, комплексне страхування майна, страхування мисливської зброї тощо.

У страхуванні домашнього майна, що належить громадянам договір страхування може бути укладено: на усе домашнє майно, що є у даному господарстві; на окремі предмети домашнього господарства; на окремі групи предметів домашнього майна; на колекції, картини, унікальні та антикварні речі.

3.3. Страхування відповідальності

Страхування відповідальності виникло ще на початку 20-х років XIX ст., а в Україні найбільшого розвитку набуло на початку 90-х років того ж століття. За економічним змістом страхування відповідальності відіграє подвійну роль: з одного боку - захищає майнові інтереси самого страхувальника, а з другого боку - потерпілого (третьої особи) на випадок неплатоспроможності того, хто завдав збиток.

В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права, які закріплені у Законах України та постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнях уряду України, міжнародних конвенціях та угодах. Цивільним кодексом України передбачена відповідальність особи, яка завдала шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи.

Законом України "Про страхування" визначено об'єкт страхування відповідальності, яким можуть бути майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Для страхування становлять інтерес такі види відповідальності.

1. Адміністративна – форма юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі­ністративного правопорушення.

2. Матеріальна – обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані ним підприємству своїми явно про­типравними діями, згідно з порядком, установленим трудовим зако­нодавством;

3. Цивільно-правова – один із видів юридичної відповідальності суб'єктів господарювання – це встановлені нормами цивільного і господарського права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених правом обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних прав іншої особи. Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов'язань або заподіяння шкоди настає за таких умов: протиправної поведінки боржника або особи, що заподіяла шкоду, наявності збитків або шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою й настанням шкоди; вини боржника або особи, що заподіяла шкоду.

Оскільки при страхуванні відповідальності захищаються не тільки майнові інтереси потерпілої особи, але й майнові інтереси особи, яка заподіяла шкоду, то для притягнення до відповідальності такої особи і визнання факту страхової події необхідними є наявність її вини або визнання того, що її відповідальність настає незалежно від вини.

Страхування відповідальності тісно пов'язано з майновим стра­хуванням, оскільки більшість видів відповідальності передбачає корис­тування або розпоряджання майном. Проте страхування відповідальності відрізняється від майнового страхування тим, що у страхуванні майна об'єктом захисту є заздалегідь визначене майно на заздалегідь визначену суму, а у страхуванні відповідальності - не заздалегідь визначені майнові блага, а кошти страхувальника в цілому.

Страхування відповідальності вирізняється особливими рисами, пов'язаними з тим, що:

§ у страхуванні відповідальності завжди беруть участь три сторони: страховик, страхувальник і третя особа, яка є наперед невідомою;

§ відшкодування торкається як матеріального збитку, так і шкоди, завданої життю і здоров'ю третіх осіб, яким в силу закону або за рішенням суду здійснюються відповідні виплати, що компенсують понесений збиток. Збитки мають деякі особливості: причина – ненавмисні дії страхувальника; відповідальність повинна бути визначена законодавчо; збитки спричинені третім об особам, а не страхувальнику;

§ договором зазвичай не визначається конкретна страхова сума, а оговорюється тільки верхня границя розміру відшкодування (ліміту відповідальності страховика).

Страхування відповідальності залежно від характеру (виду) відповідальності охоплює дві умовні підгалузі:

§ страхування цивільної відповідальності, яке пов'язане з необхідністю відшкодування збитків за цивільно-правовими відносинами;

§ страхування заборгованості, яке пов'язане із борговими зобов'язаннями страхувальника перед третіми особами. Воно охоплює: страхування експортно-імпортних кредитів, страхування товарних кредитів, страхування банківських кредитів та ін., які об'єднуються в систему кредитного страхування.

Страхування відповідальності може здійснюватись в обов'язковій і добровільній формах, перелік видів яких наводиться в ст.6 і ст.7 Закону України "Про страхування".

До найбільш розповсюджених відносяться такі види страхування відповідальності.

Страхування відповідальності виробника за якість продукції, метою якого є захист страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством.

Страхування відповідальності роботодавця. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення суворої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю службовця. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, чи навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація.

Страхування професійної відповідальності. Відповідальність за помилки або упущення, що їх припустилася особа під час виконання професійних обов'язків, базується на законодавчих та нормативних актах, які регламентують зобов'язання сторін у тій чи іншій сфері діяльності. Основу професійної відповідальності становить порушення контракту між професіоналом та клієнтом щодо надання послуг. Страховик зобов'язується згідно з договором страхування виплатити страхувальникові компенсацію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через недбалість або помилку.

Страхування відповідальності за екологічне забруднення. Національні законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище. При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту.Поліс страхування може покривати не тільки випадкові забруднення, але й ризик поступового забруднення. При ризику поступового забруднення гостро постає питання про ступінь відповідальності інших можливих забруднювачів.

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється тим, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки та тим, що цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадянин. Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб. Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Страхування відповідальності перевізника вантажів. У разі пошкодження вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

Страхування відповідальності позичальника за непогашений кредиту відноситься до підгалузі страхування відповідальності заборгованості, яка охоплює страхування різних видів кредитів. Об'єктами цього виду страхування є комерційні кредити, банківські позики, кредитні зобов'язання тощо. Суть такого страхування полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику. Особливістю страхових кредитних ризиків є те, що у стосунках між кредитором та його боржником предмет їхнього спільного інтересу (кредит) ставить дані сторони в діаметрально протилежні умови: боржник зобов'язаний повернути одержану позику, а кредитор має право вимагати повернення наданої позики за узгодженими умовами. Невиконання цих умов загрожує кредитору фінансовими збитками. Основний ризик кредитної операції з матеріальної точки зору проявляється у неповерненні заборгованості, а з юридичної - у невиконання зобов'язань. Отже, страхування кредитних ризиків захищає інтереси кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати боргу з інших причин.

Лекція 4

ОСНОВИ АКТУАРНИХ РОЗРАХУНКІВ

4.1. Поняття про страховий ризик. Сутність актуарних розрахунків

4.2. Показники страхової статистики

4.3. Склад та структура тарифної ставки.

4.4. Розрахунок тарифів з ризикових видів страхування

4.5. Особливості розрахунку тарифних ставок зі страхування життя

4.6. Види страхових внесків (премій, платежів)

_______________________________________

4.1. Поняття про страховий ризик. Сутність актуарних розрахунків

Ризик пов'язують, перш за все, з розумінням небезпеки, загрози, ненадійності, азарту, невизначеності, невпевненості, збитку. Ризик є передумовою виникнення страхових відносин, без нього не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу. Ризик визначає межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можуть виникнути в майбутньому в будь-який момент у невідомих масштабах.

У страхуванні ризики класифікують на дві великі групи: страхові (підлягають страхуванню) і нестрахові (не підлягають страхуванню).

Законі України "Про страхування" страховий ризик визначає як певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Найбільш численну групу складають страхові ризики, тобто ті, які можна застрахувати. Щоб встановити, чи є даний ризик страховим застосовують такі критерії:

§ ризик, що включається в розмір відповідальності страховика, має бути з високим рівнем ймовірності;

§ ризик має виступати як випадковий, тобто небезпека не повинна бути відома ні в просторі, ні за часом, ні за розміром;

§ настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або інших зацікавлених осіб;

§ страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об'єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричинюючи масові збитки.

Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, переважно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або в процентах до її абсолютної величини.

Страховий випадок – це подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій особі або третій особі.

Актуарні розрахунки – це система математичних і статис­тичних закономірностей, яка регламентує взаємовідносини між страховиком та страхувальником. Під час актуарних розрахунків визначають витрати, необхідні на страхування певного об'єкта, собівартість і вартість послуги, яку надає страховик страхуваль­никові. За допомогою актуарних розрахунків визначають частку участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду, тобто визначають розміри тарифних ставок.

Згідно ст. 10 Закону «Про страхування», актуарними розрахунками можуть займатися особи (актуарії), які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.

Форма, в якій розраховуються витрати на проведення певного страхування, називають страховою (актуарною) калькуляцією, яка допомагає визначати страхові платежі.

4.2. Показники страхової статистики

У практиці актуарних розрахунків широко використовують страхову статистику – систематизоване вивчення та узагальнення наймасовіших і типових страхових операцій на основі вироблених статистичною наукою методів обробки узагальнених підсумкових натуральних і вартісних показників, які характеризують страхову справу.

В найзагальнішому вигляді страхову статистику можна звезти до аналізу наступних абсолютних показників:

§ кількість застрахованих об'єктів – n;

§ кількість страхових подій – e;

§ кількість постраждалих об'єктів – m;

§ сума отриманих страхових платежів – S Sp;

§ сума виплачених страхових відшкодувань – S Sb;

§ страхова сума застрахованих об’єктів – S Sn;

§ страхова сума постраждалих об'єктів – S S_m.

На підставі цих абсолютних показників розраховуються наступні відносні показники:

Частота страхових подій () дорівнює співвідношенню між кількістю страхових подій та кількістю застрахованих об'єк­тів, тобто частота страхових подій засвідчує, скільки страхових випадків припадає на один об'єкт страхування. Наведене співвідношення можна зобразити і кількісно як величину, меншу одиниці:

. (19.2)

Спустошеність страхової події (коефіцієнт кумуляції ризику) () – відношення кількості об'єктів страхування, які постраждали до кількості страхових подій, тобто:

(19.3)

Показує кількість застрахованих об’єктів, що постраждало від впливу однієї страхової події. Мінімальне значення – одиниця.

Коефіцієнт (ступінь) збитковості (К_з) показує повноту знешкодження постраждалих об’єктів та виражає співвідношення між сумою виплаченого страхового відшкодування і страховою сумою всіх об'єктів, що постраждали, тобто:

(19.4)

Цей показник може бути менший або дорівнює одиниці. Якщо він дорівнює одиниці це означає повне знешкодження об’єктів.

Середня страхова сума на один об'єкт (договір) страху­вання ( ) – відношення загальної страхової суми всіх об'єктів страхування до кількості всіх об'єктів страхування:

. (19.5)

Середня страхова сума на один постраждалий об'єкт ( ), яка дорівнює страховій сумі всіх об'єктів, що постраждали, поділеній на кількість цих об'єктів, тобто:

. (19.6)

Середнє страхове відшкодування на один постраждалий
об'єкт ( ), яка дорівнює сумі страхових відшкодувань, що була сплачена за всіма постраждалими об’єктами, поділеній на кількість цих об'єктів:

. (19.7)

Збитковість страхової суми (У_с) дорівнює сумі виплаченого стра­хового відшкодування, поділеній на страхову суму всіх об'єктів страхування, тобто:

. (19.8)

На рівень збитковості страхової суми впливають:

§ частка постраждалих об’єктів (q) за якою судять про ймовірність настання страхового випадку (якщо він дорівнює одиниці – це означає, що постраждали усі застраховані об’єкти):

; (19.9)

§ важкість шкоди (Вш), що завдав страховий випадок яка показує величину знешкодженої страхової вартості:

. (19.10)

Тому збитковість страхової суми можна подати по-іншому:

(19.11)

Норма збитковості () показує рівень фінансової стабільності конкретного виду страхування– це співвідношення суми виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів, виражене в процентах, тобто:

. (19.12)

Аналіз даних показників, який проводиться з певною періодичністю дозволяє виявляти чинники, що найбільш істотно впливають на діяльність страхової компанії.

4.3. Склад та структура тарифної ставки

Актуарні розрахунки є основою визначення страхових тарифів.

Страховий тариф визначається як ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування, яка забезпечує страховику формування страхових резервів, достатніх для виплати страхових відшкодувань і страхових сум, та коштів, необхідних для розвитку страхової компанії. Тобто страховий тариф – це ціна страхової послуги.

За одиницю страхової суми в страховій практиці прийнято брати 100 грошових одиниць (гривень). Страховий тариф також можна розглядати як відсоток зі страхової суми. Тобто якщо тариф становить, наприклад, 2,56, то цю величину можна трактувати або як 2,56 грн. зі 100 грн. страхової суми, або як 2,56% зі всієї страхової суми.

Тарифну ставку, що становить основу страхового внеску, назива­ють брутто-ставкою. Вона складається з нетто-ставки і навантажен­ня (рис. 19.3).

Рис. 19.3. Структура страхового тарифу

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику і є основною частиною страхового тарифу. Вона призначена для виплати страхового відшкодування і страхових сум та формування страхових резервів. Нетто ставка складається з двох частин – основної частини та ризикової надбавки, яка враховує фактори, які викликають розход­ження в ймовірності збитку.

Навантаження призначене для відшкодування витрат страховика, пов'язаних з проведенням страхування, а також для забезпечення одержання страховиком прибутку. Навантаження становить меншу частину брутто-ставки (залежно від форми і виду страху­вання становить від 6 до 40%).

Головний елемент навантаження – витрати на ведення справи.

4.4. Розрахунок тарифів з ризикових видів страхування

Як було зазначено раніше, страховий тариф, за яким укладається договір страхування, нази­вається брутто-ставкою (Т_б). Брутто-ставка розраховується за формулою:

(19.13)

де Тн – нетто-ставка, %;

f – доля навантаження у структурі тариф, %.

Нетто-ставка () розраховується як:

(19.14)

де То – основна частина нетто-ставки, %;

Тр – ризикова надбавка, %.

Основою розрахунку основної частини нетто-ставки (Т_о) є збитковість страхової суми, яка залежить від ймовірності настання страхової події (q) та важкості шкоди (Вш) (див. формулу 19.9) та визначається за формулою:

(19.15)

Ризикова надбавка впроваджується для того, щоб урахувати коливання показника збитковості страхової суми.

Припустимі два варіанти розрахунку ризикової надбавки.

1. За наявності статистики про страхові відшкодування та можливості відрахування середньоквадратичного відхилення при настанні страхових випадків ризикова надбавка розраховується для кожного ризику:

(19.16)

де s – середньоквадратичне відхилення страхового відшкодування, грн.

2. При відсутності даних про середньоквадратичне відхилення страхового відшкодування ризикова надбавка визначається:

. (19.17)

де a(g) – коефіцієнт, що залежить від гарантії безпеки g (табл. 19.1).

Таблиця 19.1

Значення коефіцієнта a, що залежить від гарантії безпеки g

g	0,84	0,90	0,95	0,98	0,9986
a (g)	1,0	1,3	1,645	2,0	3,0

Приклад 4.1: Страховик проводить страхування від нещасних випадків. Ймовірність настання страхового випадку – 0,05. Середня страхова сума 80 тис. грн. Середнє страхове відшкодування – 30 тис грн. Кількість укладених договорів – 6000. Частка навантаження в тарифній ставці – 24%. Середнє квадратичне відхилення – 8 тис. грн. Визначити тарифну ставку при гарантії безпеки 0,95. Рішення: 1. Визначаємо основну частину нетто-ставки: . 2. Визначаємо ризикову надбавку: . 3. Визначаємо нетто-ставку: . 4. Визначаємо брутто-ставку: .

Приклад 4.2: Розрахувати розмір тарифної ставки з майнового страхування при гарантії безпеки 0,95, виходячи з наступної наявної інформації за попередній період діяльності страховика: Всього було застраховане об'єктів: 1500 Розмір страховий суми складав: по 548 об'єктах – 8 тис. грн.; по 725 об'єктах – 11 тис. грн.; по 227 об'єктах – 15 тис. грн.; У результаті страхових подій постраждало об’єктів: 34 Розмір сплаченого страхового відшкодування склав: у 12 випадках (з 548) – 70% від страхової суми; у 15 випадках (з 725) – 50% від страхової суми; у 7 випадках (з 227) – 18% від страхової суми. Частка навантаження в структурі тарифу складає 22%. Рішення: 1. Визначаємо ймовірність настання страхового випадку: . 2. Визначаємо середнє страхове відшкодування на один об’єкт: 3. Визначаємо середню страхову суму на один об’єкт: 4. Визначаємо основну частину нетто-ставки: . 5. Визначаємо ризикову надбавку: . 6. Визначаємо нетто-ставку: . 7. Визначаємо брутто-ставку: .

4.5. Особливості розрахунку тарифних ставок
зі страхування життя

Розрахунок тарифних ставок зі страхування життя має певні особливості, які пов’язано з об’єктом страхування. Цим об’єктом є життя людини, що постійно перебуває під ризиком різних небезпек, останньою з яких може бути і смерть застрахованого. Тому страхування життя передбачає страховий захист майнових інтересів застрахованої особи (або його вигодонабувача) шляхом страхових виплат при його дожитті до визначеного віку або закінчення терміну дії договору, а також у випадку смерті.

Ймовірність дожити до певного віку або закінчення терміну дії договору залежить в першу чергу від віку застрахованого в момент страхування і терміну дії договору страхування життя.

За спеціально розробленою методикою з використанням певних формул складаються так звані таблиці смертності. Вони містять конкретні цифри смертності для кожного віку (в повних роках) в розрахунку на 100 тис. населення с послідовним зменшенням тих, що доживають при переході з однієї вікової групи в іншу, що має вік більший на один рік. Тобто, таблиці смертності – це впорядкований ряд взаємопов’язаних величин, що характеризують зменшення з віком деякої сукупності народжених унаслідок смертності (табл. 19.2). Слід зауважити, що p _x + q _x = 1.

До основних показників таблиці належать: х – однорідні вікові групи населення; l _x – кількість осіб, що доживає до кожного наступного віку;

Для зручності використання до таблиці також включено: d _x – кількість осіб, що помирає при переході від віку х до віку х +1:

(19.18)

q _x – ймовірність смерті особи при переході від віку х до віку х +1:

(19.19)

p _x – ймовірність дожиття до віку х +1:

(19.20)

Таблиця 19.2

Таблиця смертності (гіпотетичний приклад)

х	l x	d x	q x	p x
			0,0182	0,9818
			0,0018	0,9982
…	…	…	…	…
			0,0082	0,9918
			0,0087	0,9913
			0,0094	0,9906
			0,0101	0,9899
			0,0109	0,9891
			0,0118	0,9882
			0,0127	0,9873
			0,0136	0,9864
			0,0145	0,9855
			0,0153	0,9847
			0,0160	0,9840
…	…	…	…	…
			0,4436	0,5564
			0,4730	0,5270

Приклад 4.3: На підставі таблиці смертності розрахувати для особи у віці 45 років: а) ймовірність прожити ще один рік; б) ймовірність померти впродовж наступного року життя; в) ймовірність прожити ще два роки; г) ймовірність померти впродовж наступних двох років; д) ймовірність померти на третьому році життя у віці 48 років. Рішення: а) ймовірність прожити ще один рік: б) ймовірність померти впродовж наступного року життя: в) ймовірність прожити ще два роки: г) ймовірність померти впродовж наступних двох років: д) ймовірність померти на третьому році життя у віці 48 років:

Достовірність та математична точність даних таблиць смертності дозволяє використовувати їх для розрахунку нетто-ставок за видами страхування життя.

Уже було сказано, що особливою рисою договорів страхування життя є їх довгостроковість. Страхувальники сплачують або всю суму страхової премії відразу або (що буває значно рідше) упродовж усього терміну страхування. Таким чином, утворюється великий проміжок часу від моменту надходження страхових платежів до моменту виконання зобов'язань.

Страхова компанія отримує в своє розпорядження значні суми тимчасово вільних коштів страхових резервів, які, згідно з чинним законодавством, можуть використовуватись страховиками у фінансовій та інвестиційній діяльності та забезпечувати додатковий прибуток. Тому при визначенні нетто-ставки страхова компанія повинна врахувати цей доход. Чим вища норма доходності, тим менша нетто-ставка.

У ст. 9 Закону України «Про страхування» зазначено, що в договорі страхування життя величина інвестиційного доходу не повинна перевищувати 4% річних.

Однак у даному випадку діє принципово інша схема нарахування відсотків, ніж нараховують банки своїм клієнтам на депозитні вклади, тобто шляхом приєднання до суми вкладу суми нарахованих відсотків. Страхові компанії діють дещо по-іншому.

Вони враховують отриманий страхувальником доходи при укладенні договору страхування життя шляхом попереднього зменшення своїх фінансових зобов'язань. Тому перед страховиків компаніями постає завдання обчислити суму, яка повинна бути внесена на поточний момент для того, щоб через визначений договором термін мати потрібну страхову суму. Визначення невідомої величини здійснюється за допомогою дисконтування, що дає змогу обчислити поточну вартість майбутньої виплати.

Тарифні ставки за договорами страхування життя бувають одноразовими та річними.

Одноразова ставка припускає сплату внеску на початку терміну страхування. При такій формі сплати внеску страхувальник відразу при укладанні договору виконує свої зобов’язання перед страховиком.

Річна ставка припускає поступову сплату фінансових зобов’язань страхувальника перед страховиком. Внески сплачуються раз на рік. Для сплати внесків може також бути надана ще і помісячна розстрочка.

Одноразова нетто-ставка зі страхування на дожиття для особи у віці х -років при терміну страхування років n -років в розрахунку на одиницю (100 грн.) страхової суми (або відсотках) (nEx) визначається за формулою:

(19.21)

де L_x – кількість осіб, що підлягає страхуванню (які досягли віку x- років зі 100 тис. народившихся;

Vⁿ – дисконтний множник, що визначається за формулою:

(19.22)

де і – норма доходності інвестицій;

n – термін страхування.

Одноразова нетто-ставка зі страхування на випадок смерті на певний термін (nAx) визначається за формулою:

(19.23)

де d_x , d_x+1 , d_x+n-1 – кількість осіб, що вмирає при переході від x- років до віку x+n по роках за термін страхування.

На практиці частіше всього договори страхування життя мають змішаний характер, тобто поєднують у собі страхування як на випадок смерті так і на випадок дожиття. Тому одноразова нетто-ставка в цьому випадку дорівнює сумі розрахованих нетто-ставок:

(19.24)

Брутто-ставка визначається за формулою 4.12, тобто:

(19.25)

де f – доля навантаження у структурі тариф, %.

Одноразовий тариф не завжди є зручним для страхувальника. Більшість із них віддають перевагу довшому терміну виконання своїх зобов'язань. Тому в страхуванні життя використовуються не одноразові нетто-ставки, а нетто-ставки розстроченого характеру (річні, щомісячні, тощо).

Для розрахунку річної нетто-ставки страхові компанії використовують спеціальні коефіцієнти розстрочки, величина яких залежить від норми доходності, віку страхувальника (застрахова­ного) та терміну сплати внесків. При цьому сума річних нетто-ставок буде більшою за суму одноразової нетто-ставки, оскільки страхова компанія отримує у своє розпорядження меншу суму грошей і, як наслідок, втрачає частину інвестиційного доходу.

У правилах страхування страхові компанії вказують щомісячні внески (з урахуванням навантаження), які визначають діленням річних внесків на 12. На практиці для спрощення розрахунків страхових тарифів використовують спеціальні показники – комутаційні числа, які враховують зв'язок між даними таблиці смертності та дисконтуючими множниками при завданому рівні доходності.

Приклад 4.4: Розрахувати одноразову брутто-ставку для страхувальника у віці 45 років, що застрахований за змішаним страхуванням життя терміном на три роки. Норма доходності – 4%. Частка навантаження у брутто-ставці – 5%. Рішення: 1. Визначаємо одноразові нетто-ставки: а)на дожиття: ; б) на випадок смерті: ; в) зі змішаного страхування життя: 2. Визначаємо одноразову брутто ставку при змішаному страхуванні життя:

4.6. Види страхових внесків (премій, платежів)

На основі страхового тарифу визначається розмір страхового внеску (платежу, премії), який виступає як плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Економічна сутність страхового внеску виявляється у тому, що він є частиною національного доходу, яку виділяє страхувальник з метою гарантування його інтересів від дії негативних подій.

З юридичного погляду страховий внесок можна визначити як грошовий вираз страхового зобов'язання, яке обумовлене та підтвер­джене шляхом укладання договору страхування між його учасниками.

У математичному розумінні страховий внесок – це платіж страху­вальника страховику, який періодично повторюється.

Приклад 4.5: Розрахувати розмір страхового платежу (Sp) для прикладів 4.1, 4.2 та 4.4, якщо страхова сума за договором страхування складе 67 тис. грн. Рішення: 1. Визначаємо страховий платіж для прикладу 4.1: 2. Визначаємо страховий платіж для прикладу 4.2: 3. Визначаємо страховий платіж для прикладу 4.4:

В основу виділення окремих видів страхових платежів покладено такі ознаки:

§ призначення внеску (ризиковий, нетто-премія, достатній внесок, брутто-внесок, накопичувальний (ощадний) внесок);

§ вид ризиків (натуральні (змінні), постійні);

§ форма сплати страхових внесків (одночасні, поточні, річні, розстрочені);

§ термін сплати (авансові, наступні);

§ спосіб обчислення (середні, ступеневі, індивідуальні) та інші.

За своїм призначенням страхові внески поділяють на ризикову премію, накопичуваний внесок, нетто-премію, достатній внесок, брутто-премію.

Ризикова премія – чиста нетто-премія – частина страхового внеску у грошовій формі, призначена на покриття ризику.

Накопичувальний внесок – призначений для покриття платежів страхування у разі закінчення терміну страхування.

Нетто-премія – частина страхового внеску, яка потрібна для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за певним видом страхування.

Достатній внесок дорівнює сумі нетто-премії та навантаження, введеного для покриття витрат страховика. Достатній внесок можна розглядати як брутто-премію або тарифну ставку.

Брутто-премія – тарифна ставка страховика. Складається з достатнього внеску та надбавок на покриття витрат, пов'язаних з проведенням попереджувальних заходів, реклами, витрат на покриття збиткових видів страхування тощо.

Лекція 5

ФІНАНСИ СТРАХОВИКІВ

5.1. Доходи і витрати страховиків

5.2. Фінансові результати страховиків

5.3. Поняття про фінансову надійність та умови забезпечення платоспроможності страховиків

5.4. Страхові резерви та порядок їх формування

_________________________________________

5.1. Доходи і витрати страховиків

Особливості організації фінансів страхових компаній випливають із того, що:

§ страхові компанії реалізують на ринку особливий товар, а саме страховий захист, за що отримують певну плату. При цьому страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, і лише після цього зазнає витрат, пов'язаних з компенсацією збитків за укладеними договорами страхування, тобто існує розрив в часі між моментом одержання доходів і моментом надання страхової послуги;

§ страхові компанії мають свої особливі доходи, які формуються за рахунок страхових внесків, а також: доходів від інвестування коштів страхових резервів;

§ витрати страховика пов'язані з необхідністю виплати страхових відшкодувань і страхових сум, а також: із проведенням самого страхування;

§ фінансові результати страховика формуються окремо за ризиковими видами страхування та страхуванням життя,

§ для забезпечення платоспроможності та виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками страхові компанії формують страхові резерви та здійснюють перестрахувальні операції.

Доходи страховика формуються:

§ від основної (страхової) діяльності;

§ від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів;

§ від інших операцій.

До доходів від страхової діяльності відносять:

§ страхові премії за договорами страхування;

§ страхові премії за договорами перестрахування;

§ комісійні винагороди за перестрахування;

§ частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

§ повернуті суми з централізованих страхових резервів;

§ повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій.

Страхові премії (платежі) є первинним доходом страховика та основою подальшого обороту коштів, джерелом фінансування інвестиційної діяльності. При цьому доходом є зароблені страхові платежі, які визна­чаються за такою формулою:

ЗСП = СНСП_зв.п. + СНЗСП_{поч.зв.п.} – СНЗСП_к.зв.п., (19.26)

де ЗСП – зароблені страхові премії;

СНСП_зв.п. – сума надходжень страхових платежів за звітний період;

СНЗСП_{поч.зв.п.} – сума незароблених страхових платежів на початок звітного періоду;

СНЗСП_к.зв.п. – сума незароблених страхових платежів на кінець звітного періоду.

До суми надходжень страхових платежів не включаються частки страхових, платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.

До доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних резервів відносять:

§відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва;

§ участь у прибутку перестраховиків;

§ відсотки за облігаціями;

§ дивіденди за акціями;

§ відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на поточному рахунку;

§ відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку.

До інших доходів відносять доходи:

§ від надання консультаційних послуг;

§ від врегулювання безнадійної заборгованості;

§ у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду;

§ від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг);

§ від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток;

§ від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;

§ штрафи, пені, інші доходи.

Витрати страховика пов'язані із двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування(страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів та власних коштів. Виділяють:

1) витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;

2) витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування п розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 відсотків їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на:

§ виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

§ витрати страховика на ведення страхової справи (витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування; витрати на утримання страхової компанії).

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існу­вання - виплати страхових відшкодувань (за умовами майнового страху­вання, страхування відповідальності і підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умовами особистого страхування). Це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів.

Витрати на ведення страхової справи є основним складовим елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.

Витрати на обслуговування процесу страхування і пере­страхування в спеціальній економічній літературі і в страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасацій ні та ліквідаційні.

Аквізиційні витрати - виробничі витрати страховика, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу тощо.

Інкасаційні витрати - це витрати, пов'язані із обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій): на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, витрати на виготовлення бланків квитанцій і відо­мостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг таін.

Ліквідаційні витрати - це витрати, пов'язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком: витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та ін.

Разом із страховими виплатами зазначені витрати відрізняють витрати страховика від витрат інших суб'єктів господарювання.

Витрати на утримання страхової компанії – це ті самі адмі­ністративно-управлінські витрати, які має будь-яке підприємство: витрати на утримання страхової компанії; заробітна плата персоналу з нарахуваннями; амортизаційні відрахування; утримання і обслуговування автотранспорту; придбання канцелярських товарів; оренда приміщення; відрядження; послуги зв'язку; реклама; комунальні послуги та інші витрати.

Страховики несуть також витрати, пов'язані із забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто з управління своїми активами. Інші витрати, що пов'язані з управлінням активами, – це оплата послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів та витрати, пов'язані з одержанням доходів від інших (крім страхових та інвестиційних) господарських операцій.

Окремо виділяють організаційні витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. Вони по суті є активами страховика, тобто його інвестиціями.

Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат діяльності страховика.

5.2. Фінансові результати страховиків

Фінансовий результат є вартісною оцінкою підсумків господарювання страховика. Фінансовий результат його діяльності за відповідний звітний період (квартал, півріччя, рік) визначається як різниця між доходами і витратами. Має, як правило, додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді може мати від'ємний характер, тобто набувати форми збитків.

Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий прибуток. Він визначається як сума прибутку від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від фінансових операцій та іншої діяльності, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв зароблених премій.

Прибуток від страхової діяльності планується при розробці тарифів за всіма видами страхування (виняток складають окремі види обов'язкового страхування) як складова навантаження, яка є невід'ємним елементом тарифної ставки. Страховик може отримувати прибуток не тільки за рахунок цієї складової, але і за рахунок зниження собівартості страхової послуги (скорочення видатків на ведення справи, зниження збитковості за окремими видами страхування і т.п.). Взагалі страховик не повинен намагатись отримати високий прибуток від страхових операцій, оскільки це порушує принцип еквівалентності його відносин із страхувальником. Застосування поняття прибутку у страхуванні є досить умовним, так як тут не створюється національний дохід, а відбувається тільки його перерозподіл. Для страховика прибутком вважається такий позитивний фінансовий результат, який забезпечує перевищення доходів над витратами, тобто прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. Прибуток від страхової діяльності (Псд) можна обчислити за формулою:

Псд = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) – (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС), (19.27)

де ЗП – зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КП – комісійні винагороди за перестрахування;

ВП – частки страхових виплат, сплачені перестрахувальниками;

ПЦР – повернені суми із централізованих страхових резервних фондів;

ПТР – повернені суми з технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій;

ВС – виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР – відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР – відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;