Про національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998 р. №74/98-[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/624-32 4 страница

На самих місцях розміщення для пересування по виділеній території та при її патрулюванні використовується переважно військова техніка. Наприклад, миротворчі сили в Косово користувалися лише БТР-80, БРДМ, ГАЗ-66.

Важливою є проблема медичного обслуговування національного контингенту. Так, медичний склад місії підбирається Міністерством оборони. Фахівці медичного складу, які підібрані для призначення на посади у складі національного контингенту, проходять до підготовку протягом одного місяця під час перебування у військовій частині, де формується миротворчий підрозділ.

Безпосередньо перед передислокацією до країни розташування медичні експерти відвідують цю територію і розробляють план вакцинації особового складу, якщо вона йому необхідна. Крім того, обов’язкова вакцинація та карантин чекають на миротворців і після повернення в Україну. Існують думки, що такі заходи не дозволяють говорити про те, що українці повертаються здоровими з країн проведення операцій. Особливо це стосується країн Центральної та Західної Африки, таких, як Демократична Республіка Конго, Республіка Сьєрра-Леоне, Республіка Ліберія тощо. Існують випадки, коли військовослужбовці поверталисяз Африки з психічними розладами, імпотенцією, тропічною малярією. [69,c.54]

Професійну діяльність військовослужбовців міжнародних миротворчих підрозділів Збройних Сил України у період виконання місій супроводжує несприятливий вплив комплексу небезпечних для життя та здоров’я професійних факторів, які в умовах тривалого перебування (до 12 місяців) в епідемічному вогнищі та на екологічно забруднених територіях, важкої праці у складних кліматичних та географічних умовах, перевищують наявний рівень психофізіологічних резервів організму, що призводить до збільшення рівня загальної захворюваності у 3-4 рази, за інфекційними та паразитарними хворобами (у 4-5 разів, у тому числі ендемічними інфекціями, як малярія, лихоманка Ласса та філяріоз), захворюваннями органів дихання, травлення та опірно-рухливого апарату (у 2-3 рази), розвитку у 60% військовослужбовців граничних психічних розладів до кінця миротворчої місії.

Виявлено, що майже половина об’єму медичної допомоги військовослужбовцям миротворчих контингентів надається з причини загострення хронічних захворювань і вказує про суттєві недоліки роботи військово-лікарських комісій щодо медичного відбору кандидатів у миротворчі підрозділи. Низька якість медичного контролю виявляється в дефектах роботи медичного персоналу по профілактиці інфекційних хвороб та гнійничкових захворювань шкіри, за недосконалістю методичних рекомендацій по медичному забезпеченню військових підрозділах та веденню обліково-звітної медичної документації.

Отож, підсумовуючи вищезазначені факти з питань медичного забезпечення можна сказати що проблеми медицини є одними з найгостріших та потребують негайного вирішення, адже наші миротворці перебувають у дуже небезпечних для здоров’я умовах що негативно відображається на їхній професійній діяльності, а також загрожує їхньому здоров’ю, а в деяких випадках і життю.

Одним з найголовніших є питання оплати праці миротворців. Середня заробітна плата солдата національних контингентів становить 800-900 дол. США. на місяць, рядового контрактника 500-550 дол. залежно від країни розташування місії. Найбільшою на цьому тлі була заробітна плата українських військових у складі Багатонаціональних сил в Республіці Ірак (офіцери - від 960 до 1200 дол., рядові - контрактники 600-650 дол.) В середньому, оплата праці військового у миротворчому контингенті є в 5-7 разів більшою від середньої заробітної плати військового у звичайному підрозділі.[91]

Таким чином, незважаючи на всі побутові незручності ризики та часту нереалізованість обіцянок Міністерства оборони військовослужбовці йдуть у миротворчі підрозділи, оскільки на тлі критичної ситуації в регулярних частинах армії миротворчість є дійсно виходом й у фінансовому плані, і у плані просування по кар’єрній драбині.

ВИСНОВКИ

Метою магістерської роботи є розробка теоретичних та практичних засад, підвищення впливу України на міжнародній арені через участь в міжнародній миротворчій діяльності.

Політичне значення участі України в міжнародній миротворчій діяльності полягає, насамперед, в утвердженні України як надійного партнера в питаннях забезпечення міжнародної безпеки.

Існуюча нормативно-правова база з питань участі України у міжнародній миротворчій діяльності в основному задовольняє сучасні потреби, у той же час внаслідок значного зростання ролі регіональних організацій у проведенні миротворчої діяльності, назріла потреба у перегляді механізму прийняття рішення щодо участі в міжнародній миротворчій діяльності.

В ідеалі необхідно розробити єдиний документ, який об’єднував би в всі умови, за якими можливе застосування Збройними Силами України за межами держави. Межі застосування цих підрозділів при виконанні завдань повинні визначатися на рівні національного законодавства тому, що мандат та директиви об’єднаного командування не завжди чітко визначають повноваження підрозділів та не можуть оперативно реагувати на кардинальні зміни обстановки. Аналізуючи деякі документи наголошуємо на тому, що угоди про статус сил іноді вимагають від військовослужбовців здійснення дій, повноваження на які не надані їм законами України та статутами Збройних Сил України. Тому доцільно вивчити досвід сухопутних військ США, в статути яких внесені настанови щодо порядку дій в операціях в умовах відсутності війни, які є прямим керівництвом до дій для командирів підрозділів та військовослужбовців. Рекомендовано доопрацювати пакет документів щодо миротворчої діяльності в рамках СНД для участі у вирішенні конфліктних ситуацій не тільки на політичному рівні та на рівні військових спостерігачів.

Запропоновано уточнення розмежування повноважень і порядку взаємодії державних органів, які безпосередньо організовують та здійснюють виконання заходів міжнародної миротворчої діяльності.

Питання реалізації національних інтересів України через участь у міжнародній миротворчій діяльності мають достатню вагу для того, щоб пропозиція щодо участі у заході міжнародної миротворчої діяльності остаточно формувалася не Міністерством закордонних справ, а на засіданні Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади України.

Виявлено, що чинним законодавством України не передбачено випадки неприйняття Президентом України рішення щодо участі в заході міжнародній миротворчій діяльності, а також відсутності згоди Верховної Ради України на таку участь. Очевидно, що це потребує внесення відповідних змін до ряду законів України. Тому запропоновано більш гнучкий і такий, що більшою мірою відповідає сучасним реаліям алгоритм роботи органів державної влади під час прийняття рішення щодо участі (або відмови від участі) України в заході міжнародній миротворчій діяльності.

Питання щодо удосконалення нормативно-правової бази участі України в міжнародній миротворчій діяльності розглянуто за декількома основними аспектами. Стосовно національного законодавства України визнано за необхідне більш чітко визначити можливість участі Україні в операціях, більш чітко визначити статус військовослужбовців, які направляються в іншу державу в якості національного персоналу.

Визнано, що в основу організації і здійснення управління Миротворчими підрозділами мають бути покладені стандарти НАТО, оскільки ними користується переважна більшість європейських та інших країн, які беруть активну участь у миротворчій діяльності.

На захист виносяться пропозиції і висновки, що відображають позицію автора з питань теорії і практики залучення підрозділів Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях, а саме:

1.Міжнародні миротворчі операції є одним з важливих інструментів досягнення відповідного рівня національної безпеки України, роль якого в подальшому буде зростати. Виходячи з цього:

· на основі аналізу досвіду миротворчої діяльності світового суспільства та практики застосування підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях стверджується, миротворчі операції можуть здійснюватись, як під проводом ООН, ОБСЄ, так і під егідою окремих держав без безпосереднього керівництва відповідними органами ООН. Обґрунтовано, що застосування підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях повинно здійснюватись лише на підставі Закону України “Про участь України в міжнародній миротворчій діяльності”. Тому необхідно розширити форми участі Збройних Cил України шляхом внесення змін до Закону. Застосування Збройних сил України за межами держави в миротворчих операціях під егідою окремих держав можливе при визначенні типових задач, як “миротворчих” відповідно до законодавства або при наявності Резолюції ООН, що визнає ситуацію в районі можливого проведення операції такою, що створює загрозу стабільності та безпеці в регіоні;

· пропонується для ефективного використання результатів миротворчої діяльності в економічних інтересах України включати елементи CIVIC до миротворчих контингентів;

· соціальний захист військовослужбовців, що брали участь в міжнародних миротворчих операціях, не є досконалим. Діюче законодавство гарантує правовий захист військовослужбовців, що брали участь в миротворчих операціях лише під егідою ООН, ОБСЄ. При участі в операціях другого покоління, на кшталт операції в Іраку, військовослужбовці миротворчого контингенту не підпадають під дію Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ”. Вирішення питання соціального захисту військовослужбовців шляхом видання постанов КМУ є тимчасовою мірою. Ці питання необхідно вирішити на рівні законодавства, шляхом внесення змін до нього.

Також пропонується увести індивідуальні програми медичного страхування миротворців. Поліси медичного страхування гарантуватимуть кваліфіковану багатопрофільну медичну допомогу, причому медичні послуги можливо підвищити до загальноприйнятого рівня за рахунок інших статей бюджету.

2. Відсутність концептуальних документів в Україні по проведенню міжнародних миротворчих операцій є причиною того, що рішення на участь в міжнародних миротворчих операціях приймаються без далекоглядної перспективи і без урахування стратегічних результатів застосування підрозділів, як приклад – миротворча операція в Іраку.

Концептуальні документи по проведенню миротворчих операцій повинні визначати основні політико – правові погляди держави на міжнародні миротворчі операції. Результатом удосконалення нормативно–правової бази, що регулює участь у міжнародних миротворчих операціях, буде Концепція миротворчої діяльності.

Основна функція Концепції – збалансування інтересів держави по розбудові Збройних Сил України та підтримка їх на відповідному рівні бойової підготовки та зобов’язанням перед світовим суспільством в особі ООН, згідно міжнародних договорів щодо надання підрозділів Збройних Сил України для участі в миротворчих операціях. Концепція повинна відображати основні напрями державної політики з питань участі Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях, що забезпечить раціональне використання Збройних Сил України, не порушуючи внутрішній баланс та не ставлячи під загрозу здатність виконання своєї основної функції Збройними силами України.

На наш погляд вони повинні відображати наступні моменти:

· участь у міжнародних миротворчих операціях повинна відповідати національним інтересам України;

· участь підрозділів Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях не повинна ставити під загрозу здатність України виконувати більш важливі обов’язки у рамках безпеки, тобто участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях не повинна впливати на їх загальну боєздатність;

· цілі застосування військових підрозділів у міжнародних миротворчих операціях необхідно чітко визначити, їх досягнення повинна забезпечити держава;

· застосування Збройних Сил України повинно бути підтримане парламентом та суспільством України;

· Збройні Сили України виконуючи міжнародні миротворчі операції повинні мати такий рівень свободи дій, що забезпечить умови для успіху місії та забезпечить безпеку контингенту без порушень норм міжнародного гуманітарного права.

3. Для підтримання відповідного рівня дисципліни та законності в миротворчих підрозділах вважається за необхідне включати елементи служби військового правопорядку Збройних Сил України до складу миротворчих контингентів. Для цього необхідно внести зміни до Закону України “Про військову службу правопорядку Збройних сил України” в частині про місце служби. Положення Закону про те, що служба правопорядку, призначена для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, не дозволяє залучати військову службу правопорядку до миротворчих контингентів, що не мають своїх окремих містечок при проведенні міжнародних миротворчих операцій.

Вважається за необхідне застосовувати інститут військово–польових судів у миротворчих контингентах для порушників закону з метою демонстрації невідворотності покарання, полегшеного доступу до свідків з місцевого населення та підвищення авторитету миротворчого контингенту. Застосування комплексу цих заходів для підтримання законності та дисциплінованості одночасно з розширенням повноважень командирів підрозділів дасть позитивний результат.

4. Миротворчі операції за своєю сутністю відрізняються від бойових. Принципи застосування підрозділів в таких операціях неоднакові. Окрім того, при взаємодії різних національних миротворчих контингентів існують розбіжності в класифікації та підходах щодо засобів виконання завдань. Відсутність у статутних документах Збройних Сил України відображення частин проведення миротворчих операцій ускладнює розуміння для військовослужбовців суті завдань та принципів і способів їх виконання. З іншого боку, наявність двох різних підходів до виконання різних завдань ускладнює виконання місій, заплутує командирів. Пропонується максимально наблизити ці принципи та розробити єдині підходи щодо порядку проведення як бойових, так і миротворчих операцій. Основна вимога до статутно–нормативних документів – це чіткість та одностайність у розумінні їх положень.

5. Однією з принципових проблем у миротворчій діяльності України є низька якість призовного ресурсу. Причина більшості втрат при виконанні миротворчих операцій – слабка підготовка особового складу та відсутній якісний призовний ресурс. Пропонуємо на законодавчому рівні створити нову систему підготовки призовного ресурсу, яка відповідатиме таким принципам:

· створення позитивного іміджу військової служби у молоді за рахунок рекламної діяльності;

· створення системи пільг для військовослужбовців миротворчого контингенту по отриманню безкоштовної освіти з можливим подальшим працевлаштуванням;

· підготовка кандидатів на участь у міжнародних миротворчих операціях заздалегідь (школи, технікуму, тощо.)

При застосуванні миротворчих контингентів увести чотирьохступеневу систему підготовки миротворчого контингенту, приділивши особливу увагу четвертому етапу – процесу заміни контингенту на місцях. Цей період необхідно продовжити для якісного входження в курс справ контингенту, що прибув для заміни.

6. На даному етапі розвитку миротворчих операцій визначено міжнародно–правовий статус миротворчих контингентів, що беруть участь у різних типах місій. Миротворчою визначається операція, що запроваджена компетентними органами ООН відповідно до Статуту, тобто коли операція проводиться з метою підтримання, відновлення миру та примушення до миру.

Правовий статус військ ООН при проведенні миротворчих операцій передбачений вищезазначеним Статутом ООН та Конвенцією про захист персоналу ООН (1994 р.). Конвенція, до якої Україна приєдналась у 1995 році, визначає правовий статус персоналу ООН, до якого відносяться:

- особи, залучені або направлені Генеральним секретарем ООН як члени військового, поліцейського або цивільного компонентів операції;

- інші посадові особи та експерти, що відряджені ООН або її спеціалізованими установами, або Міжнародним агентством з атомної енергії, та які присутні в офіційному статусі у районі проведення операції ООН.

Конвенція не застосовується до операції ООН, що санкціонована Радою безпеки, як примусовий захід на підставі глави 7 Статуту ООН, в якій персонал залучається як комбатант проти організованих Збройних Сил та до якої застосовується право міжнародних збройних конфліктів.

При проведення миротворчих операцій поза егідою ООН та ОБСЄ, міжнародно–правовий статус контингенту буде визначений як “окупаційні війська” які будуть діяти відповідно норм Женевських конвенцій.

Отже, враховуючи все вище перелічене, можна зробити висновок,, що активне залучення військовослужбовців Збройних Сил України до участі в миротворчих операціях дає можливість підвищувати якість підготовки особового складу. Також Україна як держава, яка прагне своєю миротворчою діяльністю ствердити себе як надійний партнер у сфері забезпечення міжнародної безпеки повинна постійно вдосконалювати як внутрішні так і зовнішні передумови підготовки та участі в цих заходах. Як вже зазначалося - це і удосконалення процесу прийняття управлінських рішень, і удосконалення законодавчої бази, і підвищення взаємосумісності між військовослужбовцями Збройних Сил України та інших країн. Звісно, це процеси не одного дня, але їх виконання є важливою складовою в підвищенні ефективності миротворчої діяльності України, яку ми, в свою чергу, розглядаємо як важливий чинник забезпечення міжнародної безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року //Відомості Верховної Ради

України. –1996. – № 30.

2. Статут Організації Об’єднаних Націй та Статут Міжнародного Суду – К.: Наукова думка, 1998. – С.13.

3. Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів натериторії колишньої Югославії/ Закон України від 23 червня 1992 № 2538-ХП// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1348-32

4. Про Збройні Сили України/ Закон України від 06.12.1991 № 1934-XII// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1934-12

5. Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав/ Закон України від 02 березня 2000 р. № 1518-ІІІ// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2000. – № 19. – Ст.144. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1518-14

Про участь України в міжнародних миротворчих операціях / Закон України від 23.04.1999 р. № 613 ХІV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22-23. – Ст.202. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/613-14

7. Про Статут Внутрішньої служби Збройних Сил України / Закон України від 24.03.1999 № 548-XIV// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22. – Ст.194 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/548-14/card6#Public

Про національну програму інформатизації: Закон України від 04.02.1998 р. №74/98-[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/624-32

9. Про внесення змін до Закону України „Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”: Закон України від 10.07.2003 р. // Офіційний Вісник України. – 2003. – № 32. С.45.

10. Про внесення змін до Закону України “Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав”: Закон України від 03.04.03 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 28. – С. 57.

11. Про схвалення Указу Президента України „Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія”: Закон України від 16.07.99 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – С.59.

12. Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту і миротворчого персоналу для участі України в місії Організації Об'єднаних Націй в Демократичній Республіці Конго та миротворчого контингенту для участі України в Тимчасових силах Організації Об'єднаних Націй у Лівані: Закон України від 22.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 41. – С. 61.

13. Про схвалення рішення Президента України про направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй в Сьєрра–Леоне: Закон України від 14.12.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 4. – С. 56.

14. Про ратифікацію Угоди (у формі обміну листами) між Україною та Державою Кувейт про надання допомоги 19–и окремим батальйонам радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних сил України в захисті цивільного населення Держави Кувейт від наслідків можливого застосування зброї масового ураження та у ліквідації можливих наслідків застосування зброї масового ураження на території Держави Кувейт: Закон України від 20.03.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – С. 61.

15. Боевой устав сухопутных войск ч. II батальон, рота. – М.: Венное издательство, 1990. С.19-20.

16. Воєнна доктрина України: Указ Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004 // Наука і оборона. – 2004. – № 4. – С. 21-23.

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2012 року «Про Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2017 року» / Указ Президента України від 29.12.2012 № 772/2012 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 9. – стор. 18. – стаття 326 – код акту 65697/2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/772/2012/card6#Public

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.12.2012 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України» / Указ Президента України № 771/2012 від 29.12.2012 // Офіційний вісник Президента України. – 2013. – № 3. – стор. 3. – стаття 75.2.

19. Про проведення у 2014 році в Україні Року учасників бойових дій на території інших держав Указ Президента України № 234/45 від 12 червня 2013 року № 329/2013.

20. Про Порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях: Указ Президента України від 01.02.2000 № 153 // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 23 від 08.02.2000. С.60.

21. Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору: Указ Президента України №1039/2010, С. 85.

22. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.03.1999 № 419–р www. infodisk. com. ua, laws@ С.55.