Джерела транспортного права, їх загальна характеристика

Норми транспортного права як комплексної галузі права мають свої джерела. З теорії права відомо, що джерела (або форма) права — це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини. Це визначення не є винятком і для транспортного права з точки зору юридичного позитивізму.

Система джерел транспортного права є однією з найбільш розгалужених серед інших галузей права, що значною мірою зумовлено порівняно широкою сферою використання транспортних послуг, значною роллю і місцем транспорту в суспільному виробництві. З огляду на різноманітність джерел транспортного права з урахуванням ієрархічної підлеглості їх доцільно кваліфікувати таким чином.
1.Конституція України — як основний закон.

2.Законодавчі акти України: закони України; кодекси, статути, настанови та інші кодифіковані акти.
Постанови Верховної Ради України.

-Укази та розпорядження Президента України.
-Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
-Нормативні накази, інструкції та інші документи центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів і відомств).
-Нормативні акти (накази, інструкції, правила та інші документи) структурних підрозділів транспорту. Наприклад, Укрзалізниці або Управління Південно-Західної залізниці.
-Нормативні акти державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, які стосуються транспортних відносин.
-Міжурядові угоди України з іншими державами, міжнародно-правові акти, ратифіковані й визнані Україною.
-До джерел транспортного права належать також окремі нормативно-правові акти колишніх Союзу РСР та УРСР, що не відмінені й не оновлені в установленому порядку та не суперечать Конституції України й чинному законодавству.
-Нормативні договори та з урахуванням раніше викладеного — судова й адміністративна практика.

7. Мета і завдання правового регулювання транспортних відносин.\

методи транспортного права – це сукупність прийомів, способів та операцій, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин у сфері транспортної діяльності. Вивчення норм транспортного права дозволяє зробити висновок, що регулювання відносин у сфері транспортної діяльності здійснюється за допомогою приписів і заборон, що містяться у транспортно-правових нормах.
Нормами транспортного права забороняється втручання місцевих органів влади в господарську діяльність підприємств транспорту (ст. 5 Закону України «Про транспорт»). За транспортними органами закріплено право вимагати від пасажирів, вантажовідправників і вантажоодержувачів безумовного додержання вимог і норм, передбачених законодавством і нормативними актами, що регулюють діяльність транспорту (ст. 12 Закону України «Про транспорт»).
З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища органи транспорту наділені юридично-владними повноваженнями і діють від імені держави.
Але в багатьох випадках застосовуються не тільки методи прямих приписів, а й засоби непрямого впливу (наприклад, узгодження, спільний розгляд і обговорення тих чи інших питань, урахування майнових інтересів), що розраховані на рівність сторін. Ці методи застосовуються, коли транспортний орган надає транспортні послуги, виступаючи при цьому в якості звичайного господарюючого суб’єкту.