 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Тема: Коротка технологічна характеристика олійних фарб
|
|
За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.
Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.
Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.
Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.
За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.
Олійний живопис - одна із серйозних і ефектних технік створення художніх робіт. Ця техніка втілює образи у фарбах, в усій красі й багатстві, при будь-якому освітленні. Техніка олійного живопису володіє багатьма перевагами порівняно з іншими: це і довговічність зберігання, ефектність сприйняття, різноманітність художніх прийомів, свобода в ідеї і темпі створення роботи, у виборі рельєфу поверхні - від самих рідких до пастозних мазків.
3.3. Повідомлення теми та мети заняття:
Тема: «Коротка технологічна характеристика олійних фарб.»
4. Вивчення нового матеріалу.
Живопис олійними фарбами
Олійний живопис - різновид художньої техніки з використанням фарб на органічній олії, яка здатна добре сохнути і утворювати тривалі плівки на поверхні.
Історично олійні фарби - це сухі пігменти з додачею органічної олії, здатної добре сохнути і утворювати на поверхні тонку плівку. Серед подібних олій - олія волоських горіхів лляна олія макова олія олія з конопляного насіння. Ті ж властивості мають і оліфи. Олі́фа — прозора олійна рідина (раніше тільки органічного походження) від жовтуватого до насичено вишневого кольору, що пройшла термічну обробку. Стара назва оліфи — варена олія. Деякі рослинні олії, що залишаються на відкритому повітрі, внаслідок дії сонячного світла, тепла та кисню, згущуються, темніють, а в тонкому шарі — створюють плівки. Було помічено, що не всі органічні олії мають такі властивості. Розвиток хімії та дослідження хімічного складу рідин довели, що згущуватися та створювати тонкі плівки здатні лише ті органічні олії, до складу яких входить ліноленова кислота. Якщо її вміст незначний, подібні органічні олії — не сохнуть (наприклад, оливкова). Наукові дослідження довели, що олійний живопис відкривали у різних куточках світу неодноразово. Найбільш давні застосування олійних фарб датовані сьомим століттям до нашої ери в відомому центрібуддизму - Баміан (сучасна теріторія мусульманської країни Афганістан). [ред.]Поширення в Західній Європі темпери і олійного живопису Значне поширення в Західній Європі олійний живопис отримав на початку 15 століття завдяки таланту і мистецтву нідерландського художника Яна ван Ейка. Тривалий час саме йому надавали почесне право бути першовідкривачем олійного живопису. Нині з'ясувалося, що першовідкривачів було декілька й на різних континентах, що жодним чином не применшує значення внеску Яна ван Ейка. У Західній Європі тривалий час користувались яєчними фарбами (дивись Темпера), тобто пігментами з додаванням розведеного водою жовтка цільного курячого яйця, соку рослин тощо. Ці фарби довше сохнуть і не мають блиску на поверхні. Значне поширення темперні фарби мали у Візантії, а більшість старовинних візантійських ікон виконана з використанням саме яєчних фарб. По закінченню ікони її поверхню вкривали оліфою, що захищало зображення і надавало деякого блиску. Недоліком органічних оліф була здатність дуже темніти через 80 - 100 років. Виникала необхідність поновляти зображення. Тому вже у 13 столітті не бачили оригіналів 12 століття, а оригіналів 13 - не бачили в 15-му. Відомі випадки, коли уславлені ікони поновляли три-чотири рази. Нове зображення наново грунтували і наносили нове, іноді догори дригом по відношенню до попереднього.
Богоматір на троні. 13 століття. Вашингтон. Залишки темперного живопису 13 ст. Монастир Хіландар. Христос Пантократор (Вседержитель), 13 ст. Андрій Рубльов. Темпера на дерев'яній основі. Ікона Спас із Звенигородського чину,злам 14-15 ст. З розвитком технології реставрації(в тому числі й ікон) навчилися розчищати стародавні зображення. Так в 20 столітті вперше за декілька століть побачили розчищені зображення на іконах 12-13-14 століть. Пам'ять про уславленого іконописця Андрія Рубльова пережила століття, пам'ять, а не ікони його роботи. Реставрації стародавніх ікон початку 20 століття повернули культурі оригінали Андрія Рубльова,Феофана Грека, більшості візантійських майстрів, імен яких не намагались зберігати. Злам в технології відбувся за життя Яна ван Ейка (1390—1441). Тісні релігійні і культурні зв'язки між тодішніми Нідерландами та Італією сприяли запозиченню відносно нової техніки в Італії. Серед найбільш сміливих майстрів був Антонелло да Мессіна, що плідно працював у Венеції. Вологий клімат Венеції не сприяв збереженню фресок (стінописів з використанням вапнякових фарб). Тому венеціанські майстри досить швидко перейшли на олійний живопис, а мистецькі традиції і увага до колориту сприяли розквіту унікального явища в мистецтві Європи - Венеціанської школи живопису.
Рогір ван дер Вейден, Св. Іван та Богородиця перед розп'яттям, врятована ліва частина втраченого релігійного образу, Філадельфія, США. Джованні Белліні.Мадонна з грецьким написом, ПінакотекаБрера, Мілан. Джованні Белліні. Пала ді Сан Дзаккарія; Антонелло да Мессіна.Кондотьєр (Антонелло да Мессіна), Лувр. За століття праці з олійним живописом вироблена технологія та відповідні пристрої- мольберт, палітра, пензлі художні грунти, полотно, дерев'яні пластини, папір,лак, мастихін, розчинники тощо.
Джошуа Рейнольдс. «Смерть цариці Карфагену Дідони» (1781), тріщини через використання асфальту, що псував картини. Історично компоненти змінювались, що стало пізніше важливою рисою розпізнання картин, батьківщини їх створення, приналежності до мистецького центру, до національної школи, до окремої художньої майстерні. Ранні нідерландські майстри використовували дерев'яні дошки, а майстри Венеції - полотно особистого характеру, характерне лише для 16 століття. Національні особливості мали тривалий термін, тому частка картин Рубенса(1577 - 1640) та Антоніса Ван Дейка(1599 - 1641) виконана на дереві, як то було й у їх попередників 15 століття. А великі за розміром картини створені на полотні. В окремих мистецьких центрах мала місце пристрасть і до окремих фарб (кіновар та ультрамарин в одязі персонажів Яна Брейгеля старшого та його послідовників, пристрасть Тиціана до фарб з лазуритом, асфальтові фарби ангійських майстрів кінця 18 століття, від яких відмовилися, бо псували картини Можливості техніки
Тиціан. Фарби з лазурритом(«Мадонна з немовлям і Святими Катериною та Іваном Хрестителем», 1530, фрагмент; Пошкодження поверхні на картині Джорджоне.Стара пінакотека,Мюнхен; Сміливість мазків і подачі образу,Автопортрет (1898 р.),Каміль Піссарро, Музей мистецтв, Даллас; Рєпін. Віртуоза манера в портреті Тетяни Щепкіної-Купернік, 1914 р. Харківський художній музей; Різновиди олійного живопису: 1.Живопис алла пріма; 2. Підмальовок; 3. Робота на кольоровому грунті(імпріматура); 4 Живопис мазками(пензлем, мастихіном) 5. Імпасто; 5.Лесирування; В якості основи під олійний живопис застосовують дошки, вироблені з липи, берези, бука, каштана, горіха, сосни та інших деревних порід. Для дощок, призначених під живопис, слід вибирати деревину, добре висушену в природних умовах, а не в парових сушарках. Дошки не повинні мати ніяких вад: сучків, червоточини, гнилі, а також зайвої смолистості. Картини великих розмірів не слід писати на дошках, так як це їх дуже ускладнює. Невеликі картини цілком розумно писати на дошках. Обрану за розмірами картини дошку, яка має абсолютно гладку й рівну поверхню, для запобігання її від розтріскування і викривлення треба виварити в гарячій воді протягом 4-8 годин, після цього воду,що залишилася в дереві треба випарувати за допомогою обережного нагрівання дошки над вогнем до 40-60 ° С, а потім добре просушити в закритому приміщенні протягом 6-12 місяців. Оброблена дошка не буде жолобитися, розтріскуватися і псуватися гниллю, так як за допомогою проварювання у воді з її деревини вилучена велика частина розчинних частин-деревного соку, зв'язаної води, що містяться в ній - і одночасно відбулося згортання рослинної білковини-речовини, що сприяє загниванню і розтріскуванню дерева. Приготовлену дошку проклеюють 2 шарами риб'ячого клею *, розведеного у воді 2. Дуже корисно наклеїти на дошку шматок м'якого старого полотна, це оберігає живопис від можливого розтріскування. Коли дошка проклеєна і полотно наклеєне, її варто загрунтувати. Дата публикования: 2015-10-09; Прочитано: 2568 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!  |
Олійний живопис не мав би такого поширення, аби не зручності її технології і переваги в порівнянні з іншими техніками. Адже олійні фарби добре сохнуть і дозволяють робити істотні зміни на полотні, додатки, дописи. Картина олійними фарбами відносно стійка, яскрава за фарбами, мало змінюється з часом, хоча й потребує умов для збереження.
