Фінансова діяльність держави: зміст, принципи, методи

Об'єктивна потреба фінансів (наявність товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за господарською діяльністю) робить абсолютно необхідною діяльність щодо управління ними. Фінансова діяльність дер­жави становить діяльність держави щодо формування, роз-поділу й використання централізованих і децентралізова­них грошових фондів із метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є, врешті-решт, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. За­лежно від змісту й характеру функцій фінансову діяльність здійснюють:

а) як реалізацію державної влади;

б) як виконавчо-розпорядницьку діяльність, що реалізує
державне управління.

Фінансова діяльність, виступаючи необхідним складником механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управлін­ня, соціальну сферу. Фінансовій діяльності характерні певні

особливості:

О на відміну від однорідних сфер державної діяльності, попа має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпе-чення фінансовими ресурсами спрямовано на всі галузі й сфери державного управління, галузь контролю;

2) фінансову діяльність реалізують як державні органи, так і органи місцевого самоврядування (в деяких випадках її реалі-зують через спільну діяльність цих органів);

Глава 1

Поняття фінансів і фінансової діяльності держави

3) фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управлін­-
ня з використанням імперативних методів (щодо державних
підприємств і т.д.), так і непряме, рекомендаційне управління
(щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізич­-
них осіб);

4) фінансову діяльність здійснюють через діяльність як
представницьких, так і виконавчих органів влади.

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулю­ють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їхнього обороту (формування, розподіл, використання). У вузькому змісті слова йдеться про рух грошей, які утворюють державні фонди. Суб'єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, терито­ріальні громади, юридичні та фізичні особи). Однак, хотілося б відзначити особливість ролі держави. її ролі й місцю в цих умовах притаманна подвійність:

— з одного боку, держава виступає як суб'єкт, що хазяює,
має статус власника коштів і організатора господарської діяль­-
ності;

— з іншого боку, держава виступає носієм влади, яку реа­-
лізує в сфері фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності розкрито на окремих стадіях, якими й визначено особливості її здійснення:

1. На стадії формування централізованих і децентралізова­-
них фондів створюють бюджетні фонди (Державного бюджету
України й місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.

2. На стадії розподілу коштів. У цьому випадку потрібно
звернути увагу на три рівні здійснення фінансової діяльності в
умовах цієї стадії:

а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається,
наприклад, під час надходження коштів у бюджети (податок з
доходів фізичних осіб, наприклад, поділяють під час сплати на
три частини, що надходять до місцевих бюджетів різних видів);

б) власне розподіл охоплює рух коштів, уже закріплених
за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і
функцій;

в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непря­-
мих податків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансову
діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, ре­-
гіонами тощо).

4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових
фондів. Йому притаманна певна своєрідність. Якщо перші три
стадії руху грошових фондів і, відповідно, фінансової діяль­-
ності послідовно випливають одна за одною й закінчення однієї
припускає початок наступної стадії, то контроль різниться пев-­
ною подвійністю:

а) з одного боку, він має наскрізний характер і його здійсню­-
ють на кожній стадії руху коштів;

б) з іншого боку, він виступає як підсумковий етап у русі
грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Фінансову діяльність здійснюють згідно з низкою принципів, основні з яких закріплено Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяль­ності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламен­тації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості припускає здійснення фінансової діяль­ності п суворо впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражено у взаємозв'язку руху фінан­сових потоків, співвідношенні й збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведення до громадян, інших суб'єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за ре­зультатами їхнього застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяль­ності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи, в умовах співвідношення, взаємопроникнення елементів фінан­сової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов'язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи й розкри­ваючи її зміст, створюють умови для здійснення функцій фінан­сової діяльності. Здебільшого вони відображають і деталізують основні функції фінансів, хоч і різняться деякою своєрідні­стю. До них належать основні напрями фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

Глава 1

Поняття фінансів і фінансової діяльності держави

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

Фінансову діяльність держави здійснюють різними метода­ми — засобами, прийомами, за допомогою яких держава, впов­новажені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл і вико­ристання централізованих і децентралізованих грошових фондів. В основі вибору конкретного методу фінансової діяльності ле­жать кілька факторів:

1) стадія фінансової діяльності держави, руху грошових
фондів;

2) форма власності на кошти, що переходять державі;

3) джерела державних доходів;

4) мета, на яку використовують грошові ресурси на конк­-
ретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами й витратами.

Методи фінансової діяльності диференціюють залежно від стадії руху грошових фондів:

/. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов'язкової мобілізації реалізує безумовні імпе­ративні обов'язки, їхнє виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізують його насамперед через форми подат­кових платежів, інших безумовних і обов'язкових зборів. Імпе­ративно визначають і гарантують вид платежу, платника, об'єкт, ставку, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;

6) метод добровільної мобілізації припускає переважно дис-­
позитивні засоби забезпечення фінансових надходжень, меха­-
нізми кредитування (внески населення, придбання державних
цінних паперів, лотерейних білетів тощо).

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування становить цільову, планову, Езоп-­
латну й безповоротну передачу державних коштів із бюджетів
на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільову, відплатну, термі­
нову й поворотну передачу коштів, здійснювану на платній
основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: дер­-
жавне й банківське кредитування, хоча банківське кредиту­-
вання лише частково належить до сфери публічного регулю­-
вання.

Методи фінансування й кредитування можна поділяти на різні підвиди, залежно від мети використання коштів, джерел їхнього утворення, організаційно-правових режимів суб'єктів тощо.

3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов'язано з витрачанням грошових фондів. Їх поділяють:

а) залежно від спрямованості видатків:

- пооб'єктний — припускає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів тощо); посуб'єктний — виділення й передача коштів окремим суб'єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджет­них коштів — окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:
безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
готівкові кошти.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реа­лізації руху грошових фондів, її забезпечення. Природно, вони можуть змінюватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать перетворення самої держави, зміна її завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX століття досить активно розвивався метод обов'язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України, яку в радянський період застосову-вали дуже стримано, тощо.

Фінансову діяльність держави здійснюють у різних формах. Детально їх буде проаналізовано в наступних главах Особли­вої частини. Тут же буде позначено вихідні положення, підхо­ди, основи характеристики форм фінансової діяльності.

Класифікацію форм фінансової діяльності можна здійсню-вати різними підставами:

а) за юридичними формами, властивостями:

- правова — форма фінансової діяльності, яку здійсню-ють через прийняття та реалізацію фінансово-правових актів. Їх можна класифікувати за кількома напрямами (за юридични­ми властивостями; за юридичною природою; за органами, які їх приймають, тощо), однак, докладніше ці питання буде розгля­нуто під час аналізу фінансово-правових норм, фінансового законодавства;

- неправова — форма фінансової діяльності, не пов'язана з правовим вираженням. Найчастіше вона, щоправда, похідна,

Глава 1

Поняття фінансів і фінансової діяльності держави

пов'язана з правовими формами, іноді пов'язана з прогалина­ми в праві;

б) за організаційними формами:

— створення централізованих фондів коштів;

— формування децентралізованих грошових фондів;

в) за змістом інститутів фінансової діяльності:

— у галузі бюджетної діяльності;

— у галузі податкового регулювання;

— у сфері кредитування;

— у галузі валютного регулювання;

— у сфері фінансового контролю.