Можливості типових систем

Розвинені системи керування мають, якщо можна так виразитися, двомірну налаштовуваність - на потреби конкретних організацій і на зміни в інформаційних технологіях. Системи керування живуть (принаймні, повинні жити) довго. За цей час у різних предметних областях адміністрування (наприклад, в області резервного копіювання) напевно з'являться рішення, що перевершать початково закладені в керуючий комплект. Останній повинен уміти еволюціонувати, причому різні його компоненти можуть робити це з різною швидкістю. Ніяка тверда, монолітна система такого не витримає.

Єдиний вихід - наявність каркаса, з якого можна знімати старе й "навішувати" нове, не втрачаючи в ефективності керування.

Каркас як самостійний продукт необхідний для досягнення принаймні наступних цілей:

* згладжування різнорідності керованих інформаційних систем, надання уніфікованих програмних інтерфейсів для швидкої розробки керуючих додатків;

* створення інфраструктури керування, що забезпечує наявність таких властивостей: підтримку розподілених конфігурацій, масштабованість, інформаційна безпека й т.д.;

* надання функціонально корисних універсальних сервісів, таких як планування завдань, генерація звітів і т.п.

Питання про те, що, крім каркаса, повинно входити в систему керування, є досить складним. По-перше, багато систем керування мають мейнфреймове минуле й просто успадкували деяку функціональність, що перестала бути необхідною, По-друге, для багатьох функціональних завдань з'явилися окремі, високоякісні рішення, переважаючі аналогічні по призначенню "штатні" кохмпоненти. Як бачимо, з розвитком об'єктного підходу, багатоплатформність найважливіших сервісів та їхньої взаємної сумісності, системи керування дійсно перетворяться в каркас. Поки ж у них залишається досить важливих областей, а саме:

* керування безпекою;

* керування завантаженням:

* керування подіями;

* керування зберіганням даних;

* керування проблемними ситуаціями;

* генерація звітів.

На рівні інфраструктури присутні рішення ще одного найважливішого функціонального завдання - забезпечення автоматичного виявлення керованих об'єктів, виявлення їхніх характеристик і зв'язків між ними.

Відзначимо, що керування безпекою в сукупності з відповідним програмним інтерфейсом дозволяє реалізувати платформно незалежне розмежування доступу до об'єктів довільної природи й (що дуже важливо) винести функції безпеки із прикладних систем. Щоб з'ясувати, чи дозволений доступ поточною політикою, додатку досить звернутися до менеджера безпеки системи керування.

Менеджер безпеки здійснює ідентифікацію/аутентифікацію користувачів, контроль доступу до ресурсів і протоколювання невдалих спроб доступу. Можна вважати, що менеджер безпеки вбудовується в ядро операційних систем контрольованих елементів ІС, перехоплює відповідні обіги й здійснює свої перевірки перед перевірками, виконуваними ОС, так що він створює ще один захисний рубіж, не скасовуючи, а доповнюючи захист, реалізований засобами ОС.

Розвинені системи керування володіють централізованою базою, у якій зберігається інформація про контрольовану ІС й, зокрема, деяке подання про політику безпеки. Можна вважати, що при кожній спробі доступу виконується перегляд збережених у базі правил, у результаті якого з'ясовується наявність у користувача необхідних прав. Тим самим для ведення єдиної політики безпеки в межах корпоративної інформаційної системи створюється міцний технологічний фундамент.

Зберігання параметрів безпеки в базі даних дає адміністраторам ще одну важливу перевагу - можливість виконання різноманітних запитів. Можна одержати список ресурсів, доступних даному користувачеві, список користувачів, що мають доступ до даного ресурсу й т.п.

Одним з елементів забезпечення високої доступності даних є підсистема автоматичного керування зберіганням даних, що виконує резервне копіювання даних, а також автоматичне відстеження їхнього переміщення між основними й резервними носіями.

Для забезпечення високої доступності інформаційних сервісів використовується керування завантаженням, яке можна підрозділити на керування проходженням завдань і контроль продуктивності. Контроль продуктивності - поняття багатогранне. Сюди входять і оцінка швидкодії комп'ютерів, і аналіз пропускної здатності імереж, і відстеження кількості одночасно підтримуваних користувачів, і час реакції, і нагромадження й аналіз статистики використання ресурсів. Звичайно в розподіленій системі відповідні дані доступні "у принципі", вони поставляються крапковими засобами керування, але проблема отримання цілісної картини, як поточної, так і перспективної, залишається досить складною. Вирішити її здатна тільки система керування корпоративного рівня.

Засоби контролю продуктивності доцільно розбити на дві категорії:

* виявлення випадків неадекватного функціонування компонентів інформаційної системи й автоматичне реагування на ці події;

* аналіз тенденцій зміни продуктивності системи й довгострокове планування.

Для функціонування обох категорій засобів необхідно вибрати відслідковувані параметри і припустимі межі, вихід за які означає "неадекватність функціонування". Після цього, завдання зводиться до виявлення нетипової поведінки компонентів J для чого можуть застосовуватися статистичні методи.

Керування подіями (точніше, повідомленнями про події) - це базовий механізм, що дозволяє контролювати стан інформаційних систем у реальному часі. Системи керування дозволяють класифікувати події й призначати для деяких з них спеціальні процедури обробки. Тим самим реалізується важливий принцип автоматичного реагування.

Очевидно, що завдання контролю продуктивності й керування подіями, так само як і методи їхнього рішення в системах керування, близькі до аналогічних аспектів систем активного аудиту. У наявності ще одне свідчення концептуальної єдності області знань під назвою "інформаційна безпека" і необхідності реалізації цієї єдності на практиці.

Післямова

Розповідати щодо інформаційної безпеки, як і про будь-яку справу, в якій необхідно використовувати поєднання знань та творчого підходу, можна дуже довго.

Тому автори, відносно глибини висвітлення питань з інформаційної безпеки, керувалися таким принципом: гарантованим створенням необхідного мінімуму знань щодо питань та використанням ситуацій та засобів, які найбільш часто зустрічаються на практиці ситуаціями та засобами.

Формування і забезпечення функціонування ефективно діючої системи інформаційної безпеки в державі - складний і багатогранний процес, який потребує значних зусиль усіх гілок влади, вітчизняної науки, керівників усіх рівнів. Вирішення деяких проблем, очевидно, потребує не один рік, але їх вирішення зумовлене необхідністю формування виваженої державної політики забезпечення інформаційної безпеки. Водночас інформаційна безпека, яка забезпечує охорону з боку держави, не повинна гальмувати процеси формування національного інформаційного простору, що відповідав би інформаційно-інтелектуальному потенціалові держави та не перешкоджав би входженню України у світовий інформаційний простір як суб'єкта рівноправних міжнародних відносин. Зважаючи на це, стратегічним завданням державної політики щодо інформаційної безпеки має стати формування систем на основі науково обгрунтованих політичних, соціальних, економічних критеріїв та світового досвіду правового регулювання та організації забезпечення її функціонування. Система інформаційної безпеки відомостей, які підлягають охороні з боку держави, повинна відповідати правовому режимові кожного виду відомостей, діяти безперервно на кожному етапі їх формування і поширення та бути адекватною загрозам, що діють в інформаційній сфері.

Література

1. Мастяниця Й.І., Соснін О.В., Шиманський Л.Є. Захист інформаційних ресурсів України: проблеми і шляхи їх розв'язання. - К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2000. - 98 с.

2. Василюк В.Я., Климчук CO. Інформаційна безпека держави: Курс лекцій. - К.: КНТ, Видавничий дім «Скіф», 2008. - 136с,

3. Баранов O.A. Інформаційне право України: Стан, проблеми, перспективи. -К.: Видавничий дім «СофтПрес», 2005. - 316с.

4. Богуш В.М., Юдін O.K. Інформаційна безпека держави. - К.: «МК-Прес», 2005.-432с.

5. Почерцов Г.Г. Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований. - М.:. Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. - 576с.

6. Расторгуев СП. Информационная война. - М.: Радио и связь, 1999. -416с.

7. Расторгуев СП. Философия информационной войны. - М: Московский психолого-социальный институт, 2003. - 486с.

8. Соснін О.В., Шименський Л.Є Про правові основи удосконалення системи державного управління інформаційними ресурсами. Політологічний вісник. 36. наук, праць, №10. - К.: Т-во «Знання України», 2002. - с.212-219

9. Баранов A.A. Концептуальные вопросы информационной безопасности Украины // Безопасность информации. - 1995, №2. - с.4-10

10. Конеев И.Р., Беляев A.B. Информационная безопасность предприятия. -

СпБ.: БХВ - Петербург, 2003. - 688с.

11. П. Браіловський М.М., Головень СМ. та інші. - Технічний захист інформації на об'єктах інформаційної діяльності/ За ред. Проф. В.О. Хорошка. -К.: ДУІКТ, 2007. - 178с.

12.Петренко CA., Курбатов В.А. Политики информационной безопасности.

- М.: Компания Ай Ти, 2006. - 400с.

Додаток 1