Виконання наказу

Деякі підсудні у своїх показаннях Трибуналу намагалися показати себе нікчемними карликами, сліпими й покірними виконавцями чужої волі — волі Гітлера.

У пошуках правової бази для цієї позиції захисник Ярайсс говорив про значення наказів Гітлера. На думку захисника Ярайсса, наказ Гітлера «був чимось зовсім іншим», ніж наказ будь-якого іншого керівника, що наказ Гітлера був актом недоторканним у правовому плані. Тому захисник Ярайсс стверджує: «Щоб не розумів Статут Трибуналу під наказами, які він заперечує як підставу, яка виключає кримінальне переслідування, чи можна все ж під цим мати на увазі наказ Гітлера? Чи може цей наказ підійти під поняття наказу, передбаченого Статутом?»

Право тлумачення закону — беззаперечне право кожного судового працівника, зокрема і захисників. Уявляється, одначе, зовсім незбагненним, якими логічними чи іншими методами керувався захисник, стверджуючи, що положення Статуту, спеціально розробленого для Суду над головними військовими злочинцями фашистської Німеччини, саме умов діяльності цих злочинців не мало на разі?

Про які ж накази, ким видані, в якій країні, говорив Статут Трибуналу?

Безсумнівно, мається на увазі протилежне: автори Статуту сповна орієнтовані в специфічній обстановці гітлерівської Німеччини, були сповна орієнтовані (за матеріалами Харківського та інших процесів) в намаганнях підсудних заховатися за накази Гітлера, саме і власне тому вони спеціально обумовили, що виконання явно злочинного наказу не звільняє від кримінальної відповідальності.

Відповідальність держави і окремих осіб

До певної міри треба думати, що самі автори цієї спроби приховати велику групу міністрів, гаулейтерів і військових начальників за спину Гітлера засумнівались у переконливості подібного захисного маневру, оскільки на допомогу цьому маневру висувається нова лінія захисту.

«Якщо німецька імперія розпочала наступ всупереч ще діючому договору про ненапад, — говорив захисник Ярайсс, — то вона здійснила міжнародний делікт і повинна відповідати за нього за нормами міжнародного права..., лише імперія, а не окрема особа».

Не можна, передусім, не відзначити, що наведена точка зору не нова: до виступу офіційного захисту на даному процесі деякі неофіційні захисники військових злочинців залюбки пропагували версії, що не фізичні особи, а німецька держава і німецький народ повинен нести відповідальність за злочинну агресію і військові злочини.

Порушення суб'єктом міжнародного права — державою — норм міжнародного права тягне ті чи інші наслідки міжнародного характеру, в усякому разі, не кримінальну відповідальність держави.

Ті чи інші дії держави у сфері міжнародних відносин здійснюються фізичними особами й агентами держави. При виконанні цих дій особи можуть здійснювати найрізноманітніші порушення як цивільно-правового, так і кримінально-правового характеру. За останні, тобто за ті, які містять у собі склад злочину, вони несуть у належних випадках кримінальну відповідальність за законами і перед судом як своєї, так і чужої держави, в залежності від обставин.

У даному випадку не лише гітлерівська держава порушила норми міжнародного права, наслідком чого є заходи, вжиті щодо держави, але й окремі фізичні особи, вчинюючи ці акти порушень, персонально здійснили кримінальні злочини, за які вони у відповідності до Статуту Трибуналу підлягають кримінальній відповідальності перед Міжнародним Військовим Трибуналом.