Розділ I. Загальні положення

Вступ

Актуальність проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності людини в різних умовах її існування не викликає сумнівів. Це, у свою чергу, обумовлює важливість вивчення загальних положень дисципліни «Безпека життєдіяльності» і оволодіння практичними навичками організації безпечних умов діяльності людини. Головною метою навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» є забезпечення освіти в сфері безпеки і створення фундаменту для всіх дисциплін з безпеки. Методичні рекомендації призначені для проведення практичних занять за модулем 1 «Охорона праці» (табл. 1).

Таблиця 1
Тематичний план практичних занять за модулем 1 «Охорона праці»
Назва теми	Назва практичної роботи
Тема 1. Предмет і завдання дисципліни. Виробниче середовище та його вплив на людину	Практична робота 1. Законодавство України з охорони праці
Тема 2. Умови праці на виробництві, їх класифікація і нормування	Практична робота 2. Служба охорони праці
Тема 3. Виробнича шкідливість, методи захисту людини від її негативного впливу	Практична робота 3. Методи аналізу травматизму і професійних захворювань
Тема 4. Аналіз і профілактика профзахворювань та виробничого травматизму
Тема 5. Основи технічної безпеки	Практична робота 4. Дослідження метеорологічних умов у приміщенні. Практична робота 5. Вентиляція повітря в адміністративних і громадських приміщеннях. Практична робота 6. Кондиціонування повітря в адміністративних і громадських приміщеннях
Тема 6. Правове і нормативне регулювання охорони праці	Практична робота 7. Розрахунок природного освітлення приміщень адміністративних і громадських будівель. Практична робота 8. Розрахунок штучного освітлення приміщень адміністративних і громадських будівель
Тема 7. Державне управління охороною праці в Україні
Тема 8. Організація охорони праці на виробництві
Тема 9. Економічні аспекти охорони праці

Методичні рекомендації спрямовані на здобуття студентами практичних навичок, знань і вмінь оцінки умов праці на робочому місці.

Практична робота 1.

Законодавство України з охорони праці

Мета роботи – вивчити основні терміни і визначення з охорони праці, ознайомитись із загальними положеннями законодавства України про охорону праці.

Загальні відомості

Основні терміни і визначення з охорони праці

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів.

До виробничої санітарії відносяться гігієна праці (область профілактичної медицини, що вивчає умови праці робітників на виробництві) і санітарна техніка (заходи і пристрої технічного характеру: система вентиляції, опалення, кондиціонування, очищення і нейтралізації викидів шкідливих речовин в атмосферу і водойми, освітлення, захист від впливу на людину шуму, вібрації і т. ін.).

Техніка безпеки – це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають впливу на працюючих небезпечних виробничих факторів.

Небезпечний фактор – негативний вплив на людину, який може привести до травми або летальних наслідків (наприклад, ураження людини електричним струмом, механічна травма і т. ін.).

Шкідливий фактор – негативний вплив на людину, який може привести до погіршення самопочуття або захворюванню (наприклад, людина дихає запиленим повітрям, вплив електромагнітних випромінювань на неї і т. ін.).

Нещасний випадок – випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин і умов, за яких завдається шкода здоров’ю людини або настає смерть потерпілого.

Нещасні випадки можуть бути виробничого (пов’язані з трудовою діяльністю) або невиробничого (побутові) характеру.

Виробнича травма – раптове фізичне, хімічне, біологічне, психофізіологічне або комбіноване ушкодження організму людини у виробничих умовах.

Професійне захворювання – патологічний стан людини, обумовлений тривалою роботою в шкідливих умовах праці й пов’язаний з надмірним навантаженням організму або негативним впливом виробничих факторів.

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища й трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі роботи.

Категорія робіт – розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в ккал/год (Вт).

Працездатність – здатність людини до праці, обумовлена рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров’я і професійною підготовкою.

Непрацездатність – втрата загальної або професійної працездатності внаслідок захворювання, нещасного випадку або вродженого фізичного дефекту.

Робоче місце – місце постійної або тимчасової діяльності працівника, оснащене технічними засобами необхідними для виконання робочих функцій.

Робочий простір – простір висотою 2 м над рівнем підлоги або площадки, на якій розташоване робоче місце.

Небезпечна зона – простір, у якому можливий вплив на працюючого небезпечного або шкідливого фактора.

Засоби індивідуального й колективного захисту – засоби, призначені для запобігання або зменшення впливу небезпечних або шкідливих факторів, відповідно, на одного або двох і більше працюючих.

Загальні положення законодавства України про охорону праці

Правовою основою законодавства України про охорону праці є: Конституція України, Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю України, Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Положення про Державний комітет України з нагляду за охороною праці, Положення про Національну Раду з питань безпечної життєдіяльності населення й т. ін.

Основоположне значення в галузі охорони праці має Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні [1, 10].

Враховуючи важливість Закону України «Про охорону праці» розглянемо стисло деякі з його положень [1].

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях і т.п.