Причини реформ

У середині ХІХ ст. Російська імперія переживала складний період розвитку. Еволюціонуючи за традиційними схемами, вона поступово занурювалась у вирій соціальних, економічних та політичних проблем. Такий хід подій становив пряму загрозу російському самодержавству та цілісності імперії.

Перші сигнали про це почали надходити ще на початку ХІХ ст. Дворянство, як опора монархії, відкрито заявило про непідтримку курсу влади. Піднявши повстання у грудні 1825 р., воно рішуче висловилося за політичну трансформацію Росії. Однак придушення частини прогресивно мислячого дворянства надовго відтермінувало перетворення в країні. Політична та економічна ситуація в Російській імперії з кожним роком ускладнювалася і врешті-решт поставила перед владою питання необхідності кардинальних змін.

Головними причинами реформ 60-х років ХІХ ст. були:

· економічне банкрутство дворян. Не бачачи стимулів до розвитку, вони не бажали пристосовуватися до нових капіталістичних відносин;

· збереження кріпосного права (Російська імперія була останньою країною, що скасувала його). Із 13,5 млн. працездатного населення України 5,3 млн. становили поміщицькі селяни, а 5,2 млн. – державні;

· проблема безземелля. Наприкінці 50-х рр. тільки серед поміщицьких селян кількість безземельних наблизилася до 1 млн. осіб. Малопродуктивна кріпацька праця давалася взнаки в поміщицьких економіях та промислових мануфактурах. На 1860 р. продуктивність праці селян в Російській імперії була такою, як у країнах Європи 1800 p.;

· наростання селянських протестів. Протягом першої половини ХІХ ст. хвиля повстань безперервно зростала. Якщо в 1850 - 1854 pp., за неповними офіційними даними, в Росії стався 141 селянський виступ, то за 1855-1861 pp. їх спалахнуло 333. Загалом же протягом першої половини ХІХ ст. в Російській імперії відбулося близько 2400 різноманітних селянських виступів. Найвідоміші з них – на чолі з Устимом Кармелюком, «Київська козаччина» (1855 р.), «Похід у Таврію за волею» (1856 р.);

· активізація суспільно-політичного руху. Його особливістю стала активна участь різночинної молоді – вихідців із міщан, купців, селян, дрібних чиновників, інтелігенції, духівництва та ін. З демократизацією складу учасників суспільного руху поступово змінювалося їх ставлення до народу. Нове покоління революціонерів почало мріяти про залучення селянських мас до революції. Найвідомішою такою організацією було Харківсько-Київське таємне товариство (1858 р., організатори – студенти Я. Бекман, М. Муравський, П. Завадський, П. Єфименко);

· поразка Росії у Кримській війні 1853-1856 рр. Маючи великі амбіції щодо своєї ролі у міжнародній політиці, Росія висуває ідею розподілу Туреччини, претендуючи на чорноморські протоки. Однак втручання у цю справу Англії та Франції на боці Туреччини кардинально змінило хід подій. Будучи найрозвинутішими капіталістичним країнами світу, вони легко висадилися на Кримському півострові та взяли Севастополь. Падіння міста показало не лише технологічну відсталість Росії, недостатній рівень розвитку промисловості, але й архаїчність самої суспільної системи. Наслідки Кримської війни залишали перед Росією два варіанти вибору: радикальних реформ чи занепаду.