Розселення східнослов’янських племінних союзів

Слов’янські племена починаючи з VІ-VІІ ст. колонізують територію Східної Європи і, об’єднуючись, утворюють нові союзи племен. Спочатку виникали тимчасові об’єднання, здебільшого задля спільної боротьби з ворогом та проведення спільних походів, але з часом утворюються союзи близьких по культурі та побуту сусідніх племен. Врешті, виникають територіальні об’єднання, протодержавного типу, які мають своїх князів.

Наприкінці VІІІ ст. сформувалося сім політичних союзів: дулібів (волинян, бужан), деревлян, хорватів, полян, уличів, тиверців, сіверян. Сіверяни жили на Лівобережжі – по Десні та Сейму; поляни – по середньому Дніпру; деревляни – по Тетереву, Ужу та Горині; дуліби – на Волині, від західного Бугу до річки Горінь, вони ж з середини VІІ ст. звалися бужанами та волинянами; уличі жили між річками Ореллю, Дніпром, і Самарою та вздовж Південного Бугу; тиверці – між Бугом та Прутом, пізніше зайняли територію Південної Буковини, Прикарпаття та частини Закарпаття. Білі хорвати входили у ХІ ст. до складу Велико-Моравської держави, від походять українці східної та західної Галичини. На теренах сучасної Росії та Білорусії розташовувались союзи племен дреговичів, радимичів, в’ятичів, кривичів та ін.

Поступово зростало значення союзів племен як військово-політичної сили. Значну частину захопленої під час військового походу здобичі привласнювали вожді племен та дружинники (професійні воїни, які за винагороду несли службу). Вагоме значення мало і віче (народне зібрання чоловіків), яке вирішувало найважливіші питання життя, війни та миру. Відбувалося виділення племінної верхівки, яка мала в своїх руках всю владу. До її складу входили князя, бояри, дружинники. Так поступово розпочинався процес утворення держави.