Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил

Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Слід розрізняти поняття „інтернаціоналізація виробництва”, „інтернаціоналізація капіталу”, „інтернаціоналізація господарського життя”.

Інтернаціоналізація виробництва – це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація капіталу – це процес переплетіння і об’єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об’єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв’язків і контактів між капіталами різних країн. Одним з проявів даного процесу є виникнення транснаціональних компаній, утворення міжнародних промислових, банківських та інших об’єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя – це зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообороту, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливу на динаміку цін, ставки проценту і т.д. Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва і в її розвитку можна виділити три головних етапи. На першому етапі (приблизно кінець XVIII – кінець ХІХ ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Проявом її були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків, передусім зовнішня торгівля. Саме інтернаціоналізація виробництва і обігу стала однією з основних передумов формування світового господарства.

На другому етапі (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерна ознака складної кооперації полягає в тому, що вона ґрунтується на міжнародному поділі праці, який, у свою чергу, стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. Саме у цей час розвиваються всі головні форми міжнародного поділу праці: загальний (базується на спеціалізації сфер суспільного виробництва), частковий (на предметній спеціалізації окремих галузей), одиничний (на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць).

На третьому (сучасному) етапі, що розпочався із середини ХХ ст., інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми світового господарства, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу. Інтернаціоналізація об’єднує структурні елементи і суб’єкти світового господарства в єдине ціле. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів: сировини, палива, засобів виробництва – компенсується широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обігу. Саме тому вона є одним із системо утворюючих факторів світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Вирізняють два рівні інтернаціоналізації: мікро та макрорівень. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв’язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє зростанню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Спеціалізація окремих країн, що дає можливість організувати масовий випуск продукції, зосередити виробництво продукції в країнах з найкращими для цього умовами, сприяє зростанню продуктивності праці, економії часу в світовому масштабі. Інтернаціоналізація веде до поширення в усьому світі досягнень науки і техніки, отриманих в окремих країнах. При цьому використання у тій чи іншій формі найновітніших досягнень науки і техніки стає для більшості країн об’єктивною необхідністю, оскільки вони втягнуті і конкурентну боротьбу на світовому ринку. Інтенсифікуючи всі форми міжнародних економічних відносин, інтернаціоналізація приводить до встановлення більш тісних зв’язків між країнами, формує світовий виробничий організм, який лежить в основі функціонування світового господарства.

Термін «інтернаціоналізація господарського життя» означає участь країн у світовому господарстві, а отже, для визначення її рівня використовується ряд показників. Основними з них є: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо її ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін.

Транснаціоналізація у світовому господарстві. Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Вчені вважають, що транснаціоналізація – це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Слід зазначити, що транснаціоналізація має дві сторони прояву – якісну і кількісну. Якісно транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньо корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно – у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності. Транснаціональна корпорація – це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні. Транснаціональні компанії є, з одного боку, наслідком, а з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації.