ПИТАННЯ 69. Кримінально-процесуальне доказування: поняття та значення

Доказування у кримінальному провадженні – це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України).

Обов’язок доказування обставин, які передбачені ст. 91 КПК України, за загальним правилом, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, – на потерпілого. Обов’язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Метою доказування у кримінальному провадженніє встановлення істини. До змісту істини входить лише встановлення фактичних обставин, які існують об’єктивно. Правова кваліфікація є лише оцінкою цих фактів за певними параметрами, а висновок про призначення покарання – це вольове рішення, а не пізнавальний процес або його результат, а тому його не можна оцінювати з позицій істинності.

Засобами, за допомогою яких встановлюється істина у кримінальному провадженні та здійснюється доказування, є докази.

Значення кримінально-процесуального доказування:

– правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу;

– усі питання, що виникають під час кримінального провадження, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин;

– участь заінтересованих суб’єктів у доказуванні є гарантією реалізації засад кримінального процесу (зокрема, змагальності, забезпечення права на захист, презумпції невинуватості);

– докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальному провадженні.