Правове регулювання інформаційних відносин в сфері масової інформації

Правове регулювання відносин у сфері засобів масової інформації (ЗМІ) України спрямоване на створення суспільних відносин, які базуються на свободі висловлювання думок, достовірності інформації, праві на доступ до інформації тощо. У цьому особливу роль відіграють Конституція України і законодавство України про ЗМІ [23, 24, 30, 31, 33, 46].

Сьогодні в Україні створена потужна законодавча база, яка безпосередньо пов’язана з діяльністю ЗМІ як інституту демократії, їх державною підтримкою, соціальним захистом осіб, професійна діяльність яких пов’язана з засобами масової інформації. Тому правове регулювання у сфері ЗМІ спрямоване на забезпечення:

1) функціонування ЗМІ як інституту демократії;

2) охорони інтересів осіб, суспільства і держави, прав юридичних та фізичних осіб.

Функціонування ЗМІ як інституту демократії базується на Конституції України, де у ст. 34 кожному гарантується свобода думки і слова, право на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Згідно з цією статтею, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб.

У ст. 20 Закону України “Про інформацію” виписані дефініції понять “масова інформація” та “засоби масової інформації – друковані і аудіовізуальні”.

Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Далі іде видове законодавство, тобто законодавство України про ЗМІ, яке сьогодні представлено цілою низкою відповідних законів.

У ст. 1 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” [23] знаходимо ще одне визначення друкованих засобів масової інформації. Тут записано, що під друкованими засобами масової інформації(пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Під діяльністю друкованих засобів масової інформації розуміється збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Діяльність друкованих засобів масової інформації забезпечується самостійністю її суб'єктів у всіх видах відносин, пов'язаних із здійсненням їх прав і обов'язків. Втручання в діяльність друкованих засобів масової інформації поза межами, визначеними Законом, забороняється (ст. 6 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

До суб'єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Засновник (співзасновники) може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача.

Редакція має право виступати засновником (співзасновником), видавцем, розповсюджувачем (ст. 7 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Другий розділ Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” присвячений питанням організації діяльності ЗМІ.

Право на заснування друкованого засобу масової інформації належить:

- громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності;

- юридичним особам України та інших держав;

- трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).

Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником.

Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками (ст. 8 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Редактор (головний редактор) друкованого засобу масової інформації є керівником редакції, уповноваженим на те засновником (співзасновниками).

Редактор (головний редактор) призначається (обирається) на посаду і звільняється з посади в порядку, встановленому засновником (співзасновниками) у статуті редакції відповідно до чинного законодавства України про працю.

Редактор (головний редактор), обраний на посаду трудовим колективом редакції, не може бути звільнений з посади без згоди трудового колективу редакції.

Редактор (головний редактор) керує діяльністю редакції в межах повноважень, визначених її статутом, представляє редакцію у відносинах із засновником (співзасновниками), видавцем, авторами, державними органами, об'єднаннями громадян і окремими громадянами, а також у суді та несе відповідальність за виконання вимог, що ставляться до діяльності друкованого засобу масової інформації, його редакції відповідно до актів законодавства України (ст. 23 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Редакційна колегія - дорадчий орган управління діяльністю редакції друкованого засобу масової інформації - створюється, діє та припиняє свою діяльність відповідно до статуту редакції і очолюється її редактором (головним редактором).

Рішення редакційної колегії набирає чинності після його затвердження редактором (головним редактором) (ст. 24 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Журналістом редакції друкованого засобу масової інформації є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації (ст. 25 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Видавцем друкованого засобу масової інформації може виступати суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює функції матеріально-технічного забезпечення видання друкованого засобу масової інформації, на підставі пред'явлення засновником (співзасновниками) свідоцтва про його державну реєстрацію і укладеного між ними договору (ст. 28 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ, є продукцією друкованого засобу масової інформації (ст. 29 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Суб’єкт підприємницької діяльності, який продає, надсилає за передплатою чи іншим способом розповсюджує виданий тираж періодичного і такого, що продовжується, видання, є розповсюджувачем продукції друкованого засобу масової інформації (ст. 30 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”).

Друкований засіб масової інформації може видаватися тільки після його державної реєстрації.

Державній реєстрації підлягають всі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Заяви про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації подаються засновником (співзасновниками) до органів державної виконавчої влади, визначених Кабінетом Міністрів України.

У ст. 1 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” [30] законодавцем виписані визначення державного ЗМІ, комунального ЗМІ, ЗМІ рекламного характеру, еротичного характеру тощо.

Державна підтримка засобів масової інформації - сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури.

Державний засіб масової інформації:

а) державна теле- і радіомовна організація (ст. 12 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" [24]);

б) державне інформаційне агентство (статті 7 і 8 Закону України "Про інформаційні агентства") [31];

в) друкований засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого є орган державної влади, а видання здійснюється на базі або за участю державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього та вищих органів державної влади.

Комунальний засіб масової інформації - аудіовізуальний чи друкований засіб масової інформації, створений органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи) якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.

Районна, міська газета - комунальна або інша місцева газета, яка видається та розповсюджується відповідно на території району (крім району в місті) або міста; спільна для району та міста, де розміщується районний центр, - міськрайонна.

Районне, міське, міськрайонне телерадіомовлення - теле- і радіомовлення, здійснюване комунальними районними, міськими або міськрайонними (спільними для району і міста) теле- і радіомовними організаціями.

Журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) - відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Засіб масової інформації рекламного характеру - засіб масової інформації, в якому реклама перевищує: 40 відсотків обсягу одного номера друкованого видання, 15 відсотків - загального обсягу мовлення теле- і радіоорганізації.

Засіб масової інформації еротичного характеру - засіб масової інформації, в якому систематично експлуатується інтерес до сексу, а сексуальна тематика є провідною.

Згідно із ст. 3 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, державна адресна підтримка надається виключно засобам масової інформації для дітей та юнацтва, спеціалізованим науковим виданням, що видаються науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації, і засобам масової інформації, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин України.

Державна підтримка засобу масової інформації припиняється у разі встановлення судом порушень засобом масової інформації вимог Конституції України, фактів зловживання свободою діяльності засобів масової інформації, що завдає матеріальної і моральної шкоди юридичним і фізичним особам. Відновлення державної підтримки можливе лише після виконання судового рішення у повному обсязі та не раніше ніж через рік після її припинення.

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Необхідні для фінансової допомоги кошти визначаються в Державному бюджеті України окремим рядком і обслуговуються Державним казначейством України.

Розповсюдженням друкованої та аудіовізуальної інформаційної продукції займаються державні, комунальні, приватні та інших форм власності організації, які мають для цього належну матеріально-технічну базу та інші можливості і зареєстровані відповідно до законодавства.

У ст. 12 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” виписані підстави застосування окремих і особливих норм соціального захисту журналістів, що пов’язані зі специфічними рисами та умовами журналістської діяльності:

- творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм;

- суспільно впливове за наслідками значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати;

- постійно значне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях;

- систематичне перебування у відрядженнях та роз'їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров'я і життя;

- необхідність здійснювати власний творчий пошук нової потрібної інформації та її джерел, наявність об'єктивних і суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації;

- прояви морально-психологічного тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

Стаж роботи журналіста в державних та комунальних засобах масової інформації зараховується до стажу державної служби, а стаж державної служби зараховується до стажу роботи журналіста в державному або комунальному засобі масової інформації.

Згідно зі ст. 13 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, охорона праці журналістів здійснюється за визначеними законодавством України правовими, соціально-економічними, організаційно-технічними, санітарно-гігієнічними та лікувально-профілактичними нормами.

Журналістам гарантуються права на охорону праці, пільги та компенсації за роботу із важкими та шкідливими умовами праці, на медичні огляди, соціальне страхування, на всебічне розслідування нещасних випадків, смерті і шкоди, завданої здоров'ю при виконанні службових обов'язків, та права на відповідні відшкодування на підставі і за нормами Закону України "Про охорону праці" при обов'язковому врахуванні в колективних договорах особливих і специфічних рис журналістської діяльності та запровадженні відповідних заходів.

Журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за рахунок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації.

Відшкодування, заохочення і пільги журналістам, які виконують (виконували) службові обов'язки в небезпечних для життя та здоров'я умовах, забезпечуються власниками (засновниками, співзасновниками) засобу масової інформації.

До ЗМІ, згідно Закону України “Про інформацію”, також відносяться і аудіовізуальні засоби масової інформації, тобто радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

У Законі України “Про телебачення і радіомовлення” під аудіовізуальною інформацією розуміється зорова інформація, що супроводжується звуком.

Радіомовлення - виробництво і розповсюдження аудіопрограм.

Телебачення - виробництво і розповсюдження аудіовізуальних передач та програм.

Мовлення (телебачення і радіомовлення) - передача на відстань звукової або зорової інформації за допомогою електромагнітних хвиль, що розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

У ст.ст. 11, 12 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” зазначається, що структуру національного телебачення і радіомовлення України складають державні, недержавні (приватні) та громадські телерадіоорганізації, засновані юридичними та/або фізичними особами відповідно до чинного законодавства України, а також система Суспільного телебачення і радіомовлення [24].

Державні телерадіоорганізації поряд із Суспільним телебаченням і радіомовленням становлять основу національного телебачення і радіомовлення України. Вони утримуються на кошти державного бюджету і забезпечують телерадіотрансляцію на всю територію чи відповідний регіон України і на зарубіжну аудиторію.

У своїй діяльності державні телерадіоорганізації керуються Конституцією України та законами України, що реалізують основні завдання телебачення і радіомовлення.

Пріоритетне право на загальнонаціональні канали мовлення, технічні засоби яких створено за рахунок державного бюджету чи державних підприємств, має спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань телебачення і радіомовлення в межах, передбачених законодавством.

Державним телерадіоорганізаціям щодо прав, яких вони набувають на підставі ліцензії, надається пріоритетне право на користування державними теле- і радіомережами.

У Законі виписані основні принципи діяльності телерадіоорганізацій. Телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують принципи об'єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі.

Телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах розголошувати дані, що становлять державну таємницю або іншу таємницю, яка охороняється законодавством, закликати до насильницької зміни або повалення існуючого державного і суспільного ладу, порушення територіальної цілісності України, вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, поширювати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини (ст. 2).

З засобами масової інформації тісно пов’язане питання свободи масової інформації. Свобода масової інформації вважається головним принципом функціонування друкованих ЗМІ, радіо, телебачення в правовій державі. Вона є обов’язковим елементом демократії та необхідною умовою забезпечення політичної та культурної різноманітності у суспільстві.

Свобода масової інформації є однією з важливих гарантій інформаційної безпеки, так як вона забезпечує доступ громадян до всебічної та достовірної інформації, захищає людину і суспільство від впливу недостовірної інформації, стимулює накопичення, оновлення та розповсюдження інформації у суспільстві.

Сьогодні існує велика кількість визначень свободи преси. Проте кожне з цих визначень, незважаючи на автора, обов’язково виділяє елементи самостійності та незалежності преси.

Перша спроба законодавчого визначення правового змісту свободи масової інформації на теренах нашої країни була започаткована в Законі СРСР “Про пресу”, в ст. 1 якого записано: “Преса й інші засоби масової інформації вільні. Свобода слова і свобода друку, гарантовані громадянам Конституцією СРСР, означають право висловлення думок і переконань, пошуку, вибору, одержання і поширення інформації й ідей у будь-яких формах, включаючи пресу й інші засоби масової інформації. Цензура масової інформації не допускається”.

Сьогодні в Україні свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконаньгарантуються Конституцією України і відповідно до Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України (ст. 2).

Неприпустимо зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для:

- поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України "Про інформацію" (Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю. Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом);

- закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;

- пропаганди війни, насильства та жорстокості;

- розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

- розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для:

- втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;

- розголошення будь-якої інформації, що стосується особи неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника (ст. 3).