Розв’язування

Кількість електрокарів для транспортування готової продукції можна обчислити за формулою:

N_ек = P_д / П_д, де

N_ек – кількість електрокарів;

P_д – середньоденний вантажопотік;

П_д – добова продуктивність 1-го електрокара, яка дорівнює:

, де

t_тц - сума часу для подолання відстані транспортування в обидва кінці і на вантажорозвантажувальні роботи.

- коефіцієнт використання транспортного засобу.

1. Розрахуємо масу виробів, які знаходяться на 1 піддоні:

25кг ^. 8шт. = 200кг = 0,2 т

2. Обчислимо час, за який електрокар долає дану відстань:

3. Обчислимо t_тц:

t_тц =7,5хв + 12хв = 19,5хв.

4. Розраховуємо П_д, проводячи такі розрахунки:

19,5хв 0,9 = 17,55хв.

960хв: 17,55хв = 55 ходок

55: 2 = 27,5 ходок за зміну

П_д =27,5 ^. 0,2т = 6т

5. Тоді обчислимо N_ек:

шт.

Задача 12.1. На підприємстві введено в дію новий металорізальний верстат підвищеної точності (К = 1,5), типової категорії за масою (К = 1,0). Верстат використовується для обробки заготовок з різних матеріалів (К = 0,75) за допомогою типового інструмента (К = 1,0). Він встановлений на одній з виробничих дільниць механічного цеху у вересні 2005 р. Тому коефіцієнти строку служби й довговічності (К , К ) дорівнюють одиниці.

Режим роботи нового верстата — двозмінний. Річний дійсний фонд часу його роботи становить 3950 годин, а частка оперативного часу в дійсному фонді — 75 %. Відповідно до структури ремонтного циклу для цього типу устаткування передбачено проведення п'яти поточних ремонтів і технічних обслуговувань.

На підставі наведених вихідних показників: 1) розрахувати тривалість ремонтного циклу, міжремонтного і технічного обслуговування; 2) скласти графік технічного обслуговування металорізального верстата на 2006—2007 рр.

Задача 12.2. Механічний цех виробничого підприємства щомісячно витрачає 250 токарних різців. Мінімальний (страховий) запас на центральному інструментальному складі становить 85 штук цього виду інструменту. Технологічний цикл виготовлення і доставки необхідної партії інструменту становить 15 днів (0,5 місяця). На підставі наведених даних визначити:

1) норму запасу інструменту (токарних різців) на центральному інструментальному складі підприємства;

2) розрахунковий обсяг замовлення інструменту.

Задача 12.3. Середньорічне споживання одного із застосовуваних видів інструменту на виробничому підприємстві складає 1500 одиниць. Оборотний фонд цього виду інструменту на розрахунковий рік становить 800 штук. За розрахунками заводських спеціалістів, фактичний запас інструменту на початок останнього кварталу поточного року має досягти 400 одиниць. На початку грудня розрахункового року очікується надходження на склад підприємства партії інструменту в розмірі 300 штук. Визначити річну потребу підприємства у використовуваному виді інструменту.

Теми рефератів

1. Вплив інфраструктурних підрозділів на економіку підприємства.

2. Особливості організації та діяльності ремонтних підрозділів підприємств різних галузей.

3. Необхідність і спрямованість соціальної діяльності підприємства за ринкових умов господарювання.

4. Сучасні проблеми соціального захисту працівників підприємства.

5. Проектування виробничих об’єктів, його етапи і стадії.

12.4.Тести для самоконтролю

1. Сукупність підрозділів, які безпосередньо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, називають…

а) виробничою інфраструктурою;

б) інфраструктурою;

в) соціальною інфраструктурою;

г) капітальним будівництвом.

2. Комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства, називають…

а)виробничою інфраструктурою підприємства;

б) інфраструктурою підприємства;

в) соціальною інфраструктурою підприємства;

г) капітальним будівництвом;

д) виробничою структурою підприємства.

3. Сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства – це...

а) виробнича інфраструктура;

б) інфраструктура;

в) соціальна інфраструктура;

г) виробнича структура.

4. Підрозділи якого господарства здійснюють придбання, проектування, виготовлення, відновлення і ремонт технологічної оснастки, її облік, зберігання і видачу на робочі місця?

а) ремонтного;

б) інструментального;

в) транспортного;

г) енергетичного;

д) складського.

5. Підрозділи якого господарства здійснюють приймання, зберігання, облік і видачу технологічної оснастки та інструменту цехам-споживачам?

а) ремонтного;

б) інструментального;

в) транспортного;

г) енергетичного;

д) складського.

6. Інструментальний відділ на підприємстві здійснює...

а) постачання інструментів і пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих інструментальних заводах;

б) виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки та інструменту загального користування;

в) безпосереднє обслуговування робочих місць технологічною оснасткою;

г) приймання, зберігання, облік і видачу технологічної оснастки та інструменту.

7. Підрозділ якого господарства системи технічного обслуговування виробництва здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки?

а) ремонтного;

б) інструментального;

в) транспортного;

г) енергетичного;

д) складського.

8. Ремонтний цикл – це проміжок часу роботи устаткування...

а)між двома суміжними (черговими) ремонтами;

б)між проведенням технічного обслуговування та плановими ремонтами;

в) між двома плановими ремонтами;

г) між двома капітальними ремонтами.

9. Міжремонтний період – це проміжок часу роботи устаткування...

а)між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

б)між двома суміжними (черговими) ремонтами;

в)між проведенням технічного обслуговування та плановими ремонтами;

г) між двома капітальними ремонтами.

10. Капітальний ремонт обладнання - це...

а)усунення дрібних ушкоджень і дефектів устаткування, заміна мастила та регулювання окремих механізмів;

б) заміна або відновлення окремих частин (деталей, вузлів) устаткування, регулювання його механізмів;

в) повне розбирання устаткування, ремонт зношених деталей і вузлів, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання та випробування під навантаженням його механізмів;

г)процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.

11. Поточний ремонт обладнання – це...

а) усунення дрібних ушкоджень і дефектів устаткування, заміна мастила та регулювання окремих механізмів;

б) заміна або відновлення окремих частин (деталей, вузлів0 устаткування, регулювання його механізмів;

в) повне розбирання устаткування, ремонт зношених деталей і вузлів, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулювання та випробування під навантаженням його механізмів;

г) процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.

12. Заміна або відновлення окремих частин (деталей, вузлів) устаткування, регулювання його механізмів передбачається (здійснюється) під час проведення...

а) капітального ремонту та модернізації;

б) капітального ремонту;

в) поточного ремонту;

г) технічного обслуговування.

ТЕМА 13. ПРОГНОЗУВАННЯ, ПЛАНУВАННЯ І РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

13.1.Питання для теоретичної підготовки

1. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

2. Державні органи економічного регулювання: цілі, функції, структура.

3. Прогнозування розвитку суб’єктів господарювання.

4. Методологічні основи планування.

5. Стратегія розвитку підприємства і бізнес-планування.

6. Тактичне та оперативне планування.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Роль і місце державних фінансових органів у процесі економічного регулювання діяльності підприємств в Україні.

2. Система оподаткування підприємств, її докорінне реформування в Україні.

3. Типова структура і методологія складання бізнес-плану підприємства.

Література

1. Бесєдін В. Створення, становлення і трансформування системи планування в Україні. // Економіка України. – 2002. - №4. – С. 4-10

2. Величко В. Етапи розвитку бізнес-плану підприємства. // Економіка України. – 2002. - №5. – С. 42-47.

3. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин. // Економіка України. – 2002. - №6. – С. 52-58.

4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

5. Пастухов В. Стратегічне планування на підприємстві. // Економіка України. – 2000. - №11. – С. 37-43.

6. Пащенко І.А. Прогнозування фінансової діяльності підприємств. // Фінанси України. – 2001. - №4. – С. 45-50.

7. Поліщук Н.В. Планування результативності діяльності підприємства. // Фінанси України. – 2001. - №4. – С. 39-44.

13.2. Основні розрахунково-теоретичні питання теми

Прогнозування – це передбачення майбутнього стану внутрішнього і зовнішнього середовища фірми, яке базується на наукових методах і інтуїції, тобто це процес обґрунтувань кількісних та якісних змін розвитку в майбутньому.

Основні принципи прогнозування:

1) науковість (врахування вимог об’єктивних законів розвитку суспільства);

2) системність (використання системи методів і моделей для побудови прогнозу);

3) альтернативність (врахування різних взаємозв’язків і структурних співвідношень у можливостях розвитку фірми);

4) цілеспрямованість (визначення конкретних завдань);

5) інформаційна єдність;

6) адекватність процесам розвитку;

7) комплектність (багаторівнева характеристика).

В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

1) прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбачені майбутнього, використовуючи інтуїцію;

2) пошукове прогнозування – це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.

В свою чергу пошукове прогнозування може бути традиційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька варіантів розвитку фірм з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища).

3) нормативне або нормативно-цільове прогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей.

Планування – це процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення. Іншими словами планування – це сукупність дій колективів працівників по встановленню завдань, які визначають напрямки, темпи і пропорції розвитку.

Ринкова економіка вносить докорінні зміни в зміст, структуру і порядок розробки планів, а саме:

1. Плани підприємств в умовах ринку носять індикативний (рекомендаційний), а не директивний характер.

2. Плани підприємствами розробляються самостійно, використовуючи певні вихідні дані.

3. Основними показниками планів стають натуральні, якісні, кінцеві показники діяльності підприємств, оскільки для задоволення потреб споживачів потрібна продукція не взагалі, а конкретної номенклатури, високої якості.

Основні принципи планування:

1. ефективності(оптимальності);

2. первинності планування;

3. сприяння досягненню цілей;

4. неперервності;

5. реальності планів;

6. комплексності(системності);

7. науковості;

8. адекватності.

Метод планування – це засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування.

Методи планування:

1. рахування:

а) ручним способом;

б) механізованим;

в) автоматизованим.

2. розробки планових документів:

а)програмно-цільові;

б) традиційні (за допомогою спеціальної служби постійного призначення).

3. нормативні;

4. балансові;

5. економіко-математичні;

6. графоаналітичні методи.

Нормативний метод дозволяє забезпечувати розрахунок величини показників з допомогою цілісної системи норм і нормативів (норм витрат матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів, затрат часу, фінансових норм і нормативів).

Суть балансового методу зводиться до використання в планових розрахунках певної системи балансів, оскільки з їх допомогою забезпечується збалансованість потреб в ресурсах і джерелах їх покриття.

Економіко-математичні методи використовуються в тих випадках, коли треба здійснити оптимізацію плану підприємства, тобто із багатьох варіантів плану вибрати найкращий з точки зору прийнятого критерію оптимізації.

Суть графоаналітичних методів зводиться до використання графіків і діаграм при розрахунку певної системи показників.

Розрізняють такі види планів:

- в залежності від тривалості періоду і реалізації поставлених завдань:

1. стратегічні (перспективні);

2. тактичні (поточні);

3. оперативні.

- в залежності від рівня планування:

1. фірмові;

2. внутріфірмові.

- за функціональним призначенням:

1. інвестиційні;

2. фінансові.

- за методами обґрунтування:

1. адміністративні;

2. індикативні.

- за стадіями розробки:

1. попередні;

2. остаточні.

- за ступенем точності:

1. укрупнені;

2. уточнені.

З зарубіжній практиці за класифікації Р. Л. Акоффа в залежності від часу дії розрізняють – реактивне (минуле), інактивне (теперішнє), преактивне (майбутнє), інтерактивне(взаємодія попередніх) планування.

У вітчизняній практиці склалася певна система планування, кожен різновид якої має свої особливості щодо змісту, конкретної технології складання розрахункових техніко-економічних показників.

Стратегічний план – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Етапи стратегічного планування:

1. Формування стратегічних цілей діяльності підприємства (мета).

2. Аналіз середовища та ринкових чинників (попиту, пропозиції, рівня конкуренції.

3. Вибір генеральної стратегії й аналіз стратегічних альтернатив.

4. Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми, їх адекватності цілям діяльності.

5. Розробка ресурсних і функціональних субстратегій підприємства.

6. Практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.

Основними розділами стратегічного плану є:

- план маркетингу;

- план виробництва;

- план кадрового забезпечення;

- фінансовий план і страхування ризику;

- імідж організації.

Стратегія – це планування всіх найважливіших дій, які треба реалізувати; це довгостроковий курс розвитку фірми.

Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфер впливу. Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямованості вужча.

Основними розділами тактичного плану є:

- план підвищення технічного рівня виробництва;

- план маркетингу;

- план виробництва;

- план матеріально-технічного забезпечення;

- план по праці і зарплаті;

- план по капітальному будівництву і інвестиційних ресурсах;

- план соціального розвитку колективу;

- план охорони навколишнього середовища;

- план по собівартості, прибутку, рентабельності;

- фінансовий план.

Етапи розробки тактичного плану наступні:

1. аналіз результатів підприємницької діяльності;

2. розробка заходів щодо підвищення підприємницького успіху;

3. вивчення ринку і формування портфелю замовника, укладання угод;

4. обґрунтування окремих розділів плану;

5. розгляд проекту плану радою трудового колективу;

6. доведення техніко-економічних показників до внутрішньофірмових підрозділів.

Оперативно-виробниче планування – це здійснення розрахунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структурних підрозділів. На великих підприємствах даним видом планів займається виробничо-диспетчерський відділ.

Бізнес-план – це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, на отримання прибутку.

Бізнес-план розробляється для:

1. техніко-економічного обґрунтування створення і діяльності підприємства, оскільки дає можливість підприємцю охарактеризувати перспективи розвитку його фірми (який товар, якої якості, в якій кількості і по якій ціні продати);

2. залучення зовнішніх інвесторів, в тому числі іноземних, оскільки дозволяє інвесторам оцінити доцільність вкладення в дане виробництво, зацікавити їх співпрацювати з даною фірмою.

Типова структура бізнес-плану

1. Резюме (зведений розділ).

2. Основна частина:

- галузь, фірма та її продукція(описання виду діяльності: вказуються форми діяльності, засновники, репутація фірми і т.д.; описання товару: назва, модель, показники якості, особливості товару, які відрізняють його від продукції конкурентів і т.д.; оцінка галузі: темпи розвитку, життєвий цикл товару, нові види продукції галузі);

- дослідження ринку (оцінка ринку збуту: “ємність” ринку, “ніша” ринку, характеристика потенційних клієнтів; аналіз конкурентів: назва фірми, обсяги продажу продукції конкурентів);

- план маркетингу (канали збуту продукції, реклама, ціноутворення, методи стимулювання продажу продукції і т.д.);

- план виробництва (величина виробничих потужностей, перелік необхідного обладнання, обсяги виробництва, умови і постачальники матеріально-сировинних ресурсів, організація контролю якості, величина витрат виробництва;

- організаційний план (організаційна схема управління підприємством, потреба в персоналі, система оплати праці);

- оцінка ризиків (види ризиків: допустимий, критичний, катастрофічний; джерела ризиків; момент виникнення ризику; антикризові заходи; величина можливих втрат від ризику; крива розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку);

- фінансовий план (баланс грошових витрат і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості).

3. Стратегія фінансування.

Державне регулювання економіки ставить за мету досягнення найбільш ефективного розвитку.

Розрізняють принципи і методи державного регулювання.

Принципи:

1) мінімальне пряме втручання держави в економічні процеси;

2) здійснення опосередкованого впливу на суб’єктів господарювання через використання ефективних важелів та нормативів.

До методів державного регулювання відносять:

1) фінансово-економічні;

2) адміністративні.

Основними формами (засобами) державного регулювання є належна фінансова і кредитна політика (державний бюджет), національні цільові фонди, державний, банківський і комерційний кредити, відлагоджена податкова система.

13.3. Навчальні завдання

Приклад.

Обчислити виконання плану по обсягу виробництва і асортименту продукції на основі даних таблиці 13.1.

Таблиця 13.1

Обсяг виробництва продукції підприємства

Продукція	Випуск продукції, тис. грн.
план	Факт
Молоко
Сир твердий
Сметана
Вершки

Розв’язування.

Виконання плану по обсягу виробництва обчислюється:

Виконання плану асортименту

Задача 13.1.

За даними таблиці 13.2 проаналізуйте виконання цехом плану по номенклатурі і асортименту.

Таблиця 13.2

Обсяг виробництва продукції цеху

	Трудомісткість 1шт., н.-год.	План	Звіт
Кількість, шт.	Сума, н.-год.	Кількість, шт.	Сума, н.-год.
Виріб А
Виріб Б
Виріб В
Виріб Г

Задача 13.2.

В базовому періоді обсяг випуску продукції у співставних цінах склав 800 млн. грн., товарної у діючих гуртових цінах підприємства 700 млн. грн.

В плановому періоді передбачається виготовити валової продукції на 840 млн. грн. Товарної - на 785,5 млн. грн. Фактично було виготовлено: валової продукції – на 798,6. товарної – на 790,3 млн. грн. Передбачалось також, що в плановому періоді чисельність працюючих складе 1200 чол., а фактично було зайнято 1286 чол.

Задача 13.3.

Річним планом підприємства передбачено такий випуск продукції.

Таблиця 13.3

Випуск продукції підприємства

Виріб	Кількість,шт.	Гуртова ціна, грн.
А
Б			2,5
В			9,2
Г			5,7

Визначити, на скільки відсотків виконано план у грошовому виразі і по номенклатурі.

Теми рефератів

1. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

2. Світовий досвід прогнозування розвитку суб’єктів господарювання.

3. Сутність, стадії та логіка розробки бізнес-плану.

4. Розвиток системи стратегічного планування та бізнес-планування за ринкових умов господарювання.

5. Державне економічне регулювання виробничо-господарської діяльності підприємств шляхом застосування досконалої системи їх оподаткування.

6. Сучасні тенденції реформування податкової системи в Україні.

13.4. Тести для самоконтролю

1. Нормативне прогнозування – це …

а) прогнозування, засноване на суб’єктивних знаннях спеціаліста та його інтуїції;

б) наукове прогнозування від сучасного до майбутнього;

в) майбутній розвиток фірми, який оцінюється виходячи з місії і стратегічних альтернатив.

2. Під плануванням діяльності підприємства розуміють:

а) порівняння основних показників його розвитку у звітному і базовому періодах;

б) розрахунок майбутньої величини прибутків;

в) процес визначення цілей підприємства, а також засобів і шляхів їх досягнення;

г) аналіз перспектив розвитку підприємства в порівнянні з іншими підприємствами тієї ж галузі.

3. Основними перевагами планування в умовах ринку в порівнянні з директивним плануванням є:

а) самостійне здійснення всього комплексу планової роботи;

б) доведення зверху основних показників діяльності;

в) право самостійного розробляти виробничу програму;

г) самостійність вибору розмірів матеріального стимулювання;

д) ризик в підприємницькій діяльності.

4. Загальною науковою основою планування є:

а) система об’єктивних економічних законів;

б) принципи організації виробництва;

в) основні засади взаємовідносин підприємства з фінансовою системою;

г) закономірності організації партнерських зв’язків.

5. Найважливішими принципами планування є:

а) вірне обґрунтування та вибір мети і кінцевих результатів діяльності підприємства;

б) зв’язок і взаємозалежність планових і фактичних показників;

в) оптимальність використання ресурсів;

г) системність і безперервність планування;

д) суб’єктивна оцінка майбутнього стану підприємства;

е) мобільність;

є) врахування життєвого циклу товарів;

ж) збалансованість;

з) всі відповіді правильні.

6. Методи планування повинні відповідати таким вимогам:

а) адекватність зовнішніх умов ринку;

б) відмінність в залежності від виду плану;

в) забезпеченість ресурсами;

г) різноманітність досягнення основної мети підприємницької діяльності – збільшення прибутку;

д) соціальна спрямованість;

е) немає правильної відповіді.

7. Основними методами планування є:

а) ресурсний;

б) статистичний;

в) соціальний;

г) виробничо-технічний;

д) факторний;

е) господарський;

є) нормативний;

ж) балансовий;

з) економіко-математичний;

к) всі відповіді правильні.

8. Нормативний метод планування передбачає розрахунок планових показників на основі:

а) прогресивних норм використання ресурсів з врахування зміни цих норм в плановому році;

б) середніх норм використання ресурсів в плановому році;

в) норм використання матеріальних ресурсів на одиницю продукції;

г) середньо галузевих норм витрат ресурсів.

9. За термінами, на які розробляються техніко-економічні показники, плани поділяються на:

а)перспективні;

б) річні;

в) поточні;

г) стратегічні;

д) оперативні;

е) виробничі;

є) тактичні;

ж) всі відповіді правильні.

10.Стратегія – це:

а) бачення майбутнього стану підприємства;

б) генеральна комплексна програма дій, яка визначає для підприємства його головні цілі, приоритетні проблеми та розподіл ресурсів для їх досягнення і вирішення;

в) плани підприємства щодо охоплення певної частини ринку.

11.Оперативно-виробниче планування охоплює такі напрямки:

а) організацію матеріально-технічного забезпечення;

б) календарне планування;

в) виробниче планування;

г) диспетчеризацію.

12. Бізнес-план підприємства – це:

а) план виробництва і реалізації продукції на наступний рік;

б) план, спрямований на обмежене використання ресурсів;

в) комплексний плановий документ підприємницької діяльності, що містить заходи, спрямовані на одержання прибутку.

ТЕМА 14. ВИРОБНИЦТВО, ЯКІСТЬ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

14.1 Питання для теоретичної підготовки

1. Загальна характеристика продукції (послуг).

2. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції (надання послуг).

3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.

4. Якість і конкурентоспроможність продукції (послуг).

5. Стандартизація та сертифікація продукції (послуг).

6. Державний нагляд за якістю та внутрішньовиробничий технічний контроль.

Питання для поглибленого вивчення теми

1. Оновлення продукції (послуг) під впливом науково-технічного прогресу та змінюваного попиту ринку.

2. Сучасні основні концепції маркетингу виробничого підприємства.

3. Обов’язкова та добровільна сертифікація продукції в Україні.

4. Зарубіжний досвід забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції.

Література

1. Гунський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макроекономіки в кризових умовах. // Економіка України. – 1999. - №4. – С. 4-6.

2. Економіка підприємства. Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

3. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф., С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999. – 328 с.

4. Іванов М. Конкурентоспроможність підприємства: системний підхід. // Економіка України. – 2000. - №4. – С. 89-91.

5. Плоткін Я., Лісовська Л. Забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства. // Економіка України. – 1999. - №2. – С. 84-86.

6. Романенко В., Калениченко І. Зміни структури продукції: фактори і наслідки. // Економіка України. – 1999. - №8. – С. 35-41.

7 Ухалевич Я. Роль держави у забезпеченні конкурентоспроможності продукції. // Економіка України. – 1999. - №8. – С. 82-83.

14.2. Основні теоретично-розрахункові положення теми

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури.

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансуються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП – З + З , натур. один,

де ОВ – обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП – обсяг поставок в натуральних одиницях;

З , З – запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець планового року, натуральних одиниць.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяг товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

де – випуск продукції і -го виду в натуральних одиницях;

– гуртова ціна підприємства одиниці виробу і -го виду, грн.;

Р – вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

п – кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності і визначають за формулою:

ВП= ТП + (НЗВ – НЗВ ) – (І – І ), грн.,

де НЗВ , НЗВ – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

І , І – вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) – це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки.

Валову продукцію можна також обчислити:

ВП = ВО – ВЗО, грн.

Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства – постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою:

РП = ТП + (Г – Г ) + (В – В ), грн.,

де Г , Г – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

В , В – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і на кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок () обчислюють:

, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою:

ЧП= ТП – (М + А), грн.,

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А –сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП) обчислюється:

УЧП = ЧП + А, грн.

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Слід розрізняти поняття якості продукції та поняття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко - експлуатаційних характеристик.

В тісному взаємозв’язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність, яку можна виразити формулою:

КС = якість + ціна + обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими, кожна з яких є також багатофакторною.

Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспективного і оптимального рівня.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників аналогічних кращих зразків. Приоритетні напрямки розвитку науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості виробів. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

В залежності від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

- одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

- комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

- узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Методи оцінки якості продукції поділяються в залежності від способу одержання інформації на об’єктивний (вимірювальний і реєстраційний), органолептичний і розрахунковий.

Вимірювальний метод – передбачає використання при оцінці якості продукції технічних засобів контролю.

Реєстраційний метод ґрунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів, випадків.

Органолептичний метод передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару.

Розрахунковий метод використовується при визначенні показників якості новостворених виробів.

В залежності від джерел інформації методи оцінки якості поділяються на:

- традиційний (оцінка якості продукції в спеціалізованих підрозділах);

- експертний (використовується для оцінки естетичних показників якості);

- соціальний (ґрунтується на визначенні якості продукції на основі вивчення думки споживачів про неї).

В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.

Економічний механізм управління якістю продукції об’єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Сертифікація продукції – один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу – сертифікату. Сертифікат – це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. В Україні існує обов’язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб’єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов’язковими, за ініціативою суб’єктів господарювання на договірних засадах.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції.

В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (К ):

,

де N , N відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;

Ц , Ц –ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.

Економічна ефективність якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) (Ея) обчислюється за формулою:

Ея = (∆П – Ен К) Nя, грн

де ∆П – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

К – питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення продукції, грн. /од;

Nя – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

14.3. Навчальні завдання

Ситуація для самостійного розв’язання 14.1. Характеристика ситуації. Велика та успішно господарююча трансконтинентальна корпорація “УТЕКС”, підприємства якої розміщені в семи країнах Європи, розпочала освоєння українського ринку хімічних товарів. Обсяг очікуваного обсягу продажу шампуню, рідких і порошкоподібних миючих засобів, за оцінкою маркетологів корпорації, найближчим часом становитиме від 5 до 15 тис.т на рік.

Названі види хімічної продукції входять до переліку товарів, котрі продавати на території України можна лише після того, як уповноважена Держстандартом України організація “Укрсертхім” перевірить їх на відповідність вітчизняним нормам і видасть спеціальний сертифікат.

Відповідно до чинного в Україні законодавства сертифікати відповідності можна одержати на кожну партію привізних товарів чи на весь певний обсяг на конкретний термін. У іншому випадку підприємства корпорації обстежуються українськими спеціалістами, щоб переконатися в тому, що виробництво здійснюється на належному технологічному рівні, спроможному забезпечувати високу і стабільну якість вироблюваної продукції. За умови позитивних результатів експертизи корпорація одержує сертифікат на ввезення і продаж будь-яких партій зазначених у ньому товарів протягом певного терміну.

Завдання щодо аналізу ситуації. Необхідно обґрунтувати:

1) який з варіантів одержання сертифіката відповідності є прийнятнішим для корпорації “УТЕКС” з урахуванням того, що здійснювані перевірки партій привізних товарів підтверджують стабільно високий рівень їх якості та експертне обстеження підприємств-товаровиробників триває майже рік;

2) які санкції можуть бути вчинені проти корпорації в таких випадках: а) користуючись наявністю сертифіката відповідності імпортер-реалізатор почне завозити в Україну миючі засоби з новою біосистемою і рекламувати підвищену їх якість; б) буде встановлено, що на маркіруванні товару зазначена країна-виробник з вищим іміджем конкурентоспроможності, а це не відповідає сертифікаційним даним.

Приклад 1. Визначення розміру виробленої і реалізованої продукції підприємства. Основна продукція виробничого підприємства “Ракурс ТСП” у розрахунковому році має скласти 52000 тис. грн., послуги промислового характеру – 4800 тис. грн. Вартість напівфабрикатів становитиме 5400 тис. грн., з яких 50% буде використано для власного виробництва. Обсяг незавершеного виробництва на кінець року збільшиться на 3900 тис. грн. Залишки готової продукції на складі підприємства очікуються в розмірі: на початок періоду – 8200тис.грн.., на кінець цього ж періоду – 3700тис.грн.

Визначити очікуваний обсяг валової, товарної, чистої та реалізованої продукції, якщо вартість матеріальних витрат і сума амортизаційних відрахувань має скласти приблизно 55% товарного випуску підприємства.

Розв’язування:

ТП = 52000 + 4800 + 2700 = 59500 тис. грн.

ВП = ТП + (НЗВп – НЗВк) – (Іп-Ік), грн.

ВП = 59500 + 3900 + 2700 = 66100 тис. грн.

ЧП = ТП – (М + А), грн.

ЧП = 59500 – 0,55 х 59500 = 59500 – 32725 = 26755 тис. грн.

РП = ТП + (Гп – Гк) + (Внп – Внк), грн.

РП = 59500 + (8200 – 3700) = 64000 тис. грн.

Приклад 2. Консервним заводом заплановано виготовити у плановому році 110 тис. умовних банок овочевих консервів, в тому числі вищого сорту 65% загальної кількості. Ціна одиниці продукції першого сорту 1,5 грн., а до ціни вищого сорту встановлена надбавка в розмірі 20% ціни першого сорту.

Визначити коефіцієнт сортності продукції по заводу у плановому році та його зміну в порівнянні зі звітним, якщо у звітному році коефіцієнт сортності складав 0,96.

Розв’язування:

Коефіцієнт сортності обчислюється із співвідношення

Отже, фактична сортність є вищою від звітної на 17% (1 13 – 96).

Задача 14.1. Потрібно обчислити очікуваний обсяг валової, товарної, чистої і реалізованої продукції державного підприємства «Спецмаш» у розрахунковому році на основі показників, наведених у табл. 14.1.

Таблиця 14.1.