Тема 6: українське бароко

План:

1. Характерні риси стилю бароко.
2. Особливості українського бароко.
3. Український бароковий живопис та архітектура.

1. Після культури Київської Русі у ХVІІ-ХVІІІ ст. ст. відбувся наступний злет української культури пов’язаний зі стилем бароко. Цей стиль приходить в Україну з країн Західної Європи, зокрема з Італії, де, як вважається, він й зародився. В той же час деякі дослідники української культури звертають увагу на той факт, що вже в першій половині ХVІІ ст. незалежно від Італії з’являються елементи барокового стилю й в Україні.

У мистецтві бароко відобразилось уявлення про безмежність, багатоманітність і вічну мінливість світу. Це мистецтво тяжіло до урочистого, патетичного “великого стилю”, до приголомшливих ефектів, відзначалося пишністю, декоративним розмахом, бурхливою динамікою. Дійсність викликала у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Людина стала активним, діяльним, заповзятливим, але водночас морально і соціально відповідальним суб’єктом діяльності. Звідси характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Відображаючи складну атмосферу епохи, бароко поєднало у собі, здавалося б, непоєднувані речі: містику, фантастичність, ірраціональність, підвищену експресію і водночас тверезість, раціоналізм, бюргерську діловитість.

У бароковому живопису перевага надається мальовничості, світло-тіньовим контрастам, порушується принцип розподілу простору на плани, принцип прямої лінійної перспективи, чим посилюється глибинність, ілюзія безмежності. Серед улюблених сюжетів живопису: чудеса і мучеництва, де присутні яскраво виражені гіперболічність, афектовність, патетика. Ці риси простежуються і у світських сюжетах. Поширюється парадний, репрезентативний портрет, утверджуються як самостійні жанри натюрморт і пейзаж, анімалістичні жанри. На зміну почуттю міри й ясності Відродження приходить асиметрія і контраст, грандіозність, перевантаженість декоративними мотивами.

В архітектурі бароко тяжіє до ансамблю, до організації простору. Це майдани, палаци, сходи, фонтани, паркові тераси, басейни. У міських і заміських резиденціях архітектура і скульптура мають єдине вирішення: переважають пластичне зображення з тривожною грою тіні і світла, парадні інтер’єри з багатоколірною скульптурою, ліпленням, різьбленням, позолотою, які створюють ілюзію розверзнутих склепінь.

2. Для країн Західної Європи бароко стає дворянським стилем, це переважно світське мистецтво. Навпаки всі види українського барокового мистецтва мають безпосередній зв’язок з народною творчістю і народною свідомістю. Тому українське бароко, яке ще називають козацьке, мазепинське, не аристократичний, а народний стиль. Виключення лише становить література, в якій були присутні переважно елітарні мотиви.

Яскравим представником стилю бароко в українській поезії був ІванВеличковський (?-1701), священик з Полтави. Він був автором панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладачем, теоретиком фігурного віршування. Загалом ХVІІ ст. стало періодом становлення поетичної школи в Україні, яку представляли Мелетій Смотрицький, Лазар Баранович, Данило Братковський. Її осередком була Києво-Могилянська академія, де розроблялися поетичні жанри, стильові елементи.

Для барокової свідомості реалістичне світобачення було нехарактерним. В той час в Європі взагалі, і в Україні зокрема, існувала дивовижна забобонність найширших верств населення – від еліти до простолюду. Всі вони ворожбу, повір’я, чаклунство сприймали надто серйозно. Таке світорозуміння відбилося й на художній картині світу, створеній українськими і народними, і професійними митцями у ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. Тому світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розгадуваних ілюзій, надмірно емоційних станів, і просто фантасмагоричним. Художник цієї доби сміливо поєднував умовне з реальним, стягував різнопросторові і різночасові сюжети в один час і простір. Отже, у бароковому мистецтві реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами та іншими засобами асоціативної побудови образу.

3. Самобутність стилю бароко найбільш яскраво проявилась в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини. Блискучими пам’ятками козацького або мазепинського бароко в архітектурі стали кам’яні церкви (на виділені гетьманом І. Мазепою кошти збудовано 26 соборів, церков та дзвіниць). Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована талановитим українським зодчим Степаном Ковніром за проектом видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського. Композиційний ефект двоярусної дзвіниці побудований на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів. Фасади нижнього ярусу підкреслюють суцільним рустом (декоративно оброблений камінь) його горизонтальні пропорції. Верхній ярус насичений пластикою, спареними колонками з коринфськими капітелями на кутових виступах, орнаментним ліпленням, що покриває всі площини фасадів. Дзвіниця завершується високою барочною багатоярусною банею і чотирма конусоподібними вежками.

Окрасою Києва є Андріївська церква, проект якої виконав видатний архітектор Ф.-Б. Растреллі. Стрункий силует хрестової у плані церкви із високим куполом, який неначе злітає вгору, і завершується бароковою главкою в оточенні чотирьох тонких вежок, з усіх сторін прочитується на фоні неба. Ошатність церкви підкреслена багатством пластики, світлою гамою бірюзових стін, білих колон і золотих капітелей та деталей декору.

Бароко – це стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів київських монастирів складалися в різний час, починаючи з давньоруського періоду. Але остаточне їхнє формування відбувається в епоху бароко, коли створюються нові будівлі, що поєднують ансамбль, будуються дзвіниці, що стають домінантами ансамблів, монастирі оточуються стінами і вежами, і нарешті, усім будівлям надається єдина стильова особливість – їх штукатурять, білять, “вдягають у барочний одяг”. Саме в цей час поштукатурено й побілено Софію Київську, зведено Софіївську дзвіницю. Найвищою будівлею (96,5 м) на той час стала дзвіниця Києво-Печерської лаври, побудована за принципом ордерної архітектури.

На Правобережжі та на Західній Україні в європейському бароковому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. Барочна архітектура Львова досягла свого апогею в будівлі Домініканського костьолу. Костьол має еліптичну форму з боковими капелами. Будівля має пластичний західний фасад з портиком і променеподібний фронтон, яку вінчає величний купол на високому барабані. Інтер’єр костьолу надзвичайно урочистий, з великою кількістю скульптур.

Гармонійність і пишність, подеколи бундючність форм, розмаїття мальовничих композицій найкраще відповідали естетичним смакам українців. Тому в бароковому стилі зводяться житлові приміщення, громадські споруди, трапезні палати монастирів. До наших днів зберігся будинок Якова Лизогуба в Чернігові, який вражає своєю мальовничістю.

В історії українського мистецтва найдавнішими світськими станковими творами, що збереглися до наших днів, є портрети ХVІ ст. Саме в цей період портрет в українському живописі виділяється в окремий жанр, зароджуються основні його різновиди і типи. Особливого поширення і розквіту набуває портрет у ХVІІ – ХVІІІ ст.ст. Давні портрети чітко розподілялись за своїм призначенням. Існували зображення, головна мета яких полягала в уславленні життя і діяльності видатних осіб, в увічненні їх образів.

Надзвичайно популярними були портрети людей, що уславилися не тільки своїми мирськими ділами, а й були щедрими жертвователями церков і монастирів, де й вміщувались їхні “донаторські” портрети. В таких творах людина зображувалася в повний зріст, у пишному одязі, з пояснювальними написами і гербами, як у портретах Івана Дениска – одного з представників кременецького роду Денисків, Юхима Дарагана – київського полковника.

В українському портретному живописі протягом років складалися родові портретні галереї, що стали своєрідною історією в образах. Це численні зображення Дараганів, Забіл, Галаганів, Сулим – козацьких старшин, суддів та інших членів гетьманського уряду, їх дружин. Скажімо, портрет Марії Сулими – дружини Якима Сулими, генерального судді. Невідомий художник зобразив молоду тендітну жінку з високою, напудреною зачіскою, прикрашеною трояндою і діамантовою зіркою. Крізь усмішку на витонченому обличчі пробивається легкий смуток. Значна кількість цих полотен демонструється в Національному художньому музею України. Найбільш уславили вітчизняну школу портретного живопису Дмитро Левицький та Володимир Боровиковський (Боровик), які піднялися на один рівень із всесвітньовідомими європейськими майстрами портрета. Деякі з їхніх робіт представлені в Одеському художньому музею.

Таким чином, в Україні з’явився новий стиль – українське бароко, – багато в чому відмінний від західного. Власні традиції й особливості надають цим витворам мистецтва національний колорит і небачену красу.

Основні терміни до теми: бароко, козацьке бароко, мазепинське бароко, парадний портрет, натюрморт, пейзаж, ансамбль, народний стиль.

Запитання для самоконтролю:

1. Які духовні і соціальні процеси визначили особливості барокової доби в культурі?
2. Якими є світ і людина у бароковій свідомості?
3. Що характерно для архітектури та живопису бароко?
4. Охарактеризуйте особливості українського бароко.
5. Назвіть та опишіть основні барокові архітектурні ансамблі в Україні.
6. Які особливості характерні для українського портретного живопису цієї доби?

Додаткова література: