Образ громадського життя карпатської Русi в XIII вiцi 12 страница

Окрім того, антидемократизм загарбників діє розтлінно на душі людей і спричиняє виникнення об'єднань, які можна вважати попередниками тоталітарних суспільств. Маю на оці загін Бурунди, де окремо взята особа повністю знівельована, "остра дисципліна" підтримується надмірною жорстокістю і страхом бути покараним. На відміну від тухольців, що живуть в атмосфері злагоди й добра, ординці групуються виключно за принципом хазяїн - раб. На думку автора, це показник не сильного, а слабкого державного організму. Щоб потвердити цю думку, досить згадати поведінку монголів у момент затоплення долини. Вийшовши з-під контролю Бурунди і відчуваючи наближення краху, вони нищать один одного.

Зовсім по-іншому поводяться молоді тухольці, опинившись в аналогічній ситуації. У смертну годину вони тримаються з гідністю, згуртовано, не втрачають людського обличчя. Звідси логічний висновок у дусі народних традицій: добро сильніше від зла.

Ця теза стверджується і на рівні окремих персонажів. Бу рунда, антипод Захара Беркута- це персоніфіковане зло. Він відзеркалює головні риси вдачі Морани: жорстокість- і втіха від жорстокості. Навіть серед своїх поплічників Бурунда вирізняється кровожерністю: "страшний велетень", чиї загони "лишали по собі найстрашнішу руїну, найбільше число трупів, найширшу ріку пожеж", "перед його шатром кождого вечора було два рази більше свіжих голов, ніж перед шатром усякого іншого вояка". Така гіперболізація художньо виправдана. На тлі добрих справ Захара Беркута і його громади татаро-монгольські загарбники постають ницими й потвор­ними розбійниками, носіями смерті й руїни.

Тому-то поразка Бурунди і його загону цілком закономірна. І.Франко відтворює конкретний випадок з вітчизняної історії, коли українці змогли згуртуватися й дати відсіч ворогові. У цьому, можна сказати, актуальність твору письменника й для нашого сьогодення.

Є в повісті ще й третя сила - руські князі та бояри, що виступають союзниками загарбників. Це одвічна наша проблема - зрадництво певної частини провідної верстви. У межах Тухлі вона представлена Тугаром Вовком. Це тип людини, внутрішній світ якої формувався не на основі народних традицій, а за нормами жорсткої суспільної ієрархічної моделі. Звідси - моральні "цінності" персонажа зумовлені одним: вигодою й самозбереженням. Зраду Батьківщині і князю він якщо й усвідомлює, то, емоційно не переживає. Вигідна васальність - ось що керує поведінкою боярина і дає, на його думку, найбільші переваги: владу й багатство.

Як відступник Тугар Вовк виокремлюється з питомого для себе середовища. Вигнаний із двору князя Данила, зрадник у битві на річці Калці, Тугар Вовк постійно повторює зигзаги своєї поведінки: поки перевага на боці Бурунди, він його підтримує; тільки терези хитнулися в протилежний бік, боярин повертає меч проти ординського начальника. А слова Тугара Вовка про те, що монголи не знищили жодного боярина, теж не випадкові. Бояри, беручи участь у міжусобних війнах Київської Русі, перекидаючись на бік супротивника, сприяли татаро-мрнгольському поневоленню рідного краю. Тому-то Тугар Вовк весь час мовби перебуває в тіні богині смерті. Як і міфологічний персонаж, він прагне повернути втрачене панування, встановити особисту диктатуру над карпатським краєм. Опинившись поруч із Бурундою, Тугар Вовк вдало доповнює загальний план негативу руйнівних дій ординців, поводиться як ненависник усього, що письменник включає в поняття "національне благо".

Крізь призму цього поняття варто простежити й події другого змістового кола. Ідеї, що в умовах тухольської долини І.Франко акцентує за допомогою системи образів-персонажів і конфліктної ситуації між тухольцями, з одного боку, та загоном Бурунди і Тугаром Вовком, - з другого, на терені всієї Київської Русі розкриваються через змалювання глобальної боротьби, говорячи сучасною мовою, різних моделей суспільного розвитку. У творі. їх три: народно-демократична, княжо-ієрархічна та агресивно-мілітарна. Кожна модель визначає свою стратегічну мету розвитку, свій тип людини, свої моральні, культурні та політичні цінності. Щоб глибше розкрити їхню природу, автор здійснює історичні екскурси, де показує широку панораму буття Київської Русі. Протистояння демократичних та авторитарних тенденцій, на думку письменника, призвело до падіння давньоруської держави. Він повністю підтримує й докладно характеризує народно-демократичний лад. Тухольська громада як мікрообраз такого ладу не єдиний його зразок. У повісті коротко розповідається про мандрування Захара Беркута по Русі та побачене ним. Це допомагає вписати Тухлю в ширший контекст, надати загального значення суспільно-політичним принципам, які боронить І.Франко. Звичайно, важко погодитися з письменником, що відсутність центра­лізованої влади зміцнила б державу. Однак "національ­ний рай" уявлявся йому без будь-якого гніту, ототожненого як із зовнішніми загарбниками, так і з князями та боярами. Автор відтворює атмосферу взаємодопомоги й духовної толерантності (кожна громада могла мати своїх богів). Відсутність антаго­нізму в тухольській громаді є запорукою її життєздатності. Закономірно, що морально-демократичний лад перебуває під захистом позитивного міфологічного персонажа. Виникає лінія контакту між легендою й другим змістовим колом.

Демократичному ладові у творі протистоять княжо-ієрархічна й агресивно-мілітарна сили, які мають авторитарну вертикаль влади. Автор розкриває суть поняття "діти Морани" на прикладі верховного монгольського керівництва. Він розповідає про 'і приборкання Чингісханом непокірних татарських.; ватажків. Натуралістичний опис того, як були зварені в казанах бунтівники, а їх кістяки "посаджені" на коней і розвезені до різних племен, є певною міро,ю І символічним: насильство неминуче й закономірне в агресивно-мілітарному суспільстві. Його стратегічна 1 мета - поневолення: спочатку свого народу, а відтак - | усіх інших. Це й уподібнює його з Мораною, робить складовою міфологічного сюжету. Для такого І суспільства потрібні відповідні провідники й виконавці. Тому-то в монгольських завойовників, сказати б, "цінуються" не тільки жорстокість та внутрішня і черствість, а й уміння керувати великими масами, здатність приймати вольові рішення (для володарів),. безвідмовно підпорядковувати себе тим, хто перебуває вище на ієрархічній драбині (для низів). Формується моральний кодекс нападника, носія провідної суспільної ідеї, на який І.Франко накладає знак темної сили. Тоталітарна свідомість детермінується як негативний результат функціонування системи нищення.

Подібний за своєю суттю психологічний тип породжує й княжо-брярський лад, для якого загарбництво є політичним пріоритетом. "Скромніші", порівняно з ординцями, тільки "апетити" руської верхівки. Князі та бояри ставлять простіше завдання - підкорити власний народ. Вони здійснюють заходи, спрямовані на ліквідацію громадського самоуправління та посилення соціального визиску. Говорячи про можливий перехід князів на бік монгольських загарбників, Захар Беркут підкреслює спорідненість людей, сформованих авторитарною владою Київської Русі й орди. Вчинки Тугара Вовка потверджують цю думку. Герой вільно почувається серед загарбників, опинившись у природній для себе ситуації ієрархічної підлеглості, намагається знайти там свою нішу.

Отже, І.Франко класифікує княжо-ієрархічну владу як таку ж агресивно-мілітарну, що й у орди. Тільки, сказати б, з меншим розмахом розбою.

Третє змістове коло представлене в повісті найскупіше. Це, власне, вступна частина до повісті та заповітне слово Захара Беркута.. У ньому І.Франко пов'язує сучасний йому стан України із загальною фабулою твору й надає порушеним проблемам надчасового значення. Як і друге, це змістове коло має деякі відмінності од першого. Якщо в межах Тухлі здійснюється пророцтво міфологічної легенди, то історичні факти, що стосуються падіння давньоруської держави та подальшої долі України, унеможливлюють подібний розвиток подій. Іншими словами, перемога над Мораною в загальноукраїнському масштабі в часи І.Франка ще неможлива. Завершення боротьби між життям і смертю в другому і третьому колах переноситься на майбутнє. Однак автор висловлює віру, що відродження України відбудеться, і бачить перспективу успішного закінчення запрограмбваногй міфологічного сюжету.