Український віночок

Своєрідним жіночим оберегом на Україні завжди був віночок. І нині, як і в давнину, з раннього дитинства кожна дівчинка вчиться виплітати квіткові віночки. Віночки на Украї­ні виплітали з різного зілля від вес­ни і до пізньої осені. Найпершими були віночки з маленьких квіточок, що килимом встеляли трав'янисті луги, а називаються вони на Терно­пільщині «стогрудки», від «сто гру­док», або «сто пелюсток». На вигляд вони нагадують маленькі ромашки. За тим виплітали вінки із жовтих квіточок «болотяних лепех», цвіту кульбаби. Влітку віночки виплітали з набору різних квітів. А останнім у році був вінок із золотистого кленового листя. Кожний віночок служив не тільки окрасою голови дівчини, він був «знахарем душі», бо в ньому є чаклунська сила, що і біль знімає, і волосся береже.

До віночка, як уже згадувалося, впліталися багато різних квітів. Переважна більшість із них мають лікувальні властивості. Це, зокрема, ружа і деревій, безсмертник і любис­ток, волошка і ромашка, незабудка і цвіт (ягоди) калини, барвінок та ін. Найпочесніше місце у вінку нале­жало деревію. Вплітали цілі грона цих дрібненьких білих квіточок, які в народі називають деревцем через те, що насіння деревію розносить на велику відстань його невибагли­вість до ґрунту та інших природних умов. Таким чином, деревій у вінку є символом нескореності.

Особливе місце у вінку належить барвінку. Він — символ життя і без­смертя людської душі. Тягнеться барвінок до людських хат. Його від­вар п'ють від простуди. Він прикра­шає весільний вінок молодої, груди гостей, святковий коровай.

Безсмертник дарує здоров'я людині. Гоїть виразки, підшлункову залізу, печінку. Його квіти знімають голов­ний біль.

Ружа, мальва і півонія. За давньою легендою, це три сестри, які симво­лізують віру, надію і любов.

Цвіт вишні та яблуні — символ материнської відданості і любові.

Любисток і блават (волошка) сусі­дять у вінку. Вони є символом відда­ності. Ними освіжають хату, миють волосся, купають маленьких дітей.

Ромашка у вінку — символ діво­чої чистоти і цноти. її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблу­ні, вишні. Поміж них переплітають вусики хмелю — символу гнучкості і розуму.

А всього у повному українському вінку двадцять квіток, і кожна з них є своєрідним лікарем й оберегом.

Віночок в Україні мали право носи­ти тільки дівчата. Заміжні жінки виплітали вінки з лікувальних рослин, які освячували у церкві на Божого Тіла, Першого (12.08) і Другого (19.08) Спаса. Прикра­шати голову вінком заміжні жінки, вдовиці і розлучені не мали права.

Плетіння вінка — то ціла наука і дійство. Живуть у народі давні секрети: як і коли плести, як збері­гати квіти у вінках, яке зілля з яким має сусідити та ін. Збирали окремі квіти до вінка тільки у певні дні і певну годину, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти «нечистого» зілля, як: листя папороті, цвіт куща вовчих ягід, дурману, гірчиці, осо­ту та ін. Перед виплітанням вінка квіти «очищали» у відварах полину, кропиви, лопуха для кращого збе­рігання. Проте повної науки виплі­тання вінків вже не збереглося. Ми мусимо по перлинах зібрати все те, що залишилося у пам'яті наших бабусь, згрупувати у єдине ціле з тим, щоб передати нащадкам.

До дівочого віночка в'яжуть кольо­рові стрічки (ленти, бинди). Пер­шою посередині завжди в'яжуть світло-коричневу стрічку: символ землі-матінки., Зліва і справа від неї — дві жовті — символ сонця. За ними їдуть з різних боків зелена світла і зелена темна — символи живої природи, краси та юності.

За ними, у свою чергу, синя і голу­ба — символи неба і води, що дають силу і здоров'я. Тоді з однієї сто­рони оранжева — символ хліба, а з другої — фіолетова — символ розуму, а потім малинова — сим­вол щирості та рожева — символ багатства, достатку. По краях він­ка в'язали білі стрічки — символ чистоти. На лівій білій внизу виши­вали сонце, а на правій — місяць. Ці два основні солярні знаки — осно­вні обереги голови. Стрічки бере­гли дівоче волосся від чужих очей. Вони мусили бути не коротшими від кіс (колись зі стриженим волос­сям ходили лише покритки). Віноч­ки дівчата одягали тільки на вели­кі свята року: Великодень, Зелені свята, Івана Купала, Спаса. Окрім того, дівчата йшли у вінках на роз­маїті фестони, концерти. До церк­ви чи на вечорниці в дівочі коси також вплітали стрічки. І тут вони мали свої символи. Приміром, білу стрічку вплітали дівчата до 16 років і заручені перед весіллям. Голубу стрічку — сироти, червону — хто мав парубка, зелену — незайняті дівчата. Коричнева свідчила про те, що у родині хтось хворіє, а чорна була символом жалоби.

Цікавим є у весільному обряді укра­їнців той звичай, коли молода після посагу знімає дівочий вінок і одя­гає хустку молодиці. Тут вона роз­дає присутнім дівчатам по стрічці, зі свого вінка на щастя. Якби якій із дівчат не дісталося стрічки, то це віщувало б нещастя. Тож стрічок у весільному вінку було значно біль­ше: по декілька одного кольору.

Отож, український вінок є непо­вторним народним символом Укра­їни, свідченням його високої куль­тури, запорукою дівочою чистоти і цноти.

Відродження його первісного зна­чення у нашому побуті служитиме й відродженню однієї із найчарівніших гілок культури України.

Віночок — оберіг для моєї Батьків­щини. Виплети його із дива землі — квітів і зодягни у намистинки Рід­ного Слова.