Ой на горі та женці жнуть

Ой на горі та женці жнуть,

А попід горою,

Попід зеленою

Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко

Веде своє військо,

Військо запорозьке Хорошенько!

Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький

Сильне-дужий!

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн і люльку,

Необачний!

«Гей, вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку,

Оддай мою люльку,

Необачний!»

«Мені з жінкой не возиться,

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!

Гей, хто в лісі, озовися!

Да викрешем огню,

Та потягнем люльки,

Не журися!»

СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ (І)

Стоїть явір над водою, на воду схилився;

Сидить козак у неволі, тяжко зажурився.

Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький,

Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!

«Не рад явір хилитися — вода корінь миє;

Не рад би я журитися — само серце мліє».

Десь у тебе, козаченьку, нерідная мати,

Ой що тобі дозволяє тутки пропадати?

Мабуть, тебе, козаченьку, дівчинонька лає,

Ой що тобі, молодому, фортуни немає?

Ой з-за гори, з-за крутої чорний ворон кряче,

З України далекої дівчинонька плаче.

Плаче вона та й журиться, ще й тяжко голосить,

Свого батька старенького слізоньками просить:

«Продай, тату, продай, тату, та сірії воли

Та викупи козаченька з тяжкої неволі».

СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ (II)

Стоїть явір над водою, в воду похилився,

Сидить козак на конику, сильно зажурився.

Не хилися, явороньку, ти ще зелененький,

Не журися, козаченьку, ти ще молоденький.

Не рад явір хилитися — вода корінь миє,

Не рад козак журитися, так серденько ниє.

Да узяли козаченька, взяли у солдати

Та й забили у кайдани — годі утікати.

Як привели перед пани, кайдани упали,

Ударили усі пани об поли руками:

Яким дужим, козаченьку, мамка тя вродила,

Що тепера при нещасті фортуна вслужила!

Десь у тебе, козаченьку, нерідная мати,

Що як станеш на каменю, то й підківки знати.