Основні форми платежів

У системі міжнародних розрахунків використовуються наступні форми платежів (у порядку зменшення привабливості для експортера):

1) 100 %- вий авансовий платіж;

2) акредитив;

3) інкасо;

4) відкритий рахунок.

Повна попередня оплата товарів, робіт, послуг, очевидно, є найвигіднішою для експортера. Авансовий платіж здійснюється за допомогою банківського переказу або чека.

Відкритий рахунок, навпаки, є найвигіднішою формою платежу для імпортера, адже покупець має змогу впродовж визначеного терміну одним або декількома платежами на основі рахунку-фактури, оплатити товар після його фактичної поставки та надходження товаророзпорядчих документів. Оскільки відкритий рахунок не надає експортерові жодної гарантії оплати поставлених товарів, робіт, послуг, така форма платежів використовується лише в межах організаційних структур ТНК, а також у розрахунках між експортером та його філіями, відділеннями за кордоном.

На відміну від згаданих вище форм платежів, акредитив та інкасо найповніше враховують як інтереси постачальника, так і інтереси покупця, а тому є найпоширенішими у практиці внутрішніх та зовнішніх розрахунків.

Документарний акредитив — угода, згідно з якою банк імпортера (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій імпортера або від свого імені, має здійснити платіж на користь експортера (або визначеної ним особи) чи акцептувати й оплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), чи уповноважити інший банк провести платіж проти передбачених в акредитиві документів, з урахуванням умов акредитива.

Акредитив за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.

В акредитивній схемі розрахунків може також брати участь третій банк (рамбрусуючий банк), якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв'язки.

В результаті реалізації акредитивної форми розрахунків експортер отримує гарантію банка-емітента (за певних умов, і підтверджуючого банка) своєчасно та повністю оплатити поставлені ним товари, роботи, послуги.

Імпортер своєю чергою впевнений у тому, що платіж здійснюватиметься лише після надання експортером пакету товаророзпорядчих документів, обумовлених акредитивом. Негативними сторонами акредитива для імпортера є відволікання оборотних коштів та висока комісія банку-емітента за надані послуги.

В акредитиві обов'язково визначаються:

— найменування учасників акредитива;

— вид акредитива і спосіб його виконання;

— повний перелік, точна характеристика і терміни надання документів, проти яких експортер може отримати належні йому кошти за акредитивом.

Згідно з Уніфікованими правилами та звичаями, акредитив є безвідкличним, якщо інше не передбачено конкретною угодою. Загалом, є такі основні види акредитивів:

— відкличні або безвідкличні;

— покриті (депоновані) або непокриті (гарантовані).

Згідно з Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджено Правлінням Національного Банку України, № 514 від 03.12.2003 р.:

1) відкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціару;

2) безвідкличний акредитив — акредитив, який не може бути змінений або анульований банком-емітентом без згоди підтверджуючого банку (якщо він є) та бенефіціара;

3) покритий акредитив — акредитив, що забезпечений власними грошовими коштами наказодавця акредитива;

4) непокритий акредитив — акредитив, що не забезпечений власними грошовими коштами наказодавця акредитива.

Непокритий акредитив відкривається банком-емітентом:

— на підставі відкритих наказодавцю акредитива уповноваженим банком-емітентом кредитних ліній;

— або на підставі отриманих у кредит коштів;

— або на підставі гарантій, наданих третіми сторонами на користь уповноваженого банка-емітента;

— або на підставі забезпечення наказодавцем акредитива відповідною заставою, порукою тощо;

— або без будь-якого забезпечення згідно з внутрішніми положеннями уповноваженого банка-емітента.

Зрозуміло, що найпривабливішим для експортера є безвідкличний і покритий акредитив. Оскільки використання акредитивної форми розрахунків, на відміну від інкасо, ініціюється під час переговорів саме експортером, безвідкличні та покриті акредитиви є поширенішими у практиці міжнародної торгівлі й міжнародних розрахунків.

У разі, коли імпортер регулярно або періодично, певними партіями, закуповує товар в одного і того ж експортера, може застосовуватися відновлюваний (револьверний) акредитив, який передбачає періодичне депонування коштів наказодавцем після кожного платежу банком-емітентом на користь експортера (бенефіціара). Вартість револьверного акредитива, зрозуміло, є меншою за суму вартостей усіх акредитивів, які мали б бути відкритими для виконання контракту між експортером та імпортером про поставку товарів певними партіями протягом певного часу.

Інкасо — операції, що здійснюються банками з комерційними та/або фінансовими документами, на основі інкасового доручення експортера з метою:

— отримання експортером від імпортера платежу і/або акцепту;

— або передачі документів експортера проти платежу і/або проти акцепту імпортера.

Під фінансовими документами слід розуміти переказні та прості векселі, чеки або інші подібні документи, що використовуються для отримання платежу готівкою. Комерційні документи включають у себе рахунки, транспортні документи, товаророзпорядчі документи або інші подібні документи, що не є фінансовими.

Одним із центральних елементів інкасо є інкасове доручення. Інкасове доручення складається не менш скрупульозно, ніж текст акредитивної угоди. В ньому мають бути точні та повні дані про банк експортера (банк-ремітент), експортера (довірителя), імпортера (платника), банк-посередник між банком експортера та банком імпортера, якщо він є (представляючий банк), а також чіткі інструкції щодо суми і валюти платежу, термінів та умов отримання платежу і/або акцепту, умов передачі документів. Інкасове доручення подається експортером своєму банку, який пересилає його разом із комерційними та фінансовими документами банку імпортера (інкасуючому банку) або представляючому банку.

У практиці міжнародних розрахунків зустрічаються такі види інкасо:

1) чисте інкасо — інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами;

2) документарне інкасо — інкасо комерційних документів, що можуть супроводжуватися фінансовими документами.

Як бачимо, чисте інкасо застосовується переважно у розрахунках за комерційним (товарним) кредитом, на основі таких кредитних засобів платежу, як чек, переказний і простий векселі (фінансові документи).

Документарне ж інкасо — це, по суті, платіж готівкою, який дуже нагадує акредитивну форму розрахунків, адже передбачає рух товаророзпорядчих документів, проти яких здійснюється платіж.

Однак, документарне інкасо має суттєві відмінності від акредитиву:

1) інкасо не є окремою угодою;

2) імпортер не депонує майбутній платіж на окремому банківському рахунку на певний термін;

3) для імпортера інкасо є дешевшим за акредитив.

Інкасо регулюється та регламентується національним законодавством, а також Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1995 року, публікація МТП № 522, якщо до інструкцій інкасового доручення включено посилання на них.

Основною перевагою документарного інкасо для імпортера є те, що немає необхідності відволікати обігові кошти і депонувати їх на окремому рахунку в банку, як це відбувається у випадку акредитиву. Для експортера така форма платежу дає змогу зберігати право власності на товар до моменту його оплати імпортером.

Проте документарне інкасо містить у собі низку недоліків, що стосуються насамперед експортера:

— ризик, пов'язаний з відмовою імпортера від платежу, що означає додаткові витрати на повернення товару;

— значний проміжок часу між відвантаженням товару і надходженням платежу.

Практика використання інкасо напрацювала шляхи усунення вищезазначених недоліків, які зводяться до наступних заходів:

1) використання телеграфного інкасо, коли імпортер здійснює платіж проти телеграми банка експортера про прийом чи відсилку на інкасо комерційних документів;

2) авалювання платежу банком імпортера;

3) використання експортером банківського кредиту на строк, необхідний для проходження платежу з інкасо.

Для всіх без винятку платежів за зовнішньоторговельними контрактами властиві специфічні ризики, які й відрізняють їх, власне, від внутрішніх:

1) сума платежу залежить від динаміки обмінного курсу між валютою країни експортера та валютою контракту;

2) ризик неконвертованості валюти внаслідок дій уряду країни імпортера;

3) ризик неплатежу (порушення судового позову проти боржника в іншій країні потребує більших затрат коштів і часу, а успіх є менш ймовірним, ніж у випадку з місцевим боржником);

4) неврахування при укладенні контракту купівлі-продажу та інших супровідних договорів особливостей законодавства інших країн.