Основні поняття та терміни. Міжнародна трудова міграція

Міжнародна трудова міграція

Еміграція

Імміграція

Рееміграція

Періоди міжнародної міграції

Міграція інтелектуального потенціалу

Міжнародна організація праці

Центри притягання робочої сили

Наслідки міграції

Міжнародна організація міграції

6.1. Причини міжнародної міграції робочої сили

Міграція (лат. міgratiо) означає переміщення, переселення. Поряд з рухом товарів, послуг і капіталів міграція робочої сили являє собою рух цього важливого фактора виробництва у міжнародному масштабі. Міграція робочої сили — переселення працездатного населення з одних держав до інших строком більше ніж на рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

Залежно від географічних напрямків розрізняють зовнішню і внутрішню міграцію робочої сили. Під внутрішньою розуміється переміщення робочої сили між містами і регіонами однієї країни, а під зовнішньою — з однієї країни до іншої.

Міжнародна міграція робочої сили має давню історію. Ще за кілька тисячоліть до нашої ери великі маси людей «переїжджали на роботу за кордон». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилона, Персії, Греції, Риму та ін.) було створено працею рабів, які походили з інших країн. Головна особливість стародавньої міграції робочої сили полягала в її примусовому характері.

Епоха середньовіччя, особливо раннього, характеризується різким послабленням міжнародної міграції робочої сили порівняно з античністю. Найбільш розповсюдженими в цей період були «військова» форма міграції та міжнародний ринок найманої «ратної праці». Ця форма міграції була особливо популярною в Західній Європі.

Могутнім поштовхом до масової міграції робочої сили стали Великі географічні відкриття і розвиток капіталізму в Європі. Цей період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60-х років XIX ст. прийнято вважати періодом первісної або «старої» міграції.

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (який часто називають періодом «нової міграції») тривав з 60-х років XIX ст. до Другої світової війни. Цей період, як і попередні, також мав свої особливості і характерні риси.

Однак лише у другій половині XX ст. переміщення трудових ресурсів набуло рис світової міграції робочої сили як фактора виробництва. До таких рис можна віднести:

1. Масовість руху трудових ресурсів у пошуках зайнятості. За даними міжнародної статистики, на початку XXI ст. щорічно у світі переїздить з країни в країну близько 25 млн працівників-мігрантів. Якщо ж до цієї цифри додати членів їхніх родин, мігрантів-сезонників та нелегальних мігрантів, то можна говорити про щорічні міжнародні переміщення понад 120 млн чол. За даними Міжнародної організації з міграції 2005 року світова кількість мігрантів становила 191 млн чол.

2. Виникнення більш-менш стабільних центрів еміграції та імміграції. Рух робочої сили здійснюється з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою в напрямку країн з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Такі міграційні потоки, щоправда, стримуються розміщенням іноземними підприємствами, зокрема транснаціональними корпораціями, своїх виробництв за кордоном. Але робоча сила з менш розвинених регіонів продовжує активно залучатися (часто нелегально) на низькокваліфіковані види робіт у Північній Америці та Європі.

3. Зростання кількості мігрантів серед наукової інтелігенції та творчої молоді («brain-drain» — з англ. «відтік мізків»). Після перетворення науки у фактор виробництва наукові кадри є бажаними працівниками у більшості високорозвинених країн світу. Щоправда, останнім часом «відтік мізків» стримують нові телекомунікаційні технології, які дають змогу частині інтелектуальної робочої сили брати участь у виробничому процесі за кордоном із будь-якої відстані, незалежно від місця фізичного перебування.

4. Залучення державами необхідних спеціалістів на постійній чи строковій основі. Багато держав, передусім високорозвинених, посилюючи загальне адміністративно-правове регулювання міграційних потоків, стимулюють в'їзд мігрантів тих професій, в яких існує дефіцит на внутрішньому ринку праці.

В наш час міжнародна міграція робочої сили насамперед зумовлена:

1) швидким зростанням населення нашої планети;

2) нерівномірністю економічного розвитку країн світового співтовариства;

3) розвитком сучасної науково-технічної революції;

4) соціально-політичним розвитком окремих регіонів світу та держав;

5) екологічним станом національного господарства.

Тому перед тим, як перейти до розгляду сутності міжнародної міграції робочої сили, необхідно дати характеристику демографічної ситуації на планеті.

I. Демографічна ситуація на нашій планеті характеризується швидким зростанням населення. Так, за статистикою ООН:

• 1-й рік нашої ери — 200 млн;

• 1830 рік — 1 млрд (за 1830 років);

• 1930 рік — 2 млрд (за 100 років);

• 1960 рік — 3 млрд (за 30 років);

• 1976 рік— 4 млрд (за 15 років);

• 1989 рік— 5 млрд (за 13 років);

• 2000 рік — 6 млрд (за 11 років);

• 2010 рік — 12—13 млрд (за 10 років).

II. Умови життя ускладнюються та погіршуються. Так, за розрахунками французького вченого Жака-Іва Кусто у 1991 р. на Земній кулі проживало 5,6 млрд чоловік, із них:

• 500 млн жило добре;

• 900 млн жило у злиднях та голоді;

• 2,5 млрд постійно недоїдало;

• 1,7 млрд не мало нормальної питної води.

Це, в основному, змушує населення шукати кращих умов життя в інших країнах світу.

IІІ. Демографічну ситуацію контролюють і регулюють держави, міжнародні організації за допомогою проведення демографічної політики.

Демографічна політика — це сукупність заходів держав і міжнародних організацій, спрямованих на стимулювання або скорочення народжуваності населення.

При цьому важливе значення має поділ населення Землі за сферами зайнятості і місцем проживання.

1. В цілому у світі:

• у сільському господарстві зайнято 50 % населення;

• у промисловості — 20 % населення;

• у сфері послуг — 30 % населення.

2. В індустріальних країнах:

• у сільському господарстві зайнято 13 % населення;

• у промисловості — 36 % населення;

• у сфері послуг — 51 % населення.

3. У країнах, що розвиваються:

• у сільському господарстві зайнято 65 % населення;

• у промисловості — 15 % населення;

• у сфері послуг — 20 % населення.

IV. Важливою рисою сучасної демографічної ситуації є регіональна вікова структура населення світу.

1. Всього у світі:

• до 14 років — 34 % населення;

• 15—64 роки — 60 % населення;

• старші за 65 років — 6 % населення.

2. Західна Європа:

• до 14 років — 20 % населення;

• 15—64 роки — 67 % населення;

• старші за 65 років — 13 % населення.

3. Африка:

• до 14 років — 45 % населення;

• 15—64 роки — 52 % населення;

• старші за 65 років — 3 % населення.

4. Азія:

• до 14 років — 35 % населення;

• 15—64 роки — 60 % населення;

• старші за 65 років — 5 % населення.

V. Характерною рисою демографічної ситуації в наш час є співвідношення між населенням чоловічої та жіночої статі світу, у тому числі за територіальною ознакою.

1. Народжуваність:

• у світі нині — 1040 чоловіків на 1000 жінок;

• у Європі — 1060 чоловіків на 1000 жінок;

• в Африці — 1000 чоловіків на 1000 жінок.

2. У працездатному віці (15—64 роки) на 1000 жінок припадає:

• в Африці — 979 чоловіків;

• у США — 990 чоловіків;

• у країнах СНД — 937 чоловіків.

3. У віці, старшому 65 років, на 1000 жінок припадає:

• в Африці — 889 чоловіків;

• у Європі — 649 чоловіків;

• у США — 741 чоловіків;

• в Австрії — 818 чоловіків;

• у країнах СНД — 444 чоловіки.

Отже, сучасна демографічна ситуація в цілому у світі, в окремих регіонах і по країнах має різні особливості. Це суттєво впливає на розвиток міжнародної міграції робочої сили.

Перейдемо до з'ясування сутності міжнародної міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили — це процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни, викликаний причинами економічного характеру.

У свою чергу зовнішня міграція поділяється на міжконтинентальну і внутрішньоконтинентальну.

Зовнішня міграція, крім того, має дві сторони:

1) еміграція, тобто виїзд працездатного населення з країни перебування для довготривалого чи постійного проживання в іншу країну;

2) імміграція, тобто приїзд робочої сили в країну з-за кордону.

Існує поняття і рееміграції, яка означає процес повернення емігрантів до своєї країни.

Залежно від тривалості кожного переміщення міграція робочої сили поділяється на: постійну, або безповоротну; тимчасову, як правило, внутрішньо-континентальну; сезонну, пов'язану зі щорічними поїздками на заробітки; маятникову, яка передбачає щоденну поїздку до місця роботи за межі свого населеного пункту.

Залежно від правового статусу міграція робочої сили може бути легальною чи нелегальною.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах — трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній тощо.

Міжнародний ринок праці, який об'єднує національні і регіональні ринки робочої сили, існує у формі трудової міграції.

На середину 90-х років XX ст. у світі налічувалося більше 35 млн працівників-мігрантів проти 3,2 млн у 1960 р. Якщо зважати, що на кожного працівника-мігранта доводиться 3 утриманці, то чисельність мігруючого населення на середину 90-х років XX ст. перевищувала 100 млн осіб.

Робоча сила, переміщуючись з однієї країни до іншої, пропонує себе як товар, здійснює міжнародну трудову міграцію.

Причинами міграції робочої сили є чинники як економічного, так і неекономічного характеру. Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб.

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т. д.);

2) стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);

3) порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;

4) соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) військові причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини.

Основу міжнародних потоків становлять робітники і меншою мірою службовці.

Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:

1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

2) міграція в межах промислово розвинутих країн;

3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;

5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.

Для промислово розвинутих країн наявність іноземної робочої сили з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких не можливий нормальний виробничий процес. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25 % усіх зайнятих у будівництві, третину — в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії — 40 % будівельних робітників.

Міжнародна міграція робочої сили, що існує в межах промислово розвинутих країн, значною мірою пов'язана з неекономічними факторами. Однак і для цих країн характерне таке явище як «відплив інтелекту», наприклад із Західної Європи до США.

В останні роки зростає міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Головним чином це міграція між новими індустріальними країнами та іншими країнами, що розвиваються. Ця міграція визначалася, в основному, економічними причинами — більш високим рівнем життя, заробітної плати в країнах — імпортерах робочої сили.

Існує міграція робочої сили з розвинених країн до країн, що розвиваються. В основному це потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північної Америки до країн, що розвиваються. Причини цієї міграції є як економічного, так і іншого характеру.

Одна з головних закономірностей сучасної міжнародної міграції полягає у значному та постійному збільшенні її масштабів, залученні до цього процесу трудящих практично всіх континентів.

Міграційні потоки розвиваються хвилеподібно. Спочатку в новій краї закріплюються емігранти-піонери. Потім до них приїжджають їхні родичі-друзі. Хвиля еміграції набирає сили, але через певний проміжок часу вона спадає. Потім процес повторюється: за першою хвилею емігрантів іде друга т. д. При цьому існує залежність між міграційними хвилями і коливанням ділової активності. Під час кризи, як правило, збільшується потік емігранті а під час економічного буму за інших однакових обставин відбувається активна імміграція.

6.2. Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.

Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:

• внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

• іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

• при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;

• іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.

Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.

Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні. Практично стовідсотковий внесок у створення та розвиток економіки таких країн, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль, зробили іммігранти. Ними зроблено значний внесок і в розвиток економіки США, ПАР, Аргентини та інших країн.

Але імпорт робочої сили має і «зворотний бік». Так додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття. Крім того, масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ.

Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні — імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:

1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну. За даними МВФ, середня норма прибутку від експорту товарів становить 20 %, послуг — 50 %, а від експорту робочої сили вона значно вища. Так колишня Югославія у 80-х роках XX ст. отримувала від експорту робочої сили тільки у вигляді переказів 3,5 млрд дол. США, а при повернені працівників з-за кордону — ще стільки ж;

2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;

3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо.

Водночас країни — експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне — це «відплив інтелекту», тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці.