Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Правовий статус іноземців в Україні



Поняття іноземців та осіб без громадянства (апатридів); імміграція в Україну; правовий режим іноземців в Україні; особливості правового статусу окремих категорій іноземців; в "(зд на територію України та виїзд з території України іноземців та осіб без громадянства; відповідальність іноземців та осіб без громадянства.

До складу населення України як сукупності людей, що проживають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства (апатриди).

Конституція України чітко розмежувала поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших лише іноземних громадян (ст. 26). Відповідно до конституційних положень у законах України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 1) та «Про громадянство України» (ст. 1) дається нормативне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець -особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства -особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Під імміграцією розуміється прибуття в Україну чи залишення в Україні в установленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Згідно з Законом України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади (Указом Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про імміграцію» від 7 серпня 2001 р. виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції покладено на Міністерство внутрішніх справ України) в межах квоти імміграції (ім. кв.). Квота імміграції -гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надавати дозвіл на імміграцію в Україну протягом календарного року - встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років од дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом із ними.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.

Водночас дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашено і не знято в установленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Зокрема, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 жовтня 2001р. № 415 Перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, включає такі хвороби:

· туберкульоз (активну форму);

· ВІЛ-інфекцію;

· інші інфекційні захворювання, що перебувають у стадії загострення, до періоду одужання або закінчення періоду носійства збудників інфекційних хвороб відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб десятого перегляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видання дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України «Про імміграцію».

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 p., Закон України «Про біженців» у редакції Закону від 21 червня 2001 p., інші нормативні акти і міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов 'язки, як і громадяни України,- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Цим Конституція України закріплює національний правовий режим іноземців в України. Цей режим характеризується такими рисами:

1) він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий статус окремих із них може мати певні особливості;

2) іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж обов 'язки, що й громадяни України. Так, Конституцією та законами України іноземцям та особам без громадянства гарантуються особисті (громадянські) права, що належать до загальновизнаного переліку природних прав: право на життя та його захист; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність житла; право на шлюб і сімейні відносини; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань; право на свободу і віросповідання.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні численними економічними, соціальними та культурними правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їхній власності можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони також є суб'єктами свободи підприємницької діяльності, права на працю, права на страйк, права на відпочинок, права на соціальний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, права на сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку.

Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод. Національним режимом у галузі цивільного процесуального права іноземці та особи без громадянства користуються відповідно до положень статей 423, 424 Цивільного процесуального кодексу України незалежно від їх перебування на території України;

3) дія національного режиму щодо іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються у правах та обов'язках до громадян України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно громадянами України обсяг економічних, соціальних і культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

Наприклад, Земельним кодексом України обмежуються право власності іноземців та осіб без громадянства на землю. За ст. 81 кодексу вони можуть набувати права власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення та в разі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм за правом власності; прийняття спадщини.

4) національний правовий режим має безумовний характер -він поширюється на іноземців та осіб без громадянства незалежно від того, мають чи ні громадяни України подібні права у відповідних країнах.

Положеннями ст. 24 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено принцип недискримінації іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Водночас Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість реторсії- обмежувальних заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держави стосовно громадян України: «якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято».

Правовий статус різних категорій іноземців в Україні має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

· іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання;

· іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування (згідно з Порядком оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028, дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцеві, який має намір провадити в Україні трудову діяльність за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України);

· політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

· біженців;

· осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;

· іноземців, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці інших держав);

· нелегальних мігрантів тощо.

Так, зокрема, статус іноземців, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами (дипломатичних агентів) характеризується тим, що на них не поширюється юрисдикція України. Наявність дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї тощо.

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв, члени сімей глав дипломатичних представництв і члени сімей дипломатичного персоналу представництв, представники інших держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних організацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їхньої професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Крім того, глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу підлягають юрисдикції України в разі згоди на це акредитуючої держави'.

Частковим імунітетом від юрисдикції України користуються: глави консульських представництв, консульські посадові особи, члени їхніх сімей, співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва, дипломатичні кур'єри тощо. Згідно з Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи в Україні консульські посадові особи користуються особистою недоторканністю і не можуть бути затримані або заарештовані інакше як у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили. Консульські посадові особи та консульські службовці користуються імунітетом від кримінальної, адміністративної юрисдикції України та юрисдикції судів України в цивільних справах щодо діяльності, яку вони здійснюють у межах службових обов'язків. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки пред'явлення позовів про компенсацію заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди. Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не можуть відмовлятися від свідчень. Працівники консульської установи не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, а також показання, що роз'яснюють законодавство акредитуючої держави. У разі відмови консульських посадових осіб свідчити до них не можуть бути застосовані заходи примусу або покарання. Держава, що представляється консульською установою, може відмовитися від привілеїв та імунітетів працівників консульської установи, передбачених цим пунктом.

Особливий статус на території України мають біженці.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні визначається Законом України «Про біженців» (у редакції Закону від 21 червня 2001 р.) та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії іноземців та осіб без громадянства в Україні характеризується такими особливостями:

1. Вони не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни, з якої вони прибули та де їхньому життю або свободі загрожує небезпека. Цей принцип, який отримав у міжнародному праві назву «non refoulement», є основним елементом притулку (без нього притулок втрачає будь-який сенс), він закріплений у ст. З Закону України «Про біженців» відповідно до вимог ст. 33 Конвенції ООН про статус біженців: «Країни, що домовляються, не будуть жодним чином висилати чи повертати біженців на кордон країни, де їхньому життю чи свободі загрожує небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання».

2. Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців.

3. Біженці мають рівні з громадянами України права на: пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

· працю;

· підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

· охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

· відпочинок;

· освіту;

· свободу світогляду і віросповідання;

· направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

· володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

· оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

· звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

· правову допомогу.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, мають також рівні з громадянами України права у шлюбних і сімейних відносинах.

4. Біженці мають право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

5. На біженців покладаються обов'язки:

· повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

· у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;

· проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

За загальним правилом, установленим Законом України «Про біженців», особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

У разі незаконного перетину державного кордону України з наміром набути статус біженця особи повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Прикордонних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Прикордонних військ України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами прикордонних військ до органу міграційної служби.

Заяви про надання статусу біженця, подані з порушенням установленого порядку, приймаються до розгляду з письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо особа не могла з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім'ї, ситуації надзвичайного стану на території України, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та ін.) звернутися з такою заявою в установленому порядку.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття громадянства України.

2. На яких принципах базується правове регулювання громадянства України?

3. Які підстави та форми набуття громадянства України?

4. Які підстави та форми припинення громадянства України?

5. Перелічіть систему органів, які займаються вирішенням в Україні питань громадянства.

6. Яка процедура провадження справ щодо громадянства?

7. Дайте визначення поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина і розкрийте його структуру.

8. Які характерні риси сучасного конституційно-правового статусу особи в Україні?

9. Які тенденції конституційно-правового регулювання основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в Україні?

10. Які є принципи конституційно-правового статусу особи? Дайте їх характеристику.

11. Охарактеризуйте покоління прав людини.

12. Розкрийте основні особисті права і свободи людини і громадянина.

13. У чому специфіка основних політичних прав громадян?

14. Проаналізуйте основні економічні, соціальні і культурні права людини і громадянина.

15. У чому специфіка конституційно-правового статусу іноземців і біженців в Україні?

16. Які обмеження прав людини і громадянина можуть бути в умовах надзвичайного стану?

17. Які гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина?

18. Які основні обов'язки людини і громадянина?

19. Дайте визначення поняття правового статусу національних меншин.

20. Розкрийте принципи правового статусу національних меншин.

21. Проаналізуйте права національних меншин.

22. Яким є механізм гарантування прав національних меншин в Україні?

Теми для рефератів:

1. Конституційні основи правового статусу людини і громадянина в Україні.

2. Громадянство України.

3. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

4. Правовий статус іноземців і біженців в Україні.

5. Конституційні засади громадянського суспільства. Правовий статус об'єднань громадян.

6. Правовий статус засобів масової інформації в Україні.

Література:

1. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівняльний аналіз.-К.: Основи, 1996.

2. Кислий Павло, Вайз Чарльз. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду.- К.: Абрис, 2000.

3. Колодій А. М, Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування.- К., 2000.

4. Колодій А. М, Олійник А. Ю., Права людини і громадянина в Україні.-К.: Юрінком Інтер, 2004.

5. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання.- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996.

6. Коментар Закону України «Про вибори народних депутатів України» / За ред. М. І. Ставнійчук, М. І. Мельника.- К.: Атіка, 2002.

7. Конституційне право України / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журав-ського- К.: Ін Юре, 2002.

8. Конституційне право України / За ред. професора В. Ф. Погорілка.-К.: Наук, думка, 1999.

9. Конституційно-правові засади становлення української державності / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, О. Г. Данильян та ін.- X.: Право, 2003.

10. Конституція України - Основний Закон суспільства, держави, людини: Науково-методичні рекомендації.-К.: УАДУ, 1998.

11. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.

12. Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2002.

13. Кравченко В. В., Пітцнк М. В. Муніципальне право України: Навчальний посібник.— К.: Атіка, 2003.

14. Лінецький С. В., Мельник М. І, Ришелюк А. М. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення). Збірник нормативних актів: У 2 кн.- К.: Атіка, 2004.

15. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України.- К.: Вен-турі, 1995.

16. Органи самоорганізації населення: створення, легалізація, організація діяльності: Нормативні акти, навчально-методичні матеріали.- К.: Атіка, 2004.

17. Рабинович П. М, Хавронюк М. І. Права людини і громадянина.- К.: Атіка, 2004.

18. Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Ч. 1: Посібник для студентів.- Л.: Астролябія, 2003.

19. Тодика Ю. Н. Основи общественного строя Украины- X.: Факт, 1999.

20. Тодьїка Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украиньї: отрасль права и наука: Учебное пособие.- Симф.: Таврида, 1997.

21. Федераліст: коментар до Конституції Сполучених Штатів / А. Га-мільтон, Д. Медісон, Д. Джей.- К.: Сфера, 2002.

22. Фрнцький О. Ф. Конституційне право України: Підручник.- К.: Юрінком Інтер, 2002.

23. Чехович С. Б. Міграційне право України.- К.: Школа, 2003.

24. Чушенко В. І. Основи теорії Конституції України. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали III регіональної конференції.-Л., 1997.

25. Святоцький О., Чушенко В. Питання теорії і практики конституціоналізму в Україні // Право України.- 1998.- № 2.

26. Чушенко В. Історичні традиції і форма правління сучасної України // Драгоманівський збірник.-Л., 1996.

27. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основи и государственно-правовое регулирование).- М.: Юристь, 2003.

28. Государственное право Германии: В 2 т. Т. 1.- М.: Ин-т государства и права РАН, 1994.

29. Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право России: Курс лекций.- М.: Изд-во МГУ, 1999.

30. Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева.-М.: Юристь, 1999.

31. Конституционное право: Учебник / Отв. ред. В. В. Лазарев.- М.: Юристь, 1999.

32. Права человека: итоги века, тенденции, перспективи / Под общ. ред. чл.-кор. РАН Е. А. Лукашевой-М.: НОРМА, 2002.

33. Сравнительное конституционное право.- М.: Манускрипт, 1996.

34. Чиркіт В. Е. Конституционное право зарубежньїх стран.- М.: Юристь, 1997.

35. Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньїй опьіт.-М.: Зерцало, 1998.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 2-го скликання // ВВР.- 1996.-№ ЗО.-Ст. 141.

2. Закон України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» // ВВР.- 1996.- № ЗО.- Ст. 142.

3. Закон України «Про правонаступництво України» // ВВР.- 1991.-№45.-Ст. 617.

4. Закон України «Про громадянство України» // ВВР.- 2001-№ 13.- Ст. 65.

5. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» // ВВР.- 1994,- № 23.- Ст. 161.

6. Закон України «Про імміграцію» // 2001.- № 41.- Ст. 197.

7. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // ВВР.-1991.-№ 25.-Ст. 283.

8. Закон України «Про об'єднання громадян» // ВВР.- 1992.- № 34.-Ст. 504.

9. Закон України «Прозвернення громадян»//ВВР- 1996-№47-Ст. 256.

10. Закон України «Про національні меншини в Україні» // ВВР, 1992.-№ 36.- Ст. 529.

11. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» // ВВР.-2000.-№23.-Ст. 176.

12. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» // ВВР, 2000.-№ 28.- Ст. 224.

13. Закон України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» // ВВР.- 1998.- № 20.- Ст. 99.

14. Закон України «Про біженців» // ВВР.- 2001.- № 47.- Ст. 250.

15. Закон України «Про політичні партії»//ВВР.-2001.-№23.-Ст. 118.

16. Закон України «Про статус народного депутата України» // ВВР.-1993.-№3.-Ст. 17.

17. Закон України «Про комітети Верховної Ради України» // ВВР.-1995.-№19.-Ст. 134.

18. Закон України «Про судоустрій України» // ВВР.- 2002.- № 27-28.-Ст. 180.

19. Закон України «Про Конституційний Суд України» // ВВР.- 1996.— № 49.- Ст. 272.

20. Закон України «Про статус суддів» // ВВР.- 1993.- № 8.- Ст. 56.

21. Закон України «Про прокуратуру» // ВВР.- 1991.- № 53.- Ст. 793.

22. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // ВВР.- 1999.— № 20-21.-Ст. 190.

23. Закон України «Про державну службу» // ВВР- 1993.-№ 52.-Ст. 490.

24. Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» // ВВР.- 1999.- № 5-6.- Ст. 43.

25. Закон України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» // 1998.-№29.-Ст. 191.

26. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // ВВР.-1997.-№24.-Ст. 170.

27. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» // ВВР.- 2002-№ 40.- Ст. 290.





Дата публикования: 2015-09-18; Прочитано: 915 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.03 с)...