Сучасне системне уявлення про суспільство та джерела саморозвитку суспільства

Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій, су­часне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без скру­пульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими над­звичайно багата історія соціальної філософії.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'яза­не з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармо­нійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові проце­си, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і іде­альні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людсь­кої життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядаєть­ся нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

На наш погляд, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосун­ки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, рефор­ма, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститу­ти, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового ін­формування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цін­ностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, по­бутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, ви­ховання тощо.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери сус­пільного життя призведе до створення деформованої моделі суспіль­ства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

У процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між собою. Спілкування (взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціаль­ності. На запитання, що таке соціум, можна відповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людську діяльність, відповідає різноманітним видам діяльності і постає як її передумова, бо саме через спілкування налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досві­ду, передача його від покоління до покоління.

Цілком правомірно давати визначення діяльності як умови, засобу, рушійної сили й сут­ності соціального. Поза діяльністю соціального не існує. Завдяки ді­яльності людина поборола вихідну, початкову тотожність з природою й піднялась над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття. Отже, діяльність є джерелом формування соціальності. Без діяльності немає сенсу вести мову про можливість соціального. Соці­альне живе лише в діяльності й завдяки їй.

Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ — культуру. Таким чином, діяльність є засобом формування со­ціального як культурного середовища життя людини. Вона виконує соціокультурну творчу функцію, творить соціум як культуру.

Характеризуючи діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститут (від лат. institutum- — устрій, становлення) є заклад, що забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках соці­альної організації суспільства. Соціальна філософія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної пове­дінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В еко­номічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, пар­тія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, вихо­вання, культура.

Зазначена цілісність системи суспільних відносин позначається категорією "спосіб життя", що замикає теоретичну модель суспільства, синтезує різноманітні життєві процеси, підводить їх до єдиної й незаперечної основи — людини як самоцілі суспільно-історичного розвитку.

Спосіб життя — це синтетична характеристика сукупних видів життєдіяльності людей. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя й культуру (стиль життя) людей та їхні духовні цінності. Він реалізує діяльність, виробництво, в якому виділяються такі провідні елементи: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання

Соціальна філософія наголошує на пріоритетності кожного елемента способу життя, на цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й постає як живий організм з усіма особливостями економічних, соціально-політичних, культурних, побутових, сімейних та ін. соціальних відносин, які безпосередньо характеризують життєдіяльність людей.