Поняття сировини

Вiдносно певного технологiчного процесу у виробництвi матерiал, що переробляється, може виступати або як промiжний продукт (напiвфабрикат, напiвпродукт), або ж як готова (кiнцева) продукцiя попереднього виробництва. Таким чином, все вищесказане щодо продукції відноситься також і для сировини.

Тим не менш, у промисловостi виділяють особливості сировини та класифiкують її за такими характерними ознаками:

- за походженням – штучна, природна;

- за складом – мiнеральна, рослинна, тваринна;

- за ресурсними ознаками – вiдтворювана (повiтря, вода) та невiдтворювана (руда, паливо);

- за фiзичним станом – поштучна, сипка, тверда, рiдка, газоподiбна;

- за кратнiстю переробки – первинна, вторинна;

- за методами одержання – рудна, нерудна, паливна.

3.3. Якість продукції

Якість продукції – це ступінь, до якого сукупність власних характеристик задовольняє вимоги.

Виділяють такі аспекти якості, тобто різновиди сприйняття споживачемвластивостей продукції (ISO 9000):

- потреба;

- закладені характеристики;

- відповідність вимогам;

- надійність, довговічність.

Потреба є безумовним аспектом, який визначає інші характеристики.

Характеристики – це відмітні властивості, пов’язані з вимогами:

- фізичні (наприклад, механічні, електричні);

- органолептичні (наприклад, смак, запах, вигляд);

- етичні (наприклад, ввічливість, чемність);

- часові (наприклад, пунктуальність, доступність);

- ергономічні (наприклад, пов’язані з безпекою людини, зручністю);

- функціональні (наприклад, швидкість, продуктивність).

Комплекс характеристик продукціїрегламентується системою показників якості та надається в інформації про продукцію, яку представляє продавець, виробник або виконавець у технічній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, упаковці, у рекламі, а також маркуванням чи іншим способом.

У процесі руху продукції від виробника (постачальника) до споживача інформація має відображати наявні (або дійсні, що насправді мають місце) показники якості, а останні мають відповідати показникам якості, регламентованим вимогами законодавчих та нормативних документів, умовами договорів тощо.

3.4. Вимоги до продукції. Система показників якості

Вимоги до товару (роботи, послуги) щодо його безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються законодавчими актами України, зокрема, Законом України “Про захист прав споживачів”.

Комплекс характеристик якості (система показників якості) для кожного конкретного виду продукції та послуг має свої особливості, які регламентуються нормативними документами, перш за все, технічними регламентами підтвердження відповідності, технічними умовами та стандартами, наприклад:

- ГСТУ 46004-99. Борошно пшеничне. Технічні умови;

- ГОСТ 27842-88. Хлеб из пшеничной муки. Технические условия;

- ГОСТ 27844-88. Изделия булочные. Технические условия.

Повний перелік нормативних документів встановлює «Класифікатор нормативних документів» ДК 004-99.

Зазначимо, що система стандартів ISO9000 висуває більше 200 елементарних вимог до якості продукції.

3.5. Інформація про продукцію

Інформація про товари (роботи, послуги) згідно з Законом України “Про захист прав споживачів” повинна містити:

- назви нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати товари (роботи, послуги);

- перелік основних споживчих властивостей товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування – склад (включаючи перелік використаних у процесі їх виготовлення інших продуктів харчування і харчових добавок), калорійність, вміст шкідливих для здоров’я речовин порівняно з обов’язковими вимогами нормативних документів і протипоказання щодо застосування;

- ціну та умови придбання товарів (робіт, послуг);

- дату виготовлення;

- гарантійні зобов’язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного використання товарів (робіт, послуг);

- термін служби (придатності) товарів (наслідків робіт), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

- найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт, технічне обслуговування.

Стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають обов’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію.

Стосовно товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров’я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари (роботи, послуги) і можливі наслідки їх впливу.

Вищенаведена інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у технічній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг) на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх походження.

3.6. Інформація про продукцію машинобудування

Система показників якості продукції машинобудування, як і будь-якої іншої продукції, регламентована комплексом стандартів та відображається, перш за все, у технічних паспортах (скорочено – ПС) машин, обладнання, технологічних ліній та систем, підприємства взагалі.

У випадку розроблення нової нестандартизованої продукції основні показники першопочатково регламентуються технічним завданням (ТЗ) на етапі створення та технічними умовами (ТУ) на етапі впровадження. При цьому ці документи розробляються з урахуванням вимог відповідної системи стандартів.

Технічний паспорт (ПС) являє собою призначення, перелік показників якості, склад та будову виробу машинобудування (машини, апарата, обладнання, технологічної системи), описує його роботу, правила та інші аспекти експлуатації.

ПС мiстить такi основні відомості щодо продукції машинобудування:

- марка машини, стандарт або технічні умови (ТУ);

- призначення машини;

- технічна характеристика (складається на основі переліку показників якості продукції машинобудування);

- склад (структура), будова та робота машини;

- правила експлуатації, налагоджування, регулювання;

- вимоги безпеки та охорони навколишнього середовища (вказуються стандарти безпеки, огородження, шум, вимоги до електроустаткування, засобу забезпечення електробезпеки та інші);

- методи й засоби контролю (випробувань, аналізу, вимірювань);

- комплектність;

- маркування;

- упакування;

- транспортування та зберігання;

- гарантії виробника.

3.7. Система показників якості продукції машинобудування

Продукція машинобудування – це технологічні системи, комплекси, обладнання, пристосування, інструмент, що використовуються у переважній більшості технологій та є сновними складовими будь-якого виробництва. З метою всебічної характеристики такої продукції існує система показників якості продукції машинобудування.

Основними показниками якості продукції машинобудування є наступні.

Показники призначення:

- класифiкацiйнi – відображаються у назві та маркуванні;

- функцiональнi – відображаються у розділі ПС “призначення”;

- технiчної ефективностi – продуктивність, потрібна потужність, технологічні показники (температура, тиск, швидкість, пусковий момент, момент інерції, час розігріву), конструктивні (поверхня нагріву, поверхня фільтрації, діаметр робочих органів, габарити, маса) відображаються у технічній характеристиці;

- складу та структури – відображаються в описі будови та принципі дії виробу;

- показники надiйностi; показники використання матеріалів, енергії; ергономiчнi; естетичнi; технологічності; стандартизації та уніфікації; безпеки; екологiчнi; патентно-правовi; транспортнi тощо.

Показники якості продукції машинобудування відображаються у технічному паспорті, а у процесі розроблення та впровадження також у технічному завданні, звітах про науково-дослідницькі роботи, технічних умовах. У технічних паспортах та на кресленнях переважно відображають не повний, а тільки основний комплекс показників якості у вигляді технічної характеристики виробу.

Технічна характеристика виробу машинобудування здебільшого містить такі показники технічної ефективності:

- продуктивність, потрібна потужність;

- технологічні показники (температура, тиск, швидкість, пусковий момент, момент інерції,час розігріву);

- конструктивні показники (поверхня нагріву, поверхня фільтрації, діаметр робочих органів, габарити, маса).

Характеристикою будь-якої системи є також сукупнiсть показників якості її складових (обладнання, сировини, матерiалiв тощо) та зв’язкiв мiж ними.

Установчi характеристики системи – початковий стан системи та умови переходу вiд одного стану до iншого. Ці характеристики також відображаються у технічних паспортах.

Так, у переробних виробництвах важливими є характеристики пуску та зупинки системи (час розігріву хлібопекарської печі, екструдера, кількість сировини, що витрачається під час виходу системи на усталений режим або зупинки системи).

У машинобудуваннi, зокрема, у металообробцi установчими характеристиками операцiї є установ та позицiя. Поняттям установ характеризується об’єкт, над яким здiйснюється дiя (оброблення): він дає уявлення про положення, розташування, закрiплення оброблюваної заготовки тощо. Об’єкт, що здiйснює оброблення, характеризується поняттям позицiя – тобто положення iнструменту вiдносно нерухомих частин обладнання (наприклад, позицiя на револьверному верстатi).

Крiм того, що установ та позицiя мають значення як статична характеристика, вони також мають i друге значення – як дiя (динамiчна характеристика). З цього погляду установ – це частина операцiї, що виконується при незмiнному закрiпленнi оброблюваного об’єкта (складаної одиницi вузла або заготовки, що обробляється), а позицiя – це частина операцiї, що виконується при незмiнному положеннi iнструменту.

Представлення вказаних показників може здійснюватись у формі абсолютних, відносних, комплексних та інтегральних величин.

Абсолютні – це, наприклад, випуск продукції, займана площа, чисельність персоналу.

Відносні – витрати на одиницю продукції або на одну людину (енергоємність, матеріалоємність).

Комплекснi показники якостi характеризують декiлька властивостей продукцiї.

Інтегральнi – це показники якостi продукцiї, що вiдображають вiдношення сумарного корисного ефекту вiд експлуатацiї або вживання одиницi продукцiї протягом визначеного часу до сумарних витрат на її створення i забезпечення її використання протягом того ж часу.

Нижче наведено більш докладні пояснення основних показників якості продукції машинобудування.

Показники призначення характеризують основнi, найбiльш важливi властивостi продукцiї, враховуючи умови її застосування.

Класифiкацiйнi показники призначення характеризують належ­нiсть продукцiї до визначеної групи. Наприклад, ГОСТ 22502-89 “Агрегати холодильнi герметичнi для торгiвельного обладнання. Загальнi технiчнi умови” встановлює виконання агрегату по дiапазону температур кипiння холодоагента: високотемпературний – вiд -10 °С до +10 °С; середньотемпературний – вiд -25 °С до -5 °С; низькотемпературний – вiд -45 °С до -25 °С.

Функцiональнi показники призначення характеризують використання продукцiї для тiєї чи iншої мети. Наприклад, у ГОСТ 23833-95 “Обладнання холодильне торгiвельне. Загальнi технiчнi умови” наведенi функцiональнi показники призначення залежно вiд температури внутрiшнього об’єму: для зберiгання i продажу заморожених продуктiв – температура не вище -18 °С; для зберiгання i продажу охолоджених продуктiв температура вiд 0 °С до +8 °С; для зберiгання i продажу напоїв – температура вiд +4 °С до +12 °С.

Функціональні показники призначенняхарактеризують взаємозамiну, агрегатування, габаритнi i прикрiплюванi розмiри. Наприклад, у деревообробному обладнаннi це найбiльшi i найменшi показники посадкових мiсць пiд iнструмент; довжина, ширина, висота (габаритнi розмiри) верстата. У ГОСТ 4.124-84 “Система показників якості продукції. Редуктори, мотор-редуктори, варiатори. Номенклатура показників” – це мiжосьова вiдстань, радiус розташування осей-сателiтiв та iн.

Показники технiчної ефективностi характеризують корисний ефект i прогресивнiсть технiчних рiшень, що використанi у продукцiї. Наприклад, у ГОСТ 4.154-85 “Система показників якості продукції. Машини електричнi, що обертаються, середнi бiльше 56 до 355 габариту включно. Номенклатура показникiв” – це вiдношення максимального моменту до номiнального, що характеризує можливiсть роботи двигуна при перенавантаженнях; момент iнерцiї, що характеризує затрати енергiї на пуск i гальмування.

Показники складу i структури – це вмiст елементiв або складових у продукцiї.

Показники надiйностi – це:

- безвiдмовнiсть – властивiсть виробiв безперервно зберiгати працеспроможнiсть протягом визначеного часу;

- ремонтопридатнiсть – властивiсть виробу у пристосуваннi його до попередження i знаходження пошкоджень i їх усунення за допомогою ремонтiв i технiчного обслуговування;

- довговiчнiсть – це властивість виробу виконувати заданi функцiї, зберiгаючи в часi значення встановлених експлуатацiйних показникiв. Показники довговiчностi – це ресурс, термiн служiння та iн. Наприклад, ГОСТ 17446-96 “Електроприлади побутовi. Надiйнiсть. Вимоги та методи контрольних випробувань” встановлює такi вимоги до надiйностi: напрацювання на вiдмову (Т, годин) i середнiй ресурс (Тср, годин). Зокрема, для холодильникiв показники напрацювання на вiдмову 23 000 год, а середнiй ресурс – 120 000 год, для пилососiв цi показники вiдповiдно – 600 i 750 год, для кавомолок ударної дiї з разовою загрузкою кави – 30 год. У ГОСТ 14227-97 “Машини посудомийні. Загальні технічні умови” регламентованi такi показники надiйностi: напрацювання на вiдмову не менше 600 год; встановлений термiн служiння не менше 8 рокiв; середнiй час оновлення працеспроможного стану не бiльше 2 год; встановлений термiн служiння до капiтального ремонту не менше 4 років.

Показники використання матерiалiв, енергiї характеризують технiчну досконалiсть виробу щодо використання на його створення металу та iнших матерiалiв, щодо використання сировини, палива, енергiї під час експлуатацiї виробу. Цi показники, здебільшого, виражаються їх питомими витратами, наприклад, затрати палива й енергiї для одержання певного результату. Наприклад, для пральних машин (залежно вiд номiнального завантаження) це вживана потужнiсть i маса. У ГОСТ 4.40-84 “Система показників якості продукції. Трактори сiльськогосподарськi. Номенклатура показників” до числа обов’язкових показникiв, що регламентуються технiчними умовами типу трактора, встановленi показники питомих витрат палива при максимальнiй тяговiй потужностi г/(квт·год), вiдноснi затрати масла двигуном у %. ГОСТ 14227-97 “Машини посудомийнi. Загальні технічні умови” регламентує затрати гарячої води на обробку миски залежно вiд типу машини (так, для машин перiодичної дiї затрати гарячої води не бiльше 0,4 куб. дм/шт, для машин неперервної дiї – не бiльше 0,2 куб. дм/шт).

Ергономiчнi показники характеризують систему “людина – виріб”. Це санітарно-гiгiєнiчнi показники: освiтленiсть, температура, шум, вiбрацiя, вологiсть, токсичнiсть та iн., антропометричнi: висота органiв управління, їх розташування тощо, тобто вiдповiднiсть конструкцiї виробу силовим, швидкiсним, зоровим, звуковим можливостям людини; психологiчнi, що характеризують вiдповiднiсть виробу можливостям людини до сприймання i переробки iнформацiї. Наприклад, до гiгiєнiчних показникiв за ГОСТ 18199-83 “Електросокоробки побутовi. Загальнi технiчнi умови” вiдносяться: параметр шуму – показник коректованого рiвня звукової потужностi не бiльше 74 дБ, параметр вiбрацiї – показник середнього квадратичного значення вiброшвидкостi не бiльше 25 мм/с.

ГОСТ 4.11-81 “Система показників якості продукції. Шкiра. Номенклатура показників” встановлює, що регламентацiї належать такi ергономiчнi показники, як непроникнiсть повiтря у куб. м/(кв.м·с), вологовмісткість у % та iн.

Естетичнi показники характеризують рацiональнiсть форм, досконалiсть конструкцiй, вiдповiднiсть модi, частоту використання, кольорову гаму та iн. Частiше всього цi показники наводяться в балах.

Показники технологiчностi характеризують властивостi продукцiї щодо оптимального розподiлення витрат матерiалiв, засобiв працi при технологiчнiй пiдготовцi виробництва, виготовленнi, експлуатацiї. Одними з основних показникiв технологiчностi є показники працеємностi та матерiалоємностi.

Показники стандартизацiї та унiфiкацiї враховують наявнiсть у виробi стандартних, унiфiкованих i оригiнальних складових частин.

Показники безпеки оцiнюються, зокрема, такими показниками, як час спрацювання захисних пристроїв, електрична мiцнiсть iзоляцiї та iн. Цi показники необхiдно враховувати для безпеки людини під час монтажу, обслуговування, ремонту, транспортування i зберiгання продукцiї, причому повиннi бути врахованi i можливостi виникнення аварiйних, непередбачених правилами експлуатацiї ситуацiй.

Екологiчнi показники вiдображають рiвень впливу, що носить негативний характер, на навколишнє середовище пiд час експлуатацiї або вживання продукцiї. До таких показникiв вiдносяться, зокрема, вмiст шкiдливих речовин або ймовiрнiсть їх викидання в атмосферу під час експлуатацiї продукцiї та iн.

Патентно-правовi показники характеризують патентний захист i патентну чистоту продукцiї.

Показники транспортні вiдображають адаптацiю продукцiї до транспортування (без використання), а також до початкових i кiнцевих операцiй, що пов’язанi з транспортуванням (упакування, навантаження та iн.).

3.8. Економічні показники техніко-технологічної системи

На основі технічної характеристики технологічної системи, а також у результаті аналізу конурентоспроможності системи визначають економічні показники, які бувають:

Абсолютні – це, перш за все, собівартість одиниці виробництва або певної кількості продукції, обсяг товарної продукції (тис. грн) та прибуток від реалізації (тис. грн). Для обґрунтування цих показників застосовуються такі показники, як трудомісткість, річний випуск продукції (вироблення) у натуральному (штук, тонн), вартісному (грн) вираженні та в трудовитратах (нормо-часів). Для обґрунтування останніх застосовують такі показники, як кількість робочих місць, чисельність промислово-виробничого персоналу, потрібна площа (загальна та виробнича).

Відносні – це, перш за все, рентабельність – прибуток, поділений на собівартість виробництва та продукції. Для обґрунтування цих показників застосовуються такі показники, як фондоозброєність (вартість основних виробничих фондів, поділена на чисельність промислово-виробничого персоналу), механоозброєність (вартість основних виробничих пристроїв, поділена на чисельність промислово-виробничого персоналу), середня вартість робочого місця (вартість обладнання, поділена на кількість робочих місць), матеріаломісткість продукції (витрати на матеріали, поділені на собівартість товарного випуску), енергоємність виробництва (витрати на всі види енергії, поділені на собівартість товарного випуску), витрати на 1 грн товарної продукції (собівартість товарного випуску, поділена на обсяг товарної продукції), питома трудомісткість, нормо-часів (сумарна трудомісткість річного випуску продукції, поділена на обсяг випуску продукції в натуральному вираженні), фондовіддача (обсяг товарної продукції, поділений на вартість активної частини основних фондів), виробіток (обсяг товарної продукції, поділений на чисельність промислово-виробничого персоналу), обсяг продукції з квадратного метра виробничої площі (грн/м²).

Розділ 4

ЕНЕРГЕТИЧНА БАЗА ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ

4.1. Первинна енергія

Первинною переважно є енергія спалювання природного палива. Основними видами палива є тверде (вугілля), рідке (нафтопродукти), газоподібне (природний газ).У невеликих обсягах також використовують гiдроенергiю, бiо-, повiтро-, сонячну та деякi iншi види первинної енергії.

Економічні розрахунки, порівняння показників паливоспоживаючих пристроїв та планування необхідно здійснювати на єдиній базі. Тому введено поняття умовного палива, питома теплота згоряння якого прийнята такою, що орієнтовно дорівнює 30 МДж/кг (7000 ккал/кг). Орієнтовно вугілля має теплоту згоряння 15...35 МДж/кг, нафтопродукти – 35...40 МДж/кг, природний газ – 35...50 МДж/куб.м. У технологічних системах виробництв природну енергiю горiння палива (топочні гази) промисловість використовує на 10–20 %. Це, переважно, високотемпературні сушильні процеси, процеси нагрівання сталевих заготовок до аустенітного стану для термічної обробки (відпал, загартування), оброблення тиском, процеси плавлення металів.

4.2. Вторинна енергія

Переважно у промисловості з первинної одержують вторинну енергію, основними видами якої є: теплова енергiя енергоносіїв – гарячої води, сухої насиченої водяної пари, нагрітого повітря; силова енергія – перегрітої водяної пари, стиснутого повітря; електрична енергія.

Частка використання енергії теплових носіїв становить 40–60 %.

Гарячу воду та водяну пару одержують у водогрійних та парових котлах, нагріте повітря одержують у калориферах, стиснуте повітря одержують у компресорах.

Гаряча вода як теплоносій застосовується переважно для нагрівання технологічних середовищ до 70...110 ºС у теплообмінних апаратах та для обігріву приміщень у системах водяного опалення.

Суха насичена пара переважно використовується для нагрівання рідин (наприклад, фруктових соків, пива, напоїв при пастеризації) та їх випарювання (наприклад, дифузійного соку в цукровому виробництві, молока при виробництві згущеного молока, томатного соку при виробництві томатних соусів, паст).

Перегріта водяна пара, в основному, застосовується для приведення в дію парових турбін на електростанціях, а також парових пресів, молотів та інших паросилових пристроїв.

Нагріте повітря найбільше застосовується у системах повітряного опалення, процесах сушіння (деревини, макаронних виробів тощо), випікання хлібобулочних виробів. Нагрівання повітря у цих системах також здійснюється переважно гарячою водою, сухою насиченою парою або топочними газами.

Стиснуте повітря одержують за допомогою компресорних станцій та використовують, наприклад, у машинобудуванні для приведення в дію пневмопристроїв – пресів, затискних лаштунків, виконавчих механізмів пневмосистем, пневмоінструменту (зачисних машинок, дрилів, гайковертів), у переробній промисло­вості для пневмотранспортування сипких та пилоподібних матеріалів (зерна, цементу, борошна у борошномельних та хлібопекарських виробництвах, вовни та бавовни у легкій промисловості).

Електрична енергія використовується, в основному, для приведення в дію електродвигунів, освітлення та нагрівання технологічних середовищ.

4.3. Вартість та облік енергії

Вартiсть енергiї залежить вiд якостi та кiлькостi процесiв її перетворення: згiдно з законами термодинамiки кожне перетворення енергії супроводжується втратами. Так, під час виробництва електроенергії первинна енергія спалювання палива у паровому котлі перетворюється на енергію перегрітої водяної пари, яка, у свою чергу, перетворюється на механічну енергію обертання ротора турбіни і далі остання перетворюється в електрогенераторі на електричну. При перетвореннi енергії згоряння природного палива в електричну у паросилових установках з урахуванням ККД парового котла втрати енергії становлять бiльше 80 %.

Ще більш вартісною є енергія стиснутого повітря, при одержанні якої з механічної роботи електричного двигуна у компресорній станції мають місце суттєві втрати у формі теплоти, що відводиться від стиснутого повітря (зауважимо, що під час стиснення температура повітря підвищується і далі знижується до температури навколишнього середовища внаслідок відведення теплоти).

Зниження енерговитрат може бути забезпечено завдяки спрямуванню вторинних (ВЕР) та низькопотенцiйних (НЕР) енергоресурсiв для первинного нагріву технологічних середовищ. Наприклад, теплота, що відводиться при стисканні повітря у компресорній станції, може бути використана для первинного підігрівання води та водних розчинів у харчових та хімічних технологіях, для опалення приміщень, первинного підігрівання сушильного повітря тощо. Іншим варіантом підвищення ефективності використання енергії є оптимізація функціонування енерготехнологiчної системи (п. 12.2).

Першопочатковою одиницею виміру енергії є калорія – кількість енергії, яка потрібна для нагрівання одного грама води на один градус Цельсія. Теплова енергія промислових споживачів обліковується у гігакалоріях (за місяць, рік). 1 гігакалорія (Гкал) дорівнює 10⁹ калорій (кал). У міжнародній системі фізичних одиниць мірою енергії є джоуль, причому 1 кал дорівнює 4,2 Дж. Електроенергію прийнято вимірювати у кіловат-годинах. 1 кВт·год = 3,6 МДж або 0,857 Мкал (1 Мкал = 10⁶ кал). Вартість одиниці кількості енергії встановлюють нормативними документами або на підставі техніко-економічних розрахунків.

Слід розрізняти поняття «кількість спожитої енергії» та «потужність об’єкта» (споживана або виробнича).

Потужність – це витрата енергії об’єктом за одиницю часу. Вона є однією з основних показників якості машини, апарата, системи. Електричну потужність приладів вимірюють у ватах (Вт) або кіловатах (кВт). 1 Вт – це джоуль за секунду (1кВт = 10³ Вт). Теплову потужність здебільшого вимірюють у гігакалоріях за годину.

Кількість спожитої енергії – це добуток потужності пристрою на час споживання. Звідси розраховують фінансові витрати за місяць, квартал, рік.

Розділ 5

IНФОРМАЦIЙНА БАЗА ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ

5.1. Інформація та документація

За визначенням ДСТУ ISO 9000-2007 “Системи управління якістю. Основні положення та словник”, інформація – значущі дані.

Пiд цiєю назвою розумiють комплекс методiв вирiшення завдань (у тому числі i виробничих) спостерiгання, контролю та керування технологiчними та iншими процесами. У перекладi з грецького “iнформацiя” означає надання форми, змальовування, моделювання.

Iнформацiя про будь-якi явища представляється у вигляді моделі, тобто спрощеного, наближеного уявлення. Стосовно систем технологiй поширенi два основних види моделей – якiснi (узагальненi) та математичнi. З погляду наочностi i тi, й iншi подiляють на символiчнi (аналiтичнi або операцiйно-описовi) та iконографiчнi. Іконографічні мають вигляд схем (технологiчних, машино-апаратурних, структурних, операцiйних, функцiональних), графiчних зображень, креслень, а також графiв (топологiчних схем та мереж). Операцiйно-описовi моделi – це мовний опис процесу функцiонування системи. В нiй мiститься послiдовнiсть операцiй, опис операцiй та процесiв, вiдомостi про склад, властивостi та кiлькiсть матерiалiв, параметри технологiчних режимiв тощо.

Наприклад, іконографічні моделі технологічних систем у пере­робних виробництвах мають форму апаратурних схем. Операцiйно-описовi моделі у складальних виробництвах мають вид техноло­гiчних карт (маршрутних, операційних та інших). Технологічна інформація міститься також у рiзних видах описової проектно-конструкторської документацiї, інструкціях, керівництвах тощо.

Iнформацiйна база технологiчних систем містить вiдомості про тi чи iншi способи дiяльностi, моделi систем, алгоритми та програми реалiзацiї процесiв, їх контролю, керування тощо. Таким чином, інформацiйна база технологiчних систем є комплексом баз даних, що так чи iнакше стосуються певної технологiї, виробництва. З появою комп’ютерної технiки, мiкропроцесорних систем, наприклад, гнучких автоматизованих виробництв, систем автоматичного керування тощо, iнформацiю визнано як повноправний матерiальний компонент нашого життя, зокрема виробничої дiяльностi.

Матеріальним уособленням інформації є документація. Документація – це зафіксована на матеріальному носії інформація про технології та її складові (нормативна, науково-технічна, конструкторська документація, звіти про результати патентно-кон’юнктурних, наукових і науково-прикладних досліджень, конструкторських і проектних робіт, державних випробувань складових технологій), наявність якої забезпечує їх використання (Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” від 14.09.2006 р.).

За визначенням ДСТУ ISO 9000-2007 “Системиуправлінняякістю. Основні положення та словник”, документ – це інформація та її носій.

Основними видами документації техніко-технологічних систем є:

- документація організації (підприємства);

- нормативні документи – стандарти, технічні умови України (ТУУ), технічні регламенти підтвердження відповідності, документи центральних органів виконавчої влади. Класи нормативних документів встановлено Класифікатором нормативних документів ДК 004-99, наприклад, клас 25 – машинобудування, клас 67 – харчова промисловість;

- законодавчі документи – закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази відповідних відомств, наприклад, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Законодавчі та нормативні документи є видами документації, що стосується всіх організацій та діє на державному рівні. На основі законодавчих документів, галузевих норм, керівних документів міністерств, відомств, інших нормативних документів розробляється документація організації (підприємства).

5.2. Документація організації (підприємства)

5.2.1. Класифікація документації

Згідно з системою стандартів ISO9000 документація організації (підприємства) поділяється на два види:

- керівні та організаційно-методичні документи;

- протоколи (документи з внесеними записами, звіти).

У свою чергу, кожен з цих двох видів стосовно управління якістю поділяється на:

- виробничо-технологічні документи;

- системні документи.

Основними виробничо-технологічними документами системи управління якістю (щодо виробничих технологій) є:

- технологічні документи (технологічний регламент, технологічні карти) та інші виробничі документи (технічний паспорт, технічний проект);

- плани, програми, списки, переліки;

- реєстраційні, протокольні та звітні документи.

До основних системних документів відносяться:

- настанова з якості;

- методика якості;

- керівні інструкції.

Повний перелік діючих на підприємстві внутрішніх доку­ментів, що мають безпосереднє або опосередковане відношення до якості, представлено у “Загальному переліку документів” та “Переліку нормативних документів на продукцію”, які розробляються стосовно цього конкретного підприємства.

Нижче представлено документацію, яка безпосередньо стосується виробничих технологій. Інша документація розглядається у відповідних курсах щодо інших напрямків діяльності підприємства та організації виробництва загалом.

5.2.2. Технологічна документація переробних виробництв

Основним технологічним документом переробних виробництв є технологічний регламент. Згідно з «Положенням про технологічні регламенти у хімічній промисловості. КНД 6-001-94» він визначає оптимальний технологічний режим і порядок проведення операцій технологічного процесу для забезпечення випуску продукції заданої якості, безпечних умов експлуатації виробництва та вимог щодо охорони навколишнього середовища.

Технологічний регламент містить такі розділи:

- загальна характеристика виробництва;

- характеристика продукції, що випускається;

- характеристика вхідної сировини, матеріалів і напівпродуктів;

- опис технологічного процесу та схеми;

- матеріальний баланс;

- щорічні норми витрат основних видів сировини, матеріалів і енергетичних ресурсів;

- щорічні норми утворення відходів виробництва;

- норми технологічного режиму;

- контроль виробництва й управління технологічним процесом;

- можливі неполадки в роботі та способи їх ліквідації;

- безпечна експлуатація виробництва;

- перелік обов’язкових інструкцій;

- креслення принципової технологічної (апаратурної) схеми виробництва з функціональною схемою автоматизації;

- специфікація основного технологічного обладнання.

Апаратурна схема відображає сукупність операцій, пов’язаних між собою технологічними потоками сировини, напівфабрикатів, енергії, при цьому операції представлено контурами відповідного обладнання з можливим спрощеним позначенням основних елементарних процесів.

Технологічний регламент розробляється переважно для вузькоспеціалізованих складних технологічних систем переробних виробництв. Для систем з невеликою кількістю операцій (10–50), що призначені для виготовлення широкого асортименту продукції, застосовується спрощений варіант технологічного регламенту – для кожного виду продукції розробляється технологічна інструкція, яка включає рецептуру або інші особливості технології виготовлення того чи іншого продукту (див. розділ 10).

5.2.3. Технологічна документація складальних виробництв

Щодо документації машинобудівного виробництва діє система стандартів ЄСТД (Єдина система технологічної документації). Згідно з ГОСТ 3.1102-81 «Единая система технологической документации. Стадии разработки и виды документов» основними технологічними документами складальних виробництв є технологічні карти. Зокрема, у машинобудівному виробництві основними є:

- карта технологічного процесу (КТП) – ГОСТ 3.1404-86;

- маршрутна карта (МК) – ГОСТ 3.1118-82;

- операційна карта (ОК) – ГОСТ 3.1404-86;

- карта технічного контролю (ОК) – ГОСТ 3.1105-2011.

Карта технологічного процесу призначена для операційного опису технологічного процесу виготовлення або ремонту виробу в технологічній послідовності за всіма операціями одного виду формоутворення, оброблення, складання або ремонту, з зазначенням переходів, технологічних режимів і даних про засоби технологічного оснащення, матеріальні і трудові витрати.

Маршрутна карта відображає перелік та послідовність операцій технологічної системи та містить відомості про умови здійснення технології, заготовки, обладнання, лаштунки, ріжучий та вимірювальний інструмент, допоміжні засоби тощо.

Операційна карта містить інформацію стосовно здійснення певної операції (операційний ескіз, відомості про умови здійснення операції) та є додатком до маршрутної карти.

5.2.4. Настанова з якості, методики якостіта керівні інструкції

Настанова з якості, методики якості та керівні інструкції є основними системними документамисистемиуправлінняякістю.

Настанова з якості – це документ, який регламентує систему управління якістю організації. Вона може мати різний ступінь деталізації та форму залежно від розміру та складності організації. Настанова з якості містить загальні відомості про організацію та продукцію, опис системи управління якістю (документація), характе­ристику політики щодо якості, повноваження та відповідальність керівництва, порядок управління ресурсами, випуском продукції, вимірювання, аналізу та удосконалення. Також надається опис взаємодії процесів системи управління якістю.

Настанова з якості містить посилання на методики якості, які складають базовий комплект керуючої документації, який встановлює порядок здійснення кожного з видів діяльності на підприємстві, що впливають на якість. У методиках якості визначено функціональні обов’язки та відповідальність, вказано процедури та послідовність виконання робіт, управління процесами, заходи щодо контролю за якістю та документуванням результатів.

Керівні інструкції містять прямі та точні вказівки і роз’яснення для окремих виконавців про порядок, час, способи виконання робочих операцій та супроводжуючих їх записів, реєстрації даних.

Документація системи якості повинна давати можливість безсуперечного тлумачення програм забезпечення якості, планів, настанов, протоколів з питань якості та містити інформацію щодо:

- цілей системи якості та її організаційної структури, відповідальності і повноважень керівництва стосовно якості продукції;

- досліджень і випробувань, які повинні проводитися після виготовлення продукції;

- засобів постійного контролю ефективності функціонування системи якості;

- звітів про інспекційні перевірки і результати випробувань, даних про калібрування, кваліфікацію персоналу тощо.

Згідно з ДСТУ ISO 9000-2007 програма якості – це документ, що визначає, які методики та відповідні ресурси, кого та коли необхідно залучати до конкретних проектів, виготовлення продукції, процесу чи контракту.

5.2.5. Методики системи менеджменту якості

Основними методиками системи менеджменту якості промислового підприємства є такі:

- Управління документацією, розроблення нових документів.

- Розроблення нормативної документації.

- Порядок складання, облік, зберігання та обіг документації.

- Управління протоколами.

- Планування якості, тематична нарада з якості.

- Підготовка персоналу.

- Технічне обслуговування та ремонт обладнання.

- Експлуатація, паспортизація будівель та споруд.

- Обслуговування офісної техніки та програмного забезпечення.

- Забезпечення й управління виробничою діяльністю.

- Водозабезпечення.

- Експлуатація електроавтоматизованих систем.

- Розміщення замовлень на виготовлення і ремонт запасних частин, обладнання в підрозділах.

- Забезпечення зв’язком, транспортом.

- Забезпечення виробничих підрозділів підприємства тарою.

- Організація робіт з ремонту будівель і споруд.

- Перевірка обладнання на технологічність.

- Культура виробництва.

- Порядок виконання капітального будівництва на підприємстві.

- Планування виробництва.

- Аналіз рекламацій та зауважень споживачів.

- Технологічна підготовка виробництва.

- Проектування та конструювання.

- Забезпечення енергоресурсами.

- Організація випуску продукції на попередньому виробництві.

- Метрологічне забезпечення виробництва.

- Внутрішні аудити. Контроль виконання технологічної дисципліни.

- Контроль та організація проведення випробувань продукції.

- Вимірювання процесів, управління невідповідною продукцією.

- Аналіз даних, коригувальні та попереджувальні дії.

- Ведення фонду зовнішніх нормативних документів.

- Ведення фонду нормативних документів на продукцію.

- Розроблення положень про структурний підрозділ.

- Розроблення посадових інструкцій.

- Складання, проходження та виконання документів.

- Контроль виконання організаційно-розпорядчих документів.

- Фіксація, облік, зберігання вхідної і вихідної кореспонденції.

- Відбір, прийом, переведення та звільнення персоналу.

- Організація дослідницьких робіт.