Людина, як творець культури

Творчі здібності та можливості людини.

Коли говорять що культура – це спосіб людської діяльності, то порівнюють її з технічністю, вміннями людини. В культурі як творчій діяльності реалізуються ключові цінності людини, це по суті, творча діяльність, яка виражає сутність людини, це творча сила дій людини.

Пізнавальні здатності людини дозволяють їй не тільки накопичувати знання про навколишню діяльність, але й творити, створювати в уяві принципово нові ідеї й образи, що не мають аналогів у дійсності. Суть людського буття - творчість. Саме у творчості з певною ясністю розкривається сутність людини як перетворювач миру, творець нових відносин і самого себе. Вважається, що більш правильно, більш точно визначати людину не як людину розумну, а й як людину - творця. Проблема людської творчості залишається в центрі уваги суспільствознавців на протязі багатьох років.

Так, з давніх часів питання про природу творчих можливостей людини, її роль та місце в процесах перетворення світу хвилювало мислителів. Справа в тому, що в своїй діяльності людина не просто відтворює, повторює, наслідує природу, а продуктивно втілює власні задуми, реалізує певний план дії, доцільно розбудовує навколишній світ відповідно до своїх потреб. Але такий погляд на творчі здібності людини почав існувати лише у ХІХ ст., коли завершується формуванням класичної форми культури – результату звільнення людини від залежності природного та — божественного світу. До зазначеного часу творчість як божественний пріоритет дарується людині Божою милістю. Він є творцем світу і людини, а саме людина здатна лише здійснювати Божественний задум, загальна доцільність якого не доступна людському розумінню.

Так, в античній філософії творчість пов'язувалася зі сферою кінцевого, минущого й мінливого буття, а не буття нескінченного й вічного. Творчість в уявленнях античних мислителів виступає у двох формах: як щось божественне - акт народження (створіння) космосу і як людське мистецтво, ремесло. У християнській філософії Середньовіччя в поглядах на творчість найбільше рельєфно проявлялись дві взаємозалежні тенденції. Одна тенденція пов'язана з розумінням Бога як особистості, що творить мир не відповідно до якогось вічного зразка, а зовсім своєрідно. Розум людської творчість у християнстві розглядався насамперед як творіння історії. Художня й наукова творчість, навпаки, розглядалося як щось другорядне. В епоху Відродження людина поступово звільняється від Бога й починає розглядати самого себе як творця.

Мислителі епохи Відродження розглядають творчість як художню творчість, як мистецтво в широкому змісті, що у показується як творче споглядання! Це породило культ генія як носія творчого початку. Починаючи з кінця XV століття спостерігається тенденція розглядати історію як продукт людської творчості.

У ХVІІ-ХVІІІ ст., а потім і в XIX ст. у поглядах на творчість знову проглядаються дві раніше існуючі тенденції. Так, Джордано Бруно і Бенедикт Спіноза відтворюють античне відношення до творчості як до чогось менш істотного в порівнянні з пізнанням, що в остаточному підсумку, “єсть споглядання вічного бога – Природи”.

Погляди щодо творчості, що формувалися під впливом ідей протестантизму (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк), намагалися трактувати творчість як вдалу комбінацію вже існуючих елементів, тобто як винахідництво. Розвиваючи цю ідею, Еммануїл Кант розглядає творчу діяльність як здатність уяви, спрямовану на зміну вигляду світу, а структуру творчості - як один з найважливіших моментів структури свідомості. Навчання Еммануїла Канта продовжене Фрідріхом Шеллінгом, виходив з того, що творча здатність уяви є єдність свідомої й несвідомої діяльності. Представники німецької класичної філософії, особливо Георг Гегель, по-новому підходять до історії як сфери реалізації людської творчості. Наприкінці XIX - початку XX в. найбільш розгорнута концепція Творчості дана французьким філософом Анрі Бергсоном. Творчість, "життєвий порив" як безперервне народження нового, становить, по Бергсону, сутність життя. Однак творчість розглядається переважно по аналогії із природньо-біологічними процесами й протиставиться технічному раціоналізму. У природі у вигляді процесів народження, росту, дозрівання, у свідомості - у вигляді виникнення нових зразків і переживань.

В подальшому дослідники приходять до думки, що основою творчості виступає використання знарядь праці — тобто витворення з природних речей того, що не виникає з природи само по собі. Звичайно, творення відбувається цілком за законами природи, але задля реалізації певного людського задуму, втілення його в дійсність. Так створюється світ артефактів — створених речей, штучний світ, предметний світ культури котрого не виникло б без людської дії. Саме завдяки свідомості людини відбуваються творчі процеси. Саме у свідомості людини виникає та осмислюється схема, нарис і мета її майбутньої дії. Спочатку виникає цілісний образ майбутнього предмета, що випливає з потреби в ньому, оцінюються в засобі досягнення бажаної мети, і, нарешті, відбувається сама дія. У дії реалізується ідея-план, що відповідає меті — реалізації відповідної потреби людини у предметі.

В акті діяльності людина не змінює сам матеріал предмета, вона лише ніби позбавляє цей матеріал природної форми і наділяє своєю доцільною, визначеною розумом. Людська діяльність є творенням нової форми, котра втілюється у певному матеріалі. Отже, початковим етапом творчої дії е саме творення у свідомості нової форми, потрібної людині. І тому загадка творчої природи людини криється, насамперед, у сфері її ідеальної дії. розумового процесу.

Основними показниками творчого характеру свідомості виступають: по-перше, можливість створення людиною в голові таких образів, які, «матеріалізуючись» за допомогою практики, не мають аналога в об'єктивній дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин і тварин, препаратів, ліків, нових технічних споруджень, приладів, нової зброї та ін.); по-друге, можливість людської свідомості дати відносно вірну картину тих подій, які здійсняться в майбутньому (наукове прогнозування); по-третє, можливість висування ідей, для яких ще не дозріли об'єктивні умови й передумови. Це здатність людської свідомості відчужуватися у формі ілюзії й у формі ідеологічних побудов, не відповідній дійсності й реальному ходу речей, і, явищ; по-четверте, здатність людської свідомості до постійного розвитку й збагачення, до творчої переробки відбитого, постійному нагромадженню все нових і нових знань.

В історії світової думки питання природи творчих здібностей особи є центральним. Скільки існувало філософських систем, наукових гіпотез і теорій — стільки й поглядів на загадку творчості. Адже давно помічено, що не всі люди у рівній мірі мають творчий потенціал. Чим це зумовлено? Існує дуже давня концепція, котра у різних варіаціях зводиться до того, що всі здібності людини є вродженими. Людина вже народжується з «іскрою Божою» або ж без неї, або ж генетичне успадковує певні здібності від батьків, народжуючись уже «готовим творцем» чи «безталанною».

Альтернативна думка полягає в тому, що людина, як писав свого часу Руссо, народжується як «tabula rasa» (лат.) — чиста дошка, на якій обставини пишуть свої «письмена», визначаючи міру творчих можливостей. Ця концепція перевагу в розвитку і навіть у виникненні здібностей віддає вихованню та соціалізації людини: яке суспільство, така й людина, її таланти та здібності.

Але в усі часи людської історії людина постає як творець вершин матеріальної та духовної культури, як істота, здатна творити нове, незважаючи на умови свого життя. Якщо творчість була можливою навіть за рабських умов, у концтаборах, тюрмах, то, значить, загальна здатність творити культуру залежить не тільки від соціальних умов існування людей.

Людина не народжується з готовими здібностями до творчої діяльності. Вони розвиваються внаслідок входження людини у світ людей, внаслідок освоєння ціннісно-смислового космосу культури. Задатки до творення можуть реалізуватися, а можуть і заглухнути. Рівень і характер творчості залежить від здатностей, знань, досвіду, інтересів і установок людини. Хоча й ці якості психіки складаються під впливом трудової діяльності й соціальних умов. Від них же залежить ступінь включення особистості у творчу діяльність.

«Іскра Божа» є в кожній людині від народження як можливість розвитку власних творчих здібностей. «Кожна дитина—поет»,— твердить народна мудрість. Але суспільство часто стримує творче прагнення людини до саморозвитку. Соціалізація, на жаль, супроводжується пристосуванням до загальноприйнятих стереотипів, що обмежує творчі можливості особистості; «іскра талант» може дуже легко бути погашена обставинами. Мірою всебічного розвитку творчих здібностей є свобода і широта спілкування людини з культурою у процесі її розвитку, а також активність самої особистості у розкритті світу культурних цінностей. Сам процес розвитку особистості є творчим процесом, є творенням людини як творчої істоти. Бути вільним у творчості - це значить творити безперешкодно, вільно, свободно.

Таким чином, природа творчих здібностей лежить у самій сутності людської діяльності, діяльності всього комплексу людських відносин. Кожна людина від народження має можливості творчого саморозвитку, і вся справа у тому, щоб не загасити вогонь творчості, створити максимально сприятливі умови для реалізації своїх здібностей.

Тема 15. ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ.

План:

1. Поняття «культура».

2. Національна культура та її основні компоненти.

3. Принципи формування загальнолюдської культури.

4. Міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти та шляхи їх розв’язання.