Поняття “Відродження” та характерні риси духовного життя цієї доби. Антропоцентризм. Гуманізм. Утопія. Провідні напрями ренесансного філософствування. К. Цельс про медицину

1. При переході від античної епохи до Середньовіччя в європейському світогляді відбулися досить радикальні зміни, пов‘язані, перш за все, із тим, що тепер людства спрямовувались на засвоєння внутрішнього, духовного, того, що за своєю суттю постає принципово не спостережуваним та безмежним. Ці зміни зумовлені розповсюдженням в Європі християнства, яке ставило в центр усіх людських задумів питання про спасіння душі та духовну досконалість.

2. Найперші ідейні засади нового, християнського, світобачення були розроблені апологетикою та патристикою, які, активно використовуючи досягнення попередньої філософії, створили цілісну систему поглядів на світ, де провідне місце належало вченню про Бога, людину, їх відношення та значення свідомого людського зусилля у питаннях подолання наслідків гріхопадіння, здійсненного першими людьми.

3. Розвинена середньовічна філософія поділилася на два провідні напрями – схоластику і містику; цій поділ був зумовлений як вихідним дуалізмом середньовічного мислення, так і складнощами вирішення в ту історичну епоху питання про співвідношення знання та віри: схоластика вважала, що людина повинна використовувати розум у богопізнанні, базуючи його на логіці, а містика надавала вирішального значення у відношення людини до Бога почуттям та вірі.

4. Історичний розвиток схоластики та містики сприяв підготовці ідейного ґрунту для розвитку новоєвропейської науки, поглибленню людського самоусвідомлення, цивілізаційному оновленню Європи.

5. Епоха Відродження, зберігаючи вихідні положення християнського світобачення, під впливом розвитку наук, збагачення людських знань та життєвих обріїв, зробила в цьому світобаченні такі нові наголоси, які відповідали бажанню того часу повернути людині (відродити) всю можливу повноту ії життєвих проявів; при тому взірцем такої повноти поставала античність

6. Епоха Відродження набула виразно суперечливих рис, оскільки поєднувала в собі елементи попередньої історичної доби та зародки нової; надаючи людині провідне місце в творчому розвитку процесів природи, ця епоха підносила на небувалу висоту як ії позитивні, так і негативні прояви, тому постала на небувалу висоту як ії позитивні, так негативні прояви, тому постала водночас в окресленнях гуманістичного титанізму та фаустівського духу

7. Філософія відродження історично розвивалася від гуманізму – через ренесансний неоплатонізм – до натурфілософії; філософія пізнього Відродження дещо відійшла від гуманістичного оптимізму; в неї почали проявлятися настрої скепсису, невіри у позитивні творчі можливості людини; у той же час ренесансна натурфілософія впритул наблизилася до провідних принципів експериментальної науки.

ІІІ.3. Теми, які не входять до плану аудиторних занять: