Українська лексикографія

Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Найчастіше словник подає зібрання слів тої чи іншої мови в алфавітному порядку. Існують також словники, в яких слова подаються за гніздовою системою, тобто в одній словниковій статті наводяться усі похідні слова, утворені від кореневого слова. Є іще словники інверсійні – у них слова подаються за алфавітом кінця слова.

Отже, словник – зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986-1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об’єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови тощо.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважлівішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970-1980).

Словник етимологічний – лексикографічна праця, в якій з’ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник іншомовних слів – словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словник історичний – один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам’яток, з’ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV-XVст.», Т 1-2, 1977-1978).

Словник орфографічний – словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний – служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Словник перекладний – словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів – у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний – словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто» (опублікований у Вільні 1596 р.). Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов’янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Слова розташовані в алфавітному порядку, що нагадує послідовність літер грецького алфавіту, й перекладаються відповідниками-синонімами тодішньої української літературної мови: агнєцъ, баранокъ; брань, война.

Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов’янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Реєстр «Лексикона» включає близько 7000 слів і складається із двох окремих частин. Перша частина становить собою перекладний словник 4980 церковно-слов’янських слів, які перекладаються синонімами тогочасної живої української мови (Иго: ярмо; питомєцъ: вихованець; стражду: терплю). Інколи реєстрове слово має ще й тлумачення. Друга частина нагадує своєрідний словник іншомовних слів та власних імен із джерел того часу. У цій частині подано й пояснено 2002 слова.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з’являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «словянською».

Цікавими були рукописні словники Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського (XVII ст.) – «Лексіконъ латинский» і «Лексікон славяно-латинскій».

Не усі знають, що до різних видань «Енеїди» Котляревського вводились додатки зібрання «малороссійскихъ словъ». У цих словниках пояснювалось шляхом наведення російських відповідників близько 1000 українських слів.

У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словарь малороссійскихъ идіомовъ» М.Закревського (1861), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873).

Набагато більший за реєстром і використанням лексичних джерел був виданий у Львові М.Уманцем та А.Спілкою чотиритомний «Словарь російсько-український» (1893-1898). Реєстр російських слів сягав 40 тисяч, але в українській частині цього словника було багато діалектної та архаїчної лексики.

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907-1909). Матеріали для цього словника протягом кількох десятиліть збирались великою групою людей, а опрацьовувала їх редакція журналу «Киевская старина». За своєю суттю – це перекладний українсько-російський словник. Б.Грінченко зумів довести реєстр словника до 70 тисяч слів.

Тлумачні та термінологічні словники української мови

Словник української мови; в 11 т. – К.

Словарь української мови; У 4 т. / Ред. з додатком власного матеріалу Б. Грінченка. – К., 1907–1909 (перевидано: К., 1996 1997).

Білецький-Носенко Н. Словник української мови / Підгот. до вид. В.В. Німчук. – К., 1996.

Короткий тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г. Гринчишина. – К., 1998.

Новий тлумачний словник української мови / За ред. С.Я. Єрмоленко: У 4 т. – К., 1998.

Словники омонімів, паронімів, синонімів, антонімів, епітетів.

Багмут А. Словник синонімів української мови. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1982. – T.I: А-П.

Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів в українській мові. – Львів, 1998.

Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

Демська О.М., Кульчинський І.М. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996.

Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів; Краків; Париж, 1993.

Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1993.

Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз. – К., 1985.

Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів («фальшиві друзі перекладачів»). – К., 1997.

Полбга Л.М. Словник антонімів / За ред. Л.С. Паламарчука. – К., 1987.

Російсько-український словник синонімів / Укл. Н.Н. Башнякова, Г.П. Випшевська, М.М. Пилинський та ін. / За ред. М.М. Нилинського. – К., 1995.

Словники іншомовних слів

Доманицпький В. Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів. – К., 1906.

Коломієць М.П., Молодова Л.В. Словник іншомовних слів. – К., 1998.

Кузеля З., Чайковський М. Словар чужих слів. – Чернівці, 1919.

Пиптенко З. Словник чужих слів, що вживаються в українській мові. – К., 1906.

Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К., 1985.

Словник іншомовних слів / За ред. І.В. Льохіна і Ф.М. Петрова. – К., 1951.

Словник чужомовних слів / За ред. О. Бадана Яворенка. – X.; К., 1932.

Словник чужомовних слів, що увійшли в мову українську. – К., 1924.

Штена П. Словник чужослів. Знадібки. – Торонто, 1977.

Орфографічні словники української мови (сучасні)

Орфографічний словник української мови: Близько 120 тис. слів. – К.,1994.

Головащук C.I. Словник-довідник з правопису та слововживання / За ред. В.М. Русанівського. – К., 1989.

Голоскевич Г. Правописний словник. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто. – Львів, 1994.

Пономарів О. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. – К., 1997.

Орфоепічні словники

Орфоепічний словник / Уклад. M.I. Погрібний. – К., 1984.

Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник. – К., 1973.

Головащук C.I. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К., 1995.

Горпинич В.А. Русско-український орфоэпический словарь / Под. ред. В.М. Русановского. – К., 1992.

Російсько-українські перекладні словники (сучасні)

Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український і українсько-російський словник. 6 те вид. – К., 1992.

Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. – К., 1999.

Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Шевчук. Русско-украинский, украинско-русский словарь. Отличающаяся лексика. – К., 1995.

Практичний російсько-український словник / Уклад. П.Г. Гопченко, Л.Й. Ягодзінський. – К., 1993.

Російсько-український словник: В 3 т. – К., 1970. Т. 1–3.

Російсько-український словник: В 3 т. 2 ге вид. – К., 1980-1988. Т.1–3.

Українсько -російський словник: В 6 т. – К., 1953–1963. – Т. 1–6.

Термінологічні словники (рекомендовані фдля журналістів)

Галич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985.

Григораш Д.С. Журналістика у термінах і виразах. – Львів, 1974.

Дорошенко М., Станиславський М., Страшкевич П. [Російсько-український] Словник ділової мови X., К., 1930 (перевидано: Мюнхен, 1993).

Куньч З. Риторичний словник. – К., 1997.

Лесин В.M., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К., 1965.

Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.

Сучасна українська мова. Довідник / За ред. О. Пономарева. – К., 1993.

Фразеологічні словники

Батюк H.О. Фразеологічний словник. К., 1966.

Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. – К., 1975.

Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів. – К., 1988.

Олійник I.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К., 1971.

Підмогильний В., Плужник Є. Російсько-український фразеологічний словник. – К., 1927 (перевидано: К., 1993).

Прислів'я та приказки: У 3 т. / Упоряд. М.М. Пазяк. – К., 1989–1991.

Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: У 2 т. – К., 1984. Т. 1-2.

Українські приказки, прислів'я і таке інше / Спорудив М.Номис. – СПб., 1864.

Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник / Уклад. І.С. Олійник, М.М. Сидоренко. – 2 ге вид. К., 1993.

Фразеологічний словник української мови: У 2т. – К., 1993.

Історичні та етимологічні словники

Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: У 2 т. – К., 1977–1978.

Словник української мови XVI першої половини XVII ст. – Львів, 1994–1996.

Етимологічний словник української мови: У 7 т. – К., 1982–1989. – Т. 1–3.

Огієнко І. Етимологічно-семантичний словник української мови: У 4 т. Вінніпег; Канада, 1979 1995.

Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд / Под ред. О.Н. Трубачева. – Вып. 1–23. – M., 1974–1996.

Фасмер M. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачева. – М., 1964–1973.

Ономастичні словники

Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ. – К., 1968.

Скрипник Л. Г., Дзятківська П. П. Власні імена людей. Словник довідник. – К., 1986.

Українсько-російський і російсько-український словник власних імен / За ред. Л.Г. Скрипник. – К., 1976.

Янко М.Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР: У 3 т. – К., 1973.

Інші словники

Бутенко М.П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. – Львів, 1989.

Ващенко B.C., Поповський A.M. Українізми в російських народних говорах. – Дніпропетровськ, 1994.

Лисенко П.С. Словник діалектної лексики середнього і східного Полісся. – К., 1961.

Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. – К., 1984.

Пиркало С. Перший словник українського молодіжного сленгу. – К., 1998.

Українські енциклопедичні видання

Енциклопедія українознавства / Гол. ред. П. Кубійович: В 11 т. – Париж; Нью-Йорк, 1955 1995. (T. 1–7 перевидано: Львів, 1993–1997).

Онацький Є. Українська мала енциклопедія. – Буенос-Айрес, 1957–1967.

Українська загальна енциклопедія / За гол. ред. І. Раковського. – Львів; Станиславів; Коломия, 1929–1935.

Українська радянська енциклопедія: У 12 т. – К., 1977–1985.

Український радянський енциклопедичний словник: У 3 т. – К., 1966-1968.