Одеса – 2013-2014

I. Актуальність теми:

Післяпологові інфекційні захворювання розвиваються в період від 2-3 доби після пологів до кінця 6-го тижня та є важливою причиною захворюваності й смертності в акушерській практиці. Частота післяпологової інфекції може коливатись від 2 до 10% усіх пологів, а в групах підвищеного ризику сягати 50%.

Знання даної теми є необхідним для своєчасної діагностики та лікування інфекційних післяпологових ускладнень та їх попередження.

II. Цілі лекції:

A. Навчальні цілі:

1. Основні збудники акушерських септичних захворювань;

2. Фактори, що обумовлюють/сприяють виникненню септичних післяпологових ускладнень;

3. Стадії розвитку системної запальної відповіді;

4. Клінічні ознаки та принципи лікування інфікованої післяпологової рани;

5. Клінічні ознаки, діагностичні критерії та принципи лікування ендометриту;

6. Клінічні ознаки, діагностичні критерії та принципи лікування акушерського перитоніту;

7. Клінічні ознаки, діагностичні критерії та принципи лікування лактаційного маститу;

8. Клінічні ознаки, діагностичні критерії та принципи лікування післяпологових тромботичних ускладнень.

B. Виховні цілі:

1. Сформувати деонтологічні уявлення при роботі з породіллями з післяпологовими септичними захворюваннями.

2. На матеріалі лекції довести до студентів необхідність своєчасної діагностики та лікування післяпологових септичних ускладнень.

3. Сформувати у студентів уявлення про основи психотерапевтичного підходу до породіль з післяпологовими септичними ускладненнями.

4. Сформувати у студентів уявлення про етику лікаря.

III. План та організаційна структура лекції:

Питання:

1. Яке визначення поняття «післяпологова інфекція»?

2. Яке визначення поняття «внутрішньо лікарняна (госпітальна) інфекція?

3. Яка класифікація післяпологових інфекційних захворювань?

4. Яка етіологія післяпологових інфекційних захворювань?

5. Який патогенез післяпологових інфекційних захворювань?

6. Які фактори ризику післяпологових інфекційних захворювань?

7. Яка клініка і діагностика післяпологової інфікованої рани?

8. Які методи лікування післяпологової інфікованої рани?

9. Які клініка і діагностика післяпологового ендометриту?

10. Які методи лікування післяпологового ендометриту?

11. Які клініка і діагностика і лікування лактаційного маститу?

12. Які методи лікування лактаційного маститу?

13. Яка сучасна класифікація септичних станів?

14. Які основні принципи лікування акушерського сепсису?

15. Які клініка і діагностика акушерського перитоніту?

16. Які основні принципи лікування акушерського перитоніту?

17. Які клінічні форми інфекційних тромботичних ускладнень в акушерстві?

18. Які основні принципи лікування акушерських тромботичних ускладнень?

IV. Зміст лекційного матеріалу

Внутрішньолікарняна інфекція (госпітальна) – будь-яке клінічно виражене інфекційне захворювання, яке виникло у пацієнтки протягом перебування в акушерському стаціонарі або протягом 7 діб після виписки з нього, а також у медичного персоналу, яке виникло в наслідок його роботи в акушерському стаціонарі.

Більшість бактеріальних внутрішньолікарняних інфекцій виникають через 48 годин після госпіталізації (народження дитини). Проте кожен випадок інфекції слід оцінювати індивідуально в залежності від інкубаційного періоду ті нозологічної форми інфекції.

Інфекція не вважається внутрішньо лікарняною за умови:

· наявності у пацієнтки інфекції в інкубаційному періоді до надходження в стаціонар;

· ускладнення або продовження інфекції, яка мала місце у пацієнтки на момент госпіталізації.

Інфекція вважається внутрішньо лікарняною за умови:

· набуття її в лікарняному закладі;

· інтранатального інфікування.

Профілі антибіотикорезистентності - це сполучення детермінант резистентності кожного виділеного штаму мікроорганізму. Профілі антибіотикорезистентності характеризують біологічні особливості мікробної екосистеми, що сформувалася у стаціонарі. Постійне стеження за появою та циркуляцією в окремому стаціонарі штамів умовно патогенних мікроорганізмів (УПМ) з однаковими профілями антибіотикорезистентності має важливе значення для виявлення госпітальних штамів УПМ та вивчення епідеміології госпітальних інфекцій.

Госпітальні штами мікроорганізмів мають множинну стійкість принаймі до 5 антибіотиків:

· для штамів стафілококів – до метиціліну (оксациліну) та/або ванкоміцину;

· для штамів ентерококів – до ванкоміцину;

· для ентеробактерій – до гентаміцину і/або до цефалоспоринових антибіотиків Ш-ІV поколінь;

· для неферментуючих бактерій - до цефалоспоринових антибіотиків Ш-ІV поколінь.