Сутність, види, джерела формування доходів населення

Доходи населення - сукупність грошових і натуральних засобів, що формується за рахунок різних джерел і призначена для підтримки фізичного, морального, еко­номічного та інтелектуального стану людини на певному рівні задоволення його потреб.

Рис. 1. Структура сукупних доходів населення

Джерелами доходів населення є:

- трудова діяльність найманих працівників;

- підприємницька діяльність;

- кошти держави та підприємств, які використовуються на соціальні заходи (трансфертні виплати);

- діяльність у домашньому господарстві (особисте підсобне господарство);

- власність.

Доходи населення класифікують залежно від різних ознак:

Доходи за характером надходжень поділяються на економічні й соціальні.

- економічні - доходи, які отримуються на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект.

- соціальними доходами називаються таки, що надходять від держави через суспільні фонди споживання, трансфертні платежі тощо, незалежно від трудового внеску або участі в підприємницькій діяльності. Формами таких доходів можуть бути компенсації безробітним, виплати по соціальному страхуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

За способом привласнення:

- трудові - основою їх формування є трудова та підприємницька діяльність;

- нетрудові – не залежать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, доходи від власності та ін.).

За економічною природою:

- економічно обґрунтовані - доходи, одержувані по лінії дер­жавних офіційних каналів та від бізнесу, який не протирічить правовим нормам, нормам моралі, громадянському ко­дексу життя в суспільстві;

- економічно необґрунтовані - усі види доходів, одержаних від незаконних фінансово-господарських операцій, від дія­льності та послуг, які протирічать суспільним нормам мора­лі та етики, принижують гідність особи та громадян, чи від кримінальних дій.

За економічним змістом:

- грошові - заробітна плата, пенсії, стипендії, допомоги, підприємницький дохід, дивіденди, доходи від власності, доходи від продажу цінних паперів, кошти від продажу продукції особистого підсобного господарства, приріст грошових вкладів на банківських рахунках тощо;

- натуральні - вартість натуральних надходжень від особис­того підсобного господарства, що використовуються на осо­бисте споживання; вартість натуральних послуг лікувально-профілактичного, культурно-побутового та соціального ха­рактеру за рахунок регіонального бюджету, бюджету міста і фондів підприємств тощо;

- сукупні (показник, що характеризує матеріальну забезпече­ність населення) - усі види доходів як грошові, так і натура­льні;

За ступенем використання:

- загальні (брутто-доходи) - сума доходів, отримана з усіх джерел, включаючи кошти, призначені для сплати податків і обов'язкових платежів;

- доходи, що знаходяться у розпорядженні (нетто-доходи) - сума коштів, що залишається після сплати податків і обов'язкових платежів, яку родина може в максимальному розмірі витратити на кінцеве споживання товарів та послуг без використання заощаджень та інших джерел;

- реальні доходи — вартість одержаних матеріальних і культу­рно-побутових благ на суму наявного (у розпорядженні) до­ходу з урахуванням цін на товари та послуги.

За визначенням Держкомстату України доходи населення включають обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів.

Заробітна плата є первинним доходом домашніх господарств, який включає винагороду у грошовій або натуральній формі, що повинна бути виплачена роботодавцем найманому працівнику за роботу, виконану у звітному періоді.

Прибуток та змішаний доход - це доход, який одержується фізичними особами в результаті виробничої діяльності за виключенням витрат, пов`язаних із її здійсненням.

Доход від власності - це первинний доход, який одержують власники фінансових активів і матеріальних невироблених активів (землі, майнових прав і т.д.) від надання їх у користування іншим інституційним одиницям. Він включає: дивіденди, відсотки від акцій, внесків та договорів оренди земельних ділянок та майна; доходи населення від власності на землю; проценти за вкладами, отримані від банків фізичними особами.

Соціальні допомоги є одним з основних видів поточних трансфертів, які домашні господарства одержують у грошовій формі для забезпечення потреб, що виникли у зв’язку з певними подіями або обставинами (наприклад, хворобою, безробіттям, виходом на пенсію, житловими умовами, одержанням освіти або сімейними обставинами).

Інші одержані поточні трансферти включають поточні виплати населенню в грошовій формі (крім соціальних допомог): страхові відшкодування, виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, компенсації тощо.

Соціальні трансферти в натуральній формі визначаються вартістю товарів та послуг, які надаються домашнім господарствам безкоштовно або за економічно незначущими цінами органами загального державного управління і некомерційними організаціями, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ).

Фонд оплати праці - це нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (крім виплат, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємств, організацій): за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки а також інші види оплати за невідпрацьований час. Фонд оплати праці включає обов’язкові відрахування: податок на доходи з фізичних осіб, відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що здійснюють працівники (пенсійне, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та на випадок безробіття).

На обсяги доходів, процеси формування і використання доходів впливають багато факторів. Серед них можна виділити фактори, що діють на різних рівнях:

- нанорівні – визначаються трудовими та інтелектуальним потенціалом конкретної людини;

- мікрорівні – пов’язані з місцем реалізації трудового та інтелектуального потенціалу людини в організації;

- на макро- та мезо- рівнях – визначаються політичними, економічними, демографічними умовами країни або певного регіона, території.

В сучасному суспільстві існує певна нерівність у розподілі доходів, яка є неминучою. Головними причинами нерівності у доходах вважають:

- відмінності у здібностях;

- вікові та фізіологічні відмінності людей;

- доступність, рівень та якість освіти;

- професійні та особисті досягнення;

- нагромадження багатства;

- демографічні фактори, в тому числі склад родини;

- система економічних відносин та інші.

Диференціація доходів – це об’єктивно обумовлене співвідношення в доходах різних соціально-демографічних групах населення. Рівень диференціації доходів характеризується певними показниками, серед яких:

1) децільний коефіцієнт – співвідношення рівня матеріального забезпечення 10% найменш та 10% найбільш забезпечених верств населення;

2) крива Лоренца – відображає нерівномірність розподілу сукупного доходу суспільства між різними групами населення;

3) коефіцієнт Джині – показник, що вимірює ступінь нерівності у доходах. Чим більший коефіцієнт Джині (ближче до 1), тим більша нерівність доходів.

Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

1. Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер, є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами виступають заробітна плата, рента, відсоток і прибуток.

2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.

4. Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.

5. У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції. Це пов'язується, наприклад, із монопольним становищем підприємств, можливістю отримати спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом.

Державна політика доходів і заробітної плати є складовою частиною соціальної політики, яка направлена на вирішення двох головних задач: надання прямої допомоги уразливим верствам населення через систему соціального забезпечення і нейтралізацію інфляційного знецінення доходів і заощаджень населення.

У ринковій економіці політика доходів здійснюється на макро- і мікрорівнях. На макрорівні вона проводиться державою, органами законодавчої і виконавчої влади та являє собою сукупність встановлених державою норм і правил, що впливають на рівень доходів, інфляцією і ціни. Вона включає законодавчі і нормативні заходи, направлені на скорочення розриву в доходах високозабезпеченої і малозабезпеченої груп населення, зниження інфляції, соціальний захист непрацездатних і безробітних. На цьому рівні встановлюються загальні інституційні норми для країни, галузі, групи галузей, регіонів, організаційно-правових форм підприємств, що закріплюються в різних нормативних документах, генеральних, галузевих і територіальних угодах.

На мікрорівні відбувається купівля-продаж робочої сили; суб'єкти господарювання встановлюють системи оплати праці, соціальних виплат і соціальних послуг, відраховують кошти на благодійні цілі, оплачують навчання своїх співробітників, формується підприємницький дохід. На цьому ж рівні укладаються колективні договори між адміністрацією підприємства, організації і профспілкою.

Важливою умовою ефективної політики доходів є визначення оптимальних меж державного і ринкового регулювання. Як зазначалося вище, формування доходів населення здійснюється у ринковій економіці за двома основними напрямами:

- розподіл відповідно до трудового внеску;

- ринкова конкуренція, яка визначає доходи підприємств та їх працівників.

У ринковій економіці громадяни вільно вибирають джерела доходів − від трудової і підприємницької діяльності, власності на фактори виробництва. Доходи населення формують платоспроможний попит і в той же час залежать від нього. Ринковий механізм саморегулювання встановлює ціну факторів виробництва − праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей. Державне регулювання доходів створює умови для встановлення взаємозв’язку доходів з факторами виробництва, коректує ринковий механізм і не підриває зацікавленості громадян в збільшенні особистих доходів.

Отже, політика доходів – це комплекс заходів, за допомогою яких регулюється рівень доходів економічних суб’єктів з метою забезпечення гідного рівня життя, вирівнювання надмірної диференціації доходів та зменшення бідності. Політика доходів передбачає перерозподіл доходів населення за допомогою податкових, бюджетних, кредитних і адміністративних заходів, соціальні виплати певним категоріям громадян. Особливе значення в політиці доходів має проблема захисту грошових доходів від інфляції. З цією метою застосовується індексація як регламентований державою механізм підвищення грошових доходів населення, що знецінюються внаслідок зростання темпів інфляції, що дозволяє частково відшкодувати населенню дорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація доходів направлена на підтримку купівельної спроможності соціально уразливих груп населення з фіксованими доходами − пенсіонерів, інвалідів, неповних і багатодітних сімей, молоді. В Україні індексація грошових доходів встановлена Законом України від 6 лютого 2003 р. № 491-ІV «Про індексацію грошових доходів населення» і розповсюджується на грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом:

– установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій,

– встановлення розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, які фінансуються і дотуються з бюджету,

– регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України,

– оподаткування працівників,

– запровадження механізму індексації заробітної плати;

– установлення порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати;

– організація наукових досліджень,

– науково-методичне забезпечення формування та оновлення ефективної системи організації та оплати праці.

Основним законодавчим актом державного регулювання заробітної плати в Україні є Закон України «Про оплату праці». Основними важелями впливу держави на порядок і рівень оплати праці на підприємствах України є державні соціальні гарантії. Вони обов’язкові на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. До них належать:

- законодавче встановлення і зміна мінімального розміру оплати праці в Україні;

- податкове регулювання коштів, що направляються на оплату праці підприємствами, а також доходів фізичних осіб;

- норми оплати праці (встановлення коефіцієнтів і відсоткових надбавок);

- встановлення державних гарантій по оплаті праці.

Зміст інших норм і гарантій в оплаті праці наведено у статті 12 Закону №108/95-ВР, КЗпП та інших актах законодавства України.

Норми оплати праці:

за роботу в понаднормовий час;

за роботу в святкові, неробочі і вихідні дні;

за роботу в нічний час;

за час простою, що мав місце не з вини працівника;

при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника;

працівників, молодших вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи.

Гарантії оплати працівникам:

щорічних відпусток;

за час виконання державних обов’язків;

для тих, хто скеровується на підвищення кваліфікації, на обстеження в медичну установу;

для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу;

переведеним тимчасово на іншу роботу в зв’язку з виробничою необхідністю;

для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу;

при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей;

для донорів.

Гарантії і компенсації працівникам при:

переїзді на роботу в іншу місцевість;

службових відрядженнях;

роботі у польових умовах.

Вказані норми і гарантії в оплаті є мінімальними(!) державними гарантіями.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на методах, поданих на схемі. Дані методи взаємозалежні та доповнюють один одного.