Інші різновиди умисних вбивств

1. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116 КК). Потерпілим від цього злочину є лише особа, яка своїми діями (протизаконним насильством, систематичним знущанням чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душевного хвилювання.

З об’єктивної сторони цей злочин характеризується не тільки діями (посяганням на життя іншої особи), наслідками (у вигляді настання біологічної смерті людини) та причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідками, а також часом вчинення посягання (тобто, цей злочин наявний тільки тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання, що є короткочасним і триває всього декілька хвилин) і певною обстановкою вчинення злочину.

Варто виходити з того, що таке умисне вбивство вчиняється виключно за наявності стану сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок: а) протизаконного насильства; б) систематичного знущання чи в) тяжкої образи з боку потерпілого.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди), при цьому протизаконний характер насильства означає, що потерпілий від злочину не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Систематичне знущання – особливо цинічне глузування, тривале кепкування над особою щодо її поведінки, вад, рис (обставин життя), образа дією чи словом, що мають неодноразовий (три і більше епізодів) характер. До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпі­лого, що особливо принижує гідність або ганьбить честь винного чи близьких йому осіб.

Слід зазначити, що виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні її працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання чи тяжкої образи виключає кваліфікацію дій особи за ст. 116 КК.

Злочин є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Кваліфікація дій винного за суб’єктом злочину передбачає знання про те, що ним є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб’єктивна сторона цього злочину має найбільший вплив на його кваліфікацію. Цей елемент складу злочину передбачає дві обов’язкові ознаки: по-перше, умисел (прямий чи непрямий), що завжди є раптовим та афектованим і має реалізуватися доки винний перебуває в стані сильного душевного хвилювання; по-друге, емоційний стан, що характеризується сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) – короткочасною інтенсивною емоцією, що значно знижувала здатність особи усвідомлювати свої дії чи керувати ними (від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб’єкта).

Якщо вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного слід кваліфікувати за ч. 1 чи відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України (протиправна поведінка потерпілого в такому разі не впливає на кваліфікацію і може бути визнана лише обставиною, що пом’якшує покарання).

Санкція статті характеризується відповідальністю у вигляді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК).

Цей злочин вчиняється тільки матір’ю щодо власної новонародженої дитини, якщо це відбувається під час пологів або одразу ж після них. Отже, потерпілою від цього злочину є власна новонароджена дитина матері.

Для об’єктивної сторони цього злочину характерні такі ознаки: 1) діяння – посягання на життя іншої особи; 2) наслідки у вигляді настання біологічної смерті людини; 3) причинний зв’язок між зазначеним діянням і наслідками; 4) час вчинення злочину (під час пологів матері або відразу після них).

Для діяння при умисному вбивстві матір’ю своєї новонародженої дитини характерно те, що воно реалізується як у формі дій (наприклад. нанесення ударів, удушення, утоплення тощо), так і у формі бездіяльності (наприклад, мати відмовляється годувати дитину або одягти її в умовах холодної чи морозної погоди). Протягом певного нетривалого проміжку часу особливий психічний і фізичний стан жінки послаблює її здатність керувати своїми діями, що дозволяє розглядати вчинений нею злочин за пом’якшуючих обставин. Вчинення цих дій через деякий час після пологів слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство малолітньої дитини, оскільки новонароджена дитина саме і є такою.

Злочин є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Суб’єкт злочину – спеціальний (виключно мати потерпілої дитини, котра є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим чи непрямим). Психічне ставлення суб’єкта до свого діяння та його наслідків зумовлене: по-перше, емоційною напругою (негативними психічними процесами) через стан вагітності та пологи (зокрема, це може бути пов’язано з подружньою зрадою, глибоким сімейним конфліктом, тяжкими матеріальними та соціальними проблемами); по-друге, тимчасовим психічним розладом, що послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними).

Санкція статті характеризується обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

На кваліфікацію цього злочину впливає потерпілий, яким можуть бути: 1) особа, яка вчинює суспільне небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36 КК України); 2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним, а тому він перебував у стані уявної оборони (ст. 37 КК України); 3) особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів щодо її затримання (ст. 38 КК).

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується: 1) діями (посяганням на життя іншої особи); 2) наслідками (у вигляді настання біологічної смерті людини); 3) причиновим зв’язком між зазначеними діями та наслідками; 4) обстановкою вчинення злочину (перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця).

Для того, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, слід враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші обставини. Якщо компетентна особа визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, то у відповідному процесуальному документі слід зазначити, в чому саме воно полягає. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у зазначеній вище обстановці, учинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 36 КК України особа не підлягає кримінальній відповідальності за цей злочин, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Злочин є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим чи непрямим умислом. При перевищенні меж необхідної оборони винний діє з мотивів захисту від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів. У разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, переважним є певне спрямування дій винного – він переслідує мету затримати особу, котра вчинила злочин, і доставити її до відповідних органів влади.

Санкція статті характеризується виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

4. Вбивство через необережність (ст. 119 КК).

Об’єктивна сторона цього злочину співпадає з об’єктивною стороною умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК).

Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою (як правило кваліфікуючою чи особливо кваліфікуючою) іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 134, ч. 3 ст. 135, ч. 3 ст. 136 КК), то вчинене не потребує додаткової кваліфікації за ст. 119 КК.

Злочин є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

При кваліфікації цього вбивства за суб’єктом, слід знати, що він є загальним, а суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю).

Санкція статті обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк за ч.1 або позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років за ч. 2.

5. Доведення до самогубства (ст. 120 КК).

З об’єктивної сторони злочин (ч. 1 ст. 120 КК) характеризується трьома обов’язковими ознаками, що безпосередньо впливають на кваліфікацію вчиненого:

1) діянням у формі доведення іншої особи до самогубства чи замаху на самогубство (жорстоке поводження з особою, шантаж, примушування до протиправних дій, систематичне приниження людської гідності). Зокрема, під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Шантаж передбачає погрозу наклепом, викриттям, повідомленням відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці та які її компрометують (наприклад, інформація про попереднє сексуальне життя чи про наявність судимості), заподіянням іншої шкоди, залякування з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити іншу особу в залежне становище. Примушування до протиправних дій – це домагання від іншої особи через погрози, насильство чи іншу подібну поведінку вчинити дії, які заборонені чинним законодавством. Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо);

2) наслідками у вигляді самогубства або замаху на самогубство;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Злочин є закінченим з моменту настання наслідків у вигляді самогубства іншої особи або замаху на самогубство.

Суб’єкт цього злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 120 КК) є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 120 КК) є вчинення його щодо неповнолітнього.

Санкція статті характеризується за ч.1 обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк; за ч.2 обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк; за ч.3 позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

6. Погроза вбивством (ст. 129 КК).

З об’єктивної сторони (ч. 1 ст. 120 КК) цей злочин передбачає погрозу вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Погроза вбивством передбачає залякування (усне, письмове, жестами, через демонстрацію зброї чи інших небезпечних для життя предметів тощо) іншої особи, котра сприймає такий психічний вплив як реальний і конкретний, такий що може будь-якої миті чи в недалекому майбутньому бути реалізованим.

Для остаточної оцінки реальності погрози потрібно встановити, що потерпілий або присутні при цьому особи мали усі необхідні підстави побоюватися того, що вона буде здійснена. При цьому слід враховувати ступінь сприйняття погрози потерпілим, спосіб, характер, місце, час, обстановку та інтенсивність її висловлення, характер попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення прямого умислу в діях винного (при цьому винний має усвідомлювати, що погрожуючи вбивством, він здатний викликати у потерпілого побоювання за своє життя, і бажати цього).

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 129 КК) є вчинення його членом організованої групи (за цих умов погроза вбивством, що висловлюється членом організованої групи (ст. 28 КК), має усвідомлюватися як винним, так і потерпілим).

Санкція статті характеризується за ч.1 арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років; за ч.2 позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.