В.Вернадський

Ми підходимо до дуже відповідального часу – докорінної зміни нашого наукового світогляду: не ідеологія – а духовність, не горизонтальне необмежене розширення предметної сфери, а – вертикальне сходження до вершин духу.

В.Вернадський

Усе прекрасне, включаючи незліченні його прояви у природі, осягається і може бути збагненим кожною людиною самостійно, шляхом безпосереднього сприйняття. Але естетичне пізнання світу багатогранне. Воно включає в себе можливість вчитися сприймати красу та можливість навчати бачити красу. Ця справа є предметом педагогіки: вона важлива для формування особистості як і всі інші аспекти виховання та навчання дитини. Курс на особистісно-орієнтовану педагогіку, що найбільшою мірою сприяє повноцінному розвитку особистості, передбачає не лише зміни змісту роботи з естетичного виховання, але і фундаментальну корекцію усіх напрямків навчально-виховного процесу.

Не всі люди виявляються здатними глибоко проникати у світ краси та цілком насолоджуватися нею. Щоб відкрити душі дітей для сприймання краси оточуючого світу та оселити у них радість, потрібна допомога вихователів дошкільного навчального закладу та батьків. Необхідність такої допомоги зумовлена тим, що всі недоліки у духовному житті дитини, особливо у сфері її естетичного виховання, неможливо відшкодувати ні в роки юності, ні, тим більше, у зрілому віці. Якщо любов до прекрасного та захоплення красою не приходять до людини в дитинстві, не прищеплені їй, то вони, як правило, відсутні у подальшому житті, або пов'язані із спогляданням прекрасного емоції носять поверхневий, умовний характер. Естетичне ставлення до довкілля важливо формувати тоді, коли закладаються основи духовного світу майбутньої особистості – у дошкільні роки (адже у цей віковий період діти особливо чутливі, сприйнятливі до краси). Традиційно, роки навчання у школі вважаються найбільш сенситивними для здійснення естетичного виховання. Але саме у дошкільному віці закладаються ази естетичного ставлення до дійсності та до природи.

Почуття прекрасного завжди знаходило своє вираження у людській діяльності. Так у праці з її доцільністю створювався за законами краси предметний світ, що оточує нас. За тими ж великими законами розвивалося все мистецтво, справедливо назване світом прекрасного. Щире мистецтво завжди було образним відображенням, художнім пізнанням усієї дійсності – природи, суспільства та людини. Мистецтво, на відміну від науки, що розкриває внутрішню сутність речей, специфічно пізнає та відтворює велич і красу довкілля. І робить воно це не в силу того, що прекрасне в дійсності недостатнє, неістинне і тому не задовольняє людей, а, навпаки, у силу того, що прекрасне у природі цілком задовольняє нормальну людину з незіпсованим смаком, і людина відчуває потребу знову і знову радувати себе спогляданням цієї краси. Пробудження почуття краси, розуміння прекрасного у навколишньому – завдання естетичного виховання (Н.Бібік, О.Кононко, О.Савченко).

Передова педагогічна думка завжди включала у програми естетичного виховання юнацтва навчання сприйняття краси навколишнього світу. Вже Арістотель писав, що у вихованні першочергова роль повинна належати прекрасному, що прагнення до однієї тільки користі обертається для держави великими втратами, а для окремої людини – невихованістю. Перші враження про речі, стверджував мислитель, повинні бути найкращими. Не тільки просто корисне чи навіть необхідне повинне бути предметом виховання – до нього потрібно додати те, що піднімає та розширює дух та зароджує поняття про красу та шляхетність, тому що увага, звернена тільки на корисне, мало сприяє утворенню вільного та шляхетного характеру. Багато інших видатних філософів та педагогів (Локк, Песталоцці) теж виходили з того, що наочність є абсолютною основою будь-якого пізнання, естетичне виховання повинне входити в елементарну освіту, як і розвиток розуму, а все разом - протистояти словесній пристрасті освіти, яка здатна формувати лише звичайних базік.

Натхнений ідеєю всебічного розвитку людини, К.Ушинський у своїй педагогічній теорії та практиці відводив естетичному вихованню заслужене місце. Краса природи, вважав він, є могутнім агентом у вихованні людини, і саме турботливе виховання без цього елемента відрізняється сухістю, однобічністю, неприємною штучністю, задушливою атмосферою закритих будинків. Нещаслива дитина, якщо вона виросла без споглядання росистих лук та милування польовими квітами. “Зовіть мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога”. / Ушинский К.Д. Избр. пед. соч. – М., 1959. Т. 1. – с. 287/ Чуттєво-виховна сила природи настільки велика, вважав К.Ушинський, що без цієї емоційної сили обмеженим стає саме знання. Саме завдяки естетичному сприйманню у юній душі розвиток розуму йде дружно з розвитком фантазії та почуття; логічна думка відшукує собі поетичне вираження, і, навпаки, поезія вираження закріплює саму думку.

Розробку ідей К.Ушинського ми знаходимо у працях його учениці та послідовниці Є.Водовозової. На її думку, розумове виховання повинне йти поруч із моральним та естетичним. Естетичні почуття, підкреслювала Є.Водовозова, найлегше та найвільніше розвиваються за таких умов: коли дитині дають змогу добре та багато бачити і спостерігати – рослин, тварин, картини природи та її явища. Є.Тихеєва високо оцінювала вплив природи на естетичне виховання дітей. Природу вона вважала найвищим естетом, що представляє форми, кольори, матеріали у тому гармонійному співвідношенні, у тій вічній красі, які їй одній доступні. Є.Фльоріна наполягала на тому, щоб у естетичному вихованні прагнути до єдності емоційного та пізнавального. У процесі занять потрібно розширювати та поглиблювати асоціативні зв'язки дітей, процеси аналізу та синтезу, активізувати розумовий процес та емоційне ставлення до сприйняття оточуючого. Велику роль у цьому відіграє емоційна чутливість педагога, його уміння не лише побачити красу, але й доступно донести її до дітей з тим, щоб сформувати естетичні цінності, важливі не лише для естетичного розвитку особистості, але й для доброго, гуманного ставлення до довкілля.

Досить цікавими та класичними є погляди на естетичне виховання С.Русової. Джерело естетичного виховання вона вбачала у красі природи: у квітах, метеликах, деревах і листях, у співах птахів, у грі світла на воді, у кольорах зорі, у краєвидах. С.Русова підкреслювала, що увага дітей повинна бути на це звернена, діти повинні переживати красу природи за будь-якої пори року, у дітей повинно розвинутися почуття природи, яке буде для них утіхою на все життя. “... Треба давати дітям змогу бачити гарні малюнки, навчити розуміти їх зміст і виконання у словесних творах, зупиняти їхню увагу на мистецькій красі виразу, малюнка, постаті. Це збагачує душу дитини враженнями природи, краси, захоплює її уяву.” / Педагогічна спадщина Софії Русової і сучасна освіта: Науково-метод. посібник / За ред. В.Г.Слюсаренка, О.В.Проскури. – К.: ІЗМН, 1998. – с. 102/ С.Русова вважала, що природознавство має найкращий моральний та естетичний вплив на виховання дитини. У її поглядах простежується тісний зв'язок морального та естетичного виховання, і зокрема вплив природи на формування любові до рідного краю: “В душі дитини треба роздмухати іскорку любові до рідного краю в гаряче почуття.” / Там же, с.188/ Першочергового значення С.Русова надавала зоровим сприйманням природи: “Треба давати раціональний розвиток чуттям якнайраніше, бо вже на 10 році око з анатомо-фізіологічного погляду буває цілком розвинене, і тоді вже не зробиш його більш чутливим до тих або других вражень від кольору чи форми.” /Русова С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – с.67/ Педагог наголошувала на тому, щоб нова система виховання розвинула почуття всієї симфонії форми та кольорів, які складають красу природи. Великого значення при цьому С.Русова надавала відчуттю краси тими особами, які знаходяться найближче до дитини (вихователі та батьки).

Людське сприймання краси не існує поза почуттями, ідеалами, оцінками, які значною мірою залежать від розвиненості людської особистості, від рівня задоволення її життєвих потреб, від особливостей її поглядів та настроїв. Ідея поєднання естетики та психології належить Л.Виготському. Відомо, що розвиток особистості відбувається шляхом присвоєння елементів матеріальної та духовної культури (Л.Виготський, С.Рубінштейн, А.Леонтьєв). Предметом естетичного виховання є формування естетичного ставлення людини до дійсності. Останнє – це результат співдружності думки та почуття. Тому естетичне виховання, формуючи естетичне ставлення людини до дійсності, впливає на формування як почуттів, так і думок людини; воно виховує чутливість до краси в усіх сферах людської діяльності, у всіх її зв’язках з об’єктивним світом. Внаслідок формування естетичного ставлення до оточуючої дійсності у дитини виникає система нових якостей, що відсутні у кожному із окремих елементів даного утворення, та забезпечують становлення нової якості, яка визнається суспільством як виникнення нового, певного рівня розвитку особистості (емерджентність) / Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе. – М.: Академия, 2002. – с.39 /. Завдання естетичного виховання – розвивати смаки, які мають спиратися не на звички, а на естетичні погляди та естетичні ідеали, на дійсне правдиве естетичне почуття (М.Колесник).

Пізнання особистістю світу базується на механізмах ідентифікації. Це процес пізнання людиною об’єктивного світу єдиний, але він відбувається у двох планах, у двох формах: у формі науково-теоретичного та у формі художньо-образного пізнання світу. І наукове і художнє мислення мають спільну основу – чуттєве пізнання дійсності. Для наукового та художнього мислення однаковою мірою властивий і другий етап пізнання. Проте на цьому етапі процес пізнання світу особистістю відбувається у двох формах – у формі логічного та образного. Наука, проникаючи у сутність речей та розкриваючи закономірності світу, узагальнює наші уявлення про світ у поняттях, судженнях, умовиводах, логічних законах. Для того, щоб збудити у дітей естетичні переживання та судження, сформувати естетичне почуття, а відтак і естетичне ставлення, педагогу необхідно володіти не лише методикою, але й знаннями особливостей естетичних переживань, суджень, почуттів, ставлення; психологічними механізмами їх утворення; знати, при яких умовах та якими засобами можна успішніше розвивати дані якості.

Естетичне сприймання завжди повинно мати емоційно безпосередній характер. Втрачаючи цю безпосередність почуттів, людина втрачає своє емоційне ставлення до об’єктів та явищ, проте безпосередність почуттів неможлива без попередньої підготовки. Саме мистецтво дає людині не лише можливість переживання почуттів, а й можливість їх пізнання. Через пізнання почуттів мистецтво веде і до оволодіння та управління ними. Б.Теплов виділяє два психологічно суттєві моменти у процесі естетичного сприймання:

1. Сприймання краси обов'язково включає у себе оцінний момент. У цьому одна з важливіших відмінностей “прекрасного” від простого “приємного”, або того, що “подобається”, “дає задоволення”. Оцінний характер естетичних суджень відображає наявність певного естетичного смаку. Без нього неможливе виховання оціночного ставлення та вироблення системи естетичних оцінок.

2. Художньо повноцінне сприймання мистецтва – це активна діяльність, яка стає естетичною діяльністю лише тоді, коли дає людині естетичну насолоду, тобто “світлу радість”. Це особливе почуття, подібне до безкорисливої радості і до захоплення, називається естетичною насолодою.

Естетичні почуття мають спільні з іншими видами почуттів властивості: предметність, полярність, вибірковість, якість, інтенсивність, тривалість, вплив на діяльність. Предметність естетичних почуттів полягає у тому, що вони спричинені предметами і явищами об’єктивної дійсності, які наділені естетичними якостями. Естетичні почуття виникають як реакція на предмет у цілому. І.Сєченов так підкреслював цю рису емоційної реакції у дитини: 3 – 4-річну дитину уже не бавить будь-який предмет червоного кольору, їй подобається яскраво розфарбована картинка, гарна лялька, вона жадібно слухає розповіді про всякий блиск тощо. Дитина зазнає насолоди уже від усього образу, форми, ряду звуків (мелодій).

Кожне почуття характеризується насамперед певною якістю, яка відрізняє його від інших почуттів. В якості почуттів і виявляються особливості ставлення людини до предметів та явищ дійсності, до інших людей, до себе самої: характеризуючи свої почуття, люди класифікують їх на приємні, неприємні, радість, образу, горе, любов, страх, здивування тощо. Розглядаючи якість почуттів, потрібно відзначити яскраво виявлений позитивний чи негативний відтінок цих почуттів або їх полярність. Ця властивість почуттів залежить від того, приймає чи відкидає людина об’єкт, який збудив у неї відповідне почуття. Тому можна говорити про протилежні за якістю пари почуттів (приємне – неприємне, задоволення – незадоволення, радість – смуток, захоплення – розчарування, повага – презирство, любов – ненависть). Так при сприйманні прекрасного людина переживає позитивні почуття захоплення, радості. Але є й потворні якості об’єктів дійсності, які збуджують у людини негативні почуття, огиди, обурення.

Задоволення та незадоволення – основні емоційні стани людини, на базі яких формуються всі відтінки почуттів. Можливо, їх виникнення пов'язане із збудженням центрів приємного і неприємного в проміжному мозку. Приблизно 40% усієї маси мозку має здатність породжувати при подразненні приємні або неприємні почуття. Саме вони і є анатомо-фізіологічною основою почуттів. Решта 60% мозкової тканини – чуттєво нейтральна речовина, “зони мовчання” (О.Сисоєва). Поведінка людини та її ставлення визначається взаємодією багатьох прагнень. Задоволення одних може співіснувати з незадоволенням інших (переплетення позитивних та негативних почуттів). Таким чином у єдності полярних протилежностей протікає все емоційне життя особистості. Рівень почуттів є основним критерієм соціально-етичної оцінки особистості. Почуття однакової якості можуть проявлятися з різною інтенсивністю. Естетичні почуття теж бувають різної сили: від легкого захоплення (почуття приємного, радісного) до великого емоційного піднесення, пристрасного захоплення прекрасним. Почуття бувають певної тривалості. Тривалість почуттів залежить від змісту їх об’єкта та від потреб людини, з задоволенням яких вони пов'язані. Довготривалими є почуття, які стають виявленням стійкого та узагальненого ставлення особистості до певного об’єкту або явища. Тривалість почуттів залежить від змін, які відбуваються у самій особистості, у її розвитку, свідомості, духовному збагаченні, а також від об’єкта. Якщо в об’єкті не відкриваються нові сторони, а в духовному світі самої людини не відбуваються зрушення, які б дали змогу їй побачити ці сторони в об’єкті своїх почуттів, то почуття не має основи для свого існування, настає його “притуплення” і воно згасає. М.Чернишевський дає фізіологічне обґрунтування тривалості естетичних почуттів, яка зумовлена фізіологічним станом організму. Так, перевтомлена людина не має бажання милуватися прекрасним; поряд з цим у неї зникає потреба у естетичній насолоді від цього прекрасного. Виникає апатія до всього. Пояснення цього явища ми знаходимо у працях І.Павлова. Стан перенасичення пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку активного гальмування: “... кожна клітина, якщо вона перебуває під впливом одноманітних та постійних подразників, неодмінно переходить у гальмівний стан”. /Павлов И.П. Избранные произведения. М., Издательство АН СССР, 1949./

Сила та тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від рівня інтелектуального розвитку особистості. Так, захоплення музикою, живописом, літературою будуть зміцнюватися та зростати у міру розширення її художньої освіти. Естетичні почуття активізують творчу енергію на виконання добрих справ. Адже прекрасне пробуджує добре. Ті естетичні почуття, які людина переживає як приємні, радісні, активізують її діяльність, збільшують енергію. Це активні стенічні почуття. Почуття, які знижують життєдіяльність людини, послаблюють її енергію, називаються пасивними або астенічними. Найчастіше це неприємні почуття. Проте іноді зустрічається зворотній процес: почуття страху, пов'язане із трагічною ситуацією, може гальмувати діяльність людини, знизити її енергію, а може примусити її зосередити всі зусилля, почуття радості породжує творче піднесення, але іноді стан радісного збудження розсіює увагу, волю, відвертає від мети.

Крім охарактеризованих особливостей, загальних для всіх видів почуттів, естетичні почуття мають свої специфічні властивості. Їх виникнення пов'язане із стадією захоплення, яка є основою повноцінного естетичного сприймання (зміст твору мистецтва потрібно спочатку пережити почуттям, а потім зрозуміти думкою). Почуття збуджується певними предметами, а не загальними поняттями. Виходячи із цієї специфіки почуттів, слід вказати, що особливою здатністю збуджувати естетичні почуття володіють твори мистецтва. Естетичні почуття – це реалізація-відповідь суб’єкта на той вплив, який на нього справляє об’єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) та не мислимі без них (за М.Чернишевським). Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет. Сприймаючи твори мистецтва, людина переживає “естетичну радість” (К.Станіславський). Найвищий вияв такої радості – естетична насолода. Особливість її полягає у тому, що вона завжди є результатом глибокого переживання. Твори мистецтва при сприйманні викликають переживання почуття прекрасного, що пов'язане з насолодою. Естетичні почуття і судження зумовлені джерелами (твори мистецтва), але залежать від естетичних поглядів, естетичного виховання, що сприяє формуванню емоційного світу особистості, естетичних точок зору епохи.

В.Артемов аналізує якісні властивості естетичних почуттів. Він зазначає, що естетичні почуття тісно пов'язані з естетичним смаком, судженнями та уявленнями людини. В.Артемов розрізняє такі естетичні почуття: прекрасного, красивого, величного, героїчного, драматичного, комічного. Найхарактернішою властивістю почуття прекрасного є те, що воно підвищує людину. /Сисоєва О.В. Естетичне ставлення дітей до творів живопису. К.; Радянська школа, 1968. – с.32/ П.Рудик естетичними називає такі вищі почуття, які народжує в нас краса або потворність об’єктів, які ми сприймаємо. Естетичні почуття можуть мати споглядальний характер, якщо вони виникають у зв’язку із сприйманням об’єктивної дійсності, та можуть ставати активними, коли органічно включаються у людську діяльність, надаючи їй певної естетичної форми. Він вважає, що відмінною рисою естетичних почуттів є їх “безкорисливий характер”, адже вони не пов'язані безпосередньо із задоволенням наших матеріальних потреб. В основі естетичних почуттів лежить особлива потреба в естетичному переживанні. Естетичні почуття можуть бути різними за формою. Аналізуючи естетичні почуття задоволення та насолоди, П.Рудик зазначає, що ці почуття виникають при сприйманні фарб, звуків, форм, рухів предметів та явищ дійсності. У найпростішій формі почуття задоволення є “чуттєвий тон”, що супроводить окремі відчуття (людина одним кольорам або звукам надає перевагу перед іншими). Складніше почуття естетичної насолоди виникає при сприйманні своєрідного поєднання у цілому предметі його елементів (звуків, фарб, форми тощо). Естетичну насолоду дають гармонійні поєднання елементів. Дисгармонійне поєднання зумовлює почуття незадоволення. На думку автора, почуття красивого має оцінний характер; воно розвивається; відображає естетичні смаки, уявлення, почуття, які властиві даному суспільству; досягає досконалої форми через естетичне виховання. / Рудик П.А. Психология. М., Учпедгиз, 1955. – с.132-133/

Б.Кубланов дав психологічну характеристику почуттів як таких, що зумовлюються не тільки прекрасним і не зводяться лише до насолоди. Естетичне почуття полярне, воно може зумовлюватись протилежними властивостями предметів і явищ, які породжують оцінку “прекрасне” або “потворне”. Естетичні почуття тісно пов'язані з естетичною оцінкою об’єктивних властивостей предметів та явищ. Естетичне почуття виникає у людини під час порівняння того, що вона сприймає з наявним ідеалом. Тут спрацьовують асоціації. Особливо складний перебіг асоціативних зв’язків між образом, почуттям та судженнями у свідомості людини при сприйманні творів мистецтва. Асоціації лежать в основі створених художником образів та зумовлюють появу асоціацій у людей, які сприймають ці образи. Естетичне почуття дозволяє “схопити” образ до того, як він буде суворо та детально проаналізований логікою мислення у поняттях, та правильно на нього прореагувати. /Неменский Б.М. Мудрость красоты: О проблеме эстетического воспитания: Кн. для учителя. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение,1987. – с.19/

Отже, естетичні почуття виникають у процесі естетичного ставлення людини до дійсності, з іншого боку в естетичному почутті проявляється ставлення особистості до дійсності. Початок естетичного почуття лежить у естетичному сприйманні. Естетичне сприймання завершується почуттям, думкою, ідеєю, мисленням, спогляданням. Естетичні почуття тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності, з процесами художнього мислення, з думками, які існують у формі естетичних суджень. Естетичні судження – це обґрунтована естетична оцінка предметів і явищ об’єктивного світу, яка виявляється або у формі простого твердження, або у формі теоретично аргументованого доведення. Особливість естетичного судження полягає у тому, що воно торкається оцінки людських переживань (Н.Зубарєва). Естетичні судження як одна із форм мислення мають свою специфіку, що визначається естетичними властивостями дійсності та естетичними почуттями суб’єкта, його ідеалами, естетичним смаком. В естетичних судженнях стверджується ставлення людини до естетичних властивостей дійсності, яке має специфічну емоційну забарвленість, що впливає на емоційність самих суджень. Естетичне судження є невід’ємним компонентом естетичного сприймання: у них виявляється розуміння естетичних властивостей дійсності та творів мистецтва, характеризуються почуття, які людина переживає під час естетичного сприймання. Психологічний аспект естетичних суджень полягає у особливостях виявлення у них естетичних почуттів, мотивів естетичних оцінок, смаків, та ідеалів, а також впливу на безпосереднє естетичне сприймання асоціативних образів уяви. Характерною особливістю естетичних суджень є їх оцінний характер. Специфічність естетичної оцінки полягає у тому, що це найбільш узагальнена оцінка об’єкта чи явища. Для з’ясування особливостей естетичних суджень важливим є питання про взаємозв’язок та взаємозалежність естетичних оцінок та естетичних почуттів (іноді першочерговим є виникнення почуття, або естетична оцінка веде до зникнення естетичного почуття або до його підсилення). Оцінний характер естетичного судження зумовлений естетичним смаком, естетичним ідеалом, естетичними поглядами вважає Л.Столович. Він зазначає, що у процесі тривалого досвіду у людини виробляється естетичний смак – здатність диференційовано-оцінного сприймання та переживання естетичних властивостей предметів та явищ дійсності. Він виявляється у естетичних судженнях, діяльності, естетичних нормах життя людини. Естетичний смак залежить від вищих типів естетичного ставлення особистості до дійсності, від її естетичних ідеалів та естетичних поглядів. Естетичний ідеал характеризується великим узагальненням досвіду, великою суспільною значущістю та стійкістю. Естетичний ідеал – це уявлення про належне у конкретно-чуттєвій формі. Естетичний ідеал існує у свідомості людини як тип естетичних зв’язків її з дійсністю та впливає на сприймання, переживання, смаки та оцінки. /Столович Л.Н. Эстетическое в действительности и в искусстве. М.: Госполитиздат, 1961. – с.11/ Враховуючи психологічні особливості та закономірності розвитку старших дошкільників, ми вважаємо, що естетичний ідеал не може бути сформованим у дітей цього віку. Проте психологічні дослідження підтверджують здатність дітей дошкільного віку до естетичного сприймання, до естетичних почуттів. Зокрема, П.Блонський вказував на естетичну сприйнятливість дошкільника та відстоював його права та можливості сприймати і цінити красиве: “...Потрібно признати невірним досить розповсюджену думку, що дитина дошкільного віку у естетичному відношенні не сприйнятлива. Звичайно, зрілих естетичних суджень у неї немає, але оцінка “гарно” та прагнення до краси у цьому віці, особливо у старшому дошкільному віці, далеко не рідкість”. /Блонский П.П. Избранные педагогические произведения. М., Изд-во АПН РСФСР, 1961. – с.420/ С.Рубінштейн вважав, що у дошкільному віці можна спостерігати виявлення естетичних почуттів. Н.Аксаріна відзначає, що своєчасний розвиток зорових диференціацій, здатність спостерігати та емоційність, властива дітям, роблять доступним елементарне розуміння красивого для дітей третього року. Н.Менчинська приводить приклад раннього виявлення естетичного почуття при сприйманні краси природи хлопчиком 2р.4міс. (дитина сплескувала руками, видавала звуки та слова захоплення). Суттєвою особливістю дитячого мислення є його емоційність (В.Котирло, Д.Ельконін, М.Лісіна, С.Новосьолова, Л.Божович та ін.). Саме ця особливість дитячого мислення пояснює аналогії та порівняння, які з задоволенням використовує дитина.

Отже, до психологічних особливостей формування естетичного ставлення можна віднести:

1. Безпосередній характер та високу емоційність естетичного сприймання. За цим показником діти старшого дошкільного віку знаходяться найближче до художників-професіоналів.

2. Залежність сили і тривалості естетичних почуттів від рівня інтелектуального розвитку дитини.

3. Асоціативність механізмів, що лежать в основі утворення естетичних уявлень дитини під час сприймання об’єктів та явищ природи та художніх картин.

4. Завершеність естетичного сприймання почуттям, думкою, ідеєю, мисленням: естетичні почуття тісно пов’язані з пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності, з процесами художнього мислення, з думками, що існують у формі естетичних суджень.

Проаналізовані психологічні дослідження підтверджують здатність дітей дошкільного віку до естетичного сприймання, до естетичних почуттів. Проте, враховуючи їхні психологічні особливості та закономірності розвитку, вважаємо, що естетичний ідеал у дітей цього віку ще не може бути сформований. Закладаються підвалини його формування, що виявляються в естетичному ставленні до навколишнього світу.