Норми права. Система права

Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права.

Первинним ланцюжком системи права є норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що відображає державно-владне веління нормативного характеру, яке встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається у її внутрішньому поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься у диспозиції. Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки. Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені. Санкції можуть бути штрафними чи компенсаційними.

Правові норми можна групувати залежно від підстав на різні види. Залежно від суб’єктів, які прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути уведені законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами, всім населенням. Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції – імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні – матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі – такі, що діють постійно і тимчасово; за місцем дії у просторі – загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію – загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів). У юридичній літературі можна знайти й інші підстави для класифікації норм права.

Правовий інститут – це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права і регулюють окремий вид чи визначену сторону однорідних суспільних відносин.

Підгалузь права – це відособлена частина галузі права, що регулює окремі великі сфери суспільних відносин, які входять до загального предмету правового регулювання галузі.

Галузь права – це сукупність правових норм, що утворюють самостійну відособлену частину системи права, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Одна галузь від іншої відрізняється предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання – це визначена сфера суспільних відносин, яку врегульовує дана галузь. Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів та засобів впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Методи бувають імперативні, коли суб’єкти перебувають у підпорядкуванні і не є рівними за статусом (наприклад, в адміністративному праві), та диспозитивними, коли учасники відносин діють як рівні один одному суб’єкти.