Персоналії. Хрущо́в Мики́та Сергі́йович –перший секретар КПРС (1953-1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958-1964)

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович – перший секретар КПРС (1953-1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958-1964), довголітній перший секретар ЦК КП(б)У. Герой Радянського Союзу, тричі Герой Соціалістичної Праці. Народився у селі Калиновці Курської губернії (тепер Курська область); з 1908 працював робітником — слюсарем на Донбасі. У 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з початку 1920-их років став низовим партійним робітником, з 1926 – секретарем Петрово-Мар'їнського районового комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він, навчаючись в Московській Промисловій Академії, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього. З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович). Хрущов очолював КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій половині 1949 р. знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПСС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СССР. У жовтні 1964 внаслідок внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.

Бре́жнєв Леоні́д Іллі́ч (19 грудня 1906 (1 січня 1907), Каменське (нині Дніпродзержинськ), Україна – 10 листопада 1982, Москва) – радянський державний і партійний діяч, Перший секретар ЦК КПРС (1964-1966), Генеральний секретар ЦК КПРС (1966-1982). Народився в родині робітника-металурга. З 1937 року – на керівній радянській і партійній роботі. В роки Другої світової війни був військово-політичним працівником у діючій радянській армії. 1943 – отримав звання генерал-майора. Після війни – знову на партійній роботі (зокрема, перший секретар комуністичних партій Молдавії та Казахстану). 1964 – обраний Генеральним секретатем ЦК КПРС.

Щерби́цький Володи́мир Васи́льович (17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, нині місто Дніпропетровської області – 17 лютого 1990) – український партійний і державний діяч. Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року – член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 – СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 1962-1972 рр. – Голова Ради Міністрів. 1989 р. – Щербицький пішов у відставку з поста першого секретаря Компартії України. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), двічі кавалер ордена Жовтневої Революції.

Шелест Петро Юхимович (14 лютого 1908 – 22 січня 1996) –партійний і державний діяч УРСР. Народився у селі Андріївці (тепер Балаклійського району Харківської області) у селянській родині. Змалку працював на різних роботах у селі Уланівка на Полтавщині. З 1940 р. – на партійній роботі. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. – завідувач відділу оборонної промисловості Челябінського обкому партії, інструктор ЦК ВКП(б), парторг ЦК ВКП(б), парторг ЦК на заводах у Саратові, заст. секретаря Саратовського обкому партії з оборонної промисловості. Після XX з'їзду КПРС в квітні-грудні 1956 року очолював Комісію Верховної Ради СРСР з реабілітації незаконно репресованих громадян на території Київської і Вінницької областей. З липня 1963 – перший секретар ЦК КП України. 1963-1972 – член Президії Верховної Ради УРСР. 1966 – введений до складу Політбюро ЦК КПРС. 1966-1972 – член Президії Верховної Ради СРСР і член Політбюро ЦК КП України. У квітні 1973 Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію. Йому заборонили оселитися в Україні, тримали під постійним негласним наглядом. 1995 – видав свої спогади «…Да не судимы будете. Дневниковые записи, воспоминания члена Политбюро ЦК КПСС». Помер у Московській області. 13 червня 1996 р. урну з прахом П.Шелеста перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

Найважливіші події:

Р.

14–25 лютого – XX з'їзд КПРС, що накреслив заходи щодо десталінізації.

Серпень – вересень – Початок реабілітації незаконно репресо­ваних українських громадян.

Р.

15 жовтня– Агент КДБ Б.Сташинський вбив С.Бандеру. Грудень – Початок видання “ Української Радянської Енциклопедії».

Р.

Лютий– Введення в дію першого атомного реактора в Україні.

Жовтень – Створення у Києві Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном.

Р.

Січень – Суд у Львові над членами Української робітничо-се­лянської спілки (Л.Лук'яненком, І.Кандибою та ін.).

22 травня – Початок вшанування пам'яті Т.Шевченка у день перенесення його праху в Україну.

Жовтень – XXII з'їзд КПРС схвалив нову програму “побудови комунізму» й проголосив політику “злиття націй».

Р.

11 –15 серпня – Політ навколо землі українського космонавта П.Поповича.

1963 р. Липень – Увільнення М. Підгорного й обрання П. Шелеста першим секретарем ЦК КПУ.

1964р. 14 жовтня – Усунення М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС і призначення на його місце Л.Брежнєва.

Р.

Літо – осінь – Перша хвиля арештів серед передової української інтелігенції.

26 серпня – Арешт братів М. і Б.Горинів, О.Заливахи, С.Караванського, М.Масютка та інших правозахисників в Україні.

Р.

Листопад – Серійне виробництво найбільшого у світі літака “Антей».

16–19 листопада – V з’їзд Спілки письменників України виступив на захист української мови.

1968 р. квітень – Протест 139 діячів української інтелігенції керівниц­тву СРСР проти арештів в Україні й обмежень національної культури.

1971 р. січень – травень – Друга смуга репресій в Україні, жертвою яких стали В.Чорновіл, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус та ін.

1972 р. 25 травня – Увільнення П.Шелеста від обов'язків першого секретаря ЦК КПУ і обрання на цю посаду В.Щербицького. 1972–1973 рр. – Судові політичні процеси в Україні.

1973 р. травень – Початок наступу компартійних структур проти укра­їнської культури. Критика на адресу Р.Іваничука, С.Плачинди, І.Білика та інших діячів культури України.

1976 р. Листопад – У Києві створено Українську групу сприяння вико­нанню Гельсінкських угод на чолі з М.Руденком.

1978 р. 20 квітня – Верховна Рада УРСР ухвалила нову Конституцію УРСР.

Контрольні запитання:

1. Основний зміст негативних тенденцій в економіці України у середині 50-х років.

2. Початок реформування сільськогосподарського виробництва. М.С. Хрущов і поява волюнтаристських надпрограм у галузі аграрної політики: причини краху надпрограм.

3. Реформа управління. Причини незавершеності економічних реформ. Процес відновлення централізму.

4. Духовне життя в Україні в період хрущовської "відлиги": основні тенденції та характерні риси.

5. "Стабілізація" та її зміст. Основні завдання 8-ї (1966-1970 рр.), 9-ї (1971-1975 рр.), 10-ї (1976-1980 рр.) п'ятирічок: результати, характерні риси, особливості.

6. Сільське господарство в Україні в 1965-1985 рр.: причини відставання.

7. Соціальна сфера в Україні (1965-1985 рр.): труднощі, досягнення, причини невирішеності проблем.

Рекомендована література:

1. Iсторiя України: нове бачення: У 2 т. Т.2 / Пiд ред. В.Смолiя. – К., 1995. – С. 352-407.

2. Аджубей А. Крушение илюзий. – Москва, 1991.

3. Баран В. Україна 1950-1960 –х років: Еволюція тоталітарної системи. – К., 1996.

4. Баран В. Україна пiсля Сталiна. Нарис iсторiї 1953-1985 рр. – Львiв, 1992.

5. Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1945-1980-ті рр.). – К., 2000.

6. Бурлацкий Ф. Вожди и советники. – Москва, 1990.

7. Врублевский В. Владимир Щербицкий: правда и вымыслы. – К., 1993.

8. Грабовський С., Ставроянi С., Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. – К., 1995. – С. 382-386, 418-446.

9. Дзюба I. Iнтернацiоналiзм чи русифiкацiя? // Вiтчизна. – 1990, – №5-8.

10. Довідник з історії України (А – Я). – К., 2002

11. Жуковський А., Субтельний О. Нарис iсторiї України. – Львiв, 1992. – С. 135-151.

12. Зайцев Ю. Дисиденти: опозицiйний рух 60-80-х рр. // Сторiнки iсторiї України. – Львiв, 1992. – С. 195-235.

13. Історія України: нове бачення: У 2 т. – Т.2. – К., 1996.

14. Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. – Х., 2004.

15. Касьянов Г.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х роках. – К., 1995.

16. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К., 1996.

17. Кульчицький С. Новітня історія України. «Відлига» // Український історичний журнал. – 1991. - № 10.

18. Курносов Ю. Соціально-політичний розвиток УРСР у 50-х – перш. Пол. 60-х років // Український історичний журнал. – 1991. - № 12.

19. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Iсторiя України. Тернопiль, 1995. – С. 343-379.

20. Лук’яненко Л. Сповiдь у камерi смертникiв. – К., 1991.

21. Ляшко О. Микита Хрущов: відлига і заморозки // Вітчизна. – 1994. - № 7-12.

22. Панченко П. Развитие сельского хазяйства Украинской ССР. 1959-1980. – К. – 1980.

23. Панченко П., Плющ М., Литвин В. та ін. Друга половина ХХ століття: Нарис історії. – К., 1997.

24. Панченко П., Плющ М., Литвин В. та ін. Україна: Друга половина ХХ століття: Нарис історії. – К., 1997.

25. Рубан В. На протилежному боцi добра // Київ. – 1992. – №1-3.

26. Савельев В. Чи був П.Ю.Шелест виразником «українського автономiзму»? // У. I. Ж. –1992. – №4.

27. Савельєв В. Чи був П.Ю. Шелест виразником „українського автономізму”? // Український історичний журнал. – 1994. - № 4.

28. Сторінки історії України ХХ ст. – К., 1992.

29. Стус В. З таборового зошита // Днiпро. – 1991. – №9.

30. Стус В. Феномен доби. – К., 1993.

31. Субтельний О. Україна: iсторiя. – К., 1991. – С. 431-460.

32. Чорновiл В. Правосуддя чи рецидиви терору?//Київ. – 1992. – №6-8.

33. Чорновiл В., Пенсон Б. Хронiка таборових буднiв. – К., 1991.

34. Шаповал Ю. М.С. Хрущов на Українi. – К., 1990.

35. Шелест П. Холодна вiдлига // Київ. – 1990. – №8.