Персоналії. Богун Іван Теодорович (Федоренко, Федорович) (р., м

Богун Іван Теодорович (Федоренко, Федорович) (р., м. н. невід.– 1664) – український військовий і державний діяч, козацький полководець, організатор та виконавець блискучих оборонних і наступальних операцій, один із фундаторів Української козацької держави. Іван Богун – виходець з української дрібної шляхти, учасник визвольних повстань 1637–1638 рр. Маючи великий військовий досвід, він на початку Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. здобув авторитет серед повстанців завдяки перемогам над польськими загонами на Поділлі. Його полк, що стояв на кордоні з Річчю Посполитою, першим приймав удар ворожих військ, прикриваючи решту українських земель. Як полководець І. Богун здобув славу в боях під Вінницею (березень 1651 р.), при штурмі Кам’янця-Подільського (квітень–травень 1651 р.), облозі Корця (травень 1651 р.). Особливо відзначився І. Богун у Берестецькій битві 1651 р. Після захоплення в полон гетьмана Богдана Хмельницького його обрали наказним (тимчасовим) гетьманом. За два місяці він зумів реорганізувати й поповнити військо, дати відсіч полякам під стінами Білої Церкви. Опір був настільки серйозним, що польський король Ян ІІ Казимир погодився на мирні переговори і підписання Білоцерківської угоди 1651 р. Згодом, у 1652 р., козаки Богуна брали участь у битві під Батогом, у 1653 р. – в обороні Монастирища та Молдавському поході під проводом Тимоша Хмельницького. Послідовно обстоюючи ідею самостійного розвитку Української держави, І. Богун різко виступив проти будь-яких дій, спрямованих на обмеження її суверенітету. Так, разом із кошовим отаманом Війська Запорозького І. Сірком на Переяславській раді 1654 р. він відмовився присягнути на вірність російському цареві, у 1658 р. не схвалив пропольську Гадяцьку угоду гетьмана І. Виговського, брав участь у збройному придушенні заколоту М. Пушкаря та Я. Барабаша, висловлював претензії гетьману Ю. Хмельницькому за утиски прав України в Переяславських статтях 1659 р. та Слободищенському трактаті 1660 р. Намагався вийти і на міжнародну арену, підписавши невдовзі після смерті Б. Хмельницького Корсунську угоду зі Швецією, за якою «Військо Запорозьке за народ вільний і непідлеглий проголошено». У 1662 р. І. Богуна було заарештовано польською владою та ув’язнено у фортеці Мальборк (Марієнбург). Зважаючи на його непересічний військовий талант і популярність, польський король Ян Казимир, готуючись до загарбання Лівобережної України, у 1663 р. наказав звільнити полковника і доручити йому командування полками правобережного гетьмана П. Тетері. У лютому 1664 р., під час воєнних дій на Чернігівщині, поляки запідозрили І. Богуна у таємних зносинах з оборонцями оточеного Глухова, заарештували і розстріляли поблизу Новгорода-Сіверського.

Виговський Іоанн Остафійович (? – 1664) – шляхтич київський, військовий писар (1648–1657) і гетьман Війська Запорозького (1657–1659), Київський воєвода (1659–1664). Один із укладачів Гадяцького трактату, за яким проголошувався гетьманом військ руських і чигиринським старостою. Головнокомандувач козацькими військами під час козацько-московської війни (1658-1659 рр.) та у Конотопській битві.

Дорошенко Петро Дорофійович (1627—1698 ) – державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665–1676). Нащадок давнього козацького старшинського роду, онук гетьмана Війська Запорозького Михайла Дорошенка. У неповних 30 років став полковником Прилуцького, а потім – Черкаського й Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648–1657 рр. Виступаючи проти союзу з Московською державою, підтримував гетьмана І. Виговського. У 1663–1664 рр. – генеральний осавул у війську гетьмана П. Тетері, з 1665 р. – полковник Черкаського полку. 10 жовтня 1666 р. правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1667 р. в Чигирині козацька рада підтвердила вибір козацької старшини. У 1667 р. завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах. Після зречення гетьманства П. Дорошенко оселився в містечку Сосниці (тепер місто Чернігівської обл.), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679–1682 рр., після призначення в’ятським воєводою, він мешкав у В’ятці. Згодом Дорошенку було пожалуване с. Ярополче під Москвою, де він і помер. Нині це с. Ярополець Волоколамського р-ну Московської обл., РФ (135 км від Москви). Там на його могилі збереглася кам’яна плита з ґратчастою огорожею й написом. У краєзнавчому музеї напроти могили можна побачити мармурове погруддя гетьмана роботи невідомого скульптора XVIII ст. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.

Кривоні́с Макси́м (? – 1648) – козацький ватажок, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань на Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 р. Відомий під прізвиськом Перебийніс. Вся відома діяльність Кривоноса тривала кілька місяців 1648 р. У Корсунський битві Кривоніс командував передовим полком козацької армії. Iз сформуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершада, Тульчин, Вінниця та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорізького», без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників. Кривоніс помер під час облоги Замостя. Причина смерті достеменно невідома. Найбільш поширеною є версія, що він помер від чуми. Польський історик Тадеуш Кшонстек висовує іншу версію: ніби Кривоніс був убитий за таємним наказом Б. Хмельницького, який прагнув позбутися небезпечного конкурента. Припускають також, що Кривоніс умер від рани, яку одержав у бою.

Хмельницький Богдан Зиновій Михайлович (27 грудня 1595 (6 січня 1596 за новим стилем) – 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1657, Чигирин) – шляхтич руський, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 р. – гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 р. в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Найважливіші події:

Р.

– Квітень - травень битва на Жовтих Водах;

- Травень – битва під Корсунем;

- Вересень – битва Пилявцями;

1649 р. серпень – Зборівський договір;

1651 р.

- червень – Берестецька битва;

- Вересень – Білоцерківський договір

1652 р травень. – Батозька битва;

1653 р. жовтень-грудень – Жванецька облога.

1654 р., 18 січня – Переяславська рада.

1654 р. березнь – укладено Переяславський договір з Московською державою

1656 р. – підписано сепаратне Вільненське перемир’я між Москвою та Польщею

1658 р. – Гадяцький договір

1659–1663 рр. – гетьманування Ю.Хмельницького;

1659 р. – Переяславський договір

1660 р. – Слободищенський трактат

1663–1665 рр. – гетьманування на Лівобережній Україні П.Тетері;

1663–1668 рр. – гетьманування І.Брюховецького;

1665–1676 рр. – гетьманування на Правобережній Україні П.Дорошенка;

1667 р. – Андрусівське перемир’я

1669–1672 рр. – гетьманування на Лівобережжі Д.Многогрішного;

1672–1687 рр. – гетьманування на Лівобережжі І.Самойловича;

1681 р. – Бахчисарайський мирний договір

1686 р. – підписання «Вічного миру».

Контрольні запитання:

1. Охарактеризуйте передумови та початок Національної революції середини XVII ст.

2. Яким чином відбувався процес державотворення на українських землях в процесі Національної революції середини ХVІІ ст.?

3. Чигиринщина – центр українського державотворення середини ХVІІ ст.

4. Проаналізуйте економічний потенціал України в часи Національної революції середини XVII ст.

5. Охарактеризуйте добу Руїни.

Рекомендована література:

1. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність. – К., 1994.

2. Аркас М.М. Історія України-Русі. – К., 1994.

3. Бушин М.І., Лазуренко В.М., Мащенко І.Ю. На вітрилах державності. Особливості становлення та розквіту української державності в добу Національної революції середини XVII століття: політичний та соціально-економічні аспекти. – Черкаси, 2004.

4. Верстюк В.Ф., Горобець В.М., Толочко О.П. Українські проекти в Російській імперії. – К., 2004 (Т 1. Україна і Росія в історичній ретроспективі).

5. Винар Любомир. Козацька Україна. Вибрані праці. – К. – Львів, Нью-Йорк, Париж, 2003.

6. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1991.

7. Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. – К., 1999.

8. Ізюмов В.І. Українська національна революція XVII століття. – Донецьк, 2001.

9. Історія України в особах: IX-XVIII ст. - К., 1993.

10. Історія України. Навчальний посібник /Під наук. ред. М.І. Бушина. – Черкаси, 2000.

11. Котляр М. Ф. Нариси історії обігу й лічби монет на Україні 14-18ст. - К., 1981.

12. Крип'якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990.

13. Лазуренко В.М. Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до сьогодення). Навчальний посібник. – Черкаси, 2004.

14. Лазуренко В.М., Лазуренко Ю.М. На перехресті епох. Богдан Хмельницький та його доба. – Черкаси, 2005.

15. Мицик Ю.А., Стороженко І.С. Засвіт встали козаченьки: нариси. – Дніпропетровськ, 1990.

16. Переяславська Рада 1654 року (історіографія та дослідження). – К., 2003.

17. Переяславська Рада: очима істориків, мовою документів / Упоряд., авт. передм. О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб. – К., 2003.

18. Руїна: Друга пол. XVII ст. /Ред. кол.: В.А.Смолій (гол.) та ін.; Упоряд. і авт. передм. О.І.Гуржій. - К.: Україна, 1996.

19. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. – К., 1996.

20. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. 2-ге видання, доповнене, перероблене. – К., 1995.

21. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII – XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1999.

22. Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. – К, 1991.

23. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. – К., 1994.

24. Становлення української державності у XVII ст.: Богдан Хмельницький та його спадкоємці (за заг. ред. проф. М.І. Бушина). – К., 1999.

25. Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К., Запоріжжя, 2002.

26. Чухліб Т.В. Козацький устрій Правобережної України(остання чверть ХVІІ століття). – К.,1996.

27. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993.