Форми держави

Тема 1

ВИНИКНЕНЯ ДЕРАВИ І ПРАВА

· Поняття суспільства та його структура.

· Історичні типи держави.

· Теорії походження держави.

· Теорії проходження права.______________________________

1. Поняття суспільства та його структура

Серед вчених немає єдиної думки щодо визначення причини і умов виникнення суспільства. Але всі вони виділяють обов’язкові ознаки суспільства: сутність індивідів, які володіють свідомістю і волею, але об’єднання індивідів в людське суспільство проходить лише на підставі загального інтересу і без спільних інтересів суспільство не може існувати. Кожна особа має індивідуальні інтереси і загальні інтереси можуть бути об’єктивно протилежними інтересам індивідуальним. Суспільство створюється на підставі взаємних інтересів, які здійснюються внаслідок взаємного співробітництва його індивідів. У сукупності людей повинна бути зацікавленість одне у одному, яка дасть можливість здійснювати інтереси кожного. Але не кожна сукупність індивідів на базі спільних інтересів утворює суспільство, а тільки та сукупність людей, в якій індивіди зв’язані інтересами, що мають постійними і об’єктивний характер, що забезпечує нормальне функціонування, співробітництво людей. Для суспільства ознакою є організуючий фактор, який визначає межі людської поведінки в інтересах суспільства. Ці функції виконує само суспільство через відповідні органи влади і створенні ним правила загальнообов’язкової поведінки.

Отже, основними ознаками суспільства є:

- сукупність індивідів, які володіють волею і свідомістю;

- загальний інтерес, який має постійний і об’єктивний характер;

- взаємодія і співробітництво на підставі загальних інтересів;

- регулювання суспільних інтересів за допомогою загальнообов’язкових правил поведінки;

- наявність організованої сили (влади), яка здатна забезпечити у суспільстві внутрішній порядок і зовнішню безпеку;

- здатність і реальна можливість до самовідновлення.

Суспільство – це сукупність людей, які перебувають у взаємодії між собою заради задоволення спільних потреб і цілей, що їх пов’язують, життя яких певним чином упорядковане, тобто організоване відповідно до загальноприйнятого і обов’язкової системи норм.

Суспільство – людність певним чином упорядкована і організована.

Історія розвитку починається з первісного суспільства. Жили люди в той період розвитку суспільства, об’єднуючись у певні групи – первісне стадо.

Первісне стадо – це об’єднання окремих людей і їх груп для спільного полювання, проживання, добування і споживання їжі, інших засобів існування.

Первісне стадо змінювалося на досконаліше об’єднання людей – первісну родову общину (рід).

Рід – це об’єднання людей, основане на кровному родстві, а також на спільності майна і праці. Рід проходить на зміну первісному стаду в період проявлення більш організованих спільних сімейних відносин, коли на зміну невпорядкованим статевим зв’язком приходить сім’я основана на колективному шлюбі.

Поступовий перехід від колективного до парних шлюбів, перехід від кровноспорідненої сім’ї до екзогамної (сім’ї паналуа), заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об’єднуються у фратрії та племена.

Фратрія – братство двох і більше родів, що характеризується розширенням взаємних зв’язків між родами.

Плем’я – це спільність людей, яка складалась з деяких родів, які мали багато спільних рис і інтересів: однаково звичаї і регіональні культи, загальний діалект мови, загальну територію для проживання і полювання.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили відповіді форми організації суспільної влади.

Влада – це здатність владноможного суб’єкта визначити варіанти поведінки підвладного і домагатись здійснення такого поведінки.

Соціальна влада – це управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах (ради старійшин).

Старійшин – авторитетна особа, в роді, що обирався на загальних зборах для здійснення повсякденного керівництва родом.

Військовий вождь – виборна особа, що здійснював керівництво під час ведення війни між племенами.

Ведучий на полюванні – найбільш вмілий і кмітливий на полюванні, що керував іншими членами роду на полюванні.

Соціальна влада – організуючий фактор існування суспільства.

Характерні риси соціальної влади:

- базується на відносинах субординації;

- можливість застосування примусу щодо підлеглих суб’єктів. Види примусу: зауваження, обов’язок вибачитись, відшкодування збитків, вигнання з роду. Застосовувалося кровна помста.

- здатність встановлювати норми поведінки людей та домагатися їх здійснення в межах компетенції владних суб’єктів дозволеними засобами та методами;

- знаходить свій прояв у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства і може виступити владою економічного, політичного, військового і т.д.;

- виконує інтеграційну функцію в організаційної взаємодії соціальних суб’єктів.

Соціальна влада:

в первісному суспільстві:	у демократичній державі:
належить загальним зборам дорослим членів роду, старійшинам роду;	належність народу, яким обирає своїх представників або безпосередньо здійснює управління;
нормативна сторона функціонування: звичаї релігія, мораль;	нормативна основа функціонування: право, мораль, традиції, звичаї релігія, норми світового товариства;
засоби забезпечення: авторитетність влади, релігійні мотиви, повага до звичаїв, можливість громадського осаду, застосування примусу.	крім можливості застосування примусу є ціла система різноманітних гарантій забезпечення.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосувалися соціальні норми. Правила, покликані забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, називаються соціальними нормами. Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всякими заборонами (табу). Гарантом їх дотримання був здебільшого не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей був пов’язаний з міфічною побудовою світу. Всяке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів. Отже, первісні люді виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Загальними причинами виникнення держави і права стали:

1) три великі події праці (вирізнення скотарських племен; відокремлення ремесла від рільництва, виникнення й розвиток торгівлі);

2) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;

3) утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення міжкласових конфліктів;

4) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти та виникнення публічної влади.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. В юридичній літературі розрізняють:

право загальносоціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права об’єднань та інших соціальних груп, права людства;

право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникнення держави. Право виникає внаслідок:

- переростання мононорм (первісних звичаїв, традицій моралі) в юридичні норми;

- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;

- перетворення рішень судових органів щодо конкретних справ на загальну норму, що є обов’язковою для вирішення аналогічних випадків.

Між правом і державою встановлюється досить складний зв’язок. З появою писемності держава, а також посадові особи через правотворчу діяльність закріплювали свою волю в законах, указах та інших нормативних актах. У перших державних законах закріплювалось майнова нерівність, станові привілеї, безправність рабів та інших верств бідного населення, наприклад, Закони Хаммурапі, ХІІ таблиці, Ману, «Руська правда» та ін.

Ознаки, що відрізняють державу від організації влади у первісному суспільстві:

1. замість кровноспоріднених зв’язків, що існували в первісному суспільстві, населення в державі ділиться за територіальною ознакою (села, селища, міста і т.д.).

2. для держави характерна особлива публічна влада, яка не співпадає з населенням (особливий механізм управління людьми);

3. утримання публічної влади відокремленої від основної маси населення потребує значних витрат і здійснюється за рахунок коштів, що надходять з збору податків;

4. головним знаряддям у руках держави для управління людьми є нормативні акти установлені чи санкціоновані державою.

2. Історичні типи держави

У сучасній юридичній науці існує два підходи до типології держав: цивілізаційний і формаційний. За цивілізаційним підходом розглядають такі типи держав:

1) східні, західні, змішані;

2) стародавні, середньовікові, сучасні;

3) селянські, промислові, науково-технічні;

4) індустріальні і постіндустріальні;

5) локальні, особливі, сучасні.

В українській юридичній науці існує думка, що відповідно до такого підходу не виділяється розуміння головного змісту держав^[1].

Формаційний підхід заснований на суті і соціальній приналежності влади. За формаційною ознакою існують такі типи держав:

1) рабовласницький;

2) феодальний;

3) капіталістичний;

4) соціалістичний;

5) держава соціально-демократичного типу.^[2]

Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства.

Основні причини зміни типів держави:

· розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин;

· зміна соціальної структури суспільства;

· зміна домінуючого в економіці класу або іншої панівної, керівної групи суспільства, встановлення нового співвідношення класових та інших соціальних сил;

· перехід державної влади до представників іншого класу (союзу класів), іншої нації або іншої соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

Найчастіше визначають такі історичні типи держав: рабовласницький, феодальний, буржуазний та соціалістичний і сучасний типи.

Рабовласницький тип держави характеризується такими ознаками:

1) поділ суспільства на вільних і рабів;

2) відсутність у рабів елементарних людських прав («розмовляюче знаряддя»);

3) панівна роль вільних великих землевласників та військової верхівки;

4) зневажання фізичної праці;

5) переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.

Феодальному типу держави притаманні такі риси:

1) власність феодалів на землю закріплена у феодальному праві, яке складає основу суспільства;

2) закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;

3) правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;

4) набуття багатими містами права на самоврядування;

5) створення станових представницьких органів (парламенти, земські собори);

6) закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;

7) вплив церковного (канонічного) права на суспільне і особисте життя;

8) найпоширеніша форма правління – монархія.

Характерними рисами буржуазного типу є:

1) правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;

2) проголошення принципу законності;

3) визнання особистих і політичних прав людини;

4) проголошення свободи, недоторканості й непорушності приватної власності;

5) зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;

6) скасування дворянських та інших станових привілеїв;

7) процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;

8) множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіки та ін.).

Соціалістичному типу держави притаманні такі характерні риси:

1) проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;

2) заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;

3) офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології як єдиної в країні;

4) правове закріплення інтересів держави над інтересами особистості;

5) заборона приватної власності та підприємництва;

6) монополія державної власності в господарстві країни;

7) проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;

8) юридичне закріплення обов’язку громадян працювати;

9) акцентування уваги на забезпеченні соціально-економічних прав людини^[3].

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою державної діяльності. Сучасні держави в найбільш розвинутих суспільствах забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення і захист основних прав та свобод людини. Її економічною основою є наявність серед населення значної кількості саме власників засобів виробництва та результатів їх виробничої діяльності, рівноправність різних форм власності – приватної, комунальної і державної. Важливою ознакою сучасної держави є відсутність протилежності між державною формою організації суспільства і її соціальним змістом.

3. Теорії походження держави

В юридичній літературі існують різноманітні теорії походження держави.

Теологічна – (Фома Аквінський): проголошення походження держави від Бога, обґрунтовує її вічність і непорушність, будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.

Патріархальна теорія – (Аристотель, Фільмер): держава походить від сім’ї і є результатом історичного розвитку і розростання сім’ї. Отже, абсолютна влада монарха – це провадження батьківської влади.

Договірна теорія – (Гроцій, Спіноза, Гоббс, Руссо): держава виникла в наслідок об’єднання людей на основі договірної згоди, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення.

Психологічна теорія – (Л. Петражицький): держава виникла в наслідок психологічних потреб людей жити в рамках організованого суспільства, колективної взаємодії. Народ – є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Теорія насильства – (Каутський, Дюрінг, Гумплович): держава – це результат завоювання одного племені іншим, поневолення одного народу іншими.Держава – це така сила, яку утворюють завойовники для утворення в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців.

Органічна теорія – (Г. Спенсер): держава як біологічний організм народжується, розмножується старіє і гине і має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функції.

Матеріалістична (класова) теорія (Маркс, Енгельс): держава виникла внаслідок розколу суспільства на класи, і держава – це історично проходяще, тимчасове явище: виникла разом з виникненням класів і помре разом з зникненням класів.

Серед інших теорій слід відмітити космічну (виникнення держави пояснюється заведення на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями); технократичну (виникнення держави полягає начебто у необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці); мусульманську (держава у мусульманам виникає як служитель мусульманського права і слідкує за правилами відправленням правосуддя) та інші теорії.

4. Теорії проходження права

Сучасна юридична наука має багато різноманітних теорій походження права: природно-правова, психологічна, позитивіська та ін.

Теорія природного права виникла у ХVІІ–ХVІІІ ст.

Загальні риси та основні положення:

· право виникло з природи людини, з розуму і існує незалежно від держави;

· природне право притаманне всім людям, воно вічне і незмінне, не залежить від держави і позитивного права, історичного передує їм, воно пов’язане і випливає з загальної справедливості і вічної правди. Природними невідчужуваними правами людини будуть такі як право на свободу, рівність і власність. Ж.-Ж. Руссо: «Свобода є наслідком людської природи»;

· право, яке твориться державою, має значення лише тоді, коли воно відповідає основам природного права.

У ХХ ст. Виникла теорія «відродженого природного права»:

· природне право породжується не державою, а випливає з природи людини і має відповідати духові справедливості, вищому розумові, природному стану душі;

· право поділяється на постійне природне право і тимчасове позитивне право. Останнє залежить від природного права і має йому відповідати.

У ХІХ ст. виникала концепція позитивізму. Її представники Д. Остін, К. Берг, М. Коркунов, Г. Шершеневич. Основні положення даної концепції:

· виступали проти дуалізму теорії природного права, тобто уявлення природного права, тобто уявлення проте, що поряд з позитивним правом існує більш високе право природи;

· закликали до вивчення тільки позитивного права, виключаючи необхідність його оцінки і критики;

· завдання науки вбачали в простому описі або систематизації норм права, їхньому формальному аналізові; відкидали пізнання сутності права.

Соціалістична концепція права. Засновником цієї концепції був Є. Ерліх.

Основні положення:

· право корениться не в законах, а в самому суспільстві, і тому джерело права слід шукати в поведінці людей, які реалізують право;

· право має вивчатись юриспруденцією системно, з урахуванням його функціонування, у тісному зв’язку з суспільством;

· законодавець тільки виявляє і розкріплює право, вже знайдене юристами практиками і суддями.

В сучасній науці соціалістична концепція представлена Гарвардською школою права (Р. Паунд) і «реалістами» (Д. Френк, М. Коген).

Гарвардська школа права вивчає право в тісному зв’язку і взаємодії з суспільством. Право оголошується головним інтересом соціального комплексу, який функціонує у суспільстві з метою забезпечення загальної єдності.

Реалістична концепція права не визнавала норм поведінки, виражених у законах і прецедентах. Право – це практична діяльність суддів і посадових осіб адміністративного апарату, тому що саме там створюється реальне право. Таке право не може мати властивості нормативності і є категорією непізнаванною, залежить від почуттів, емоції.

Психологічна теорія права виникла у ХІХ ст., а найбільшого поширення досягла на початку ХIХ ст. Її засновники були Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп та інші.

Основні позиції психологічної теорії права:

· право – це психологічний процес;

· джерелом права є переживання і емоції людини;

· право є офіційне (там, де застосовується державною владою), і неофіційне (це право соціальних груп і різних спільнот, право взагалі);

· головним є інтуїтивне право (право, що склалося у психіці індивіда як результат його самовизначення у суспільстві), а не позитивне, так як інтуїтивне право динамічне і завжди виражає інтереси людини.

Отже, в теорії держави і права не існує єдиного погляду на закономірності виникнення держави і права. Існує безліч різноманітних теорій виникнення держави і права, акцентується увага на певних процесах і закономірностях.

Тема 2

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

· Поняття і ознаки держави.

· Поняття функції держави та її види.

· Поняття та елементи механізму держави.

· Поняття і ознаки правової держави та громадянського суспільства.____________________________________

1. Поняття і ознаки держави

Держава є одним з найважливіших суспільних явищ. Протягом століть вчені, юристи, філософи, політики прагнули дати визначення поняття держави та розкрити її сутність.

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої веління робити загальнообов’язковими для населення всієї країни, здійснювати керівництво і управління загальносуспільними справами.

Ознаки держави:

· територіальне розселення населення країни;

· наявність апарату управління і примусу;

· суверенітет;

· здатність: видавати загальнообов’язкові правила поведінки, збирати податки, робити позики, надавати кредити; здійснювати управління в суспільстві в інтересах певної частини населення.^[4]

Суверенітет – це верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в певній державі в межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Існує три види суверенітету: державний, народний, національний.

Державний суверенітет – цеє верховенство державної влади щодо всякої іншої влади всередині країни і її незалежність від усякої іншої влади за її межами. З цього визначення випливає, що суверенітет поділяється на внутрішній і зовнішній. У сучасних умовах внутрішній суверенітет регулюється нормами конституційного права, а зовнішній, що стосується характеру відносин між різними країнами, – також і нормами міжнародного права. У Конституції України закріпляється, що Україна є суверенною і незалежною державою (ст. 1), що її суверенітет поширюється на всю її територію (ст. 2), що вона визнає чинні міжнародні договори і вважає їх частиною законодавства України (ст. 9), що на території України не допускається розташування іноземних військових баз (ст. 17).

Суверенітет народу – це верховенство народу його право самому вирішувати долю, корінні питання державного суспільного розвитку, формулювати напрямки політики своєї держави, склад її органів, контролювати діяльність органів влади.

Національний суверенітет – це право нації на самовизначення, аж до виділення і утворення окремих держав.

2. Поняття функції держави та її види

Функції держави – це основні напрями діяльності держави, в яких знаходить свій вираз її сутність, завдання і ціль.

Функції держави класифікують за різними критеріями:

1) за соціальним значенням:

а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку (наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності та ін.).

· Вони здійснюються не окремими державними органами, а цілою ланкою державного апарату.

· Мають комплексний характер.

· Об’єктом їх є широке коло споріднених суспільних відносин, на які впливає певна система напрямів державної діяльності.

б) неосновні, що є складовими елементами основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави (наприклад, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити допоміжні: зміцнення збройних сил; забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва і т. ін.).

2) за критерієм часу:

а) постійні (здійснюються протягом усього часу існування держави);

б) тимчасові (здійснюються лише протягом певного періоду існування держави).

3) за сферою діяльності:

а) внутрішні – це головні напрями діяльності держави по управлінню внутрішнього життя суспільства. Вони розділяються на:

· економічна: полягає у виробленні і координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі. Економічна діяльність держави має напрями:

1) державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, який виражається у формуванні державного бюджету і контролю за його витратами; складанні програм економічного розвитку країни; фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; видача субсидій.

2) пряме безпосереднє господарське керівництво державним сектором.

· соціальна: забезпечує соціальну захищеність особи (нормальні умови життя) для всіх членів суспільства незалежно від їх участі у виробництві благ.

Соціальна політика держави полягає:

1) у розподілі соціальних благ, незалежно від трудового вкладу з метою збереження рівня життя тим, хто не може з певних причин працювати (інваліди, студенти, діти);

2) держава виділяє певні кошти на охорону здоров’я, на будівництво житла.

· фінансового контролю: полягає у виявленні і обліку державою доходів виробників, частина яких направляється до державного бюджету на задоволення соціальних та загальнодержавних потреб. Вищий фінансовий контроль за податками і видатками – прерогатива парламенту.

· функція оборони правопорядку (правоохоронна): це діяльність держави на забезпечення точного і повного виконання її законів всіма учасниками суспільних відносин.

· природоохоронна (екологічна): направлена на збереження, покращення, відтворення природних умов життя людини.

б) зовнішні – це головні напрями діяльності держави на міжнародній арені.

Існує дві зовнішні функції держави:

· взаємовигідне співробітництво з іншими країнами світового співтовариства (економічне, культурне, політичне, науково-технічне, екологічне);

· оборона країни від нападу ззовні.

Форми здійснення функцій держави – це спеціальні сторони її діяльності, за допомогою яких реалізуються державні функції.

За правовими наслідками форми здійснення функцій держави поділяються на правові (правотворча, виконавчо-розпорядча, правоохоронна, правозастосовча) та організаційні (організаційно-регламентуюча, організаційно-економічна, організаційно-контролююча, організаційно-виховна та ін.).

Методи здійснення функцій держави – це засоби, способи і прийоми за допомогою яких здійснюються спеціальні види діяльності держави по реалізації її функцій.

Види методів здійснення функцій держави: правотворчої виконавчо-розпорядчої, економічної, організаційної діяльності держави по здійсненню функцій.^[5]

3. Поняття та елементи механізму держави

Механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують її функції.

Структура механізму держави:

· апарат держави;

· державні підприємства;

· державні установи;

· інші державні організації.

Державні підприємства – це вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва (наприклад, державні підприємства по виробництву товарів, наданню послуг тощо).

Державні установи – це вид державних організацій, на які покладено завдання по реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва (наприклад, установи у сфері освіти, культури, охорони здоров’я тощо).

Апарат держави – це система всіх державних органів, які організують здійснення завдань, виконання відповідних функцій держави у межах своєї компетенції.

Принципи діяльності апарату держави:

· демократизм;

· законність;

· національна рівноправність;

· соціальна справедливість;

· розподіл влади на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову;

· орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості, охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;

· поєднання переконання і примусу та інші.

Первинною клітиною державного апарату є орган держави.

Орган держави – це окремий службовець чи структурно організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів), який наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. Загальні ознаки органу держави:

· всі органи держави покликані виконувати передбачені законом функції;

· мають державно-владні повноваження;

· діють у встановленому законом порядку;

· взаємопов’язані відношеннями субординації;

· всі створюють цілісну систему (апарат держави).

Специфічні ознаки органу держави:

· формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

· виконання чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;

· наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

· надання повноважень державно-владного характеру (це головна ознака, яка вирізняє орган держави від недержавних органів і організацій)

Види органів держави:

1. За місцем у системі державного апарату: первинні; вторинні.

2. За місцем або напрямком державної діяльності: законодавчі; глави держави; виконавчо-розпорядчі; судові; контрольно-наглядові органи.

3. За способом утворення: виборні; призначувані; ті, що успадковуються.

4. За часом функціонування: постійні; тимчасові.

5. За територією,на яку поширюються їх повноваження: загальні; центральні; республіканські (Автономної Республіки Крим); місцеві; локальні.

6. За складом: одноособові (єдиноначальні); колегіальні.

4. Поняття і ознаки правової держави і громадянського суспільства

Правова держава – це така держава, в якій на основі діючого права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з діючим правовим законом.^[6]

Ознаки правової держави:

· верховенство і панування права в усіх сферах суспільного життя;

· взаємна відповідальність особи і держави;

· розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

· забезпечення реалізації прав та виконання обов’язків людини та громадянина;

· організація ефективного контролю і нагляду за дотриманням режиму законності;

· правова держава зароджується і функціонує в умовах громадянського суспільства

Правова держава, як найважливіший орган політичної влади в суспільстві, неможлива без сформування громадянського суспільства. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства.

Громадянське суспільство – це організація вільних і рівноправних індивідів, сім’ї, класів, інших соціальних груп і прошарків, кожному з яких держава забезпечує юридично рівні можливості бути власниками, користуватися свободами в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, мати надійний соціальний захист, брати участь в політичній та інших сферах життєдіяльності людини.^[7]

Ознаки громадянського суспільства:

· висока загальна і правова культура громадян. Їх загальна повага до закону, усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави;

· реалізація громадянами своїх інтересів і потреб шляхом створення різноманітних і незалежних об’єднань (громадських і релігійних організацій, партій, профспілок, кооперативів, органів самоорганізації населення тощо);

· громадяни і держава виступають як вільні та рівноправні партнери, їх взаємовідносини здійснюються на основі права і розумних меж свободи;

· громадяни, у формах, передбачених конституцією держави, активно впливають на формування права, здійснюють контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб; через демократичні інститути і механізми впливають на формування та здійснення державної політики;

· усі форми власності є рівноправними, громадяни мають певну економічну незалежність; праця (індивідуальна і колективна) є вільною і заохочується як державою, так і суспільством;

· існує реальна багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян.

Тема 3

ФОРМИ ДЕРЖАВИ

· Поняття форми держави, співвідношення з її сутністю.

· Поняття і види форм правління.

· Поняття і види форм державного устрою.

· Поняття і види форм державно-правового режиму.____________________________________

1. Поняття форми держави, співвідношення з її сутністю

Поняття форми держави має констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв’язків, які характеризують державу як сукупний феномен. Цими ознаками є:

1) порядок організації і взаємодії органів державної влади і управління;

2) територіальний устрій, відповідна організація державних органів та співвідношення держави як цілого з її складовими частинами;

3) форми і методи здійснення державної влади.

Форма держави – це поняття, яке характеризує державу з погляду існуючих в ній форм правління, форми державного устрою і форми державно-правового режиму.

Всі її елементи мають правову основу, вони фіксуються Конституцією, в законах і підзаконних актах, тобто форма держави має відповідне правове закріплення. Конкретна форма держави будь-якого історичного типу визначається перш за все ступенем зрілості суспільного, державного життя, задачами і цілями, які ставить перед собою держава. Категорія форми держави безпосередньо залежить від її сутності і нею визначається. Вплив на форму держави має культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних поглядів, природні умови проживання і інші фактори. В різних державах державні форми мають свої особисті, характерні ознаки, які по мірі суспільного розвитку наповнюються новим змістом, збагачуються у своєму взаємозв’язку і взаємодії. Але в усіх державах форма держави має загальні ознаки, що дає можливість дати визначення кожному елементу форми держави.

2. Поняття і види форм правління

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення і діяльності, компетенції і взаємозв ’ язок її органів, а також взаємовідносини з населенням. Форма правління дає можливість вияснити:

1) як утворюються вищі органи держави і яка їх структура;

2) який принцип покладено в основу взаємовідносин між вищими і іншими державними органами;

3) як базуються взаємовідносини між верховною державною владою і населенням країни;

4) в якій мірі організація вищих органів держави дозволяє забезпечити права і свободи громадян;

Види форми правління:

І. Монархія – це така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії і влада передається як спадщина (фараон, король, шах, імператор).

Монархія поділяється на: абсолютну та обмежену.

Абсолютна монархія – це монархія, де державна влада монарха сконцентрована в руках монарха за повної відсутності будь-яких представницьких установ.

Обмежена монархія – це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних органів держави. В юридичній науці розрізняють конституційну, парламентську та дуалістичну монархію.

Конституційна монархія – це вид обмеженої монархії, коли повноваження монарха обмежуються конституцією.

Парламентська монархія – це вид обмеженої монархії, коли повноваження монарха обмежуються повноваженнями парламенту.

Дуалістична монархія – це вид обмеженої монархії, коли повноваження в державі поділені між монархом і парламентом.

Таким чином, монархії властиві ознаки:

· безстроковість влади монарха;

· володіння владою за спадком, по крові;

· представництво монарха від імені держави, не за дорученням, а за власним правом;

· не підпорядкованість влади монарха іншим суб’єктам.

ІІ. Республіка – це така форма державного правління, за якою всі інші державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.

Види республіки:

аристократична республіка (формальне право обирати і бути обраним належить вищим верствам населення);

демократичні республіки (право брати участь у виборах органів влади належать усьому населенню країни).

Різновиди демократичної республіки:

1. Президентська республіка (коли повноваження глави держави, а інколи і глави уряду, належить президенту, який обирається парламентським шляхом (прямі чи непрямі вибори населення) і формує уряд, що несе відповідальність перед парламентом, наприклад, США).

Її основні ознаки і особливості:

1) президент об’єднує повноваження глави держави та глави уряду;

2) позапарламентський метод обрання президента: він обирається шляхом загальних виборів;

3) позапарламентський спосіб формування уряду (його очолює або призначає президент);

4) відсутність інституту парламентської відповідальності уряду (він несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом);

5) президент не має права розпускати парламент і призначати нові вибори;

6) президент має право накладати вето на законодавчі рішення парламенту, однак воно може бути скасоване більшістю голосів у парламенті (як правило, двома третинами голосів).

2. Парламентська республіка:

1) формальне верховенство парламенту, перед яким уряд несе відповідальність за свою політичну діяльність;

2) вибори до парламенту одночасно передбачають питання формування ним уряду;

3) уряд формується парламентом (головним чином з числа депутатів парламенту, які належать до правлячої партії або партійної коаліції, яка отримала більшість депутатських місць);

4) виконавча влада існує окремо від президента: на нього покладені номінальні представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем’єр-міністру, канцлеру тощо);

5) уряд користується підтримкою парламентської більшості і відповідає перед парламентом, який може відправити уряд у відставку і сформувати новий;

6) розвинена багатопартійна система, що виключає концентрацію влади в руках парламенту;

7) особливості виборів президента: він може обиратися парламентом за правилами парламентської процедури (наприклад, у країнах Східної Європи - Албанії, Угорщині, Чехії, Словакії) і нести відповідальність згідно з конституціями перед парламентом; крім того у парламентських республіках президент може обиратися двома шляхами: парламентом за участі представників адміністративно-територіальних (автономних) одиниць і спеціально створеним органом, який складається з парламентарів та представників суб’єктів федерації.

3. Змішана форма правління (це коли є ознаки президентської (вибори президента населенням, широке коло повноважень президента), так і парламентської республіки (обов’язкове затвердження Верховною Радою прем’єр-міністра, можливість виразу парламентом його недовіри)).

В Україні парламент дає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Щодо складу українського уряду, та згідно з п. 10 ст. 106 Конституції України Президент України призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету міністрів України.

3. Поняття і види форм державного устрою

Форма державного устрою – це національний і адміністративно-територіальний поділ держави, який розкриває характер взаємовідносин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами і державною владою.

Усі держави за формою устрою поділяються на дві групи: прості і складні.

Унітарна (проста) – єдина централізована держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю, тобто не мають ознак суверенітету.

Ознаки унітарної держави такі:

· єдина територія і відсутність інших адміністративно-територіальних єдина система державних органів;

· єдина Конституція і система законодавства;

· одиниць, які б мали ознаки суверенітету;

· єдине громадянство;

· в міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.

Складна форма державного устрою – держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю.

Федерація – це складна держава до складу якої входять декілька державних утворень (суб’єктів федерації, що володіють суверенітетом)

Ознаки федерації:

· наявність конституції федерації і конституції у кожного з суб’єктів;

· наявність системи законодавства федерації і такої ж системи у кожного з суб’єктів федерації;

· існування громадянства як у федерації, так і у її суб’єктів;

· у міжнародних стосунках може виступати як федерація, так і кожен з суб’єктів.

Конфедерація – це союз держав, які об’єднуються для досягнення певних цілей одним або кількома органами при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Ознаки:

· відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;

· відсутність загального громадянства, законодавства, фінансової та судової системи; рішення загальноконфедеративних органів для членів конфедерації не є обов’язковим і їх невиконання не тягне ніяких санкцій;

· наявність безумовного права виходу з конфедерації у кожного з її суб’єктів.

Імперія – це примусово утворена, як правило, через завоювання одного народу іншим, складна держава, складові частини якої повністю залежать від верховної влади, тобто наявність головної держави (метрополії) та її придатків (колоній).

4. Поняття і види форм державно-правового режиму

Державно-правовий режим – це сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних і недемократичних засад.

Типи державно-правового режиму традиційно поділяють на демократичні і недемократичні.

Демократичний режим – це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов’язків.

Основними ознаками демократичного режиму є:

1) проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцевого самоврядування;

2) плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

3) рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов’язків;

4) демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо.

Демократичний режим має декілька основних різновидів: ліберально-демократичний, радикально-демократичний, національно-демократичний та інші.

Недемократичні режими – це режими, за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини.

До основних ознак такого режиму в умовах сьогодення належать:

а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація державної влади;

в) тенденція до застосування неправових засобів здійснення влади;

г) застосування примусових методів управління;

г) протиправне використання силових структур;

д) у деяких випадках авторитаризм може досягати крайнощів у прагненні держави повністю контролювати всі сфери суспільного життя (економіку, ідеологію, духовно-культурний розвиток і т. ін.).

Різновидами недемократичних державно-правових прав є авторитарний, тоталітарний, вождизм, військово-диктаторський, фашистський, расистський.

У більшості сучасних країн твердо встановились ті чи інші різновиди демократичних режимів (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в небагатьох країнах, переважно Близького Сходу, Африки зберігаються різні модифікації недемократичних державних режимів. В Україні відбуваються процеси переходу до демократичного державного режиму, основи якого знайшли своє закріплення в Конституції України.

Тема 4