Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти як грошові одиниці окремих країн виступають у ролі об'єктів даних відносин. Вони обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази.

З'єднуючою ланкою між національними валютними системами виступають валютний паритет і валютний курс. Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо, а валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом.

Здатність валюти обмінюватись на інші валюти є конвертованість. Конвертована валюта —це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватись на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто) вільно використовуватись у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють дві основних форми конвертованості валюти:

- вільна, або повністю конвертована, - частково конвертована.

Часткова конвертованість валюти означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти лише іноземними особами, і лише в поточних, а інколи лише в зовнішньоторговельних розрахунках.

Міжнародна валютна система та етапи її розвитку. Міжнародна валютна система — це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Світова валютна система -Паризька (1867 р.)стихійно склалася в XIX ст. у вигляді так званого золотого стандарту. Він передбачав золото в ролі світових грошей і конвертованість кожної валюти в золото. Як різновид золотого стандарту можна розглядати систему золотодевізного стандарту, яка стала результатом рішень Генуезької конференції (1922 р.). Дана система передбачала обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.

Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944р., а фактично обмін валют на золото було припинено в 1930-х рр. Нові положення щодо формування і функціонування світової валютної система були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944р. Ця валютна система отримала назву золотодоларового стандарту, тому що світовими грошима вважалися золото і долар, а міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Становлення національних економік, зокрема, посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальність офіційної ціни золота, наростання дефіциту державного бюджету США призвело до розвалу системи золотодоларового стандарту на початку 1970-х рр. У 1976 р. у Кінгстоні (о.Ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової Ямайської валютної системи. В її основу покладено такі основні принципи:

• перехід до системи плаваючих курсів. Коливання курсу обумовлені двома основними факторами: купівельною спроможністю валют на внутрішніх ринках країн, співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках;

• золото вже не виконує роль світових грошей, воно переходить до національних валют разом з інтернаціональними розрахунковими грошима — спеціальними правами запозичення (СПЗ);

• юридичне закріплено процес демонетизації золота: скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів).

По типу світової у Європі створено регіональну валютну систему, що діє з 1979 р. і є результатом та водночас одним із важливих інструментів європейської інтеграції. Найважливішим результатом цього процесу став перехід до єдиної валюти в межах ЄС — євро, яка, на думку спеціалістів, має всі шанси бути однією з наймогутніших у світі.

Платіжний баланс. Ключовим поняттям міжнародної економіки є платіжний баланс, який систематизує і дозволяє аналізувати взаємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд у змозі зрозуміти макроекономічні проблеми, що стоять перед ним, не тільки з точки зору своїх суто національних інтересів, але і з точки зору численних зв'язків країни зі світовою економікою в цілому.

Платіжний баланс — це статистичний звіт, в якому в систематизованій формі наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

На максимально можливому рівні узагальнення платіжний баланс складається з двох частин: перша — потоки реальних ресурсів — експорту та імпорту товарів і послуг; друга — потоки фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання кредитів або платежем за інвестиції. Зрештою в платіжному балансі відображується стан національної економіки та її місце у системі світогосподарських зв'язків. Така інформація необхідна для вибору та формування грошової, податкової та валютної політики уряду.