Періодизація світового розвитку першої половини XX століття

ПЕРІОДИЗАЦІЯ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТУ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОЛІТТЯ

ПЛАН

1. Періодизація світового розвитку першої половини XX століття.

2. Визначальні тенденції світового розвитку в першій половині XX століття.

Періодизація світового розвитку першої половини XX століття.

Новітня історія — період з 1900 р. по сьогодення — один з найскладніших та найтрагічніших у світовій історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і моральною занепаду людства, коли країни світу були втягнуті у дві світові війни, пережили важкі економічні кризи, а в ряді країн установлено антигуманні тоталітарні режими. Це період розпаду колоніальних імперій, розколу світу на комуністичний та капіталістичний у першій половині XX ст., на «процвітаючу Північ» та «відсталий Південь» у другій половині XX — на початку XXI століття.

Історики розрізняють календарні століття, які дійсно тягнуться сто років й «історичні століття». «Історичні століття» бувають і довшими, і коротшими за цей термін. Так XIX століття європейські історики часто називають «довгим», оскільки воно охоплюс європейські події від кінця XVIII до початку XX ст.: від Французької революції, що розпочалася 1789 р. до початку Першої світової війни (1914 р.), а це дійсно більше ніж сто років. На зміну «довгому» XIX століттю прийшло «коротке» XX століття, вікопомних подій якою, вистачило б не на одне календарне століття з попередньої історії людства.

В історичній науці немає єдиного підходу щодо чіткого визначення початку Новітнього часу. Одні історики стверджують, що Новітня історія розпочинається наприкінці XIX — на початку XX ст., інші — з 1914 р. (з початком Першої світової війни), треті — з 1918 р., із завершення Першої світової війни.

Коли ж закінчилося «історичне» XX століття? Або в грудні 1991 р., як вважають одні історики, з падінням «останньої імперії» — Радянського Союзу, або 11 вересня 2001 р., коли літаки, захоплені арабськими терористами, здійснили повітряну атаку на США і на всю планету заявив про себе міжнародний тероризм...

Сама ж періодизація світового розвитку в Новітній час, з 1900 по 1945 р., є досить сталою. Традиційно історики поділяють Новітню історію на дві частини:

• перша - з 1900 до 1939 року (від початку XX ст. до початку Другої світової війни); 'друга - після 1939року.

Періодизація першої частини Новітньої історії може виглядати наступним чином: «1900-1914 рр. - назрівання Першої світової війни;

• 1914-1918 рр. - Перша світова війна;

• 1918-1923 рр. - період післявоєнно) нестабільності;

• 1924-1929 рр. період економічної стабілізації;

• 1929-1933 рр. період економічної кризи («Великої депресії»);

• 1933-1939 рр. - період назрівання Другої світової війни;

• з У вересня 1939 по 2 вересня 1945 рр. світ охопила Друга світова війна.

Перша світова війна 1914-1918 рр. була розв'язана країнами Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) проти країн блоку Антанти (Англія, Франція, Росія, з 1917 р. на боці блоку виступили США та ін.). Війна змінила політичну карту світу не тільки Європи, а й цілого світу, вона забрала житія майже 10 мли. вояків і 5 млн. мирних жителів, завдала суттєвих руйнувань і економічних збитків, призвела до розпаду Австро-У горської, Німецької, Османської та Російської імперій. У ході війни державна влада стала активно втручатися в економічне життя країн Європи та США.

Період 1918-1923 рр. - перехід від Першої світової війни до повоєнного миру характеризувався для Європи такими процесами:

• укладення мирних договорів з переможеними країнами;

• завершення формування нових держав у Східній Європі і стабілізація кордонів;

• завершення громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії; тимчасова відмова більшовиків від експорту соціалістичної революції на багнетах Червоної армії;

• початок нормалізації відносин між Радянською Росією і країнами Заходу; завершення переведення економіки на мирні рейки.

Криза посилила революційні процеси в Європі, загострила класову боротьбу, активізувала демократичні та робітничі рухи, у цей період створено Соціалістичний та Комуністичний Інтернаціонали (Соцінтерн, Комінтерн) тощо. У таких країнах Європи, як Італія, Угорщина, Радянська Росія, встановлено диктатури; фактично відроджено Російську імперію (під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік), щоправда, у дещо урізаному за територіями вигляді. Створено Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного врегулювання, що закріпила новий переділ світу між провідними країнами світу. У цей час зміцнилися позиції США. У Німеччині, Угорщині, Фінляндії відбулися революції. Крайні ліві партії в Німеччині та Угорщині прагнули встановити диктатуру пролетаріату, як у Росії, але зазнали поразки. Активний антиколоніальний рух послабив позиції Великої Британії та Франції.

Початок 20-х рр. — період загострення кризи, варіантами виходу з якої були:

• реформи існуючих партійно-політичних структур (Франція, Англія, Німеччина);

• зміна політичних режимів (Італія, країни Східної Європи) - встановлення тоталітарних та авторитарних диктатур;

• посилення консервативних тенденцій.

У країнах Західної Європи політичної стабілізації вдалося досягти за рахунок політичних реформ: введення загального виборчого права і надання права голосу жінкам, включення соціалістичних, соціал-демократичних партій до урядових коаліцій, надання їм права формувати уряди (у Франції - 1924-1926 рр. «Лівий блок», в Англії - 1924 р. перший лейбористський уряд, у Німеччині - соціал-демократи стали опорою Всймарської республіки). Слабкі демократичні традиції і структури у деяких країнах Європи не змогли протистояти новому явищу у політичному житгі Європи - фашизму.

Стабілізація в Італії відбулась на основі встановлення фашистської диктатури, а в країнах Східної Європи - на основі авторитарних режимів (режим М. Горті в Угорщині, режим «санації» Ю. Нілсудського в Польщі та ін.).

У США, країні з стійкими демократичними традиціями і політичними структурами, в період стабілізації стали домінувати консервативні традиції і заперечення будь-яких реформ.

Характерними рисами «золотих двадцятих» (1924-1929 рр.) стали:

• спад революційного руху;

• економічне піднесення;

• послаблення зовнішньополітичних суперечностей між державам;

• подолано наслідки війни: стабілізовані фінанси, модернізовано виробництво, запроваджено нові методи виробництва - конвеєр і стандартизацію деталей.

Важливими особливостями політичного життя у період стабілізації стали:

• залежність політичної стабільності від економічної;

• залежність прийняття важливих політичних рішень від громадської думки;

• формування нових лідерів, які вміють маніпулювати суспільною думкою;

• зростання ролі робітничих, антивоєнних, жіночих та інших рухів;

• зростання ролі засобів масової інформації (преса, радіо, кіно).

У 20-і рр. швидше всього стабілізація настала в країнах-переможцях у Першій світовій війні (США, Англії, Франції), а також у Скандинавських країнах. У країнах Європи і США розпочався період стійкого економічного зростання, причиною якого стала структурна перебудова економік європейських держав і США. Складові чистини зростання:

• вихід на перший план галузей масового виробництва - автомобільна, електротехнічна, авіаційна, хімічна;

• новий технічний рівень масового виробництва (конвеєр, стандартизація, нові матеріали);

• ефективні методи управління і організації праці, що дозволили різко підвищити продуктивність праці, ефективність і прибутковість виробництва, збільшити за короткий час кількість товарів та послуг;

• зростання у деяких європейських державах державного регулювання, яке доповнювало ринкові механізми економічного розвитку.

Наслідки економічного зростання: у другій половині 20-х рр. всі провідні країни відновили і потім перевищили довоєнний рівень виробництва; зросла більше ніж на третину порівняно з довоєнним рівнем світова торгівля. Економічний розвиток відбувався нерівномірно: США, Франція, Німеччина розвивались відносно швидкими темпами; Англія, країни Південної та Південно-Східної Європи відставали.

Економічне зростання мало і негативні риси:

• непропорційне зростання розриву між масовим виробництвом товарів (пропозицією) і низькою купівельною спроможністю населення (попитом);

• назрівала криза збуту товару, який накопичувався на складах (не рятувала реклама, і продаж у кредит);

• нетривкість фінансової системи.

Швидке зростання курсу акцій призвело до залучення на ринок цінних паперів значних фінансових ресурсів, зокрема кредитних. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх вигідно продати.

Наслідком зменшення втручання держави в економіку стало економічне піднесення — «золоті двадцяті», «ера процвітання» («проспериті»). Проте вільна конкуренція, характерна для довоєнного періоду, все більше витіснялася монополістичною конкуренцією. Посилювалася концентрація виробництва та монополізація капіталу.

Економічне піднесення викликало зростання заробітної плати і зайнятості населення, що сприяло спаду страйкового руху, встановленню політичної стабільності. Зросла роль засобів масової інформації, кінематографа, спорту. З'явилося поняття «масової культури», тобто культури, зрозумілої і доступної більшості населення.

Водночас у країнах Центральної і Південно-Східної Європи нерозв'язаність соціально-економічних питань призвела до встановлення авторитарних та тоталітарних режимів.

У 1929-1933 рр. розвинуті країни охоплює економічна криза, епіцентром якої були США. Причинами кризи стали:

• перевиробництво товарів при вузькості внутрішнього ринку і відносно низькій купівельній спроможності більшості населення (було налагоджене масове виробництво, проте не було налагоджено масового споживання);

• надмоноїіонізація виробництва, неконтрольований з боку держави розвиток капіталізму;

• нерівномірність у розподілі національних багатств;

• незначне втручання держави у відносини між працею і капіталом.

Криза була найсильнішою в історії Європи першої половини XX століття. Найбільше постраждали від кризи США і Німеччина. Єдина країна, якій вдалось уникнути руйнівних наслідків кризи, був СРСР, де саме в цей час розгорталась індустріалізація.

Криза відбилась і на міжнародних відносинах. Країни Заходи віддали перевагу діям, які перекладали труднощі кризи один на одного, а не пошуку спільного шляху виходу з кризи. Митні і торговельні війни загострили відносини між провідними країнами і паралізували їх здібність підтримувати світовий порядок. Цим скористалися агресивні держави. Першою з них була Японія, яка кинула відкритий виклик Всрсальсько-Вашингтонській системі, порушила Вашингтонські домовленості щодо Китаю, захопивши Маньчжурію. У цей період установлено диктатури в СРСР, Німеччині, Болгарії; в СРСР розпочато індустріалізацію і проведено колективізацію сільського господарства;

У 1933-1939 рр. країни, які були не задоволені результатами Першої світової війни -Німеччина, Італія, Японія, СРСР - починають боротьбу за перерозподіл світу. Завдання виходу з економічної кризи різними країнами вирішувалося по-різному: одні віддали перевагу реформам (США, Велика Британія, Канада, країни Скандинавії), інші - диктатурі (Італія, СРСР, Німеччина, Іспанія, країни Центральної та Східної Європи). Так у країнах з традиційною демократією посилюється державне втручання в економіку - у скандинавських країнах, США, Англії, Канаді проведено ліберальні реформи в інтересах найширших верств населення. У цей же час у Німеччині та Італії встановлено всебічний державний контроль над виробництвом при збереженні принципів приватної власності. У СРСР завершено повне одержавлення економіки, приватна власність була ліквідована. Посилення державного регулювання в Центральній та Східній Європі призвело до остаточного утвердження нового типу диктатури - тоталітарної, за якої держава стала контролювати всі сторони життя країни. З метою захисту від фашизму утворено Народні фронти - у Франції, Іспанії, Чилі.

Вирішити мирним шляхом суперечки, що назріли, не вдалося і у 1939-1945 рр. світ поринув у Другу світову війну. Головні битви відбувалися між країнами-агресорами (Німеччина, Італія, Японія та СРСР у 1939-1940рр.) та країнами-учасниками антигітлерівської коаліції (Велика Британія, Франція, США, СРСР у 1941-1945рр.). Країни-агресори, що розпочали війну, потерпіли поразку.