Висновок. ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»

Час - 2 години.

Підготував доцент кафедри

кандидат економічних наук

Миронов В.В.

Херсон – 2011

План

Вступ

1. Предмет та значення аграрного права.

2. Принципи аграрного права.

3. Методи регулювання в аграрному праві.

4. Система аграрного права.

5. Визначення аграрного права, його завдання та функції.

Висновок

Вступ

Аграрне право України - одна з найважливіших галузей національного права. Вона певною мірою є правонаступником як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарського права. Однак, аграрне право України перебуває в стані становлення як самостійної та інтегрованої галузі національного права, котрій притаманні власний предмет, власні й частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким своєрідним предметом є аграрні правовідносини, які, по- перше, випливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності, по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані правовідносини майнового, земельного, членського, засновницького (учасницького), управлінського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

їм притаманний певний суб'єктний склад, наділений спеціальною правосуб'єктністю, а також об'єктний склад, що є засобами виробництва продуктів харчування, сировини й продовольства рослинного і тваринного походження. Тому особливістю характеру та змісту діяльності суб'єктів аграрного підприємництва, особливістю об'єктів аграрного права визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі національного права. На своєрідність цього предмета впливає також притаманне українському аграрному праву визначення й здійснення соціально-економічної діяльності кооперативних (колективних), корпоративних та державних виробників товарної маси продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження.

1. Предмет та значення аграрного права

Предметом аграрного права є ті суспільні (в тому числі виробничі, підприємницькі та соціального спрямування) відносини, що виникають у зв'язку з утворенням (заснуванням) і статутною діяльністю суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та легальних організаційно -правових форм господарювання.

Вони являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за предметам та змістом. Суб'єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його учасники та акціонери.

У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його учасниками виникають складні, засновані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально - побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва. Кожний з видів цих відносин має притаманний йому суб'єктний склад (наприклад, орган управління), об'єкт та зміст правового регулювання. Майнові відносини, що складаються при цьому, своєю соціально-економічною основою мають власність і право власності, засноване на участі. Останнє позначається як на характері трудових, управлінських відносин, так і на сутності майнових відносин, що виникають при розподілі прибутків між членами утворення, зокрема при одержанні членами колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП), сільськогосподарського виробничого кооперативу (ВСГК) чи спілки селян (СпС) свого паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.

Відмова від монополії державної власності та піднесення значущості приватної власності у сфері сільськогосподарського виробництва через створення селянських (фермерських) господарств привели до розширення предмета аграрного права. Цим предметом, насамперед, є відносини приватної власності селянського (фермерського) господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відносини власності на засоби, знаряддя і продукцію виробництва, своєрідні відносини між членами родини з приводу майна, спільної праці, розподілу доходів, одержаних внаслідок господарювання. Правосуб'єктність цього аграрного товаровиробника визначається (поряд із загальними нормативними актами) також Законом "Про селянське (фермерське) господарство", яким урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є виключно аграрними.

Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських підприємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих державно-колективних суб'єктів підприємництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондів, розподілу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної часткової власності. За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.

В Україні набула поширення практика організації в колективних, кооперативних, корпоративних акціонерних аграрних утвореннях зі статусом юридичних осіб приватного права і в державних сільськогосподарських підприємствах внутрішньогосподарських орендно-підрядних формувань. Ці формування спрямовані на вдосконалення організації праці, підвищення рівня матеріальної заінтересованості працівників у піднесенні результативності сільськогосподарського виробництва.

Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здійснюється локальними внутрішньогосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарські організаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини. Внутрішньогосподарські орендно-підрядні відносини між кооперативними, колективними, акціонерними і державними підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим працівником, з іншого, — є внутрішньогосподарськими аграрними відносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахунку вони використовують. З впровадженням і функціонуванням у сільському господарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди виникли нові майнові, трудові, земельні й відповідно — організаційно -управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.

Землі сільськогосподарського призначення надаються фермерам, а також колективним, кооперативним, акціонерним сільськогосподарським підприємствам за правом власності або правом користування, з державним і спільним (у тому числі й з іноземним капіталом) — за правом користування безстроковим чи строковим, в тому числі — за правом оренди.

Земля є об'єктом як аграрного права. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу земель сільськогосподарського призначення, є частиною саме аграрних відносин і відповідно — складовою предмета аграрного права. Коло цих відносин охоплює: порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочностей, а також питання організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення.

Аграрні підприємці колективно-кооперативного типу, державні сільськогосподарські підприємства реалізують своє статутне право відповідно до існуючого економічного механізму господарювання. Останній являє собою сукупність організаційних, економічних та правових засобів, форм, методів, що забезпечують функціонування аграрної економіки й тих ринкових товарно- грошових відносин, які запроваджуються в сучасних умовах. Своєрідним компонентом цього механізму є становлення ринкової, біржової торгівлі, державне стимулювання (податками, пільгами, кредитами) виробництва певних видів продукції, а також існуючий порядок заготівель сільськогосподарської продукції через державні закупівлі, визначення цін на сільськогосподарську продукцію, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, виробничо - технічне обслуговування та ін.

Таким чином, вище окреслено практично все коло реальних конкретних суспільних відносин, які існують в аграрному виробництві та в усій підприємницькій діяльності виробників товарної продукції харчування рослинного і тваринного походження, заснованих на різних формах власності.

Ці суспільні відносини функціонують протягом усієї діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибуткової продукції, організації самого виробництва і закінчуючи транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів харчування, зокрема сільськогосподарської продукції і сировини, в тому числі й у переробленому вигляді. Зазначені відносини є сільськогосподарськими, оскільки вони складаються в повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функціонують у системі АПК України. Наведені відносини регулюються як загальними нормами традиційних галузей права (цивільного і трудового), так і нормами виключно або переважно аграрного права. Це, зокрема, норми законів "Про фермерське господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про насіння", "Про племінне тваринництво", "Про карантин рослин", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", норми статей 6, 8, 39, 40, 47—62 Земельного кодексу України тощо.

Зі сказаного логічно випливає, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного законодавства, засновані на багатоукладнності форм власності та господарювання реальні суспільні, майнові, управлінські, трудові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо правового становища суб'єктів аграрного підприємництва, їхньої виробничо - господарської діяльності з додержанням ринково-економічних закономірностей.

2. Принципи аграрного права

Оскільки право в цілому являє собою надбудову над економічним базисом суспільства, то у праві відбиваються основні напрямки і закономірності розвитку суспільства. Розвиток суспільних відносин має динамічний характер, вони змінюються і розвиваються залежно від економічних, політичних та інших факторів. Відповідно до цього і принципи не залишаються без змін. В умовах переходу до ринкової економіки основними принципами права є:

1) його верховенство;

2) рівноправність суб'єктів господарювання в суспільних відносинах; юридична рівність усіх форм власності;

3) нерозривний зв'язок прав і обов'язків;

4) поєднання переконання і примусу; розширення демократії і гласності.

Ці правові принципи визначаються характером економіки,

господарювання в умовах ринкових відносин, а саме тому вони мають загальний характер і притаманні праву України в цілому. Разом з тим специфіка сільськогосподарського виробництва, а також суспільних відносин в аграрному секторі визначає і специфічні принципи, притаманні аграрному праву.

Принципи аграрного права - це провідні ідеї, основоположні засади, наукові положення, відображені в нормах цієї галузі права, які в комплексі регулюють аграрні відносини.

Основними принципами правового регулювання аграрних відносин в сучасних умовах є:

1) рівність учасників аграрно-правових відносин;

2) свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямків господарської діяльності;

3) органічний зв'язок трудової діяльності з природно-кліматичними умовами виробництва;

4) пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу;

5) демократизація системи управління агропромисловим комплексом;

6) всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності і різноманітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються;

7) господарська самостійність і відповідальність суб'єктів сільськогосподарської діяльності і праці;

8) невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників.

Цими юридичне закріпленими принципами пройняті основні правові норми і інститути аграрного права. Перехід до ринкової економіки обумовив необхідність і можливість встановлення названих принципів і їх законодавче, в тому числі і конституційне, закріплення.

3. Методи регулювання в аграрному праві

Визначення методів правового регулювання суспільних відносин, що існують у процесі функціонування агропромислового комплексу, має як практичне так і теоретичне значення. Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обґрунтованість аграрного права як галузі права. Практичне ж значення виявлення цих методів сприятиме встановленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань аграрного права, в додержанні його принципів; у визначенні, наскільки ці методи є ефективними, виправдовують себе у правозастосувальній практиці в системі АПК.

В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи правового впливу, засоби, прийоми, завдяки яким встановлюються або реалізовуються правомочності суб'єктів прав і правовідносин. Це способи визначення характеру (природи) правовідносин між ними; за допомогою цих способів визначаються і закріплюються права і обов'язки особи (фізичної або юридичної), а також регулюється їхня юридична відповідальність в разі невиконання або неналежного виконання цих обов'язків.

Методи правового регулювання — це такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку тощо.

В аграрному праві застосовуються методи, що використовуються при здійсненні внутрішньої та зовнішньої господарської діяльності підприємств. Практичний прояв засобів правового регулювання здійснюється шляхом встановлення відповідних юридичних фактів (прийняття або вихід, виключення із складу підприємства та ін.).

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних аграрних відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

Загальні методи:

1. дозволу;

2.заборони.

Специфічні методи:

1.зовнішні правовідносини;

2. внутрішні правовідносини;

Зовнішні методи діляться на:

1. членський, засновницький;

2.легалізований;

3.дозвільно-ліцензійний;

4.економічного стимулювання;

5. договірно -комерційний;

6. рекомендацій державних та інших органів.

Внутрішні методи діляться на:

1. додержання технологій дисципліни і законодавства;

2.локально-правового регулювання;

3.організаційно управлінський;

4. трудової участі у виробничо-господарській діяльності;

5. внутрішньогоспдоговірний;

6. колективного прийняття рішень.

Наведені вище методи правового регулювання головним чином застосовуються в системі як внутрішніх так і зовнішніх аграрних правовідносинах. Зовнішні аграрні правовідносини перебувають одночасно у тісному зв'язку з цивільними, земельними, фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин проводиться методами відповідних галузей права, де вони і визначаються.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх та зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

4. Система аграрного права

При визначенні системи аграрного права слід враховувати основні положення загальної теорії права, у яких наголошується на тому, що система права являє собою єдність і розмежування взаємопов'язаних галузей права - найбільш значних центральних ланок структури права, які регулюють основні види суспільних відносин. Певна система притаманна й кожній галузі права, зокрема аграрному.

Ознаками кожної галузі права, в тому числі й аграрного, є узгодженість і спільність нормативного матеріалу, обумовленого соціально-економічним і організаційно-правовими факторами.

Виходячи з цього, можна сформулювати поняття системи аграрного права: система аграрного права являє собою - сукупність логічно і послідовно розміщеного нормативного матеріалу за правовими інститутами, норми яких у комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок сільськогосподарської діяльності юридичних і фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають між ними, між ними і державою в процесі обробітку землі, виробництва, переробки а реалізації продукції сільського господарства.

Аграрне право як система норм регулює комплекс різноманітних суспільних відносин, що складаються в процесі організації сільськогосподарського виробництва. У цій внутрішньо узгодженій системі правові норми, блоки і елементи розміщені в ієрархічній послідовності. Правові інститути, їх елементи і блоки визначають права та обов'язки підприємств (незалежно від форм власності) по виробництву сільськогосподарської продукції, інститут членства, засновництва, самоврядування, регламентують відносини вступу і виходу із сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств, орендних та інших підприємств і організацій аграрного сектора, правовий режим основних, оборотних та інших фондів суб'єктів аграрних відносин.

Аграрне право як систематизована галузь регулює певну групу комплексних суспільних відносин і являє собою, таким чином, комплексну інтегровану галузь права. Вона пов'язана з господарським, цивільним, адміністративним, трудовим, земельним та іншими галузями права, без яких неможливе регулювання комплексу аграрно-договірних відносин, регламентація створення і реєстрації аграрних підприємств.

Основним засобом сільськогосподарського виробництва є земля як об'єкт аграрного і земельного права. Порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, організаційно -управлінського забезпечення раціонального використання та охорони цих земель регламентуються в комплексі аграрним, земельним та адміністративним правом. Регулювання трудових відносин в аграрному секторі нормами тільки аграрного права також неможливе. Так, норми трудового права щодо визнання недійсними умов трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з трудовим законодавством України, поширюються і на трудові відносини в аграрному секторі.

Терміном «аграрне право» охоплюються взаємопов'язані, але не тотожні поняття. Аграрне право слід розглядати як галузь права, галузь правової науки і навчальної дисципліни.

Аграрне право як одна із галузей юридичної науки — це система наукових знань, правових ідей, теоретичних поглядів, понять, а також знань про закономірності аграрно-правового регулювання суспільних відносин, які становлять предмет аграрного права.

Система науки аграрного права являє собою теоретичні положення про предмет, методи, джерела, суб'єктів і об'єктів аграрного права, про аграрні правовідносини, про державне регулювання сільськогосподарських відносин, організацію, дисципліну та охорону праці в сільському господарстві тощо.

Аграрно-правова наука вивчає також зарубіжне законодавство в порівняльно-правовому його аналізі, правове регулювання земельних і аграрних перетворень у зарубіжних країнах.

Аграрне право як навчальна дисципліна являє собою систему наукових знань про аграрне право — галузь права і законодавства, призначеного для вивчення у відповідних навчальних закладах, передусім — юридичних.

5. Визначення аграрного права, його завдання та функції

Аграрне право України — це самостійна галузь права. Воно являє собою сукупність правових норм, що визначають правове становище працівників сільського господарства і сільськогосподарських підприємств, їхні основні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Ці норми регулюють суспільні аграрні організаційно -правові, членські, майнові, управлінські, трудові, соціальні та внутрішньогосподарські виробничі відносини та відносини з приводу утворення і виробничо-господарської діяльності селянських (фермерських) господарств.

Аграрне право регулює аграрні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю, які складаються в процесі підприємницької діяльності аграрних підприємців зі статусом юридичних осіб, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у переробленому вигляді, з метою одержання прибутку.

Аграрне право є самостійною галуззю права завдяки своєму суб'єктивному означенню, зумовленому властивостями аграрного виробництва і особливо - аграрного підприємництва. Цією властивістю пояснюється спільність ознак виробничо-господарської самостійності та правоздатності приватних, зокрема селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських підприємств - як юридичних осіб, державних і спільних підприємств, орендарів земель сільськогосподарського призначення, а також рибних, мисливсько-господарських підприємств, риболовних та мисливських угідь, звіроферм (ферм по розведенню диких хутрових ссавців).

Аграрне право охоплює собою зовнішні правовідносини, що основані на ринкових товарно-грошових відносинах, забезпечують державно-правове регулювання сільського господарства, соціальний розвиток села і агропромислового комплексу, регулюють систему господарсько-договірних відносин, в тому числі економічні відносини з аграрними товаровиробниками зарубіжних країн. Реалізація норм аграрного права шляхом виконання і застосування провадиться завдяки його інтегруванню з іншими галузями права - конституційним, земельним, цивільним, адміністративним, фінансовим, цивільним процесуальним правом. Взаємодія (інтегрування) аграрного права зі спорідненими галузями права забезпечує додержання Конституції України стосовно громадян - працівників сільського господарства, повнообсягове здійснення права власності на майно і землю сільськогосподарського призначення, охорону прав і юридичний захист інтересів колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників сільського господарства.

Першочергове завдання аграрного права полягає в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України, закріпленні оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, які є предметом цієї галузі права. А грарне право спрямовано на забезпечення становлення ринкових відносин та розвиток їх інфраструктури, аграрно-орендних формувань. Актуальні завдання аграрного права полягають у забезпеченні сучасного рівня взаємопоєднання і регулювання всіх форм власності, що становлять економічну основу аграрного сектора народного господарства, посилення схоронності майна і коштів.

Аграрне право покликане сприяти раціональному використанню землі, вод та інших природних ресурсів і гарантувати їх збереження як найголовніших об'єктів екології.

Завдання аграрного права полягає в забезпеченні реалізації правоздатності його суб'єктів і тих конкретних завдань і цілей, що становлять їх соціально-економічну діяльність. Такі завдання для кооперативних аграрних підприємств - юридичних осіб визначені правовими нормами законодавства про ці кооперативи і підприємства та їхніми статутами. Для державних сільське-, рибо-, мисливсько - господарських підприємств вони випливають із Господарського кодексу України.

Чітке визначення кола і змісту завдань аграрних підприємств (організацій, об'єднань), спільних підприємств покликане сприяти ефективному використанню юридичних засобів регулювання аграрних відносин, здійсненню суб'єктивних прав і додержання юридичних обов'язків усіма учасниками аграрних правовідносин.

В умовах формування правової держави аграрному праву притаманне забезпечення додержання всіх прав працівників сільського, рибного і мисливського господарства, визначених Конституцією України. Цими завданнями охоплюються і питання з адміністративно -правового та судового захисту прав членів і найманих працівників сільськогосподарських підприємств.

Аграрне право - важливий суспільний фактор успішного розвитку аграрного виробництва. Ефективна реалізація аграрного права забезпечується завдяки сумлінному застосуванню його у процесі регулювання аграрних суспільних відносин.

Головне завдання належного виконання і застосування норм аграрного права полягає у правовому забезпеченні ефективної діяльності аграрних підприємств і організацій. Сюди належить: - вимога обов'язкового застосування правових гарантій господарської самостійності кожного з суб'єктів аграрного підприємництва;

- додержання державної дисципліни щодо виконання державних замовлень на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції;

- додержання виробничо -технологічної, фінансово-кредитної, господарсько-договірної та трудової дисципліни в кожному підприємстві та в кожному трудовому колективі;

- недопущення фактів взаємної амністії, тобто незастосування майнових санкцій, встановлених договорами щодо сторін — порушників договірних зобов'язань.

В умовах впровадження ринкових товарно -грошових відносин та розвитку їхньої інфраструктури, посилення правових гарантій додержання вимог аграрного і трудового законодавства, охорони і захисту прав громадян зростає роль юридичного обслуговування в системі агропромислового комплексу, що має безпосереднє відношення до належного правозастосування.

Завданнями аграрного права як галузі права і його застосування визначаються завдання науки аграрного права. Наука аграрного права - це комплекс завдань про правове регулювання суспільних аграрних відносин, що виникають і функціонують залежно від організації та діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва - товаровиробників.

Наукою охоплюються знання щодо правового статусу членів колективних сільськогосподарських підприємств і кооперативів, учасників господарських товариств, найманих працівників у сільському господарстві. Цією наукою досліджуються проблеми правозастосування кожного з інститутів аграрного права, його поєднання з іншими галузями права в тій їх частині, що стосується діяльності суб'єктів аграрного підприємництва — товаровиробників, прав та юридичних обов'язків суб'єктів аграрного права, інші як теоретичні, так і практичні проблеми. Значне місце серед них належить проблемам удосконалення аграрного законодавства через нову законотворчу діяльність найвищих органів державної влади України.

Істотно важливими є завдання аграрного законодавства і науки аграрного права в період сучасних економічних, соціальних і правових реформ. Йдеться про піднесення значущості права власності на землю, засоби і продукцію виробництва, відшукання ефективних методів господарювання, роздержавлення і приватизацію державних підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, удосконалення ринкових засобів реалізації сільськогосподарської продукції, піднесення ролі аграрно-договірних взаємин виробників цієї продукції.

Перетворення, здійснювані в економіці народного господарства в цілому та в його аграрному секторі у тому числі, безпосередньо стосуються правового становища працівників сільськогосподарського виробництва в особі членів суб'єктів підприємництва кооперативного типу, зокрема сільських кооперативів, учасників господарських товариств, а також робітників і службовців усіх організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств.

Висновок

Аграрне право є галуззю права України, становить складову і невід'ємну частину правової системи України. Як галузь права воно характеризується власним предметом, принципами і методами правового регулювання. За допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників сільськогосподарської продукції, регулюються їхня виробничо - господарська діяльність, суспільно-організаційні, майнові, управлінські, членські, трудові, соціальні, господарчо-договірні та інші аграрні відносини. Правові норми цієї галузі права залежно від особливостей предметів регулювання та правового забезпечення об'єднуються у відповідні правові інститути аграрного права. Ці норми в процесі виконання вимог закону і правозастосування зумовлюють виникнення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Через систему аграрних правовідносин відбувається залучення правових норм, фінансового, земельного, адміністративного, цивільного, торговельно-підприємницького, трудового та інших галузей права. Таке поєднання норм ряду галузей права є закономірним правовим явищем, спрямованим на досягнення ефективного використання правових засобів регулювання специфічних аграрних відносин, реалізації правосуб'єктності учасників сільськогосподарського виробництва, правоохоронного і юридичного захисту їхніх майнових, земельних, трудових, аграрно-договірних, управлінських, соціальних та інших прав.

Аграрне право України як правова наука є галуззю науки права України. Це - сума знань про аграрне законодавство, аграрно-правові норми, аграрні правовідносини, які функціонують в аграрному секторі народного господарства. Це - вчення про історію виникнення аграрного законодавства, ефективність аграрних правовідносин, про теоретично-практичні засади та особливості порівняльного аграрного права. Це - теоретично-практичні проекти аграрної законотворчості, правозастосування та перспективи розвитку цієї галузі права і науки права України в цілому.