Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Поняття правового режиму не є достатньо усталеним як у загальній теорії права, так і (особливо) в галузевих науках. Здебільшого обґрунтовано йдеться про функціональні характеристики права, особливості порядку та механізму правового регулювання. Істотно, що ці ознаки переважно спрямовані на об'єкт правових відносин, але водночас вони мають бути засобами забезпечення прав та інтересів суб'єктів права. Видається, що для розуміння змісту правового режиму важливий не особливий порядок правового регулювання, а його наслідок. Тому, якщо йдеться про земельний правовий режим, то це – наслідок правового регулювання суспільних земельних відносин на основі врахування природних і соціальних особливостей земель (як їх об'єкта), що забезпечує інтереси суб'єктів цих відносин та спеціальний порядок використання цих земель. Це сукупність правових норм, які встановили певний порядок землекористування різних видів.

Сільськогосподарське землекористування – найбільш специфічний вид землекористування. Це зумовлено двома головними факторами – природними особливостями земель сільськогосподарського призначення закріплюється та їх важливим соціальним призначенням. У зв'язку з цим правовий регулятивний вплив на землі сільськогосподарського призначення закріплюється у таких положеннях, що характеризують особливості їх правового режиму.

1. Центральне місце земель сільськогосподарського призначення у складі земель України. Це положення випливає з конституційного закріплення цих земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Воно зумовлене таким принципом земельного законодавства, як поєднання особливостей використання земель як природного ресурсу і основного засобу виробництва. Землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце при класифікації земель на категорії (ст. 19 ЗК). Щодо цієї категорії земель найповніше реалізуються вимоги радикального реформування земельних відносин та виникнення відносин приватної власності на землі.

2. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Цей принцип закріплений у ст. 23 ЗК. Його головним змістом є норма про те, що «землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарського використання» (п.1 ст. 23). Йдеться про природну властивість цих земель виконувати функцію основного засобу виробництва. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення у різних аспектах передбачена також ст. 16, 130, 150, 156, 168 та 207-209 ЗК. Якщо говорити точніше, то мається на увазі пріоритетність сільськогосподарського землекористування, що означає закономірність встановлення офіційних переваг цього виду землекористування над Іншими та необхідність використання за природним і юридичним призначенням. Ці землі визначені на підставі даних державного земельного кадастру придатними для потреб сільського господарства, не можуть бути використані для інших потреб. Для будівництва промислових підприємств, залізниць та автомобільних шляхів, ліній електропередачі і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (п. 3 ст. 23 ЗК).

Принцип пріоритетності ще чіткіше встановлений ЗК України 2001 р. для особливо цінних земель (ст. 150). Зокрема, вилучення цих земель для несільськогосподарських потреб взагалі не допускається. Земельні ділянки таких земель, що перебувають у державній або колективній власності, можуть вилучатися (викуплятися) лише для будівництва об'єктів загальнодержавного значення та деяких інших загальних потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується з ВРУ. Якщо йдеться про земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, то їх вилучення (викуп) погоджується з ВРУ.

Отже, принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення – це загальна вимога законодавства у вигляді спеціальних правил, спрямованих на збереження цих земель як найбільш цінної категорії. З цим принципом, що закріплює істотні особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, пов'язані й інші положення у цій сфері. Пріоритетність правового режиму цих земель передбачає необхідність їх цільового використання. Вже саме поняття земель сільськогосподарського призначення пов'язано насамперед із призначенням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції (ст. 22 ЗК). А основним і першочерговим обов'язком власників земельних ділянок є «забезпечення використання їх за цільовим призначенням», що чітко закріплено у ст. 90З К. За невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням Земельним кодексом та іншим законодавством України встановлено відповідальність (зокрема, ст. 211 ЗК України).