Характеристика стану здоров’я населення України та його взаємозв’язок зі способом життя

Статистичні дані щодо рівня здоров'я народу України свідчать про те, що він бажає бути кращим – зростає рівень смертності, особливо серед працездатних, збільшується інвалідизація, скорочується народжуваність.

На сьогодні неінфекційні захворювання є причиною 86 % випадків смерті та 77 % хвороб в Європейському регіоні. З них серцево-судинні захворювання становлять більшість. Беручи до уваги зростаючі обсяги витрат та масштаб проблем, пов'язаних з хронічними захворюваннями, всі країни, в тому числі й наша, розробляють комплексний план боротьби з цією проблемою. Оскільки більшість хронічних захворювань залежить від стилю життя, то усунення поведінкових факторів ризику, згідно з проведеними оцінками, дало б можливість уникнути 80 % випадків хвороб серця, інсульту, цукрового діабету 2-го типу та 40 % онкологічних захворювань. Без розширення спектра дій галузі охорони здоров'я та участі в профілактиці серцево-судинних захворювань різних секторів суспільства, самого населення, смертність від хвороб щорічно зростатиме, а середня тривалість життя зменшуватиметься [1].

За останні роки в Україні зросла увага до популяризації здорового способу життя. Про це свідчить усвідомлення керівництвом держави проблем профілактики неінфекційних захворювань, що ставить збереження здоров'я населення на один щабель із збереженням суверенітету країни, підвищенням добробуту, іншими національними інтересами держави. Здоров'я, за визначенням ВООЗ, – це не лише відсутність хвороб та фізичних вад, а й стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя. На жаль, більшість українців сьогодні не можуть похвалитися добрим здоров'ям, як, власне, і довгим життям.

Починаючи з 1991 р., показник природного приросту в Україні є від'ємним: у 2001 та 2003 рр. він становив – -7,5 ‰, у 2002 – -7,6 ‰, у 2004 – -7,0 ‰, у 2005 р. – -7,6 ‰.

За останні 5 років скорочення чисельності населення становило 2287,3 тис. осіб (4,3 %), у тому числі за 2005 р. – 351,3 тис. осіб, з них міське населення зменшилося на 131,8 тис. осіб (0,4 %), сільське – на 219,5 тис. осіб (1,4 %). Зменшення населення, як міського, так і сільського, за ці роки відбулося в усіх регіонах України, причому більш ніж половина цього зменшення припадає на найбільш індустріально розвинені регіони: Донбас, Придніпров'я, Крим, Харківську область [1].

Смертність в Україні залишається на високому рівні і має тенденцію до зростання (з 12,19 у 1990 р. до 16,07 у 2003 р.). Таке ж становище зберігається у Російській Федерації (16,44 у 2003 р.), тоді як у Нідерландах – 8,75, Франції – 9,01, у Польщі – 9,40. Оцінка стану здоров'я населення України свідчить про скорочення очікуваної середньої тривалості життя в середньому понад 10 років порівняно з країнами Євросоюзу.

Сучасна реальність України прикметна і різким підвищенням смертності населення. У 2001 р. вона становила 15,2 ‰, у 2005 р. – 16,6 ‰, причому серед сільського – 20,5 ‰, міського – 14,8 ‰. Порівняно з 2001 р. вона зросла на 9,2 %, у селі – на 10,2 %, у місті – на 7,2 %.

За оціночною шкалою ООН загальний коефіцієнт смертності в Україні розцінюється як дуже високий. У країнах Європи цей показник становить: у Австрії – 9,1 ‰, Фінляндії – 9,1 ‰, Норвегії – 9,3 ‰, Чеській Республіці – 10,5‰, Люксембурзі – 7,8 ‰, Нідерландах – 8,4 ‰, Швеції – 10,7 ‰, Великій Британії – 10,3 ‰. У цілому по Європі – 11,3 ‰ (дані за 2003– 2004 рр.) [1].

У країнах колишнього СРСР смертність становила: у Росії – 16,0 ‰, Молдові – 11,6 ‰, Азербайджані – 5,9 ‰, Білорусі – 14,3 ‰, Грузії – 8,9 ‰, Казахстані – 10,4 ‰, Киргизстані – 7,2 ‰, Таджикистані – 4,1 ‰, Узбекистані – 5,3 ‰, Естонії – 13,4 ‰, Латвії – 13,9 ‰, Литві – 11,9 ‰ (дані за 2003–2004 рр.).

У країнах СНД показники очікуваної тривалості життя у 2001 р. становили: в Азербайджані – 72,4 року, Білорусі – 68,5, Естонії – 70,7, Грузії – 75,4, Казахстані – 65,9, Киргизстані – 68,7, Латвії – 71,1, Молдові – 68,3, Росії – 65,3, Таджикистані – 70,1.

Структура і рівень смертності населення в працездатному віці мали свої особливості. Так, перше місце традиційно багато років поспіль посідав клас " Нещасні випадки, отруєння та травми", "Хвороби системи кровообігу" – друге, "Злоякісні новоутворення" – третє. Але починаючи з 2004 р., структура смертності у працездатному віці зазнала змін, а саме: перше місце посідає клас "Хвороби системи кровообігу", оскільки маємо зростання смертності з цієї причини за останні п'ять років на 22,8 %, друге – "Зовнішні причини смерті", третє – "Злоякісні новоутворення" (відповідно 28,9; 26,7 і 13,9 %).

Початок XXI ст. ознаменувався тим, що основною причиною смерті та інвалідності у розвинених країнах визнано серцево-судинні захворювання. Згідно з даними Європейського товариства кардіологів (2005) за останні роки вони залишаються основною причиною смерті в більшості країн Європи. Зокрема в країнах Центральної і Східної Європи цей показник становить від 5 на 1000 населення (Польща) до 9 на 1000 населення (Болгарія, Україна) [3].

Хвороби системи кровообігу (ХСК), посідаючи перше рангове місце в структурі поширеності, зумовлюють більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності. Медико-соціальний тягар ХСК полягає ще і в тому, що вони суттєво впливають на тривалість і якість життя населення, на показники втрат економічного потенціалу країни. Саме тому боротьба з ХСК на сучасному етапі є першочерговою проблемою. Поточний прогностичний аналіз і математичне моделювання на більш віддалений (довгостроковий) період, які ґрунтуються на показниках довкілля, якості харчування, питної води, демографічних даних і тенденціях сучасного розвитку, а також на соціально-економічному становищі в країні, не дозволяють сподіватися на краще, якщо не вживати науково обґрунтованих заходів, не забезпечувати їх відповідним фінансуванням і не надавати належної державної підтримки на законодавчому рівні.

Разом з тим, у всіх вікових групах втрати України від ХСК є значно більшими, ніж у країнах європейського регіону, за винятком Російської Федерації, Білорусі, Туркменістану та Казахстану. Наприклад, рівень смертності від ішемічної хвороби серця (ІХС) у населення працездатного віку в 10 разів перевищує аналогічний показник у Франції, від цереброваскулярних хвороб – у 7,7 разу [1, 3, 4].

Існують відмінності у структурі захворюваності осіб похилого віку (60 років і більше), частка яких невпинно зростає і за прогнозом до 2025 р. збільшиться у 5 разів. Перше місце традиційно посідають ХСК, на другому – хвороби нервової системи і органів чуття, на третьому – органів дихання. Найбільший дискомфорт в осіб похилого віку викликають порушення функції руху (44 %), сну і відпочинку (35,9 %), травлення (33,7%), кровообігу (32,4 %), дихання (30,6 %). Показник поширеності усіх хвороб серед населення працездатного віку в Україні за рік не змінився і у 2006 р. на 100 000 становив 141 767,3 (від 103126,5 в АР Крим до 180676,1 у Вінницькій області). Захворюваність за аналогічний період зменшилася на 1,7 %, відхилення показників захворюваності від середнього по Україні (62 131,8 на 100 000 населення) відзначають в АР Крим (44 202,0), у Вінницькій області (77 705,2) та м. Києві (78 279,5). У регіонах спостерігають значні зміни показника первинного виходу на інвалідність від 74,1 на 10000 населення в Донецькій області до 37,5 у м. Севастополі та 42,4 у м. Києві при середньому по Україні 57,5.

Важливою проблемою є поширеність шкідливих звичок серед населення. Ситуація з алкоголізмом в країні відзначалася гостротою і в минулі часи, а за останні роки стала надзвичайно загрозливою. Населення стало вживати більше міцних спиртних напоїв, низькосортні вина та горілку, сурогати, фальсифікати. Все це відбувається на фоні недостатнього, незбалансованого харчування. У процес алкоголізації втягуються жінки і молодь. Результати соціологічних досліджень свідчать, що вживання алкогольних напоїв з року в рік зростає. За оцінками експертів, вживання алкоголю в Україні має негативну тенденцію: в 1991 р. воно дорівнювало 10,6 л. абсолютного алкоголю, в 2000 - приблизно 13,0 л. на душу населення. Вибіркові дослідження показують, що лише 9,5 % чоловіків і 21,0 % жінок старше 18 років ведуть тверезий спосіб життя. Вже давно відзначено високий ступінь зв'язку між показниками споживання, рівнем травматизму і рівнем смертності від нещасних випадків.

Паралельно з величезною і майже неконтрольованою хвилею торгівлі алкоголем наростає багато розладів здоров'я. Так, наприклад, точної цифри щодо кількості травм, пов'язаних з вживанням алкоголю, із 2,46 мли. за 2000 р. однозначно назвати не можна, але аналіз показників смертності за класом травм та отруєнь дає цілком визначені уявлення. У 2000 р. кількість смертей від травм і отруєнь складала 73575 (148,6 на 100 тис. населення), з них 17,9 % - за станом алкогольного сп'яніння, 12,7 % - випадкові отруєння алкоголем, 2,5 % - алкогольний цироз печінки. Напевно, самогубства (19,8 %), нещасні випадки, пов'язані з транспортними пригодами (9,8 %), випадкове утеплення і нещасні випадки, пов'язані з електричним струмом (8,6 %), теж мають зв'язок із вживанням алкогольних напоїв. Сьогодні число хворих на алкогольні психози складає 15,5 тис., на гострі алкогольні інтоксикації - 16,8 тис., на хронічний алкоголізм - 672,2 тис.

На сьогодні вкрай напруженою залишається проблема тютюнопаління. Це зумовлено масштабністю шкоди куріння для здоров'я. Тютюн є чинником ризику більш ніж 20 хвороб, які складають майже 75 % в структурі смертності населення. За розрахунками ВООЗ, очікується, що в 2016 р. в нашій країні вживання тютюну спричинить більше 22 % смертей. Куріння - основна причина смертності, якій можна запобігти. За оцінками експертів ВООЗ, ця згубна для здоров'я звичка за останні три роки призводила до загибелі в Україні не менш ніж 120 тисяч осіб щорічно. З курінням пов'язані і великі економічні збитки, зокрема через зниження продуктивності праці внаслідок частої відсутності на робочому місці курців, зниження працездатності, втрати робочої сили в результаті більш високої смертності людей допенсійного віку, збільшення витрат на медичну допомогу, зумовлену захворюваннями, які пов'язані з тютюнопалінням, тощо. Аналіз розподілу населення у віці 12 років і старше свідчить, що їх. кількість однакова як в містах, так і селах (24,3 % і 22,2 %, відповідно). Кількість осіб, які палять, 1-5 років, складає 16,9 %, 6-9 років - 12,6 %, більше 10 років - 70,5 %.

Аналіз фізичної активності населення свідчить, що майже дев'ять з кожних десяти дітей у віці 6 років і старше займаються фізкультурою та спортом не менше одного разу на тиждень. Доросле населення значно менше займається фізкультурою і спортом: лише кожен третій чоловік і кожна п'ята жінка в цілому по Україні, в сільській місцевості - кожен четвертий чоловік і кожна восьма жінка. Такий стан зумовлений низькою доступністю до інфраструктури здоров'я, переведенням користування спортивних та оздоровчих споруд на платну основу.