Формування поняття про речення

План

1.Значення знань із синтаксису в початкових классах

2.Вироблення початкових уявлень про речення і його будову

Формування поняття про речення

4.Вивчення типів речень за метою висловлювання та інтонацією

5.Робота над засвоєнням понять «основа речення», «головні члени речення»

6.Робота над засвоєнням синтаксичного зв’язку між членами речення

7.Вивчення однорідних членів речення

8.Ознайомлення зі складним реченням

9.Види вправ із синтаксису і пунктуації

Література

1. Бадер В. Розвиток мовлення школярів під час роботи над реченням // Початкова школа. — 2000. — № 8. — С. 41 — 44.

2. Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі: Метод. посіб- ник. — К.: Освіта, 2006.

3. Діль Я.С., Федик О.С. Синтаксичні вправи для другокласників // Поч. школа. — 1983. — № 11.

4. Заболотний О. Деякі спостереження над узгодженням присудка в числі з одно- рідними підметами // Укр. мова і літ. в школі. — 2002. — № 6.

5. Каньоса П.С., Потєха Л.І. Формування в учнів синтаксичних понять // Початкова школа. — 1990. — № 12.

6. Коваль Г.П., Деркач Н.І., Наумчук М.М. Методика викладання української мови: Навч. посібн. для студентів педінститутів, гуманітарних університетів, педагогічних коле- джів. — Тернопіль: Астон. — 2008. — 287 с.

7. Лобода В.В. Питання синтаксичного розбору простого речення в поч атковій школі // Початкова школа. — 1970. — № 5.

8. Мельничайко О.І. Вивчення елементів синтаксису в початкових клас ах: Методичний посібник. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 72 с.

9. Пономарьова К. Формування в молодших школярів умінь будувати зв’язні вислов- лювання. — Початкова школа. — 2005. — № 11. — С. 29—33.

10. Прокопович I.E. Работа над предложением в начальных классах. — М: Просве- щение, 1976.

11. Фомичева Г.А. Изучение однородных членов предложения // Начальная школа. — 1985. — № 9.

12. Фомичева. Г.А. Работа над словосочетанием и предложением в начальн ых клас- сах. — М.: Просвещение, 198І.

13. Явір В.В. Розвиток зв’язного мовлення учнів 2—3 класів під час вивчення відо- мостей з синтаксису // Початкова школа. — 1977. — № 12.

1.Значення знань із синтаксису в початкових класах

Вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого

значення. Це насамперед пояснюється метою уроків української мови в початковій ланці освіти — допомогти молодшим школярам оволодіти нормами граматичної структури (будови) рідної мови, збагатити мовлення різноманітними формами і способами висловлення думки, піднести рівень розвитку зв’язного мовлення.

Оскільки одиницею зв’язного мовлення є речення, то цілком зрозумілою є вимога програми працювати над його засвоєнням систематично, цілеспрямовано, на кожному уроці навчання грамоти, граматики і читання незалежно від виучуваної теми. Важливість систематичної роботи над реченням пояснюється і тим, що на фоні речення (на синтаксичній основі) учні засвоюють лексичне значення слова, словотвір, фонетику, орфоепію і орфографію, морфологічні форми слів та їх синтаксичну роль, пунктуацію.

Вивчення в школі синтаксису, як і граматики взагалі, має на меті, по-перше,

поступово формувати в дитини правильне уявлення про мову як особливу сферу дійсності, сприяти одержанню певного обсягу лінгвістичних знань; по-друге, всемірно підвищувати рівень розвитку мовлення школярів.

У роботі над засвоєнням елементів синтаксису в початкових

класах можна виокремити кілька напрямів, між якими існує тісний зв’язок.

1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним

оформленням речень, побудова речень з різної кількості членів, з різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою.

2. Формування уявлень про одиниці синтаксису — словосполучення, речення,зв’язне висловлювання (текст).

3. Засвоєння структури речення і найважливіших синтаксичних понять:

зв’язок між словами в реченні; граматична основа речення; головні і другорядні члени речення; головні члени — підмет і присудок; однорідні члени речення. Засвоєння синтаксичної термінології.

4. Поглиблення знань і вмінь із синтаксису під час опрацювання несинтак-

сичних тем (значення слова, будова слова, частини мови).

5. Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення

за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією

(неокличні, окличні). Формування пунктуаційних навичок.

6. Застосування набутих знань і вмінь із синтаксису у практиці зв’язного

мовлення.

2.Вироблення початкових уявлень про речення і його будову

Початкові уявлення про речення і його будову учні одержують у період на-

вчання грамоти. Вони засвоюють смислові та формальні ознаки речення: речення слугує для висловлення думки; вимовляється з розповідною, питальною чи окличною інтонацією; складається зі слів, пов’язаних за смислом і граматично; у реченні про когось або про щось розповідається,

запитується, щось стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці — ставиться крапка (знак питання або знак оклику). Усі ознаки речення, як і власне термін, діти мають засвоїти практично, в ході виконання різноманітних тренувальних вправ.

Учителеві слід пам’ятати, що правильні уявлення про речення та його будову

сформуються лише за умови, якщо учні глибоко усвідомлять кожну його ознаку.

На початковому етапі навчання молодші школярі схильні вважати основними неістотні ознаки речення. Уявлення про речення вони часто пов’язують з певною кількістю слів, з початком і кінцем рядка, великою буквою, з темою розповіді, тобто з тими ознаками, які їм найчастіше доводиться спостерігати під час практичних вправлянь. Щоб запобігти цьому, учитель повинен постійно дбати про урізноманітнення вправ, добирати для аналізу різні варіанти речень. Найкраще добирати невеличкі зв’язні тексти, в яких є речення, різні за кількістю слів (від одного до п’яти-шести слів), за метою висловлювання. Учні матимуть можливість зіставляти їх будову,інтонування.

Щоб учні усвідомили будову речення, вони повинні зрозуміти, що речення

складається зі слів. Однак не всі слова, які входять до складу речення, рівнозначні.Є повнозначні й неповнозначні, і роль їх різна. На початковомy етапі навчання учні, не маючи достатніх знань, щоб усвідомити роль кожного слова у реченні, нерідко сприймають лише повнозначні слова. Через це школярі, записуючи речення самостійно чи під диктовку, або пропускають службові слова (найчастіше це бувають прийменники), або пишуть їх разом з повнозначними словами. Однієюз причин таких помилок є недостатня робота вчителя над вимовою і написанням службових слів у сполученні з повнозначними частинами мови.

Для вироблення правильних умінь уже в період навчання грамоти необхідно вчити учнів виразно вимовляти кожне слово (повнозначне і неповнозначне) під час уповільненого читання. При цьому слід графічно позначати на дошці склад речення: повнозначні слова — довгою лінією, неповнозначні (так звані маленькі

слова) — короткою.

Отже, уся ця робота відбуватиметься в такій послідовності:

1) уповільнене читання речення з чітким вимовлянням неповнозначннх (службових) слів (за нормального темпу читання прийменник ніби зливається з наступним повнозначним словом);

2) графічне зображення кількості слів у реченні;

3) повторне читання речення в нормальному темпі;

4) порівняння вимови і написання.

Щоб виробити стійкі навички вживання слів у реченні, необхідно система-

тично вчити учнів самостійно будувати речення (за схемами, на основі малюнків, з поданих слів, за названою темою тощо).

У період навчання грамоти першокласники поступово привчаються ставити

до слів (членів речення) питання і відповідати на них. Без такої пропедевтичної роботи важко буде навчити їх ставити граматичне питання до членів речення, відповідати на запитання за змістом тексту.

Так, читаючи в букварі речення «Багато діти дізналися про новий і старий

Київ», учитель ставить учням кілька запитань: Про кого розповідається в реченні? Що повідомляється про дітей? Про що діти дізналися? Про який Київ дізналися діти? Відповідаючи на запитання, які ставить учитель, учні поступово набувають практичних навичок аналізу речення.