Феодальна держава

У зв'язку з малою продуктивністю рабської праці, обумов­леною відсутністю зацікавленості раба в її результатах, відбувається закономірний перехід до феодальних виробничих відносин, унаслідок чого і з'являється феодальний тип держави. В умовах феодалізму головною виробничою силою стала земля, через що провідну роль відігравало не індустріальне, а сільськогосподарське виробництво. Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права. Але вони були прикріплені до землі, перебували в прямій юридичній залежності від феодалів, і до них з боку останніх широко застосовувався позаекономічний примус. У цей період існувала диференціація на великих (королі, князі, графи, борони тощо) і дрібних феодалів.

Суттєве значення в умовах феодалізму мав поділ суспільства на стани:

- світські феодали;

- феодали церковні;

- просто населення, здебільшого міське.

Перші дві групи мали великі привілеї.

Три етапи розвитку феодальної держави:

1) феодальної роздробленості (держави-маєтки; сюзеренітет-васалітет);

2) станового представництва (Генеральні Штати, Конвент, Гетьманська Рада, Боярська Дума і т.д.);

3) абсолютизму (Людовік ХІV «Держава – це я!»).

Абсолютизм гальмував економічний, політичний та соціальний розвиток держав. Зароджується буржуазія, яка зацікавлена у створенні для всіх рівних стартових можливостей в економічній сфері, вільному пересуванні людей, товарів і послуг, вільному, заснованому на конкуренції підприємництві. Паралельно виникає необхідність у відповідних перетвореннях в політичній сфері, створенні демократичного суспільства, знищенні феодальних інститутів.